Як зберегти конкурентоспроможність оборонної сфери США

Від могутності та процвітання США мало що залишиться, якщо Вашингтон не зможе зупинити процес зниження виробничого потенціалу США і токсичні наслідки десятиліть консолідації оборонного сектора. У 2022 році Міністерство оборони заявило, що воно "дедалі більше залежить від невеликої кількості підрядників для забезпечення критично важливих оборонних можливостей" і що поточна політика та інвестиції не сприяють створенню оборонної екосистеми, розрахованої на конфлікт із рівним противником. Хоча Сполучені Штати, безсумнівно, залишаються світовим лідером у галузі технологічних інновацій, Пентагону важко конкурувати з Китаєм у виробництві нових військових можливостей у великих масштабах. Військова перевага Америки вимагає наявності оборонної екосистеми і промислової бази майбутнього, здатної знаходити, впроваджувати, розробляти і виробляти у великих масштабах нові технології, що змінюють природу сучасної війни. Без конкурентоспроможних опцій і стійких виробничих потужностей промислова мережа США завжди буде відставати від китайського військово-цивільного синтезу, що ускладнить стримування конфлікту.

Фокус переклав новий матеріал Курта Шерера і Фатіха Озмена про те, як зберегти конкурентоспроможність оборонної сфери Сполучених Штатів.

Три заходи можуть допомогти виправити наявний дисбаланс в оборонному секторі та створити для Міністерства оборони промислову екосистему, здатну швидко освоювати та впроваджувати нові технології.

• По-перше, Пентагон має диверсифікувати промислову базу, стимулюючи середні підприємства, які відіграють важливу роль у забезпеченні інновацій, варіативності, швидкості та вартості виробництва, а також конкуренції.
• По-друге, уряду варто стимулювати компанії виступати в ролі "передавачів інновацій", сприяючи масштабуванню виробництва продемонстрованих комерційних прототипів у кількості, корисній для збройних сил США.
• По-третє, Пентагону слід уникати інвестицій у технології, які вже швидше й ефективніше розробляє приватний сектор.

На початку 1990-х років у США налічувався 51 оборонний генеральний підрядник, тоді як сьогодні їх п'ять. Ба більше, хоча за останні п'ять років кількість грошей, що виділяються на оборонні контракти, збільшилася, кількість компаній оборонного сектору, які претендують на ці контракти, скоротилася за той самий період на 17 тисяч. Однак цей дисбаланс можна змінити. Підприємства середнього розміру з річним доходом від 1 до 5 млрд доларів є важливим, але недостатньо використовуваним елементом американської оборонної екосистеми. Наступні заходи допоможуть Міністерству оборони швидше і масштабніше впроваджувати інновації.

Визнання та посилення

Пентагон не визнає середні підприємства як окремий клас активів, що надають особливі можливості. Як наслідок, їхня діяльність практично не знаходить підтримки. Тим часом середні підприємства відіграють життєво важливу роль в оборонній екосистемі, особливо як інтегратори та постачальники ключових компонентів для основних оборонних систем. Створення потужної програми, спрямованої на виявлення та підтримку комерційних технологій у цих середніх компаніях, може призвести до більш швидкого задоволення оперативних потреб, стимулювати доступ до інновацій і диверсифікувати потенційні поставки для Пентагону. Диверсифікація дає три переваги.

• Перша – це швидкість. Наприклад, наявність кількох виробників твердопаливних ракетних двигунів дасть змогу одночасно виробляти різні ракетні системи, в яких використовуються такі двигуни, а не томити їх у черзі на одній виробничій лінії. Залежність від одного джерела призводить до зниження віддачі, навіть якщо задіяти додаткові ресурси.
• Друга перевага – безвідмовність. Наявність декількох джерел поставок знижує операційний ризик, який може виникнути внаслідок збоїв або атак у конкретному місці, залежності від сировини і витрат, пов'язаних із відстанню.
• Третя перевага – готовність. Диверсифікація джерел постачання дасть змогу забезпечити більшу кількість опцій, якщо вони раптом знадобляться. У разі майбутньої надзвичайної ситуації уряду США необхідний план дій, що дає змогу залучити нових гравців і домогтися необхідних результатів, а для цього не обійтися без оперативності, стійкості та готовності.

Крім того, підвищення рівня інформованості та взаємодії з компаніями середнього розміру дасть змогу збільшити кількість керівників підприємств, які вміють працювати з Міністерством оборони. Нинішній рівень консолідації призвів до скорочення кількості керівників компаній, які розуміють усі тонкощі ведення бізнесу з Пентагоном. Складність роботи зі збройними силами США, що охоплює впровадження необхідних процесів гарантування безпеки та нормативних вимог, а також дотримання термінів укладення контрактів, є перешкодою для компаній, які в іншому разі зацікавилися б роботою на оборону, навіть якщо їхні технології можуть розглядатися як технології подвійного призначення.

Пентагон має прагнути до заохочення компаній, які перебувають у цій "сірій зоні". Почати слід з виявлення середніх постачальників або потенційних постачальників у п'яти "критично важливих галузях" (лиття і штампування деталей, ракети і боєприпаси, накопичувачі енергії та акумулятори, стратегічні та критично важливі мінерали і мікроелектроніка), зазначених у доповіді Міністерства оборони про конкуренцію як компоненти, щодо яких Пентагон залежить від обмежених і вразливих внутрішніх ланцюжків постачань. Маневрені та інноваційні підприємства середнього бізнесу можуть підвищити стійкість у цих п'яти галузях, виступаючи як додаткові джерела поставок або пропонуючи вітчизняну альтернативу для тих компонентів, які Пентагон змушений імпортувати, наприклад, акумуляторів.

Передача інновацій

Міністерство оборони поліпшило свої можливості щодо роботи з малими розробниками технологій, зокрема, завдяки програмам Small Business Innovation Research/Small Business Technology Transfer та Other Transaction Agreements. Ці програми допомагають малим підприємствам орієнтуватися в процесі закупівель і надають фінансування для розроблення технологій на ранніх стадіях, усуваючи принаймні одну з перешкод, які заважають приватному сектору інвестувати в дослідження та розробку. Попри те, що Пентагон розширив доступ до інновацій, фінансування малого бізнесу фактично припиняється, коли прототип готовий до серійного виробництва. Розробка і виробництво технологій на середній і пізній стадіях набагато ресурсоємніші, аніж створення прототипів, і здебільшого залежать від громіздких і тривалих бюджетних процесів Пентагону.

Саме тут Конгрес може зіграти свою роль у стимулюванні ребалансування оборонної промисловості, зокрема, створити та фінансувати "передавачів інновацій" для Міністерства оборони. Модель потрібно сформувати таким чином, щоб чітко визначити ролі "інноваторів" і "власників технологій", а також обмін функціями між цими групами. Роль передавача технологій може бути покладена на великі компанії і підтримана середніми підприємствами. Конгрес має розглянути можливість ухвалення закону, що стимулює великі та середні компанії до передачі технологій, які б займалися впровадженням технологій за дорученням уряду. Такі додаткові заходи можна здійснити на основі наявної програми "наставник-протеже" Міністерства оборони, вимоги до учасників якої є надто вузькими, щоб вплинути на всю оборонну екосистему. Попри привабливість програми для учасників, за останні п'ять років нею скористалися лише близько 200 малих підприємств.

Модель може передбачати визначення Пентагоном конкретної технології або технологічної галузі, в якій стартап або малий бізнес готовий запропонувати Пентагону продукти для комерційного ринку (наприклад, штучний інтелект, робототехніка, можливості кібербезпеки тощо). Міністерство оборони залучає велике або середнє підприємство, як агента з передачі технологій. Інноватор, який розробив технологію і володіє нею, передасть ліцензію на свій продукт агенту з передачі технологій (великому або середньому підприємству), а також отримає фінансову частку від майбутніх прибутків. Натомість Конгрес міг би дозволити Пентагону надавати великому або середньому підприємству "схвалення", яке забезпечувало б доступ до окремих видів контрактів, призначених для комерційних організацій, що займаються передачею технологій. Подібне стимулювання було б аналогічним до наявних контрактів, які виділяються для малих підприємств, що належать ветеранам або представникам меншин. Ці рекомендації доповнюються й іншими документами, наприклад, концептуальним документом Відділу оборонних інновацій про те, як Міністерство оборони може стати "швидким послідовником" у справі впровадження комерційних інновацій подвійного призначення. "Для комерційних технологій, які [Міністерство оборони] не винаходить, [воно] повинне стати "швидким послідовником", щоб отримати швидкий доступ до цих технологій для підтримання, принаймні, технологічного паритету із супротивниками".

Конгрес повинен стимулювати нову модель взаємодії промисловості з Пентагоном, що створює стимули для середніх підприємств і великих підрядників до швидкого постачання передових технологій, необхідних для вирішення нагальних завдань по всьому світі.

Роз'яснювальна робота

Цьогорічний бюджет Пентагону на дослідження і розробки в розмірі 144 млрд доларів є найбільшим в історії, однак це ще не гарантія успіху. Протягом десятиліть Міністерство оборони було лідером у сфері технологічних інновацій, а його секретні програми на кілька років випереджали розробки комерційного сектору США. За останні десятиліття ця динаміка змінилася, і комерційний сектор США дедалі частіше стає лідером у відкритті та розробці технологій, від яких залежить Пентагон. З огляду на цю реальність, міністерство має усвідомити, що йому не потрібні великі обсяги надлишкових капітальних вкладень. Як сказала колишній заступник міністра оборони США Еллен Лорд у подкасті Building the Base, "усі наші системи та процеси орієнтовані на те, щоб уряд розробляв [нові технології]. У нас є великі компанії, які створили структури, що забезпечують високу ефективність і дієвість такої системи, однак вона не відповідає тому становищу, в якому ми перебуваємо сьогодні".

Пентагон має продовжувати порівняльний аналіз, щоб визначити сфери, де приватний сектор працює більш ефективно або результативно. По-друге, міністерство повинно вибірково підходити до сфер, у яких воно має на себе провідну роль і, відповідно, вкладає свій час, сили та ресурси. Пентагон має збирати технології воєдино, а не тиражувати їх. У цьому плані Управління стратегічного капіталу є багатообіцяючою новою ініціативою, яка, як видається, за низкою параметрів відповідає такому підходу і має стати хорошим початком на цьому шляху.

У міру того як Міністерство оборони скорочуватиме свою надлишкову роль у розробці технологій, дедалі більша кількість компаній середнього розміру зможе виконувати роль інтегратора "першого рівня", прокладаючи міст між рішеннями малого бізнесу і потребами міністерства. Завдяки своєму розумінню інноваційних процесів, бізнес-рішень і комерційної ефективності середні компанії можуть інтегрувати потрібні рішення і виступати посередниками між малим бізнесом і Пентагоном. Аналогічним чином NASA вже вирішило, що ефективнішим є партнерство з промисловістю за комерційними програмами та програмами вантажних екіпажів, у той час як саме агентство зосередило свої зусилля на розробці високотехнологічних унікальних можливостей, для яких уряд є єдиним замовником.

Висновок

США десятиліттями не стикалися з серйозним супротивником, тому нам необхідно розширити і зміцнити склад промислових підприємств, які надають підтримку Міністерству оборони, щоб впоратися з цією конкуренцією. Настав час ефективніше використовувати середні підприємства у всій оборонно-промисловій базі та в процесі закупівель. Хоча Сполучені Штати не можуть і не повинні намагатися дублювати централізовані структури своїх конкурентів, вони можуть використовувати стратегію "єдиної країни", яка залучає весь спектр нашого комерційного сектора. Для досягнення успіху Міністерство оборони і Конгрес повинні визначити, використовувати і просувати кожен інструмент і ресурс оборонно-промислової бази США, щоб забезпечити готовність країни до стримування і перемоги в будь-якому конфлікті з рівним супротивником. Що ще важливіше, Сполученим Штатам необхідно перейти від промислової системи часів холодної війни до ширшої та динамічнішої промислової мережі майбутнього, що використовує інноваційний і виробничий потенціал приватного сектору США і повною мірою задіює сильні сторони нашої системи вільного підприємництва.

Про авторів

Курт Шерер – керівний партнер C5 Capital, спеціалізованої венчурної фірми, що займається залученням капіталу для пошуку лідерів і технологій, здатних зберегти наш спосіб життя.

Фатіх Озмен – генеральний директор корпорації Sierra Nevada, світового лідера в галузі аерокосмічної промисловості та національної безпеки.