Енергетичне машинобудування досі лишається сферою, де жінку на керівній технічній посаді зустрінеш нечасто. Ольга Данилейченко за двадцять років виросла від інженера з розрахунків до керівниці бюро, що відповідає за інструментальне забезпечення генераторного виробництва.
Ми розпитали її про те, як вона прийшла в професію, що дала їй інженерна освіта і чому промисловості сьогодні бракує саме таких спеціалістів.
Ольго, як Ви прийшли в інженерію і чому обрали саме генераторне виробництво?
Мій шлях в цій сфері поєднав сімейні цінності й щасливий випадок. У нашій родині вищу освіту мала лише бабуся, яка все життя працювала вчителькою й завжди говорила, що людина повинна вчитися та здобувати знання. Після школи я точно знала, що хочу навчатися далі, хоча ще не розуміла, яку професію обрати. А далі все вирішив випадок: подруга записалася на підготовчі курси до політехнічного університету й покликала мене за компанію, просто послухати лекції. В аудиторіях НТУ «ХПІ» я відчула, що точні науки, системне мислення й атмосфера творення мені близькі. Захопилася підготовкою, вступила і так прийшла в інженерію.
Цей напрям став продовженням моєї любові до масштабних речей. Мені хотілося працювати там, де створюється продукт, який дає світло, тепло та рух усьому іншому. Інженерія тут вимагає максимальної точності й високої відповідальності, і саме цей виклик щодня надихає мене в роботі.
Як на Ваш вибір реагували близькі? Чи вважалося незвичним, що дівчина йде в технічну професію?
Для рідних і друзів це стало повною несподіванкою. У школі мені легко давалися мови, література й історія, тож усі були впевнені, що я оберу гуманітарний напрям. Ніхто й подумати не міг, що я так круто зверну в бік точних наук. Стереотипи тоді ще працювали: дівчина в технічному виші викликала певний подив, адже інженерія традиційно вважалася більш «чоловічою» сферою. Але попри початкове здивування моя родина поставилася до рішення з теплом і гордістю. Усі зраділи, що в сім'ї з'явиться перший інженер.
Ви навчалися в НТУ «ХПІ». Чим сильний цей університет і як саме він готував Вас до роботи?
ХПІ був і залишається потужним брендом у технічній освіті. Цінність університету була в тому, що викладачі пояснювали, як знання працюють на виробництві, а теоретичну базу пов’язували з практичними завданнями. З перших днів навчання ти відчуваєш, що стаєш частиною серйозної інженерної спільноти. Моя спеціальність називається «Електричні машини та апарати», а за дипломом я інженер-електромеханік. Простими словами, це про те, як проєктувати, створювати й обслуговувати все, що генерує та трансформує електроенергію.
Перші два роки були базовими: вища математика, фізика, хімія, теоретична механіка, що склали фундамент. А з третього курсу почалося найцікавіше: проєктування електричних машин, теорія електропривода, теоретичні основи електротехніки, електротехнічні матеріали. Мене захоплювало те, як формули з підручників перетворювалися на справжні креслення та схеми механізмів. Коли я прийшла на виробництво, зрозуміла, що найбільше мені допомогло вміння бачити процес цілісно, і саме цей підхід сформував ХПІ. У роботі з генераторами помилка дорого коштує, тому мені дуже допомогла університетська база: розуміння металу, ізоляції та струму в реальних умовах.
Розкажіть про Ваш кар'єрний шлях. Через які ролі Ви пройшли від першої посади до начальника бюро?
Моя карʼєра триває вже понад двадцять років, і за цей час я подивилася на роботу заводу з різних ракурсів: від розрахунків і конструкторської документації до економіки, кадрів і керівництва підготовкою виробництва. Цей різнобічний досвід дуже допомагає сьогодні, адже я розумію, як взаємодіють усі ланки великого підприємства.
За розподілом після університету я почала працювати в розрахунковому секторі, де відповідала за точність інженерних обчислень, потім у конструкторському, де вела всю технічну документацію, а згодом перейшла на посаду інженера планово-економічного напряму. На цьому етапі моя робота вийшла за межі розрахунків: потрібно було розуміти, як кожне технічне рішення впливає на витрати підприємства. Далі був турбінний завод, де я працювала господарським майстром і займалася організаційними процесами та забезпеченням роботи цехів, а також досвід інспектора відділу кадрів, який занурив мене в трудове законодавство й документообіг.
У 2020 році я прийшла на завод провідним інженером з підготовки виробництва в інструментальний відділ і дбала про те, щоб увесь процес виготовлення оснащення забезпечувався вчасно й без збоїв. Керівництво відділу помітило результати моєї роботи, і згодом мені запропонували очолити бюро інструментального відділу генераторного та електротехнічного виробництва. Якщо на старті кар'єри переді мною стояло конкретне креслення чи розрахунок, то тепер я планую завантаження, координую команду, тримаю терміни й гарантую, що складальні цехи безперебійно отримують потрібний інструмент.
За що саме Вас підвищували? Які результати привели до керівної посади?
Думаю, головна причина у вмінні організувати людей і налагодити систему. Працюючи провідним інженером, я не обмежувалася посадовими інструкціями: мені було важливо бачити весь ланцюжок підготовки виробництва від початку до кінця. Ми прибрали внутрішні затримки в узгодженні документів, через які раніше гальмувалися замовлення оснащення. Коли виникали форс-мажори, я швидко знаходила рішення, щоб перекрити дефіцит і не зупинити цех. Мені вдалося об'єднати команду бюро так, щоб кожен чітко розумів свою задачу.
Чому промисловості сьогодні так потрібні фахівці Вашого профілю?
Енергетичне машинобудування є дуже вузькою нішею, і кваліфікованих інженерів тут завжди бракує. Це галузь, де готується реальний продукт стратегічного значення, і де ціна будь-якого прорахунку дуже висока. Мені просто хочеться чесно робити свою справу: забезпечувати виробництво так, щоб генератори, які дають людям світло й тепло, сходили з конвеєра вчасно та якісно. Якщо після моєї історії хоча б одна дівчина повірить, що технічна професія доступна і їй також, для мене це вже матиме цінність.
*
Досвід фахівчині не обмежується одним заводом чи однією країною. На електростанціях по всьому світу розв'язують ті самі задачі: оновлюють обладнання, стежать за якістю продукції й не допускають браку у виробництві. Тому знання, набуті в українському генераторобудуванні, знадобляться і на міжнародних проєктах.
Власним прикладом Ольга Данилейченко показує, що в цій професії жінка почувається на своєму місці нарівні з чоловіками, а цінується в галузі передусім фахова підготовка, досвід і здатність відповідати за результат.