Свобода бути. Що таке гендерквір і чому покоління Z вважає різноманіття нормою

Навесні 2021 року у Великобританії мером міста Бангора вибрали небінарного чоловіка. 23-річний Оуен Дж. Хуркум ідентифікує себе як агендера, тобто не зараховує себе до якогось гендеру і називає себе "вони" (They/Them), а не "він" чи "вона". Молодого політика підтримала більшість членів міської ради.

Ця історія показує, що нова реальність уже настала, але українське суспільство (здебільшого консервативне) за нею не встигає. І поки наші люди не можуть змиритися навіть з темою легалізації одностатевих шлюбів, цивілізований світ давно визначився з цими питаннями і почав вирішувати інші, набагато складніші.

На відміну від дорослих, покоління Z сформувалося зовсім в іншому інформаційному полі — з різноманіттям гендерних ідентичностей та сексуальної поведінки. Але це не означає, що молоді українці віком від 10 до 25 років повністю позбавлені забобонів.

Голос зумерів

В "Інстаграмі" 15-річної Поліни Рубіс навпроти її імені написано She/Her (Вона/Її). Така функція в налаштуваннях соцмережі зʼявилася недавно, вона дозволяє користувачеві вказати свій гендер.

"Для чого це потрібно? Для того, щоб люди не судили про гендер людини по тому, як вона виглядає. Якщо вам здається, що хтось фемінний, це абсолютно не означає, що перед вами жінка", — пояснює Поліна.

До 13 років дівчина жила в Києві, змінивши кілька державних і приватних шкіл, два роки тому поїхала вчитися в Канаду. За її словами, там у підлітків немає проблем з тим, щоб розповісти про свою гендерну ідентичність чи сексуальну орієнтацію.

"Моє коло спілкування дуже відкрите в цих питаннях, навколо багато небінарних персон, бісексуалів. Вони цього взагалі не соромляться, спокійно про це говорять", — розповідає Поліна. При тому вона зазначає, що батьки і педагоги в школі максимально підтримують дітей.

Якось на уроці вчитель англійської некоректно використав займенник щодо учня, який ідентифікує себе як небінарну персону. Педагог говорив "він" замість "вони".

"Після заняття я підійшла і вказала на його помилку, учитель жахливо зніяковів. Після цього він запропонував кожному написати, хто як себе сприймає, щоб звертатися коректно. У Канаді це дійсно дуже важливо", — пояснює українка.

Поліна Рубіс запевняє, що, живучи в Україні, перебувала в компанії толерантних однолітків.

"Якщо говорити про тих же міленіалів, то вони росли в той час, коли в суспільстві навіть не розглядалася можливість того, що ти можеш народитися "не у своєму тілі", — міркує вона. Для покоління Поліни все інакше, оскільки будь-яка інформація зараз доступна і є можливість поспілкуватися з ровесниками з інших країн. Втім, до кінця уникати забобонів у Києві не вдавалося. у класі Рубіс були випадки, коли за висловлювання на захист прав ЛГБТ однокласники могли кинути в неї пенал або образити. Правда, за її словами, таке ставлення — швидше виняток, ніж правило.

Саша Романцова, виконавчий директор Центру громадянських свобод, погоджується з тим, що нинішні школярі простіше ставляться до подібних питань.

"По-перше, діти набагато толерантніші, ділити на "своїх" і "чужих" їх вчать дорослі, — коментує експертка. По-друге, з урахуванням доступу до інтернету і можливості безконтрольного обміну інформацією в соціальних мережах хоч з хлопчиком із сусіднього двору, хоч з дівчинкою з іншої країни в підлітків набагато більше різноманітності перед очима. Саме тому вже дуже складно вкласти їм у голову, що існує лише один "нормативно-правильний" варіант гендеру та сексуальності".

Однак, на молодь, як і раніше, мають великий вплив батьки.

"Доросле покоління українців виховувалося в сімʼях з цінностями і нормами іншої держави — СРСР. У вихованні дітей сором і вина йшли пліч-о-пліч, а батьківське поводження, як ми знаємо, копіюється дітьми", — говорить 22-річна Поліна Нікітіна, координаторка з мобілізації підлітків і молодих людей у Києві благодійної організації Teenergizer.

Дівчина вважає, що рівень толерантності може залежати і від місця проживання. У невеликих містах і селищах тиск соціуму набагато вищий, що в цілому впливає на готовність підлітків заявляти про свою ідентичність та сексуальність.

Sex Education

В одній із серій популярного британського серіалу "Статеве виховання" школярка розуміє, що її не цікавить секс, і переймається через це, відчуваючи себе "ненормальною". Психотерапевт, яку грає Джилліан Андерсон, докладно пояснює, що таке асексуальність та чому це не відхилення і не хвороба. На сьогодні чимало українців (як підлітків, так, втім, і дорослих) дізнаються про різні види сексуальної поведінки або гендерної тематики саме таким чином — з кіно. Особливо актуальним це стає через відсутність адекватної та сучасної статевої освіти в навчальних закладах.

Подібні серіали — відмінне джерело інформації, вважає Поліна Рубіс. За її словами, розповідь про гендер і сексуальність через фільми навіть краща за навчальні лекції, тому що таким чином у суспільстві нормалізуються ці поняття. В Україні, як вважає Рубіс, гостро не вистачає свого культурного продукту, який розкриває такі теми. Знятий у вітчизняних реаліях серіал зробив би історії персонажів ближчими і зрозумілішими для українських школярів. Таку спробу вже робили автори трилера "Перші ластівки", але глибоко питання ідентифікації вони не порушували.

Як пояснює Саша Романцова, кінематограф для освіти підходить у тому випадку, якщо в школярів є можливість проговорити з дорослими свої почуття і думки, що виникли під час перегляду.

"І не з будь-яким дорослим, а саме з тим, хто викликає в дитини почуття довіри, безпеки і прийняття, — додає експертка. — Не забуваймо, що дітям потрібен супровід для безпечного пізнання себе і світу навколо".

Головною перевагою нової реальності виявилася можливість бути собою. Люди, які народилися в інший час, спочатку отримували установки, що визначають весь їхній життєвий шлях. Публічно ти міг бути лише гетеросексуальним чоловіком або жінкою, і все, що виходило за ці рамки, вважалося збоченням і психічним розладом. Зумер сам робить свій вибір, і в нього є всі шанси не вважати себе при цьому ізгоєм чи хворим.