"Порівнюючи з іншими містами, в нас курорт". Як живуть Суми у воєнний час

Сумщина — форпост боротьби з російськими загарбниками, область однією з перших зустріла ворожі війська та успішно їм протидіє. Найвище керівництво України регулярно дякує сумчанам, які не пропускають основні сили противника і тим самим рятують Київ та інші міста країни.

У Сумській області складна ситуація: Тростянець та Боромля перебувають під окупацією ворога. Охтирку російська армія руйнує вщент інтенсивними обстрілами й бомбардуваннями. Однак у Сумах, які, за відомостями Генштабу ЗСУ, ворог все ще намагається взяти в кільце, ситуація спокійніша — працюють комунальники, інфраструктура міста; хоч із перебоями, але постачають харчові продукти. Про це Фокусу розповів Тарас Лютий, викладач Сумського державного університету, який залишився в Сумах і намагається повернутися до роботи навіть у такий складний для міста час.

Війна. Початок. Російські військові в Сумах та вуличні бої

Як ви дізналися, що почалася війна?

- З "Фейсбуку". Київські друзі написали, що по Україні завдали ракетного удару. Також коротко написав мій друг з Німеччини через годину-півтори після початку, тому я зрозумів, що сталося щось серйозне.

Коли з'явилися ворожі війська в Сумах?

— На території області їх уже в перший день було багато. Вони за день пройшли область, наскільки дороги дозволяли пересуватися броньованій техніці зі швидкістю 40-50 км/год. Також першого дня кілька колон росіян пройшли через Суми за різними напрямками. Місто не було їхнім кінцевим пунктом призначення.

Ситуація в Сумах не дуже типова. Де-факто в місті не було російських військ на постійній основі, бо армії тут нічого робити. Якби вони захоплювали місто чи просто розмістилися в ньому, то втратили б боєздатність. Тож росіяни поставили блокпости довкола та поїхали далі. Але на дорогах області було безліч техніки, за різними оцінками, тисячі, може, навіть пара десятків тисяч найрізноманітніших зразків гусеничної та колісної техніки. На марші вона ламалася, закінчувалося паливо, техніка вилітала в кювети, і її неможливо було витягти. Все кидалося, і тоді було небезпечно пересуватися дорогами. В перші дні російські війська ще агресивно масово ставилися до цивільного населення, але аварійність і нервозність на коліях були факторами небезпеки. Знаю випадки, коли люди, які намагалися виїхати, потрапляли в аварії.

Тиждень тому почали діяти зелені коридори. Це частково звільнило шляхи на західному та північному напрямку від Сум, можна було знаходити "козячі стежки", якими можна виїжджати на Полтаву, а потім на Черкаси. Евакуаційні шляхи ці "козячі маршрути" частково також відтворювали. Західні аналітики кажуть, що з функціонуванням зелених коридорів на Полтавщині стає більше російських військ. Я майже впевнений, що наші евакуаційні колони принесли їх із собою "на хвості".

Сумська адміністрація регулярно повідомляє про загрозу вуличних боїв. Чи були вони?

- Звичайно. Спочатку навіть викладали веселі відео, де наша тероборона ганяє ворожий БТР містом. Наскільки я бачив, спочатку на російських блокпостах були непідготовлені військові, хоча, як я знаю, в нас оперують елітні війська РФ: Кантемирівська та Таманська дивізії. Це було видно через номенклатуру озброєнь: танки Т-90 має на озброєнні не кожен підрозділ ЗС РФ. Але буквально від одного пострілу з гранатомета російські солдати розбігалися з блокпостів, і за тиждень-два тероборона їх відігнала в чисте поле.

Так сформувався паритет: тероборона вже не могла на звичайних автомобілях раптово атакувати росіян, бо вони під захистом "броні" та великокаліберних кулеметів. Але й ворог не міг входити до міста, бо його могли атакувати із забудови. Зараз уже все перейшло в іншу фазу: йдуть артилерійські обстріли опорних пунктів нашої тероборони. Буває, пів доби йде канонада, вже навіть засинати під це трохи вдається.

Життя під час війни

Як відреагували сумчани початку війни?

— Стандартна реакція — здивування, шок, нерозуміння того, що відбувається. Я, напевно, не можу бути типовим прикладом сумчанина, оскільки я маю трохи військової освіти, я через себе пропустив багато інформації за останні вісім років. Тому одразу зрозумів, що це означає. Більшість городян це розуміння набули лише після вибухів.

У себе на Фейсбук-сторінці ви писали, що багато сумчан поїхали, і ви відчували себе покинутим. Який ваш стан зараз?

- Тривожно, звісно. До кінця не почуваєшся в безпеці. В перші дні весь будинок збирався в підвалі, нашому притулку. А потім одного прекрасного дня ми не дорахувалися половини людей. Це тисне на свідомість, не надає бадьорого настрою. Завжди екстремальні ситуації розкривають найгірше чи найкраще в кожному з нас. Деякі люди все покинули, навіть лишили родичів. Але будьмо відверті — нас до цього ніхто не готував, тікати природно, і реакція втечі прогнозована.

У якому стані інфраструктура міста?

— Загалом місто Суми не можна вважати надто постраждалим проти Маріуполя чи Харкова. В нас тут "курорт": є вода, електрика, частково їжа. Максимум пів доби може не бути води чи електрики, потім все відновлюють, ми далекі від гуманітарної катастрофи. Щоправда, неподалік місця, де я живу, зруйнована 40-а підстанція електромережі. Це відбувалося на наших очах. Авіаударом росіяни зруйнували пульт управління підстанцією, вдарили точно. Тепер наша енергосистема є нестабільною. Це, мабуть, була найпотужніша атака, небезпечна для цивільного населення міста. Якщо не буде електрики, то не все буде так добре.

Чи працюють магазини? Чого найбільше не вистачає?

— Ми наполовину оточені, і, звичайно, постачання так собі, є черги, але поки що товарів першої необхідності вистачає. Гірше з медикаментами: знеболювальних препаратів, таблеток зниження тиску практично немає. Наразі їздять наші кур'єри до Полтави, люди використовують мережеві комунікації, щоб привозити ці вантажі. Один раз чи двічі заїжджала гуманітарка, але куди її розподілили, не знаю.

Чи продовжуєте ви працювати?

— Наразі я виконую обов'язки декана факультету, бо моє керівництво воює. Формально наш ЗВО працює, однак усі викладачі у відпустці, студенти на канікулах. Зараз дуже багато наших студентів покинули місто, частина за кордоном, хтось має доступ до Мережі, d когось його немає. Міністерство, звісно, каже, що ми маємо продовжувати освітній процес. Але я поки дивлюся на це скептично, бо через перебої з електрикою та повітряними тривогами неможливо навіть організувати розклад, неможливо виконати навчальний план та провести атестаційні заходи.

Не знаю, що вийде, ситуація змінюється щотижня, щодня. Поки що я спостерігаю лише ескалацію, і не бачу можливості відновити освіту в університеті хоч наполовину. Так, ми звикли за час карантинів до дистанційної освіти. Але наші напрацювання можуть спрацювати на 40-60% максимум. З юридичного погляду ми маємо відпрацювати цей час влітку, це було б логічно, а все, що ми можемо зробити зараз — підлаштовуватися до обставин.

Що робить міська влада, щоб забезпечувати городян та адаптувати місто до умов війни?

— Я дії влади не дуже бачу. З одного боку, комунальні служби працюють, оперативно розв'язують проблеми із системами електро- та водопостачання. Не знаю, чи можна це ставити в плюс меру та депутатам. Є якась взаємодія з теробороною, але хлопці з тероборони не в захваті.

Спочатку в городян були великі побоювання, що роздана зброя призведе до масового мародерства, конфліктів. У Сумах зі зброєю своєрідна історія — була можливість його брати, скільки хочеш. Але зараз все більш-менш стабілізувалося, центри тероборони налагодили роботу, контроль та порядок. Люди перестали боятися, звикли до бійців зі зброєю на вулицях.

Чи змінила війна відносини між городянами?

— Взаємодопомоги стало більше, без сумніву. Я це бачу й за собою, і за тими, з ким я контактую. Люди організувалися, правильно використовують транспортні коридори та вікна можливостей. Автомобілі не ганяють порожніми. З інших міст на замовлення везуть ліки, товари подвійного призначення: павербанки, засоби зв'язку, налагоджується взаємодопомога. В чергах все дуже по-цивільному, нормально. Рівень розуміння, взаємоповаги, ввічливості став більшим.