Топ 7 воєнних конфліктів сьогодення. Війна за Нагірний Карабах

Між Курою та Араксом. Конфлікт у Нагірному Карабаху

• Учасники: Азербайджан vs Вірменія
• За що воюють: контроль за територіями невизнаної республіки Карабах
• Початок: 1988
• Кількість жертв: приблизно 35 тисяч, з них 30 тисяч під час війни 1992-1994 рр.
• Ключові імена: Гейдар Алієв, Ільхам Алієв, Роберт Кочарян, Серж Саргсян, Нікол Пашинян
• Зацікавлені сторони: США, СРСР/РФ, Туреччина, Франція, Іран
• Український інтерес: Україна із самого початку свого існування відстоювала послідовну позицію щодо будь-яких конфліктів — повне дотримання норм міжнародного права. Оскільки ООН визнає суверенітет Азербайджану над усією територією колишньої Азербайджанської РСР, то цієї ж позиції притримується й Україна. Після окупації частини українських територій РФ у 2014 р. позиція України ставала все більш проазербайджанською (Вірменія — союзник РФ по ОДКБ). Інтерес нашої держави — у вирішенні цього протистояння на користь Баку та міжнародного права. Під час активних бойових дій у 2020 році Україна однозначно підтримала територіальну цілісність Азербайджану.

При утворенні Закавказьких республік СРСР не врахував реального розселення місцевих етносів. Коли радянська влада суттєво ослабла, у 1988 році у місцях компактного проживання вірмен на території Азербайджанської РСР розпочалися сутички між вірменами й азербайджанцями. Це був перший міжетнічний конфлікт на території СРСР, який розпочався ще до його розпаду.

22 лютого 1988 р. після заяви Ради народних депутатів у Карабасі (20 лютого) про намір приєднатися до Вірменії в Аскерані (Нагірний Карабах) відбулася перша велика сутичка між вірменами й азербайджанцями. Останні заявили про двох загиблих. У відповідь через 5 днів відбувся вірменський погром в м. Сумгаїті (передмістя Баку), де офіційно загинуло 32 людини, проте вірмени заявляють про сотні жертв.

Це стало поворотним моментом конфлікту, який до розпаду СРСР залишався вуличним (тобто не було прямих військових зіткнень). Вірмени почали залишати Азербайджан, натомість азербайджанці тікали з Вірменії та Карабаху. З розпадом СРСР протистояння переросло в повноцінну війну між обома державами, яка завершилася повною перемогою Вірменії — було окуповано майже 20% території Азербайджану. Приблизно мільйон людей стали біженцями (870 тис. азербайджанців покинули регіон конфлікту та саму Вірменію, а майже 300 тис. вірмен покинули Азербайджан).

Єреван не став анексовувати окуповані території. Він не визнав незалежність Карабаху, але залишив окупованими крім самої невизнаної республіки ще й "буферні райони", що сполучають Вірменію з регіоном. До 2020 року жодна держава світу так і не визнала Карабах. Проте конфлікт був замороженим і де-факто Нагірний Карабах контролювався Вірменією, хоча відповідно до норм міжнародного права усі ці райони є і були законними територіями Азербайджану.

При цьому владу в самій Вірменії контролював "карабаський клан". Саме в Степанакерті (столиці невизнаного Карабаху) народилися другий і третій президенти Вірменії Роберт Кочарян та Серж Саргсян, які встановили авторитарний режим правління у країні з 1998 по 2018 роки.

За два десятиліття замороження конфлікту багатий нафтою Азербайджан суттєво переозброївся. Баку цікавив доступ до передових військових технологій, який він отримав, співпрацюючи з Ізраїлем, Туреччиною і, що цікаво, продовжуючи зберігати дружні відносини з РФ. Москва постачала озброєннями обидві сторони. Інша річ, що для Вірменії РФ була чи не єдиним постачальником. Вперше свої м'язи Баку продемонстрував у 2016 р. Тоді азербайджанська армія зайняла кілька прикордонних висот.

Сприятливі часи для повномасштабного наступу настали після падіння внаслідок масових протестів "карабаського клану" у Вірменії. Новий прем’єр-міністр країни Нікол Пашинян сам не мав жодного стосунку до Карабаху. Також він виявився достатньо далеким до Путіна. У той самий час Азербайджан суттєво зблизився з Туреччиною, яка стала новим регіональним лідером.

Кращих умов годі було чекати, і наприкінці вересня 2020 року азербайджанська армія пішла в наступ. Унаслідок 44-денної війни Баку повернув під свій контроль усі "буферні райони" та частину Карабаху. Решту території невизнаної республіки зайняли російські миротворці. Після підписання угоди у листопаді 2020 року вірмени масово залишали території, що мали відійти Азербайджану. Журналісти фіксували факти спалення власної нерухомості, також вивозилися навіть вікна та двері з кафе, ресторанів, за вірменський кордон переганяли череди корів та овець.

Звільнені території заселяють азербайджанці. Символом нового життя офіційний Баку прагне зробити місто Шуша, взяття якого азербайджанськими військами на початку листопада 2020 році визначило переможця війни. За менше як рік часу Азербайджан встиг спорудити пряму дорогу з Баку в Шушу та звести у ньому новий аеропорт.

Проте відкритими залишаються питання збереження вірменської культурної спадщини, адже цей народ віддавна проживав на цих землях і залишив чимало архітектурних пам’яток. Показовою може стати ситуація з реставрацією Собору Святого Христа Всеспасителя, який постраждав від бойових дій. Азербайджанська влада обіцяє його реставрувати, відповідно до радянських документів, де не містяться згадки про вірмен. Також у місті швидкими темпами споруджуються мечеті.

Ситуація на сьогодні

З 2020 року сторони періодично обстрілюють одна одну й уже у вересні 2022 почалося чергове загострення. Воно вирізняється тим, що обстріли відбуваються вже не на суперечливих територіях, а безпосередньо на вірмено-азербайджанському кордоні. Фокус стежить за розвитком подій.

Прогноз Focus.ua

Наразі конфлікт знову заморожено, проте вже на умовах Азербайджану. Вірменія повністю втратила контроль над усіма окупованими на початку 90-х рр. територіями. Проте частину Карабаху разом із невизнаною столицею контролюють російські миротворці. Так, господар Кремля продемонстрував, що Москва не бажає однозначного вирішення будь-якого конфлікту в регіонах, де вона зберігає свій вплив. Проте є версія, що на зупинку азербайджанського наступу вплинула не стільки Москва, скільки перемога на виборах президента США Джо Байдена, який називає себе "другом усіх вірмен". Що буде, якщо конфігурація сил за океаном знову зміниться — питання риторичне.