Комуналка 2.0. Чим відрізняється колівінг від гуртожитку чи від зйомної квартири

"Тут наше загальне місце відпочинку, де ми проводимо найбільше часу", — Олексій Василюк проводить імпровізовану екскурсію по київському колівінгу на Великій Житомирській, де разом живуть 18 осіб. У просторій вітальні з красивим мармуровим каміном і бандурою біля стіни неголосно спілкуються кілька хлопців, хтось з ноутбуком сидить на дивані, хтось виходить покурити на відкритий балкон з видом на закутане у захід місто.

"А ще у нас капсульні ліжка є", — продовжує мій провідник і показує кімнату з двоярусними спальними місцями, схожими на соти.

Всього в апартаментах чотири спальні і три ванні кімнати, в коридорі "припарковані" велосипеди і скейтборд. У кожного колівера, мешканця спільноти, своя зона відповідальності: хтось прибирає кухню, хтось санвузли або передпокій. Завдяки цьому квартиру тримають у відносній чистоті, хоча без забутого на столі брудного посуду справа не обходиться.

За загальним порядком стежить призначений громадою сотник — глава колівінгу, в обов'язки якого також входить відбір нових мешканців, коли звільняються місця. Зарплата на цій "посаді" не передбачена, зате є знижка на проживання: якщо всі колівери платять фіксовану суму $130 на місяць, то платіж для головного в квартирі становить $ 75. Останні місяці таким керівником в колівінгу був Олексій Василюк, 20-річний виходець з Полтави, який працює в Києві тьютором у приватній школі, але зараз він передав свої повноваження новому сотнику.

Колівінг на Великій Житомирській з'явився пів року тому як частина мережі Vilnyy, яка існує в Києві з 2018 року і об'єднує 11 таких квартир. А починалося все з ініціативи двох студентів — Георгія Дехтяренка та Івана Сирцова.

Людей змінюють люди

Гоша, так Георгія Дехтяренка називають в колівінгу, завжди був активним і діяльним: в школі входив до учнівського самоврядування, після волонтерив в організації "Будуємо Україну разом". За цей час звик перебувати поруч з такими ж цілеспрямованими і небайдужими ровесниками, але в Національному транспортному університеті, куди він вступив на навчання, щось пішло не так. У студентському гуртожитку хлопець опинився в оточенні людей, які його поглядів на волонтерство не поділяли. Безкоштовна робота у межах соціальних заходів здавалася їм безглуздою і не вартою уваги.

Тоді ж Гоша разом з другом Іваном дізнався про проект "Вільний простір": Павло Дідула створював у Львові житлові простори для креативної молоді. Київські активісти зацікавилися ідеєю і вирішили створити таку спільноту у столиці. Перший колівінг відкрився у 2018 році як частина "Вільного простору", але з часом перетворився в окрему мережу Vilnyy.

"Якщо у Львові всі спільноти були незалежні один від одного — з різними бюджетами, управлінням, концепціями, — то ми спочатку прагнули до централізованого управління", — розповідає Георгій Дехтяренко.

"Мілленіали придумали комуналку" — один з найбільш розхожих жартів про колівінги, але на комунальну квартиру або навіть студентський гуртожиток Vilnyy схожий мало принаймні тому, що тутешні мешканці проходять суворий відбір. Свого часу сестра Гоші, зажевріла ідеєю оселитися у спільноті, довго чекала своєї черги і потрапила лише у третій за рахунком колівінг.

"Іноді Vilnyy помилково приймають за бюджетний проект, де можна дешево пожити, але це не так. До нас заїжджають підприємці, СЕО компаній, помічники народних депутатів, тобто самореалізовані, забезпечені люди", — говорить Дехтяренко.

Невисока вартість життя в колівінгу пояснюється тим, що це некомерційний проект. Гроші, які залишаються після оплати оренди і комунальних послуг, знаходяться у розпорядженні спільнот, які можуть купувати меблі, техніку і покращувати умови свого проживання.

Відбір мешканців проходить у три етапи: спочатку треба написати мотиваційний лист, де охочий потрапити в колівінг пояснює, чому вибір його кандидатури буде правильним і як він зможе доповнити спільноту. Далі з кандидатом проводить співбесіду сотник, після чого призначається зустріч з коліверами, які вирішують, чи хочуть жити з цією людиною.

Зазвичай в колівінг не потрапляють ті, хто не готовий довго жити у спільноті: якщо той, хто подає заявку, шукає тимчасове житло на місяць-два, то відбір він не пройде. Немає шансів і у тих, хто основну частину свого часу віддає роботі, а квартира йому потрібна лише для вечері і сну.

"Щоб стати колівером і якісно відчути атмосферу "Вільного", потрібно бути повністю залученим в життя тут, ти не можеш залишатися осторонь, — підкреслює Олексій Василюк. — Тому ми шукаємо тих, кому в першу чергу потрібна спільнота".

У колівінгу запевняють, що професія або посада людини при відборі несуттєві: в мережі спільнот живуть студенти, журналісти, музиканти, архітектори, безробітні і продавці. Значення має лише те, наскільки це ідейні і натхненні люди. Зате віковий ценз тут суворий — всім коліверам від 17 до 30 років. Незважаючи на те що хлопці категорично заявляють, що вони не ейджисти, з людьми старшого віку жити все ж не готові. 30-річні, на їхню думку, вже не можуть так динамічно розвиватися і змінюватися, до того ж будуть зверхньо дивитися на молодь, тому рівності досягти не вийде.

Сексу — так, наркотикам — ні

Засновники мережі колівінгів постійно знаходяться у пошуку нового житла в столиці, що підходить під такий формат. Але далеко не всі орендодавці готові заселяти до себе в апартаменти велику групу молодих людей.

"Багато власників 4-5-кімнатних квартир хочуть бачити своїм орендарем самотню людину або сім'ю без дітей і тварин. А скільки таких знайдеться? Ми їм говоримо про те, що готові платити, гарантувати збереження житла, підписати довгостроковий договір, але вони все одно відмовляють і продовжують чекати свого "ідеального" мешканця ", — говорить Георгій.

Щоб уникнути конфліктів з власниками квартир, а також всередині самих спільнот, в колівінгах діють чіткі правила. Наприклад, сюди не можна заселятися з тваринами, а також заборонено приймати будь-які види наркотиків — за це порушника відразу виганяють. З алкоголем ситуація простіша — немає проблем з тим, щоб випити вина або пива, але п'яних бешкетів ніхто не потерпить. Інтимні стосунки допускаються, але на практиці реалізувати це проблематично, враховуючи кількість людей, які живуть у квартирі.

"Як це відбувається? — ніяковіє Богдан Бондарчук, 19-річний студент-історик і новий сотник колівінгу на Великій Житомирській, але відразу ж посміхається і киває головою на диван у вітальні. — Коли всі вночі йдуть спати, можна усамітнитися тут і закрити двері. якщо поважати чужий простір і вести себе тактовно, то ніхто не буде заперечувати".

Богдан оселився у спільноті пів року тому. Сам він киянин, у нього є квартира, але хлопець зізнається, що жити одному нудно, а про колівінг він чув багато хороших відгуків.

"Серйозних конфліктів у нас я не пригадаю, через політику чи релігію ми ніколи не сваримося, зате періодично бувають цікаві дискусії. Якось кілька годин проговорили про долю — чи все передбачене, чи людина сама керує своїм життям", — ділиться Бондарчук.

Комфортну атмосферу в колівінгу хлопець пояснює тим, що токсичні люди відразу відсіюються. "По суті, це закрита спільнота, особливо під час локдауну. Ми постійно варимося у своєму "бульйоні", дуже важливо не пересолити і не переперчити його, а зберегти цей баланс", — резюмує Богдан.

Будинок для айтішників

Формат колівінгів активно розвивається у різних країнах. Колівінги існують в Польщі, Великобританії, Іспанії, але спочатку мода на нові "комуналки" сформувалася у Кремнієвій долині в США. У 2013 році Джей Стендіш і Бен Прован відкрили в Каліфорнії "будинок-пісочницю" (The Sandbox House) і запустили перших жителів — програмістів, архітекторів та студентів. Засновники колівінгу захотіли протиставити американському гіперіндівідуалізму і надмірному споживанню спільне проживання. Сусіди по квартирі діляться велосипедами і туристичним спорядженням, допомагають один одному реалізовувати ідеї та всіляко мотивують до розвитку.

На відміну від київської мережі Vilnyy, орієнтованої виключно на молодь, західні "комуналки" часто не передбачають обмежень за віком. Туди зазвичай заселяються люди до 50 років, точно так само охочі бути у спільноті і жити поруч з цікавими сусідами, близькими по духу і життєвими цінностям. І є всі передумови до того, що ця поки що пуста в Україні ніша житла для екстравертів теж заповниться.

Слідом за Vilnyy в Києві з'явився колівінг Domivka. Його творці Юлія Обозна і Микита Постолакий, які багато років пропрацювали в IT і розділяють ідею sharing economy, створили спільноту для людей з цієї сфери або суміжних професій. Однак у мешканців немає необхідності ділити апартаменти з сусідами, всі живуть в окремих квартирах, загальні тільки велика вітальня і кухня.

Тутешні мешканці також проходили відбір — сюди брали лише тих, хто готовий розділяти ідеї добросусідства. Вартість проживання, відповідно, вища: 6-8,5 тис. грн за кімнату. Як розповідає Обозна, в даний час колівінг продовжує існувати, але через епідемію коронавірусу довелося відмовитися від загальних зон, так що люди поки живуть тут, як у звичайному житловому будинку.

Преміум-формат

Цієї весни стало відомо про відкриття ще однієї спільноти під назвою Coliving One. Новий простір на 24 квартири з дизайнерським ремонтом знаходиться на київських Нивках. Тут, як і в Domivka, люди будуть жити не у загальних кімнатах, а окремо — по одному або сім'ями, але в комплексі є загальний коворкінг, який ввечері перетворюється у Party Room, а також тераса на даху, де сусіди зможуть разом проводити час.

"Ми відбираємо людей відповідно до їх інтересів, — розповідає Тетяна Попова, маркетолог Coliving One. — Якщо в одній квартирі живе айтішник, то йому буде про що поговорити з дизайнером або з митцем, а не з будівельником, наприклад. Коли ти розумієш, що поруч з тобою успішні молоді люди, з якими у тебе багато спільного, це мотивує знайомитися і спілкуватися. Разом ви зможете зростати, розвиватися, створювати нові проекти". За словами Попової, відбір мешканців відбувається суб'єктивно: це рішення залишається за адміністратором колівінгу, який розуміє, хто "впишеться" у спільноту.

За кордоном колівінг нерідко асоціюється з доступнішим житлом — великою групою людей легше і дешевше знімати апартаменти. Однак проект Coliving One створюється у преміум-сегменті: оренда квартири обійдеться від 12 до 19 тис. грн. Всі апартаменти в Coliving One вже заброньовані. Офіційне відкриття має відбутися 1 червня, але деякі мешканці в комплекс уже заїхали.

Однією з перших мешканок спільноти стала Марічка Герман, їй 26 років, працює бізнес-консультантом. Дівчині імпонує ідея жити в одному будинку з однодумцями і проводити з ними вільний час.

"Сюди підтягуються люди, які всі на одній хвилі. Це відразу відчувається. Ті, хто "випадає" з цієї атмосфери, відсіюватимуться і надовго тут не затримаються", — підкреслює вона. Марічка зізнається, що не хотіла б жити поруч з "супер-дорослими" і нудними сусідами.

Втім, є і ті, кому Coliving One не підійшов. 26-річна Ірина Пікалова, проектний менеджер з Києва, дізналася про колівінг випадково — її хлопцю в соцмережах трапилася реклама.

"Не можу сказати, що ідея такого спільного проживання мені подобається через ком'юніті. Швидше, я бачу плюси у тому, що там є адміністратор, що вирішує всі побутові питання, і ти на них вже можеш не відволікатися", — говорить Ірина. Пара з'їздила подивитися квартири в Coliving One ще під час його будівництва, такий варіант молодих людей не вразив. Вибір району видався невдалим, до того ж, на думку Ірини, апартаменти занадто маленькі для комфортного проживання.

"Я не готова платити 19 тис. грн за 40 кв. м, це занадто дорого і невиправдано для мене", — каже дівчина.

Проте попит на квартири показує, що молоді кияни з хорошим заробітком справді зацікавлені у такому форматі житла. Як каже Тетяна Попова, їх проект буде рости, і на осінь запланований запуск ще одного ком'юніті.

До слова, в мережі Vilnyy до появи нового великого колівінгу в Києві поставилися з ентузіазмом. Хлопці вважають, що це хороший формат для тих, хто "виростає" зі студентської, тіснішої спільноти і прагне до більшого комфорту або створення сім'ї. Водночас бажання жити поруч з однодумними, прогресивними і освіченими сусідами залишається.

Поки колівінги в Україні з'являються лише як окремі експерименти, але у цього формату є всі шанси стати поширеним явищем і в нашій країні. Зараз девелопери лише придивляються до такого варіанту, але якщо з'явилися бізнес-проекти себе виправдають і стануть рентабельними, у підприємців з'явиться стимул створювати житло спеціально під такі спільноти.