Діти на експорт. Чому скандали в інтернатах стали нормою для України

Зникли безвісти

Три роки тому співробітники апарату уповноваженого Верховної Ради з прав людини вирушили з моніторинговим візитом до Городнянської загальноосвітньої школи-інтернату Чернігівської області. В установі відсутні двоє вихованців випускного класу, які числилися там за документами. Як зʼясувалося, вже кілька років вони перебували у Франції.

"Виїхали вони туди за сприяння благодійного фонду "Білий слон", — розповідає Аксана Філіпішина, представниця омбудсмена щодо забезпечення прав дітей і сім'ї. Дозвіл на вивезення дітей дав тільки керівник установи, жодна соціальна служба або відомство не були в курсі. На консульський облік вихованців також не поставили. За словами директора школи-інтернату, діти виїхали на навчання, однак Філіпішина вважає, що це могло бути таємне усиновлення. Проте, залишається ризик того, що вихованці могли стати жертвами торгівлі людьми.

Розкритий прецедент мотивував апарат уповноваженого провести більш ретельний моніторинг по всіх регіонах України. З'ясувалося, що станом на 2019 рік 104 вихованці інтернатів перебували за кордоном нібито на навчанні.

"Це сироти, за яких відповідає держава, але дозвіл на виїзд за кордон органами опіки та піклування видавався лише в 23 випадках. Решта виїхали за дозволом тільки керівників інтернатів", — підкреслює Філіпішина.

Після цього уряд зобов'язав опікунів, піклувальників та інших законних представників дітей-сиріт у разі виїзду за кордон на термін понад 90 днів повідомляти про це соцслужбам і ставити дитину на консульський облік за місцем фактичного перебування.

Інтернатне пекло

Жахливі новини про долю вихованців українських соцустанов стали практично нормою. У квітні з'явилася інформація про 16-річну дівчинку з Березківської школи-інтернату Миколаївської області, якій примусово зробили аборт. Вагітну дівчину помістили в ізолятор, де співробітники школи змушували її вживати абортивні препарати. За словами колишніх вихованців, це не єдиний випадок в інтернаті, таке відбувалося і раніше.

У 2020 році прогримів скандал, пов'язаний з подіями в будинку дитини в Ізмаїлі: директора установи Віктора Проценка запідозрили в розбещенні трьох вихованок. Правоохоронні органи почали досудове розслідування після того, як у поліцію звернулася медсестра Олена Бирка, яка працює в дитбудинку. За її словами, діти п'яти-семи років самі показували їй сліди насильства. Через тиждень після заяви Бирки в поліцію Проценко звільнився. У грудні минулого року Ізмаїльський міськрайонний суд взяв чоловіка під варту, проте Проценко вніс заставу в розмірі 168 тис. грн. У лютому цього року розслідування завершилося, і прокуратура надіслала до суду обвинувальний акт. Підозрюваному в розбещенні малолітніх загрожує десять років позбавлення волі.

Реформа інтернатів не працює

Чотири роки тому в Україні стартувала реформа деінституціоналізації, розрахована до 2026 року. Основна її мета — повернути дітей з інтернатів у біологічні сім'ї або забезпечити їхнє всиновлення. У тому випадку, коли це неможливо, дитина повинна вирушати не в дитячий будинок або інтернат, а перебувати в патронатній сім'ї, прийомній сім'ї або дитячому будинку сімейного типу, таке перебування називають сімейними формами виховання.

Як розповідав у коментарі Фокусу Леонід Лебедєв, глава благодійного фонду "Зміни Одне життя — UA", хорошою альтернативою інтернатів можуть стати малі групові будинки, які існують в Литві та Болгарії. Але за минулий час ситуація із соцустановами в країні практично не змінилася — діти туди надходять, як і раніше. Патронатні сім'ї, на які покладалися надії, в регіонах з'являються рідко, кількість усиновителів із кожним роком зменшується.

З початку 2021 року в Україні повинен був початися мораторій на розміщення дітей до трьох років у будинках дитини (в країні їх налічується 38), однак заборона за фактом так і не почала діяти. За інформацією Аксани Філіпішин, на початок 2021 року в будинках дитини перебували 2 375 дітей, при цьому в 2017 році, коли реформа тільки стартувала, їх було не набагато більше — 2 691. За цей час у дев'яти закладах кількість дітей навіть збільшилася.

"Ось так дореформувалися!" — зіронізувала представниця уповноваженого на засіданні тимчасової слідчої комісії Верховної Ради щодо дотримання прав дітей. Важливо, що в 68% цих дітей є статус сиріт або позбавлених батьківського піклування.

"Виникає питання — чому вони не усиновлені й не під опікою, не перебувають у прийомних сім'ях або дитячих будинках сімейного типу?" — зазначає експертка.

Протягом 2020 року в біологічні сім'ї з будинків дитини повернули 455 дітей, тобто майже 11% від загальної кількості. Однак є регіони, де цей процес відбувався максимально мляво або не відбувався зовсім. У Херсонській області в рідні сім'ї не віддали жодного малюка, в Закарпатській повернули 6%, у Вінницькій — 7%.

Залишити як є

Ґрунтуючись на даних про будинки дитини та в цілому про слабкий процес усиновлення дітей, а також відсутність повноцінної підтримки дитячих будинків сімейного типу, представниця омбудсмена і депутатське міжфракційне об'єднання "За права дітей з особливими освітніми потребами" роблять закономірний висновок, що реформа деінституціоналізації в Україні фактично не працює. Однак замість того, щоб подумати, як подолати наявні проблеми та перезапустити трансформування інтернатної системи в країні, які беруть участь в засіданні тимчасової слідчої комісії щодо дотримання прав дітей депутати пропонують повністю блокувати процес.

Найзапеклішим критиком реформи залишається Павло Сушко, народний депутат від фракції "Слуга народу".

"В Україні масово знищуються спеціальні школи, — підкреслив Сушко в одному зі своїх інтерв'ю. — У 2017 році була ухвалена стратегія реформи деінституціоналізації, Всесвітній банк дав кредит $300 млн. Кошти кудись поділися, альтернативу [інтернатним закладам] не побудували". За його словами, вся реформа звелася до того, що тепер масово порушуються права дітей з інвалідністю.

"У них є одна можливість навчатися — в спеціальних школах, які працюють у всьому світі. Але чомусь вирішили, що в Україні їх не повинно бути", — каже нардеп.

Аксана Філіпішина більш обережно коментує реформу, але, тим не менше, погоджується, що стратегію треба переглянути, скасувавши закладені в ній терміни реалізації.

"Ми вважаємо, що треба максимально віддалятися від цифр, які незрозуміло яким чином були прораховані. Чому заборона, наприклад, визначена саме в такому-то році? Без ґрунтовного аналізу ці цифри викликають сумніви. Тому ми схвалюємо, коли стратегія змінюється на більш оптимальні формулювання і реальні речі", — каже представниця омбудсмена.

У той же час, експерти, з якими спілкувався Фокус, вважають, що зупиняти реформу не можна. Дар'я Касьянова, глава правління Всеукраїнської мережі за права дитини, зазначає, що зміни в стратегію можуть вносити, але вони не повинні стосуватися виключення з реформи будь-яких типів інтернатів. Якщо говорити про той же мораторій на розміщення дітей в будинках дитини, то він хоч і не запрацював на повну силу, але все ж дозволяє знизити кількість малюків, які "заходять" в соцзаклад. У той же час Касьянова підтверджує, що в Україні повинні провести повноцінний аналіз першого етапу реформи.

"Необхідно оцінити, що взагалі зроблено відповідно до стратегії або, скоріше, що не зроблено і з якої причини", — говорить вона.