Поклавши руку на серце. Як швейцарський медик вже 7 років допомагає українським кардіологам
П'єр Левіс, кардіолог з Цюріха, розповів Фокусу, чому він приїжджає до Києва десять разів на рік, і чим українські пацієнти відрізняються від швейцарських.
Пандемія коронавірусу і подальше закриття кордонів змінили багато сфер життя, зокрема міжнародне співробітництво у медицині. Однак такі контакти потроху відновлюються, наприклад, після річної паузи у квітні Київ відвідав П'єр Левіс, швейцарський медик, кардіолог. Уже кілька років він співпрацює з київським Центром дитячої кардіології та кардіохірургії, де обмінюється досвідом з українськими колегами.
П'єр Левіс — видатний у своїй сфері фахівець. У 1970-х роках, коли Левіс працював у міському госпіталі Цюриха, він познайомився з Андреасом Грюнцигом, ученим і лікарем, який винайшов метод балонної ангіопластики коронарних артерій. Суть методу полягає в тому, що пацієнтові заводять у серцеву судину спеціальний катетер з мініатюрним балоном, розширюють його і таким чином усувають звуження артерій — причину багатьох серцево-судинних захворювань.
Я приїжджаю в Україну протягом семи років, буває, що десять разів на рік. Навчання проводжу винятково на практиці
Ця технологія зробила революцію в кардіології, оскільки дозволяє лікувати хворих у більш щадному режимі, а пацієнти швидше відновлюються, ніж після відкритих операцій на серці. Усі ці роки Левіс послідовно впроваджував нову методику лікування в медичну практику, у тому числі в цюрихській клініці Klinik im Park, де він працює з 1986 року.
Маючи за плечима 35-річний досвід роботи, П'єр Левіс щедро ділиться ним із зарубіжними колегами. Приїжджаючи до Києва, він працює в шаленому темпі. Власне, інтерв'ю проходить у перерві між процедурами, на невеличкому п'ятачку біля входу в операційну, лікаря постійно відволікають від питань українські колеги, уточнюючи в Левіса специфічні нюанси підготовки до наступної операції. Фокусу кардіолог розповідає про особливості роботи в Україні, і про те, як пандемія вплинула на його спосіб життя.
Практичні заняття
Ви багато працюєте в київському центрі. Це ваше звичайне навантаження?
- У Києві я працюю більше, ніж у Цюриху. Зазвичай я приїжджаю на тиждень або п'ять днів, намагаюся зробити за цей час якомога більше. До мого приїзду колеги збирають пацієнтів, багато записуються на консультації саме до мене. Тому я проводжу від 10 до 13 втручань на день. Крім планових процедур, є і термінові, наприклад, був пацієнт з гострим інфарктом, ми його оперували вночі.
Проблемою стало те, що через карантин і страх заразитися люди не відвідували клініку, навіть якщо в них є серйозні проблеми із серцем
Чи є в українських пацієнтів особливості хвороб, яких немає у швейцарців?
- Різниці я не бачу, захворювання серця і в Україні, і в Швейцарії однакові. Для мене проблема в тому, що ми з пацієнтами говоримо різними мовами, мені потрібні перекладачі. У Цюриху в мене зазвичай є більше часу на спілкування. Але це не найважливіша частина роботи, для лікаря головне — знати, що потрібно пацієнтові.
Як ви дізналися про київський Центр дитячої кардіології та кардіохірургії?
- У Швейцарії є фонд EurAsia Heart Foundation, у рамках роботи з яким ми їздимо в різні країни і навчаємо молодих кардіологів. У київський центр нас запросив його директор Ілля Ємець. Тому я приїжджаю в Україну протягом семи років, буває, що десять разів на рік. Навчання проводжу винятково на практиці: ми розглядаємо випадки реальних пацієнтів, проводимо різні втручання, у тому числі складні операції.
Чи працюєте ви в інших країнах світу?
- Крім України, я їжджу в М'янму, зазвичай два рази на рік, а також в Узбекистан і в Росію.
Річна пауза
Як змінився ваш спосіб життя з початком пандемії ковіду?
- Моє життя сильно змінилося. Почнемо з того, що зазвичай я чотири місяці на рік присвячую закордонним поїздкам від фонду, а тут цілий рік я не міг нікуди виїжджати. Це моя перша закордонна поїздка з початку пандемії, оскільки в Києві в мене близькі друзі і колеги. У клініці в Цюриху я не міг приймати планових пацієнтів, ці операції відклали, а ліжка приготували для пацієнтів з ковідом. Через карантин і страх заразитися люди не відвідували клініку, навіть якщо в них є серйозні проблеми із серцем. Для нас це проблема, адже ми хотіли б бачити їх раніше, ніж з'являться ускладнення. Три місяці тому епідемія пішла на спад, стало трохи легше, однак кількість заражень у Швейцарії знову зростає, і ми знову припиняємо планові операції.
За спостереженнями американських медиків у багатьох пацієнтів з ковідом є ускладнення серцево-судинної системи. Чи спостерігаєте ви це у своїй практиці?
- У мене не було багато таких пацієнтів. Більш поширеними наслідками ковіду вважаю стан легенів і постковідний синдром, навіть у молодих людей. Знаю випадки, коли людині робили пересадку легенів після важко перенесеного ковіду.
Які напрямки в сучасній кардіології вважаєте найбільш важливими?
- Наш виклик — це малоінвазивні методики, які дозволяють лікувати серйозні ускладнення. Наприклад, наразі ми можемо змінювати клапан в аорті, а також мітральний клапан без відкритої хірургії. Ці методики наразі мають найбільший потенціал у кардіохірургії. Україна в цьому плані трохи відстає через фінансові проблеми. Такі операції коштують дуже дорого, а в українців немає грошей, щоб оплатити операцію, так само як і страховки, як у Швейцарії. Сподіваюся, одного разу ситуація зміниться.
Про те, як Фокус провів день з лікарями київського Центру дитячої кардіології та кардіохірургії, побував на складній операції і з'ясував, як просунулися українські медики в лікуванні важких серцево-судинних захворювань, читайте в нашому репортажі.