Пекін чекає, "поки осяде пил". Як китайські експерти оцінюють наслідки заколоту "Вагнера"

Заколот "вагнерівців" наприкінці червня шокував більшість стратегів і спостерігачів у Китаї. Для них це стало новим пластом невизначеності в розумінні внутрішньої політики Росії, російсько-української війни та загальної ситуації із зовнішньою безпекою Китаю. Зараз, коли президент Росії Володимир Путін, схоже, покінчив із заколотниками, політика Китаю щодо Росії навряд чи кардинально зміниться. Однак не слід ігнорувати вплив заколоту на оцінку Китаєм своєї майбутньої зовнішньої стратегії.

Фокус переклав статтю Юн Суна про те, як зміниться китайська політика щодо РФ.

Заколот став рідкісним, але наочним прикладом уразливості та нестабільності російської системи. Це ставить перед Пекіном додаткові питання про майбутнє союзництво з Москвою, оскільки слабка і розділена Росія буде не настільки корисна у протидії Вашингтону. А якщо Росія зануриться в хаос, це суттєво змінить зовнішнє безпекове середовище Китаю, змусивши Пекін хоча б частково переключити увагу на свої північні кордони. Заколот також демонструє крихкість авторитарної системи в умовах кризи, що може змусити китайських лідерів обережніше ставитися до будь-яких військових авантюр на периферії Китаю. Незважаючи на те, що заколот, схоже, закінчився, а його політичні наслідки зведені до мінімуму, китайські стратеги продовжують перейматися питанням, чи не підвищило це ризик застосування Росією ядерної зброї в Україні. Пекін навряд чи відвернеться від Росії, навіть якщо це станеться, але він, як і раніше, стурбований дипломатичними наслідками.

Погляд із Пекіна

Від самого початку вторгнення Росії в Україну китайські експерти з питань Росії не переставали думати про подальшу нестабільність. Після того як Росії не вдалося здобути швидку і рішучу перемогу, ці експерти в приватних бесідах і діалогах попереджали, що, як і в минулому, військові невдачі можуть призвести до краху режиму. Так, наприклад, Фен Юйцзюнь у своїй нещодавній статті виклав таку схему: Кримська війна 1856 року призвела до загибелі царя Миколи I та реформи 1861 року; поразка Росії в Російсько-японській війні призвела до революції 1905 року; поразка у Першій світовій війні призвела до революції 1917 року, кінця династії Романових і розпаду Російської імперії; а невдача в Афганській війні 1979 року розглядається Китаєм як один із ключових чинників остаточного розпаду Радянського Союзу.

До кінця 2022 року з'явилися розмови про те, що політичні вороги Путіна можуть влаштувати переворот. Однак ці припущення були відкинуті на тій підставі, що супротивників Путіна посадили до в'язниці, а в лавах російських збройних сил не вбачалося явної загрози. Ба більше, Пекін вважав групу "Вагнера" особистою приватною армією Путіна і одним з основних елементів військової операції Росії в Україні. У Китаї главу групи "Вагнера" Євгена Пригожина прозвали "шеф-кухарем" Путіна і вважали його протеже – людиною, зрада якої стосовно Путіна була немислимою.

На цьому тлі заколот Пригожина став великою несподіванкою для урядових і неурядових спостерігачів у Китаї. Китайські аналітики розцінили заколот "Вагнера" як внутрішній розкол у путінському істеблішменті, зокрема, як розбіжності між Міністерством оборони і "вагнерівцями" щодо стратегії та вартості ведення війни.

Протягом кількох днів після заколоту пріоритетна увага китайських політиків і аналітиків була зосереджена на обговоренні цілей Пригожина і його майбутнього. Ху Сіцзінь, поділяючи думку багатьох своїх колег, дійшов висновку, що Пригожин не ставив перед собою завдання повалення Путіна. Навпаки, його дії спрямовані проти істеблішменту Міністерства оборони, який "використовував" військову операцію Путіна і міць і досягнення групи "Вагнера" у своїх інтересах. Це перегукується з російською ідеєю "хороших царів і поганих бояр", коли зусилля Путіна саботують функціонери, які стоять нижче за бюрократичною драбиною та переслідують вузькорисливі цілі.

Продумана реакція Пекіна

Протягом усього заколоту Китай дотримувався свого традиційного підходу до країн, що переживають внутрішні заворушення або військові перевороти, – розглядаючи їх як "внутрішні справи" країни і висловлюючи підтримку "миру і стабільності". Від самого початку було зрозуміло, що Пекін не збирається втручатися або займати однозначну позицію. Зазвичай Китай чекає, поки осяде пил, перш ніж вибрати ту чи іншу сторону, і не поспішає робити ставки. Так Пекін неодноразово чинив у відносинах із Пакистаном, М'янмою та африканськими державами, такими як Судан. У приватних бесідах китайські експерти розцінили рішення Пекіна прийняти у себе заступника міністра закордонних справ Росії Андрія Руденка як явну ознаку його пропутінської позиції і впевненості в тому, що заколот не вдасться.

Видатні китайські експерти з питань Росії, такі як Фен Юйцзюнь, зовсім не переконані, що генсек Сі Цзіньпін відмовиться від Путіна після мундіалю, або що Китай в осяжному майбутньому відмовиться від стратегічних відносин з Росією. За словами одного з експертів, "навіть якщо Росія матиме іншого лідера, політичний консерватизм і ультранаціоналізм визначають, що новий лідер не буде ні прозахідним, ні прийнятим Заходом". Звідси випливає, що Китай і Росія, як і раніше, дотримуватимуться фундаментальних і схожих позицій у відносинах із Заходом, особливо зі США. І ця схожість слугуватиме основою для подальшого стратегічного узгодження і координації їхніх дій у світових справах навіть після Путіна.

При цьому серед китайських експертів наслідки заколоту "Вагнера" вважаються далекосяжними і значними.

По-перше, Путін ослаблений, а це послаблює стратегічну позицію Китаю. Заколот відображає внутрішньополітичну боротьбу в Росії – не тільки ескалацію конфліктів між різними таборами, а й нездатність Путіна приборкати їх. Навіть якщо заколот на даний момент врегульовано, ці глибоко вкорінені конфлікти далекі від вирішення. Вони продовжуватимуть вносити серйозну невизначеність і відволікати увагу від внутрішньої політики Росії.

Китайські спостерігачі вперше розглядають громадянську війну або регіональний конфлікт у Росії як реальну можливість. Це означає, що Пекін змушений відволікти частину своєї уваги і ресурсів на потенційну позаштатну ситуацію в Росії і нестабільність, яку вона може принести в Центральну Азію і на китайсько-російський кордон. Як сказав Ван Івей, професор Університету Ренмін, "багатьох турбує, що політичне становище Путіна нестабільне і що політичні негаразди в Росії можуть вплинути на Китай". Побоювання полягає не стільки в тому, що Росія без Путіна буде ворожою, скільки в тому, що сам перехідний період може бути дестабілізуючим.

По-друге, слабкий Путін і слабка Росія набагато менш корисні в конкурентній боротьбі Китаю зі США. Відволікаючись на внутрішньополітичну боротьбу, Путін відчуватиме серйозні труднощі у своїй здатності ефективно підтримувати позицію Китаю в регіональних і глобальних справах. З огляду на збільшену непередбачуваність і невизначеність російської політики, Москва може стати для Пекіна більш серйозною стратегічною перешкодою, ніж це було досі. Це буде особливо актуально, якщо Путін ризикне застосувати ядерну зброю в Україні.

Хоча ніхто не очікує, що заколот "Вагнера" матиме негайний вплив на перебіг бойових дій, Пекін може дійти висновку, що тепер у Путіна з'явиться мотивація закінчити війну радше раніше, ніж пізніше. Китайські спостерігачі регулярно отримують від своїх російських колег нагадування про те, що це може означати застосування тактичної ядерної зброї. Згідно з моїми бесідами з високопоставленим китайським військовим у відставці, Пекін засудить це, але не зробить жодних додаткових кроків для зміни своєї принципової позиції щодо Росії. Європа і, в ширшому сенсі, міжнародне співтовариство вимагатимуть від Китаю дій проти Росії в разі застосування ядерної зброї. Відмова від таких дій потягне за собою значні дипломатичні та політичні наслідки, що підірве мету збереження симпатій з боку Європи і поліпшення відносин зі США. У зв'язку з цим показово, що посол Китаю в Євросоюзі Фу Конг за кожної зручної нагоди повторює, що Китай виступає проти застосування ядерної зброї.

І останнє, але не менш важливе: у Китаї всі сходяться на думці, що Сі не загрожує подібний ризик – принаймні поки що. Приватні охоронні структури настільки маргіналізовані в китайському апараті безпеки, що навряд чи становлять реальну загрозу. Однак заколот "Вагнера" демонструє, як можуть розходитися позиції, пріоритети та інтереси всередині оборонного істеблішменту в разі провалу великої зовнішньої військової операції. Якщо система починає давати тріщини під тиском, лідери не завжди можуть контролювати ситуацію тією мірою, якою вони думали.

Висновок

Загалом заколот "Вагнера" змусив Китай зайняти більш обережну і оборонну позицію. Китайські фахівці із зовнішньої політики вважають, що в доступному для огляду майбутньому у Пекіна не проявиться великого апетиту до війни. Можливо, це не відразу проявиться в менш провокаційній військовій поведінці в Тайванській протоці або Південно-Китайському морі, оскільки Пекін, як і раніше, вважає, що у нього є можливості для розширення кордонів без серйозної ескалації. Однак відкритість Пекіна до авантюризму стримується твердим переконанням, що Китай не може дозволити собі війну в даний момент.

Про автора

Юн Сун — директор Китайської програми Центру Стимсона.