Топ 7 воєнних конфліктів сучасності. Туреччина проти "Курдистану"

Без своєї землі. Боротьба курдів за "Курдистан"

• Учасники: турецький уряд vs Робоча партія Курдистану
• За що воюють: існування курдської державності
• Початок: 1984 р. (умовно)
• Кількість жертв: приблизно 40 тисяч
• Ключові імена: Кенан Еврен, Реджеп Ердоган, Абдула Оджалан
• Зацікавлені сторони: США, Ізраїль, Іран, Сирійський уряд Асада, Ірак, РФ
• Український інтерес: в контексті співпраці з Туреччиною, яка зростала значними темпами до повномасштабного вторгнення РФ, Україна була зацікавлена у внутрішній стабільності та безпеці свого партнера. Проте зараз, зважаючи на неоднозначну позицію Анкари щодо російської агресії, Києву не варто псувати відносини з потужнішими партнерами через курдське питання. Нейтралітет.

Курди — найбільший народ у світі без власної держави (далі йдуть сикхи, роми, уйгури, каталонці). Вони компактно проживають на території Туреччини, Ірану, Іраку та Сирії й називають ці землі Курдистаном. Усього у світі налічується приблизно 40 млн курдів, Понад три чверті з них проживають у "Курдистані". Держава з такою назвою мала утворитися ще понад сто років тому за результатами Севрського мирного договору (1920 р.).

Нав'язаний Антантою варіант передбачав розчленування Османської імперії, проте рішучий опір із боку лідера турків Мустафи Кемаля Ататюрка призвів до підписання нової угоди в Лозанні у 1923 р. Вона вже не передбачала жодної курдської держави.

У новоствореній на згарищі Османської імперії Туреччині навіть саме слово "курд" опинилося під забороною. Представників цього етносу аж до початку ХХІ ст. називали "гірськими турками". Будь-які прояви їх культури та навіть писемності були під суворою забороною. Так, вже у 2007 р. мера Діярбакира Абдуллу Демірбаса було усунено з посади за заклик до друку відкритої суспільної інформації курдською мовою. Проте курди не відмовилися від своєї боротьби за державність.

У 1984 р. ситуація у регіоні переросла у гарячий конфлікт. Найрадикальніша політична сила курдів — Робітнича партія Курдистану (РПК, заснована у 1978 р.) — почала збройну боротьбу за незалежність. У відповідь турецька влада оголосила у регіоні воєнний стан і спрямувала туди каральні загони. До 1995 р. внаслідок військових зіткнень урядових військ із повстанцями загинуло майже 15 тисяч курдів. За наступні десятиліття загинули ще 25 тисяч. У 80-90-х рр. у конфлікті взяло участь до 200 тис. військовослужбовців турецької армії та приблизно 5-10 тис. бойовиків курдських формувань.

У 1999 р. було заарештовано (за версією курдів — захоплено в полон) лідера РПК Абдулу Оджалана. Спершу його засудили до страти, але згодом вирок пом’якшили, що відкрило шлях до переговорів. Пом’якшення позиції турецької влади щодо курдського питання було зумовлене прогресом в переговорах з ЄС щодо членства Туреччини в цій організації. А в Брюсселі не заведено проводити військові операції проти національних меншин, а також заборонена їх усіляка дискримінація. Тому вести переговори про вступ із країною, де людей ув’язнюють за будь-які написи їхньою рідною мовою, ніхто б не став.

Реджеп Ердоган, який очолив партію справедливості та розвитку і який став прем’єр-міністром на початку XXI століття, навіть почав орієнтуватися на курдський електорат, що виглядало на той час досить екстравагантно. Проте ситуація кардинально змінилася після погіршення відносин з ЄС у середині "десятих" років і військового перевороту 2016 року.

Тоді турецька влада призупинила переговори з Єврокомісією щодо членства Туреччини в ЄС. Відповідно, згорнулися будь-які поступки курдам. Їх лідерів кинули до в’язниці, РПК знову оголосили терористами, а усіх, хто їх підтримує — спонсорами тероризму. Турецькі війська почали завдавати ударів по курдських позиціях в Іраку та Сирії (де курдські озброєні загони допомагають США боротися з радикальними ісламістами, що додає жару в цей і так гримучий близькосхідний котел).

Також питання підтримки курдів ледь не загальмувало вступ Фінляндії та Швеції до НАТО, проте тут Анкара, несподівано для всіх, пішла на поступки. Але в інших аспектах курдської політики уряд Ердогана займає максимально непримиренну позицію. Він категорично відмовляє у праві на державність як курдам, котрі мешкають в Туреччині (майже 20 млн осіб) так і сирійським курдам (приблизно 3 млн осіб).

Ситуація на сьогодні

Зараз турецькі військові здійснюють операції проти РПК за межами країни. Так, в Іраку з квітня відбувається військова операція — всупереч волі офіційного Багдада. Анкара заявляє, що наносить удари виключно по позиціях бойовиків Робочої партії Курдистану (тобто, по "турецьких курдах"), водночас влада Іраку звинувачує турків у загибелі цивільних осіб. Зазнає втрат і турецька армія: так, 12 вересня Міністерство оборони Туреччини заявило про смерть чотирьох своїх військових.

Прогноз Focus.ua

З огляду на чисельність та рішучість курдів з одного боку та непоступливість турецької влади з іншого, розв’язання конфлікту у близькій перспективі не передбачається.