Розбите серце. Репортаж з нездоланого Чернігова

Під ногами — шматки бетону та крихта штучного покриття бігових доріжок. У центрі футбольного поля — вирва, діаметрів п'ять метрів, за полем — ще одна така сама. У ніч проти 7 березня на чернігівський стадіон імені Гагаріна російська армія скинула п'ять авіабомб.

"Не міг собі навіть такого уявити!" — каже десятирічний Кирило. Через місяць, 11 квітня, він із другом прийшов подивитися на масштаби руйнування арени. "Сказали вже можна зайти", — пояснює хлопчик. І озирається, щоб подивитися на зруйновану будівлю дитячої бібліотеки — колишній особняк Василя Тарновського. Його стіни обвалилися, книги скинуті з полиць.

Поряд із полем та бібліотекою працюють волонтери — збирають каміння, палиці, скло. Один із них простягає великий уламок: "Ось що приніс нам російський світ!".

Вже тиждень у Чернігові тихо. 4 квітня російська армія відійшла від міста, фактично розблокувавши його. До цього 38 днів Чернігів зазнавав обстрілів. У місті було зруйновано житлові будинки, школи, дитячі садки, лікарні.

Чернігів, місто-острів

"Відійшла — неправильне слово, — каже Олександр Ломако, секретар Чернігівської міської ради. — Українська армія завдала по армії окупанта серйозних вогневих ударів. І росіяни тікали, про це говорить залишена на околицях міста техніка. Так планово не відступають. Оборона міста була якісно організована — 38 днів росіяни не могли до нього увійти.

Та й із Чернігова містянам було вийти майже неможливо — через зруйновану інфраструктуру та обстріл евакуаційних колон.

"Коли 23 березня ворог зруйнував автомобільний міст через Десну у бік Києва (по ньому рухалися евакуаційні рейси і завозили гуманітарну допомогу), місто стало островом: з трьох боків воно було оточене російськими військами, а з четвертого — водою, — продовжує представник мерії. — Місцеві жителі не могли покинути Чернігів, і що ворог став робити в цій ситуації?.. Він прицільно бив по складам з продуктами, гуманітарною допомогою, заправкам з паливом, щоб ситуація, яка і без того була складною, ставала ще гіршою. В будинках не було світла, води, опалення, а вночі було мінус сім”.

І постійно ворог наносив артилерійські та авіаудари. Внаслідок таких атак загинуло близько 700 мирних жителів. Весь цей час людей не могли ховати на місцевому цвинтарі — він був під частковою окупацією. Довелося організувати новий у лісі. Це одна велика братська могила: з одного боку для військових, а з іншого — для цивільних. Деякі тіла досі невпізнані. Якщо у мирний час у 300-тисячному Чернігові помирало 8-9 людей щодня, то у березні були дні, коли доводилося ховати сотню. Морги були переповнені. Через відсутність світла це була велика проблема.

Скільки всього авіаударів було завдано по Чернігову, у місті не підрахували.

"24 лютого запустили кілька ракет, потім 27-го в район міськради ще кілька. А потім щодня лупили. Вже дорослі, діти і навіть собаки навчилися розрізняти, коли стріляють наші, а коли по нам. Коли президент Зеленський надав нашому місту статус міста-героя, ми хотіли сказати, що це — місто героїв", — згадує Ломако.

Будинок на Чорновола

Дві секції цієї дев'ятиповерхівки зруйновані повністю.

"У нашому районі немає військових об'єктів, лише кардіоцентр, який теж частково зруйнований, і школа", — каже Валентина. Жінка жила у будинку на вулиці В'ячеслава Чорновола. Нині ночує у підвалі сусіднього будинку, також пошкодженого внаслідок ракетного удару. "Я вікна плівкою заклеїла, плитку, що обсипалася, зібрала. Може, дозволять жити, хоча стіни і потріскалися".

Експертизу ще не проводили, але навряд вона покаже, що цей будинок можна зберегти.

Удар пролунав 13 березня опівдні, спалахнула пожежа. На багатоповерхівки росіяни скинули одразу шість бомб. В одну мить під завалами будинку та в околицях загинули 35 людей — частина з них стояли в черзі до аптеки. На сьогодні місцеві кажуть, відомо про 47 загиблих. Але якщо розібрати всі завали, не виключено, що ще можуть бути.

"Тут на другому поверсі сім'я з новонародженим жила. Місяць йому. Коляска на балконі стояла. Тільки недавно фото у Фейсбуці побачила — вижили, дякувати Богу!" — продовжує Валентина.

На четвертому поверсі на зруйнованому балконі видно чоловічу фігуру. Піднімаємося сходами з тильного боку будинку. У квартирі ліворуч жили мати та донька. Сьогодні вона разом із братом прийшла забрати вцілілі речі.

"Почули літак, спочатку далеко, а потім начебто став сідати на будинок… І вибух. Мама дивом змогла вийти", — каже жінка. Дозволяє зайти у квартиру та заглянути до сусідньої, однокімнатної. "Думаю, більшість загиблих — з однокімнатних. У них зруйнувалося все. Наші ж сусіди, на щастя, ночували і фактично мешкали в коридорі. Завдяки цьому врятувалися".

Тим часом, група рятувальників піднімається на шостий поверх. Виявляється, там бетонною плитою придавило жінку, і її тіло з-під завалів раніше забрати було неможливо.

Обстріляні околиці Чернігова. ДРГ у Новоселівці

Найбільше дісталося околицям.

Новоселівка — село на східній околиці Чернігова. На деякі вулиці тут заходили російські диверсійні групи, у лісі й досі знаходять розтяжки.

Рятувальники просять не сходити із дороги, не піднімати предмети.

Дорога, посипана камінням, веде до вирви. Біля неї валяються м'які іграшки, дитяче взуття, шкарпетки. Праворуч — гуртожиток. Він зруйнований. Ліворуч — бібліотека. З одного боку її фасад уцілів.

На ближній вулиці зустрічаю Олександру Баран, вона працювала у цій бібліотеці.

"Це трапилося в середині лютого", — каже вона. Перепитую: березня? "Так, вже плутаюсь у датах", — уточнює співрозмовниця. Розповідає, що біля Новоселівки була перша лінія оборони. Обстрілювати її почали не одразу, а у березні, а потім розбомбили центр села.

"Знаєте, історія повторюється. У 1943 році якраз наприкінці лютого німці спалили Новоселівку. Людей в будинки загнали і підпалили. Через 79 років у лютому ми самі у підвалах закривалися, рятуючись від авіаударів", — розповідає Олександра.

Вона каже, розуміла, що треба хоч щось врятувати і тому переїхала до сусіднього села.

"Росіяни ж були в лісах. Вони мали снайперську зброю. Вони знали, хто і де ходить, стежили за нами. Коли ми корову вели, нас не чіпали, а коли повернулися за машиною і велосипедом — обстріляли. Уявляєте! Чую тільки: ууууу. Я вже кричу не своїм голосом... Чоловік каже — не бійся, це вони лякають... І що, від переляку мені падати? Зупинилися. На машині у нас був білий прапор. Пішли далі, тремчу. А назустріч іде він — високий такий, у формі й босий, у шльопках. І бойова машина. Думаю, все — наш кінець. Почали з ним розмовляти. Кажу: ваші вже спалили село, йду до родичів. Нічого не відповів. Там порося було — вкусило його. Знаєте, як страшно! Йшли у нас жінки в сусідню Ульянівку. Серце розірвалося в однієї… Як хочеться, щоб був мир, щоб нашій Україні дали спокій".

Тим часом над головою здіймається волонтерський безпілотник. Олександра зі страхом і сльозами піднімає погляд на небо: "Все з них починалося. У росіян гудів як літачок. А потім відбувався удар. Так моїй сусідці в останній день, 30 березня, хату спалили. Тіло збирали частинами. Жах! І знаєте, що найстрашніше! Росіяни до церкви ходять. У Вознесенську один приходив. Каже, у нього троє дітей, не хотів би вбивати, гроші пішов заробляти, але не знав, як. Брехня! Вони прийшли нас вбивати!".

В Новоселівку привезли гуманітарну допомогу. Волонтери з Чернігова приїжджають у село раз на кілька днів. Доставляють консерви, крупи, засоби гігієни.

Хто бомбив Чернігів

Імена кількох пілотів, які скидали на місто авіабомби, у Чернігові знають. 5 березня підрозділи протиповітряної оборони України збили російський літак, два пілоти катапультувались. Один із них вижив. Ним виявився досвідчений льотчик, який воював у Сирії, Олександр Красноярцев.

“Літак впав на будинок депутата обласної ради, зруйнував його. "Сподіваюся, Красноярцева не обміняють, він важливий свідок. На співробітника міськради виходив чоловік із Донецька, просив, щоб йому віддали льотчика, пропонував викуп, а потім став погрожувати", — згадує Олександр Ломако.