Відома затока стала смертельною пасткою для китів: морські гіганти зникають назавжди (фото)

Люди, на щастя, більше не полюють на сірих китів, і тури зі спостереження за китами залежать від їхньої присутності, проте людина, як і раніше, становить серйозну загрозу виживанню морських гігантів. Нове дослідження показало, що завдяки людям затока Сан-Франциско стала смертельною пасткою для сірих китів (Eschrichtius robustus), пише Фокус.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Нове дослідження було проведене командою з Університету штату Сонома і, як вважають вчені, може допомогти пояснити, чому сірі кити не пішли шляхом відновлення популяції горбатих китів після припинення широкомасштабного китобійного промислу.

За словами вчених, подібно до інших великих китів, сірі кити здійснюють епічні міграції з полярних вод, де вони годуються, в тропіки для розмноження. У разі найбільшої популяції сірих китів це приводить їх із Північної Аляски до Мексики — спостереження свідчать, що останніми роками багато хто з них зупиняються в затоці Сан-Франциско.

На жаль, затока з такою великою кількістю людей навколо неї заповнена кораблями — на жаль, унаслідок зіткнень із човнами кити рідко виживають. За словами провідної авторки дослідження Джозефін Слаатхауг, сірі кити більшу частину часу проводять глибоко під водою, що ускладнює їх виявлення в умовах туману, які часто бувають у затоці Сан-Франциско. Крім того, затока є жвавим шляхом, а протока Золоті Ворота служить вузьким місцем, через яке весь транспорт і кити повинні входити і виходити. Команда виявила, що щонайменше 18% сірих китів, які заходять у затоку Сан-Франциско, гинуть там, і ця цифра може бути набагато вищою.

До 2018 року сірих китів рідко помічали в затоці Сан-Франциско. Однак учені вважають, що туман, можливо, змушував людей ігнорувати присутність морських гігантів, але коли в Арктиці було багато їжі, відпочинок у Сан-Франциско лише відкладав їхнє прибуття в тропічні місця розмноження. Вважається, що збільшення кількості китів, які заходять у затоку, пов'язане з тим, що у багатьох китів тепер недостатньо жирових запасів, щоб дістатися до Нижньої Каліфорнії і назад до Арктики, не знайшовши по дорозі їжі. Своєю чергою, вважається, що більш мізерні сезони годування є наслідком зміни клімату.

Унаслідок втрати запасів їжі та небезпек, пов'язаних із подорожжю, популяція сірих китів у східній частині Північного Тихого океану різко скоротилася на 50% з 2016 року — більш того, вчені помітили лише невелику кількість дитинчат. Хоча кілька сірих китів нещодавно були вперше за століття помічені в Атлантиці, статус виду як "найменша загроза" в Червоній книзі МСОП тепер перебуває під серйозним сумнівом.

Команда використовувала дані, надані цивільними вченими, і змогла ідентифікувати 114 китів, які зайшли в затоку Сан-Франциско в період з 2018 по 2025 рік, за їхніми мітками. Причому, 36 з них були помічені тільки у 2025 році. Ідентифікаційні ознаки порівнювалися з 70 тушами китів, знайденими в цьому районі. Деякі із загиблих китів були занадто сильно розкладені для ідентифікації, але 21 вдалося зіставити з тими, яких бачили живими. За той самий період у навколишніх регіонах було зареєстровано набагато більше випадків загибелі китів.

За словами співавтора дослідження Бека Лейна з Центру прибережних досліджень, щонайменше п'ята частина морських гігантів, ідентифікованих у затоці Сан-Франциско, згодом загинули в цьому районі. Ширший аналіз випадків викиду китів на берег усередині і за межами затоки Сан-Франциско показав, що понад 40% цих китів загинули від травм, отриманих унаслідок зіткнень із суднами. Деякі інші смерті були пов'язані з недоїданням, але причина багатьох випадків невідома. Затока Сан-Франциско, можливо, все ще може запропонувати багато їжі для дрібних морських ссавців, але в ній мало того, що потрібно сірому киту.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що сірий кит десятиліттями підтримує екосистему на дні океану.

Раніше Фокус писав про те, що в Атлантичному океані знайдено гіганта, який 200 років вважався вимерлим.

Під час написання використано матеріали Frontiers in Marine Science, IFLScience.