Феміда у бібліотеці. Чи допоможуть злочинцям виправитися Тарас Шевченко, Джек Лондон та Марк Твен

Справедливий суддя глянув у вічі підсудному і вирішив дати йому шанс виправитися. Напевно, це один із найпоширеніших кіношних штампів. У Голлівуді його дуже активно використовували наприкінці 1990-х, переважно у кримінальних драмах. Європейці перейняли естафету у 2000-х, тільки у них мотив перевиховання злочинців за допомогою якогось нетривіального судового рішення набагато частіше зустрічається у комедіях та драмеді. Типовий приклад — фільм Даніеле Лукетті "Я — мільярдер". Його головний герой — цинічний ділок, який не дбає ні про що, крім власної вигоди, — спійманий на протизаконних махінаціях. Суд наказує йому працювати з бездомними, і, спілкуючись із ними, колишній цинік і егоїст поступово змінюється, у ньому проявляються доброта і шляхетність.

Те, про що європейці та американці знімають кіно, в Україні відбувається насправді. На особливу увагу заслуговують деякі рішення Малиновського районного суду Одеси. Їх зміст, формулювання та аргументація красномовно свідчать про те, що суддя ставив за мету перевиховати правопорушників, зробити їх законослухняними людьми.

Антикримінальне чтиво: Тарас Шевченко, Джек Лондон та Марк Твен замість 3 років в'язниці

Суддя Олександр Гарський, розглядаючи справу про крадіжку автомагнітоли та динаміків з автомобіля, що стояв на штрафмайданчику, замість трьох років позбавлення волі, які вимагало звинувачення, присудив злодіям рік читання повчальної художньої літератури. Зокрема, їм наказано читати "Біле ікло" Джека Лондона, "Пригоди Тома Сойєра" Марка Твена та "Минають дні, минають ночі" Тараса Шевченка.

Обвинуваченими у справі проходили двоє різноробів — 23-річний колишній вихованець дитбудинку та 19-річний хлопець із багатодітної незаможної родини.

Вислухавши їх та вивчивши обставини справи, суддя дійшов висновку, що підсудні хоч і можуть за віком вважатися дорослими, але за рівнем розвитку по суті ще діти. Гарський зазначив, що уявлення про приватну власність у них розмиті і, мабуть, вони не до кінця розуміють, чому красти — це погано, тому оцінювати власні дії з погляду можливих наслідків не вміють. Суддя особливо наголосив, що "не вважає обвинувачених особами суспільно небезпечними, здатними на системне вчинення правопорушень".

Імовірно, вирішальним став опис вкрай безглуздої поведінки злодіїв дома злочину. Вони залишили рюкзаки з власними документами, що засвідчують особу, на стоянці, де скоїли крадіжку, і були спіймані, коли поверталися по свої речі. Суддя підкреслив, що виправні заходи, окрім "помсти від держави", мають нести "розумні людські цінності". Тому читання правильних книг має бути кориснішим та ефективнішим за будь-яке інше покарання, передбачене кримінальним законодавством.

Аргументуючи вибір книг, відібраних для перевиховання, Олександр Гарський навів цитату з твору Марка Твена: "Будь-який предмет, що дістався нам ціною благородної чесної праці, здається солодшим і милішим..."

Психотерапевтка Олена Рихальська називає такий підбір "виправної літератури" суб'єктивним та хаотичним. На її думку, коли одному підсудному 23 роки, а іншому — 19, то наказувати їм читання повчальних книг пізно. Це могло спрацювати у дитинстві, у період формування особистості, та й то з поправкою на обставини дорослішання.

"Книги не допоможуть, та й читати їх, швидше за все, не стануть", — каже психотерапевтка. — Все залежить від усвідомлення порушником своєї антисоціальної поведінки. Якщо запобіжний захід виявляється занадто м'яким, найчастіше він просто не усвідомлює, що накоїв. Сама ж схильність до злочину та інших видів антисоціальної поведінки формується у процесі виховання під впливом середовища дорослішання, а потім фіксується, якщо людина, яка отримала такі установки, потрапляє у в'язницю чи колонію" .

Тільки не в тюрму: гуманний вирок не виправить, але вбереже

Психолог Дмитро Попов вважає украй важливим те, що суддя не відправив порушників до місць ув'язнення. На його думку, це якщо не запобігло, то принаймні відтермінувало їхній безповоротний перехід у кримінальний світ. Психолог, який активно співпрацює з правоохоронними органами, назвав рішення Гарського знайомим для українського правосуддя та додав, що воно робить честь судді, який не пошкодував часу та розібрався в особистих історіях підсудних.

"Подібний запобіжний захід, швидше за все, не перевиховає злодюжок, але вони поки не отримають кримінального морально-психологічного впливу соціуму в'язниці, який швидко змінив би їх світогляд і залучив на ринок кримінальних послуг, — підкреслює Попов. — Та й статистика злочинів-рецидивів після виходу із ув'язнення залишається високою, значно перевищуючи 50% від загальної кількості звільнених.

У психології існує поняття "кримінальний тип особистості" — набір характеристик, які з високою ймовірністю приведуть людину на лаву підсудних. Імпульсивність, агресивність, низький рівень емпатії, дисбаланс між самооцінкою та вимогами до інших, завищена самооцінка, схильність до самовиправдання, перекладання провини на інших осіб, специфічні ціннісні орієнтації — часом навіть позитивні якості, потрапляючи в такий "букет", тільки погіршують ситуацію. Здатність до аналітичного мислення, хороша пам'ять, ініціативність, лідерські якості роблять злочинця ще небезпечнішим суспільству.

"До людини, яка має набір "кримінальних" якостей, малозастосовні заходи виховного характеру, особливо якщо в історії людини вже було перебування в місцях позбавлення волі. Але у випадку з автозлодіями це справді мало сенс", — переконаний психолог.

Питання правомірності

Керівниця "Ліги українських правозахисників" та адвокатка Exante Law Firm Юлія Сегеда про резонансне рішення Малиновського районного суду Одеси висловилася несхвально.

"Вирок звучав прикольно, сподобався публіці, але всі якось забули, що суддя зобов'язаний залишатися у межах Кримінального кодексу. Якщо судді почнуть самі вигадувати покарання підсудним, ми отримаємо на виході багато зовсім не прикольних рішень, це небезпечна тенденція", — говорить юристка. — Крім іншого, тут ще є порушення прав людини. Навіть той, хто порушив КК, вільний сам вибирати, що йому читати і чи читати взагалі".

Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу свідчить, що завдання кримінального провадження — захист особи, суспільства та держави від правопорушень, охорона права і свободи, законних інтересів, забезпечення швидкого та неупередженого розслідування та судового розгляду.

"У судового розгляду ті ж завдання, виховного серед них немає, — наполягає Сегеда. — Для перевиховання в Україні створено органи пробації. Було б добре, якби кожна з цих структур зосередилася на своїх функціях, встановлених законом. Тих самих, заради виконання яких їй виділяють бюджетні кошти".

Керівниця "Адвокатського бюро Марії Камінської" коментує рішення одеського судді набагато менш категорично. Ані Конституція, ані Закон України "Про судоустрій та статус суддів" прямо не покладають на суди виховних функцій. Проте Марія Камінська зазначає, що згідно зі ст. 50 Кримінального кодексу, однією з цілей покарання у кримінальному праві є виправлення засуджених, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень ними самими або іншими особами. Крім того, покарання в жодному разі не має переслідувати мету приниження людської гідності. А оскільки покарання за кримінальне правопорушення визначає виключно суд, то логічно, що він повинен враховувати зокрема виховний ефект, який ухвалить рішення як на підсудних, так і на інших потенційних правопорушників.

Формальне право: ст. 76 Кримінального кодексу України

"Згаданий вирок базується на нормах кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які вимагають від судів в обов'язковому порядку враховувати у процесі призначення покарання особу підсудного, а також обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, зокрема про це говорить перша частина статті 65 Кримінального кодексу, — каже Марія Камінська: — Незважаючи на це варто погодитися, що подібні рішення справді нетипові для вітчизняної правової системи: рішення суду можна назвати унікальним і дуже похвальним. Не тільки через саме зобов'язання читати класику для підсудних, а й через дуже високий рівень аргументації Аргументації не суто юридичної, а філософської, такими незаперечними доводами, як "справедливість", "загальнолюдські цінності", "борг судді — служити правді та людській гідності". Подібних рішень в українській практиці справді одиниці".

Відповідно до ст. 76 Кримінального кодексу, у разі призначення засудженому умовного тюремного терміну замість реального на нього покладають зобов'язання, передбачені цією статтею. Деякі їх обов'язкові у всіх випадках. Наприклад, будь-якій людині на умовному терміні потрібно періодично відмічатися в уповноваженому органі пробації та повідомляти про зміну місця проживання, роботи чи навчання. Деякі зобов'язання призначають на розсуд судді з урахуванням ступеня тяжкості злочину та особи винного. Пункт 6 частини третьої ст. 76 передбачає, що засудженого можна зобов'язати "дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій". Очевидно, цей пункт підходить і до рішення судді Гарського, тому формальних претензій до його вироку бути не може.

Проблеми контролю

У будь-якого нетривіального рішення є принаймні одна істотна вада — відсутність відпрацьованого у виконавчій системі механізму реалізації та контролю. Ст. 76 КК та ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу покладають функцію контролю на уповноважений орган із питань пробації. Йдеться про держустанову під назвою "Центр пробації". Він, крім іншого, має проводити виховну роботу із засудженими та робити все для запобігання повторним правопорушенням. Коли суддя формулює якусь нестандартну умову заміни позбавлення волі іншим запобіжним заходом, саме співробітники служби пробації повинні стежити за тим, виконана ця умова чи ні.

Якщо засудженим наказано читати Твена і Лондона, до кожного з них потрібно приставити співробітника Центру, який повинен перевірити, чи справді вони читають ці книги або хочуть викрутитися переказом короткого змісту з "Вікіпедії". Теоретично в такому випадку має регулярно проводитися перевірка знання тексту серйозніше за ту, яку проходять учні, складаючи іспити з літератури.

Тут постає проблема з контролем. Добре, якщо серед соціальних працівників, найнятих пробаційною службою, знайдеться колишній викладач якоїсь філологічної дисципліни. В іншому випадку креатив судді пропаде дарма, книги з обов'язкового списку так і не будуть прочитані.

Втім, нинішній директор ДП "Центр пробації" Олег Янчук бореться за розширення спектру альтернатив ув'язненню. Стверджує, що його установа має організаційні механізми контролю за реалізацією нетривіальних рішень, які сприяють зниженню рецидивної злочинності. Особисто йому ідея перевиховання замість позбавлення волі є дуже близькою.