Стратегічне командування. Плани Південної Кореї щодо попередженя ядерного удару

Південна Корея інвестувала в системи, призначені для попередження атаки північнокорейських ракет-носіїв ядерних боєголовок і для удару по них, а також по центрах контролю й командування, які підтримують діяльність Пхеньяна з виробництва зброї масового знищення. Ця система являє собою мережу взаємопов'язаних наступальних і оборонних ракет і багатодоменних платформ і, в остаточному підсумку, спирається на ядерні гарантії з боку США, яких вимагав президент Південної Кореї Юн Сук Йоль з моменту перемоги на виборах.

Фокус переклав статтю Клінта Ворка про те, як Південна Корея планує запобігати ядерному удару з боку КНДР.

З моменту вступу на посаду адміністрація Байдена намагалася регулювати інтерес Південної Кореї як до ядерної зброї, так і до стримування. У квітні обидві сторони досягли угоди щодо першого в історії окремого союзницького документа на рівні президентів, присвяченого винятково зобов'язанням США щодо розширеного стримування Південної Кореї. Підсумком Вашингтонської декларації стало створення ядерної консультативної групи альянсу, що свідчить про потенційно безпрецедентний рівень двосторонніх консультацій з питань ядерної політики та планування США. Однак згадка в декларації про ще не створене Стратегічне командування Республіки Корея (скорочено Стратком РК) привернула мінімальну увагу. Спроба адміністрації Байдена пов'язати це командування з Командуванням об'єднаних сил Республіки Корея/Сполучених Штатів свідчить про те, що Вашингтон готовий надати Сеулу конкретніші гарантії, але водночас хоче спробувати обмежити ескалацію в разі кризи.

Стратегічне командування Південної Кореї націлене на посилення неядерного стратегічного стримування країни різними способами. По-перше, воно прагнутиме зміцнити стримування шляхом відмови – стримувати ядерні та неконвенційні загрози з боку Північної Кореї, роблячи їх нездійсненними або малоймовірними. Мета – підірвати впевненість Північної Кореї в тому, що вона може досягти своїх цілей за допомогою ядерного терору. По-друге, Стратегічне командування посилюватиме стримування шляхом відплати, погрожуючи істотними витратами аж до обезголовлюючих ударів по північнокорейському керівництву в разі застосування Північною Кореєю ядерної зброї або зброї масового знищення проти Південної Кореї.

Навіть для найпильніших спостерігачів за Кореєю включення в декларацію Страткому РК стало примітним фактом. Що ж це за незрозуміле, на перший погляд, командування, і чому його було включено до союзного документа на президентському рівні? Раптова поява цього командування відображає кілька взаємопов'язаних, але суперечливих течій в американсько-корейському альянсі. Серед них – зусилля Сеула з використання передових конвенційних засобів для досягнення неядерного стратегічного стримування; зусилля альянсу з інтеграції звичайних і ядерних сил; і парадоксальний баланс між обмеженнями, накладеними США, і хеджуванням Південної Кореї, заснований на історії альянсу, але ще більш актуальніший перед швидко прогресуючою північнокорейською загрозою і мінливим стратегічним становищем.

Стратегічне командування та неядерне стратегічне стримування

Однією з причин браку висвітлення діяльності Страткому РК є те, що його поки не існує. Передбачено, що його створять у 2024 році. Уперше Стратком був згаданий під час президентської кампанії в Південній Кореї у 2022 році як частина платформи президента Юна з оборони та безпеки. Відтоді Стратегічне командування Республіки Корея – і як концепція, і як командна структура – здебільшого висвітлювалося у виданнях, пов'язаних з обороною, і в епізодичних повідомленнях південнокорейських ЗМІ. Найпомітнішим було те, що адміністрація Юна включила кілька параграфів про командування в "Білу книгу оборони" країни на 2022 рік. Першу згадку про нього у двосторонньому союзницькому документі зробили у спільній заяві для преси 12 квітня в межах 22-го корейсько-американського комплексного оборонного діалогу. Вашингтонська декларація була другою.

Щойно це командування створять, воно почне контролювати систему оборони Південної Кореї 3К. Система оборони 3К складається з трьох платформ і концепцій, кожна з яких починається на літеру "К": платформа Kill Chain (ланцюжок знищення), Korea Air and Missile Defense system (система протиповітряної та протиракетної оборони Кореї) і Korea Massive Punishment and Retaliation (план масованого покарання і відплати Кореї). У межах Страткому система "3К" використовуватиме відповідний набір можливостей усіх південнокорейських збройних сил. До них належать балістичні та крилаті ракети сімейства Hyunmoo Стратегічного ракетного командування сухопутних військ, які відіграватимуть роль як у планах ланцюжка знищення, так і в планах масованого покарання та відплати. Крім того, ракети PAC-3, F-35A, літаки спостереження Global Hawk і ракети класу "повітря-поверхня-повітря" Cheongung II будуть включені в кожен компонент системи 3K. До них приєднаються 3000-тонні підводні човни ВМС з балістичними ракетами підводного базування і ракети SM-2 на есмінцях KDX-III Aegis, а також майбутні південнокорейські військові супутники спостереження, кібервійська, космічні сили і підрозділи спеціального призначення.

Ці озброєння та інфраструктура, що їх підтримує, призначені для попереджувальних ударів і ударів у відповідь, а також для протиповітряної та протиракетної оборони для захисту від попереджувальних ракетних ударів або ракетних ударів у відповідь Північної Кореї. Стратегічне командування не отримає власних сил. Радше, воно підпорядковуватиметься Об'єднаному комітету начальників штабів Південної Кореї і командуватиме і контролюватиме все стратегічні озброєння Південної Кореї, впроваджуватиме систему оборони 3К, а також визначатиме відповідну військову політику і плани. Поки що незрозуміло, яким чином і якою мірою Стратком увійде до складу Об'єднаного командування сил Республіки Корея/Сполучених Штатів. Це керівний елемент об'єднаних сил на півострові, який очолює американський генерал, а його заступником є південнокорейський офіцер.

У політичному і військовому істеблішменті Південної Кореї є голоси, які хочуть, щоб Стратегічне командування залишалося незалежним від Сполучених Штатів. Незалежне повітряне і ракетне командування теоретично дозволить Південній Кореї діяти швидко – і незалежно від США. Це мало б сенс, якби південнокорейські чиновники були занепокоєні тим, що Сполучені Штати можуть спробувати перешкодити Південній Кореї запобігти нападу через побоювання, що будь-який такий напад може призвести до ескалації ядерних ударів Північної Кореї по американській території.

Наразі всі засоби системи оборони 3К перебувають під індивідуальним управлінням армії, ВПС і ВМС Південної Кореї. Теоретично Стратком Південної Кореї значно підвищить сумісність і ефективність управління та експлуатації цих розрізнених стратегічних засобів, об'єднавши їх під єдиним керівництвом. Командувати організацією буде тризірковий генерал або адмірал, а різні військові відомства чергуватимуть керівництвом між собою. Стратегічне командування покликане поліпшити стримування шляхом посилення згуртованості та підвищення оперативної ефективності збройних сил. Ідея полягає в тому, щоб створити цілісну систему і проєктувати цю цілісність на Північну Корею, щоб обмежити її здатність використовувати прогалини в обороні Південної Кореї.

Ця концепція не виникла з нізвідки. Вона виросла безпосередньо з узгоджених зусиль Сеула із збільшення передового конвенційного потенціалу і неядерних стратегічних сил стримування і системи оборони для протидії північнокорейській ядерній, ракетній загрозі, що швидко розвивається, і загрозі зброї масового знищення. Система оборони 3К виникла на початку 2013 року (наприкінці правління президента Лі Мьон Бака) під назвою "система трьох осей". Вона отримала подальший розвиток за консервативного наступника Лі – президента Пак Кин Хє. У 2019 році прогресивна адміністрація президента Мун Чже Іна змінила її назву на "систему реагування на ядерну та іншу зброю масового знищення", "ланцюжок знищення" перейменувала на "удар по стратегічних цілях", а план "Масоване покарання і відплата Кореї" став планом "Переважна відповідь".

Зміна назв була здебільшого косметичною. Однак вона відповідала політиці Муна щодо міжкорейського примирення і взаємодії та ліберальній політиці його уряду щодо діалогу з Північною Кореєю для зниження напруженості. Нові назви були покликані зменшити відчуття ворожості. Попри це, основний склад системи залишився тим самим, і адміністрація Муна більшою мірою, ніж її консервативні попередники, зробила кроки з модернізації передових можливостей системи.

Перша "К" – ланцюжок знищення (Kill Chain) – є системою попереджувального удару по ядерних і ракетних об'єктах Пхеньяна. На папері концепція Kill Chain складається з цілої низки можливостей, включно з ракетами для удару вглиб території та винищувачами, що ухиляються від радарів. Вона має бути активована в разі, якщо Сеул зіткнеться з достовірною загрозою неминучого ядерного запуску з Північної Кореї. Система спрямована на пошук, фіксацію, націлювання і ураження різних північнокорейських цілей до того, як їх зможуть запустити.

Друга К – система протиповітряної та протиракетної оборони Кореї – призначена для забезпечення багаторівневої, багатошарової оборони критично важливих об'єктів і населених пунктів шляхом перехоплення повітряних, ракетних і артилерійських загроз. Система протиповітряної та протиракетної оборони зрештою складатиметься із систем протиповітряної оборони дальнього та середнього радіуса дії, систем протиракетної оборони на малих висотах та американських систем протиракетної оборони, розгорнутих у Південній Кореї.

Третій план "К" – "Корейське масоване покарання і відплата" – припускає, що північнокорейський ядерний або неконвенційний напад уже стався. У такому разі Південна Корея завдала б удару у відповідь високоточними ракетами малого та збільшеного радіуса, сучасними бомбардувальниками і, можливо, діями сил спеціальних операцій. Серед цілей будуть цінні можливості, сили та система лідерства і командування.

У межах Страткому дані та бойові цілі кожної з систем 3К будуть пов'язані. Залежно від перебігу подій, темпів ескалації та дій Північної Кореї всі компоненти системи можуть працювати одночасно. Хоча кожна складова парадигми 3К має свою мету, вони використовуватимуться синхронно під керівництвом Стратегічного командування для стримування і, в разі потреби, захисту та контратаки проти ядерних, ракетних і нетрадиційних загроз з боку Північної Кореї.

Інтеграція звичайних та ядерних озброєнь поряд з обмеженнями та хеджуванням

Наразі Південна Корея не володіє всіма необхідними можливостями для стратегічного командування і системи оборони 3К. Сеул, як і раніше, залежить від Сполучених Штатів у плані ключових можливостей розвідки, спостереження і рекогностування для ефективної роботи збройних сил. Ці проблеми, ймовірно, і підштовхнули Вашингтон до активніших зусиль у межах альянсу, спрямованих на посилення інтеграції звичайних і ядерних озброєнь між американськими і південнокорейськими силами.

Південна Корея планує розробити або придбати більше супутників спостереження та керованої зброї класу "земля-земля" для системи "Kill Chain"; більше систем раннього попередження про ракетний напад, систему перехоплення L-SAM і систему маловисотної протиракетної оборони для системи протиповітряної та протиракетної оборони Кореї; а також забезпечити більше 230-мм реактивних систем залпового вогню та ATACMS американського виробництва, модернізувати свої транспортні літаки C-130H, розробити й виготовити більше балістичних ракет та інших озброєнь, зокрема таких, що можуть бути використані для боротьби з ядерною зброєю. Але все це обладнання вимагає ресурсів і часу для розробки, і воно має бути інтегроване в наявні організаційні структури сил та операційні концепції.

Південна Корея має справу ще з однією проблемою: ядерна і ракетна загроза з боку Північної Кореї продовжує стрімко розвиватися. У результаті розвиток озброєнь Південної Кореї може не встигнути за темпами загрози. Сеул і Пхеньян також перебувають на порозі гонитви озброєнь, що може ще більше дестабілізувати становище на півострові. Додаткова проблема полягає в тому, наскільки ефективно такі передові конвенційні можливості можна включити до наявних програмних компонентів збройних сил — іншими словами, чи володіють збройні сили необхідними організаційними, концептуальними і доктринальними інноваціями та згуртованістю, щоб використовувати ці передові можливості на повну силу. Хоча ця проблема була озвучена на самому початку створення нинішньої системи 3К десять років тому, все ще залишаються невирішені питання, пов'язані з міжвідомчим суперництвом і різними доктринальними і технологічними уподобаннями в південнокорейських збройних силах.

Адміністрація Юна усвідомлює необхідність тіснішої інтеграції збройних сил Південної Кореї та спільних дій. Ключовою метою створення Стратегічного командування, за словами президента Юна, є "зміцнення єдності трьох видів збройних сил, об'єднання та ефективне використання бойових можливостей, розподілених між службами". У Білій книзі з оборони Республіки Корея 2022 року також підкреслюється, що Стратком створюватиметься поетапно. Перший етап був здійснений в січні, коли Об'єднаний комітет начальників штабів Південної Кореї розширив свій центр реагування на ядерну зброю та зброю масового ураження до Управління з протидії ядерній зброї та ЗМУ. На другому етапі командування почне свою роботу, розробивши оперативні плани і можливості командування та управління, а також оцінюючи і перевіряючи оперативні можливості. У документі наголошується, що командування продовжуватиме розвиватися відповідно до змін у північнокорейській загрозі, стратегічній ситуації та військовому потенціалі Південної Кореї.

Удосконалення можливостей Сеула за останні 15 років поряд з неухильним розвитком ядерного і ракетного потенціалу Північної Кореї, а також поява більш наступальної ядерної доктрини надали Південній Кореї кошти і стимули, щоб зайнятися створенням і функціональністю нового командування. Проте різні перераховані вище проблеми посилили бажання США інтегрувати ці сили і засоби в альянс.

Зрештою, це командування і система захисту 3K будуть задіяні на піку північнокорейської загрози застосування ядерної або нетрадиційної зброї – в той самий момент, коли вищому керівництву Південної Кореї доведеться ухвалювати рішення про те, чи запускати ракети по сусідові, який володіє ядерною зброєю. Найімовірніше, альянс діятиме в умовах кризи, коли вже відбулася агресія в тій чи іншій формі. Альянс, по суті, вже може перебувати в стані конвенційної війни. Хоча однією з кінцевих цілей Страткому буде відновлення стримування в межах такого конфлікту – запобігання подальшій ескалації до ядерного рівня – це викликає зрозуміле занепокоєння американської сторони з приводу нестабільності та ескалації кризи. Залежно від використання свого потенціалу Республіка Корея може пришвидшити ту саму ядерну ескалацію, до стримування якої вона нібито прагне.

Формулювання Вашингтонської декларації, що стосуються зміцнення зв'язків між південнокорейським конвенційним і американським ядерним потенціалом, відображають цю постійну стурбованість США. Одразу після згадки Консультативної групи з ядерних питань у декларації наголошується, що "Альянс працюватиме над тим, щоб забезпечити спільне виконання та планування [південнокорейської] підтримки ядерних операцій США в непередбачуваних обставинах за допомогою звичайних озброєнь та покращити спільні навчання і тренування щодо застосування ядерного стримування на Корейському півострові". Хоча це формулювання включає вимогу Сеула про більшу прозорість ядерної політики та планування США, воно також демонструє бажання Вашингтона якомога тісніше пов'язати передові конвенційні можливості Південної Кореї та її Стратком у межах Об'єднаного командування сил – двосторонньої структури командування бойовими діями альянсу.

У декларації йдеться про таке: "Президент Юн підтвердив, що РК застосовуватиме весь спектр своїх можливостей у межах об'єднаної оборонної позиції Альянсу. Це охоплює роботу пліч-о-пліч зі Сполученими Штатами для тісної ув'язки можливостей і планування діяльності нового Стратегічного командування та американо-корейського Об'єднаного командування збройних сил. Така діяльність включатиме нові кабінетні навчання, що проводяться спільно зі Стратегічним командуванням США". Формулювання декларації залишає мало сумнівів, що Вашингтон прагне обмежити незалежність Стратегічного командування Південної Кореї, особливо з огляду на чутки про те, що південнокорейські офіційні особи розглядають можливість збереження Страткому поза Об'єднаним командуванням збройних сил Республіки Корея/Сполучених Штатів. Це також відповідає давній динаміці між обмеженнями, що накладаються США, і хеджуванням Південної Кореї.

Висновок

Побоювання уряду США з приводу ескалації на Корейському півострові не нові. Однак ці історичні побоювання були посилені риторикою адміністрації Юна щодо стримування, а також ядерними досягненнями Північної Кореї і збереженням напруженості на Корейському півострові.

Стратегічне командування Південної Кореї – це стратегія хеджування, розроблена для того, аби керівництво в Сеулі могло оперативно діяти під час кризи без втручання США. Такий підхід не обов'язково пов'язаний із браком довіри до розширеного ядерного стримування Америки. Проте керівництво Південної Кореї, схоже, вважає, що воно не завжди може довіряти Сполученим Штатам у тому, що стосується швидких дій під час кризи. По-перше, увагу та ресурси США може відвернути інша надзвичайна ситуація. По-друге, незалежно від того, наскільки глибокі консультації альянс проводить у межах ядерної консультативної групи, будь-яке можливе рішення щодо застосування ядерної зброї на Корейському півострові ухвалить у Вашингтоні американське керівництво – теперішнє чи майбутнє.

Однак постійні розмови про попередження дають Північній Кореї легке виправдання для постійного збільшення ядерної зброї. У результаті обидві сторони можуть отримати стимул "діяти першими" під час кризи. Як справедливо зазначає Анкіт Панда, це підвищує ймовірність того, що північнокорейський лідер Кім Чен Ин ухвалить більш небезпечні методи командування та управління під час кризи – наприклад, делегування ядерних повноважень, аби зброя Північної Кореї могла бути використана навіть у разі його недієздатності або смерті.

Розвиток стратегічного командування, хоча й цілком зрозумілий, прискорює темп розв'язання безпекових дилем безпеки на Корейському півострові, що складалися десятиліттями, звужує найважливіші вікна ухвалення рішень і витісняє можливості для дипломатії. Пряма згадка Стратегічного командування Південної Кореї у Вашингтонській декларації може вказувати на те, що альянс готується до більш зрілого підходу до вирішення цих дилем. Ситуація, безумовно, вимагає цього, підкреслюючи крихкість нинішнього статусу-кво на півострові.

Про автора

Клінт Ворк – науковий співробітник і директор з академічних питань Корейського економічного інституту Америки (KEI). Він займається питаннями Корейського півострова, американсько-корейських відносин, Східної Азії та зовнішньої політики США.