Провали розвідки США як причина війни в Іраку: все, що нам відомо

20 років тому Сполучені Штати вторглися до Іраку під хибним приводом. Історики та соціологи витратили два десятиліття, вивчаючи, що пішло не так. Джордж Буш та інші високопосадовці його адміністрації стверджували, що колишній президент Іраку Саддам Хусейн мав зброю масового ураження та що іракський уряд мав зв'язки з такими мерзенними угрупованнями як Аль-Каїда. Водночас ці дві речі становили неприйнятну загрозу американській безпеці. Однак, як тільки коаліція, яку очолили американці, скинула іракський режим у 2003 році, швидко з'ясувалося, що не існувало ні зброї масового ураження, ні активних зв'язків із Усамою бен Ладеном.

Фокус переклав статтю Семюеля Гелфонта про те, чому США ухвалили рішення ввести війська до Іраку на початку 2000-х років.

Наратив навколо війни також суперечливий. Чи справді адміністрація Буша вважала, що Саддам Хусейн є загрозою, яку необхідно усунути за допомогою військової сили, або ж видатні американські чиновники просто навели дані розвідки як публічне виправдання війни, бо хотіли використати хвилю обурення після 11 вересня для переділу Близького Сходу?

У будь-якому випадку завдання сучасних істориків — з'ясувати, що сталося. Їхні часто провокаційні висновки часто залишаються похованими в запорошених академічних томах або в деяких випадках вигнані з куртуазних дискусій через політичну токсичність усього, що може розглядатися як підтримка катастрофічної та непродуманої війни. Тому вплив на громадську думку залишається в руках політиків, які прагнуть набрати політичні очки, а не дослідити минуле. В результаті більшість дискусій у спільноті національної безпеки, як і раніше, заснована на давно забутих наративах або навіть фактичних неточностях. Усупереч загальноприйнятим уявленням, викладеним у нещодавніх ретроспективах, Саддам Хусейн не дотримувався стратегії двозначності щодо своїх програм зі створення зброї масового знищення для стримування Ірану. Його арабська націоналістична ідеологія також не заважала йому працювати з такими людьми як Усама бен Ладен. Справді, більшість нинішньої загальноприйнятої думки страждає на той самий вид групового мислення, як і критиковані нею провали розвідки; вона поєднується навколо зручного, але недосконалого аналізу. 20-а річниця війни дає чудову можливість підбити підсумки, що ми тепер знаємо про найсумніші провали розвідки.

Із падінням влади Саддама Хусейна історики отримали мільйони сторінок внутрішніх іракських документів, які містять найпотаємніші секрети колишнього режиму. Після вторгнення американських військ іракські дисиденти й американські військові захопили документи режиму в Багдаді, включаючи архів секретаріату керівної партії "Баас". Те, як ці документи вивезли з Іраку, викликало протести й звинувачення в колоніальному присвоєнні історичних артефактів Близького Сходу. Тим не менш, із архівів вийшов нескінченний потік книг і статей, які розповідають про те, як Саддам Хусейн керував країною та проводив свою зовнішню політику. Ці документи, поряд із іншими розслідувальними проєктами та інтерв'ю з колишніми іракськими чиновниками, дають приголомшливе уявлення про провали американської розвідки у 2003 році.

Іракська зброя масового ураження

Основну історію зброї масового ураження Саддама Хусейна тепер добре задокументовано. Вона була в нього у 1980-х роках. Він використав її проти іранців і навіть проти свого народу. Після війни в Перській затоці він обіцяв передати зброю, але спробував приховати деякі зразки від інспекторів ООН. Коли іракський уряд викрили в брехні, Саддам Хусейн вирішив знищити незаконну зброю, що залишилася, таємно та без будь-яких документів. Потім іракський уряд наполягав, що він не має зброї масового знищення, і кинув виклик інспекторам, щоб ті довели його неправоту. Протягом 1990-х років умовляння міжнародної спільноти й дезертирство високопосадовців, включаючи зятя Саддама Хусейна в 1995 році, змусили іракський режим розповісти про деякі зі своїх минулих програм і відмовитися від усього, що від них залишилося. Наприкінці десятиліття Ірак повністю ліквідував свої незаконні програми озброєнь.

Проте питання залишається відкритим: як розвідувальні служби Сполучених Штатів, володіючи всіма своїми ресурсами, не змогли зрозуміти, що сталося? Доступ до внутрішніх іракських документів одразу показав витоки деяких тактичних помилок у Вашингтоні. Наприклад, уряд США перехопив фрагменти іракських повідомлень, у яких високопосадовці наказували очистити об'єкт до прибуття інспекторів ООН. У гучному виступі в ООН у лютому 2003 року держсекретар Колін Павелл навів ці перехоплені повідомлення як доказ того, що іракці приховують наявні програми озброєнь. У повному контексті, наданому іракськими записами, стало ясно, що уряд побоювався хибно-позитивного результату від залишків давно закритої програми.

Ці відкриття, проте, не могли пояснити весь масштаб провалу американської розвідки. Опинившись у політичній трясовині, адміністрація Буша поставила на чільне місце з'ясування того, як їхні оцінки виявилися настільки помилковими. Коли агент ФБР на ім'я Джордж Піро допитував Саддама Хусейна після його захоплення, одним із його головних завдань було відповісти на це питання. Після кількох тижнів допиту Саддам Хусейн проговорився, що побоюється іранського вторгнення. У Піро була відповідь: Саддам Хусейн ліквідував свої незаконні програми озброєнь, але хотів залишити залишки сумнівів щодо них, щоб стримати Ісламську республіку Іран. Тому він не міг зізнатися, що повністю ліквідував свою програму озброєнь.

Твердження про те, що Саддам Хусейн навмисно двозначно говорив про свої збройові програми, стало ще популярнішим, коли в межах замовленого урядом США дослідження стратегічного мислення Іраку було опитано колишніх іракських чиновників. "Протягом багатьох місяців після війни 2003 року, — йдеться у звіті, — низка високопоставлених іракських чиновників продовжували вважати можливим (водночас категорично наполягаючи, що не мають у своєму розпорядженні прямих відомостей), що Ірак усе ще має захований десь потенціал зброї масового знищення". Один іракський генерал стверджував, що Саддам Хусейн дотримується стратегії "стримування через сумнів". Якщо Саддам Хусейн не був відвертим із вищим керівництвом свого власного режиму, він, очевидно, брехав і міжнародній спільноті.

Цей наратив усе ще широко поширений, але він надто акуратний і надто легко виправдовує розвідувальну спільноту. Він припускає, що Сполучені Штати покладалися на розумні стратегії та компетентний аналіз, але режим у Багдаді їх обдурив. Водночас проігноровано той факт, що хоча Саддам Хусейн, безумовно, був лицемірним, а його заяви про зброю масового знищення — суперечливими, його режим протягом десятиліття говорив світові, що не має зброї масового знищення.

До 2003 року ми не знаходимо переконливих доказів того, що іракці стверджували, що вони дійсно мають зброю масового ураження. Крім того, вчені не виявили жодних доказів стратегії "стримування через сумнів" на мільйонах сторінок внутрішніх іракських документів, а іракський генерал, який вигадав цю фразу, пізніше відмовився від неї. Він заявив, що на нього вплинули повідомлення західних ЗМІ, й уточнив, що Саддам Хусейн "ніколи не сигналізував про існування ЗМЗ ні в будь-яких заявах, ні натяками". Попри свідчення інших іракських генералів, які намагаються зняти з себе відповідальність за свої злочини за колишнього режиму, іракські архіви ясно показують, що Саддам Хусейн послідовно та неодноразово доносив до своїх підлеглих правду про відсутність в Іраку незаконних програм зброї. Як він сказав керівництву режиму на одній зустрічі за зачиненими дверима наприкінці 1990-х років: "Ви можете подумати, що ми все ще маємо заховану хімічну зброю, ракети й так далі. У нас нічого немає — взагалі жодного гвинтика".

Нові дослідження про іракську зброю

Вчені, які працюють із іракськими архівами, висувають й інші теорії, що спираються на суттєвіші докази. Важлива наукова стаття Грегорі Кобленця вказує на роль секретних іракських спецслужб у відмові Саддама Хусейна співпрацювати з інспекторами ООН і, отже, у створенні неправильного уявлення про його збройні програми. Найважливіше відомство влучно названо Особливою організацією безпеки. Її головним завданням було шпигувати за іншими шпигунами та за членами партії "Баас" із метою захисту режиму від перевороту. Режим Саддама Хусейна пред'являв найвищі вимоги до членів Особливої організації безпеки й довіряв їм свої найбільші таємниці. Коли Ірак спробував приховати від міжнародної спільноти деякі види зброї масового знищення відразу після війни в Перській затоці, Саддам Хусейн поклав програму обману на своє надійне відомство — Особливу організацію безпеки. Як тільки Ірак скасував свої програми озброєнь наприкінці десятиліття, інспектори ООН вимагали від Іраку не тільки відкрити свої збройові об'єкти, але й розповісти про попередні обмани. Тільки тоді інспектори й уряд США могли б бути впевнені, що їх знову не дурять. Однак ця вимога передбачала, щоб Ірак відкрив свою Особливу організацію безпеки для міжнародних інспекторів.

До середини 1990-х років Сполучені Штати явно хотіли позбавитися Саддама Хусейна тим чи іншим способом. Вони навіть зробили спробу перевороту. Також було ясно, що американські спецслужби працювали з програмою ООН із інспекції зброї та проникли до неї. Отже, щоб зізнатися в програмі свого уряду з обману, Саддаму Хусейну довелося б відкрити міжнародному співтовариству свою головну організацію протидії переворотам. Це загрожувало викрити цю організацію перед американськими спецслужбами, які працювали над поваленням іракського режиму. Як підсумувало ЦРУ в ретроспективі 2006 року, коли Саддам Хусейн відмовився, аналітики розвідки у Вашингтоні припустили, що йому є що приховувати. Насправді він просто сподівався уникнути перевороту.

Нещодавно Мольфрід Браут-Геґгаммер, провідна експертка з поширення зброї в Університеті Осло, провела, мабуть, найглибше та найскладніше дослідження спонукань Саддама Хусейна. Вона стверджує: "Іракське керівництво не намагалося, як це прийнято вважати, створити ефект стримування за рахунок розважливої двозначності в питанні про те, чи має Ірак заховану ЗМЗ". Замість продуманих схем чи прихованих планів іноді проблеми в Іраку виникали через стару добру некомпетентність, яку часто можна зустріти в авторитарних режимах. Вищі керівники, такі як Саддам Хусейн, важко доносили свою політику до нижчих чиновників, що призводило до суперечливих заяв і дій у межах усього режиму. Не менш важливим є й те, що початкова спроба Саддама Хусейна обдурити інспекторів з озброєнь поставила його перед тим, що Браут-Геґгаммер називає "дилемою обманщика".

Як тільки Багдад спіймали на приховуванні зброї і документації, інспектори ООН і аналітики американської розвідки виробили здорову недовіру до всього, що говорили іракці. Коли Багдад пізніше визнав деякі аспекти своїх незаконних програм, американці сприйняли одкровення Іраку про його попередні провини як доказ лицемір'я режиму. Отже, замість того, щоб заохочувати іракців до співпраці з інспекторами, американські й оонівські чиновники ще сильніше закручували гайки навколо Багдада, сподіваючись вивудити ще більше прихованих деталей. Структура заохочень була неправильною. Щоразу, коли Саддам Хусейн співпрацював, його карали, і тому він нарешті перестав це робити. Як він сказав своїм радникам: "На нас чекають санкції з інспекторами чи санкції без інспекторів; що ви оберете?".

Підтримка Іраком тероризму

Основні факти про іракську зброю масового ураження добре відомі. В Іраку її не було. Тому більшість посмертного аналізу була інтерпретаційною. Щодо іншого великого провалу розвідки, то основні факти досі не були достатньо проаналізовані. Високопосадовці адміністрації Буша й інтелектуали правого крила робили помилкові та безрозсудні заяви про зв'язки Іраку з терористами. Попри їхні алюзії та твердження, Саддам Хусейн не мав активних зв'язків із "Аль-Каїдою" у 2001 році та не був пов'язаний із терактами 11 вересня в США.

Спростування таких тверджень дуже важливе, але зворотна реакція, як це часто буває, переборщила. Наприклад, Пол Піллар був аналітиком ЦРУ, який із 2000 по 2005 рік обіймав посаду співробітника національної розвідки Близького Сходу. Це зробило його головним авторитетом в інтерпретації режиму Саддама Хусейна під час терактів 11 вересня 2001 року та вторгнення в Ірак 2003 року. Коли не було знайдено жодних доказів зв'язку Іраку з терактами 11 вересня, він стверджував, що оскільки Саддам Хусейн був главою "світської диктатури", "відсутність зв'язку не мала дивувати". Це поширена думка.

Однак, хоч Саддам Хусейн не був пов'язаний із 11 вересня, записи в іракських архівах підтверджують, що він мав довгу історію підтримки терористів, включаючи радикальних ісламістів із "Аль-Каїди". 1994 року бен Ладен жив у Судані. Директор іракської розвідувальної служби разом із сином Саддама Хусейна Удаєм встановили з ним контакт через суданського посередника. Іракці зустрілися з бен Ладеном із дозволу Саддама Хусейна в 1995 році. Бен Ладен попросив іракців розпочати трансляції радіопередач дисидентського салафітського проповідника Салмана аль-Уди на Саудівську Аравію та "провести спільні операції проти іноземних сил на землі Хіджазу". Останнє було евфемізмом для нападу на американські збройні сили. Саддам Хусейн особисто схвалив план трансляцій, а іракська розвідка шукала шляхи "подальшого розвитку відносин і співробітництва між двома сторонами", коли бен Ладен був депортований із Судану та сховався в Афганістані 1996 року. Тоді іракський уряд заявив, що "відносини з ним продовжуються через суданську сторону. Наразі ми працюємо над тим, щоб активізувати ці відносини через новий канал у світлі його нинішнього місцезнаходження". Проте, зважаючи на все, Багдад втратив із ним контакт.

Баасистський режим допомагав і іншим терористам ісламізму по всьому Близькому Сходу. Саддам Хусейн відкрито підтримував палестинських терористів-смертників. Іракські документи також ясно показують, що на початку 1990-х Багдад підтримував єгипетський Ісламський джихад, який пізніше став філією "Аль-Каїди". Крім того, в липні 2001 року іракська розвідка працювала з групою "Армія Мухаммеда" в Бахрейні, яку іракці вважали відгалуженням "Аль-Каїди". Згідно з іракськими документами, "цілі" групи "збігалися" з цілями бен Ладена, але вона використовувала інші назви як спосіб маскування організації. Отже, очевидно, що не було жодних ідеологічних перешкод для співпраці між іракцями та людьми, які здійснили теракт 11 вересня.

Коли деякі з цих відомостей стали надбанням громадськості й особливо після того, як деякі колишні баасисти опинилися в лавах Ісламської держави, деякі аналітики стверджували, що Саддам Хусейн не лише підтримував радикальних ісламістів, а й в останні роки свого правління сам став таким. Він був "відродженим мусульманином" або прихильником свого роду "бааті-сальфізму". Ці твердження часто походили від прихильників війни в Іраку та були покликані спростувати слова таких людей, як Пол Піллар. Насправді вони просто повторювали одну й ту саму оману: що диктатор, подібний до Саддама Хусейна, має бути ідеологічно пов'язаний із іноземними групами, щоб підтримувати їх. Насправді внутрішні іракські документи однозначно показують, що Саддам Хусейн не робив такого ідеологічного звернення. Він, як і раніше, ненавидів ісламістів і робив усе можливе, щоб придушити їх в Іраку. Однак це не заважало йому підтримувати їх за кордоном, коли його інтереси збігалися з їхніми інтересами.

Висновок

Питання про зброю Іраку та його зв'язки з тероризмом уже стали основними в міжнародній історії 21 століття. На жаль, суспільні дебати щодо цих питань не встигають за значними досягненнями вчених. Саддам Хусейн не намагався обдурити сторонніх і змусити їх думати, що він має зброю масового ураження з метою домогтися стримування. Уряд США дотримувався помилкової стратегії, заснованої на відсутності заохочень і сумнівній аналітиці. Саддам Хусейн не був пов'язаний із терактами 11 вересня, і він не був ісламістом. Проте ці факти не завадили йому співпрацювати з бен Ладеном і такими угрупованнями як "Аль-Каїда".

Нездатність розглянути трагедію війни в Іраку в усій її складності загрожує створенням спрощених наративів, унаслідок чого американські аналітики та політики можуть повторити ті самі помилки в майбутньому. Звинувачуючи хитрість Саддама Хусейна в помилкових оцінках його програм зброї, ми знімаємо відповідальність із американських розвідувальних служб. Вони не отримають правильних уроків, якщо не розглянуть, як їхні стратегії з розкриття іракських програм зброї створили непереконливі структури заохочень, які зрештою змусили Ірак припинити співпрацю з інспекторами ООН із озброєнь. Аналогічно спрощені наративи, які відмовляються розглядати реальну підтримку Саддамом Хусейном таких людей, як Усама бен Ладен, не підготують політиків і аналітиків до того, щоб врахувати всі нюанси подібної загрози.

Про автора

Семюель Гелфонт — автор книги "Iraq на World: Saddam, America, and the Post-Cold War Order (Oxford 2023), асистент професора стратегії та політики в програмі Військово-морського коледжу у Військово-морській аспірантурі в Монтереї, Каліфорнія.

Ця стаття містить особисті погляди автора. Вона не відображає думки Військово-морського коледжу чи будь-якого іншого підрозділу уряду США.