Якщо ХАМАС програє: чи відкриє Іран новий фронт проти Ізраїлю й де

У вересні 2019 року аятола Ахмад Аламольхода, імам п'ятничної молитви в Мешхеді й представник верховного лідера Ірану Алі Хаменеї в цьому місті, вказав на невідповідність нинішнього геостратегічного становища Ірану його статусу в 1980-х роках: "39 років тому [іракці] розпочали атаку з наших західних і південно-західних кордонів. Протягом кількох днів 1500 км території нашої країни зазнали ворожої агресії, — сказав він. — Але сьогодні Іран охоплює не тільки свої фізичні кордони. Іракська "народна мобілізація", "Ансарулла" [хусити] в Ємені, Сирійський національний фронт, Ісламський джихад у Палестині, ХАМАС у Палестині, "Хезболла" в Лівані — всі вони представляють Іран". Масштабна атака ХАМАСу на Ізраїль знову підняла питання щодо участі Ірану в палестинському питанні, його відносин із палестинськими партнерами та можливості переростання ізраїльсько-палестинського конфлікту в Газі у повномасштабну регіональну війну під керівництвом Тегерана.

Фокус переклав статтю Раза Циммта про те, наскільки високий ризик війни на кілька фронтів в Ізраїлі.

Хоча питання про те, наскільки Іран безпосередньо брав участь у здійсненні атаки ХАМАСу, залишається відкритим, війна в Газі — це перше серйозне випробування співпраці між учасниками "осі опору". На цьому етапі, судячи з усього, Іран не зацікавлений у переростанні конфлікту у війну на багато фронтів — для цього довелося б спрямовувати масові атаки "Хезболли" на ізраїльську територію. Я вважаю, що нерішучість іранського керівництва пояснюється стримуванням із боку Ізраїлю, який заявив, що відповість жорсткими ударами по цілях "Хезболли". Сполучені Штати також дали зрозуміти, що нарощуватимуть свою участь у конфлікті, а це створює загрозу військових витрат, які можуть виявитися занадто високими для Ірану.

Однак продовження кампанії в Газі, ізраїльське наземне вторгнення й особливо військові успіхи Ізраїлю, що загрожують самому існуванню ХАМАСу та його здатності підтримувати ефективний контроль над Сектором Гази, можуть поставити іранське керівництво перед складною дилемою: утриматися від розширення війни й дати змогу Ізраїлю виконати свої завдання з припинення правління ХАМАСу в Газі, завдавши так потенційної шкоди іранському наративу про "зближення фронтів", або ж поставити під загрозу стратегічні можливості свого ліванського союзника — "Хезболли". Що тривалішою та жорсткішою буде війна в Газі, то вищою буде ймовірність того, що Іран ухвалить рішення, яке призведе до подальшої регіональної ескалації.

Це не перший випадок, коли виникають питання про ступінь координації між різними елементами "Фронту опору", очолюваного Ісламською Республікою Іран. У квітні 2023 року на Храмовій горі сталася ескалація, приурочена до єврейського свята Песах. Вона охоплювала терор і насильство в Єрусалимі, атаки на ізраїльських дорогах і в поселеннях на Західному березі річки Йордан, запуск ракет із Сектору Гази, а також із півдня Лівану та сирійських Голанських висот. ХАМАС погіршив ситуацію в Газі. А в Лівані та на Голанських висотах центральну роль відігравали іранський Корпус вартових революції та ліванська "Хезболла". За повідомленнями ліванської преси, у перший тиждень квітня Ліван відвідав командувач силами "Кудс" іранського Корпусу вартових ісламської революції Есмаїл Гаані, який зустрічався з представниками "Хезболли", ХАМАСу, палестинського "Ісламського джихаду" й інших підтримуваних Іраном формувань. На цій зустрічі було ухвалено рішення про запуск 6 квітня 2023 року десятків ракет із Південного Лівану по території Ізраїлю.

Хоча поштовх до попереднього раунду ескалації не був безпосередньо пов'язаний із Іраном, його посередники скористалися можливістю встановити баланс стримування щодо Ізраїлю. Це було зроблено на основі давно спланованої координації між членами "осі опору". Свідченням такої попередньої координації можуть слугувати візити глави політбюро ХАМАСу Ісмаїла Ганії та генерального секретаря "Ісламського джихаду в Палестині" Зіяда ан-Нахала в Бейрут для зустрічей із лідером "Хезболли" Хасаном Насраллою, а також візит у Бейрут Есмаїла Гаані за кілька днів до початку ескалації. Хоча подальші події не обов'язково розгорталися за іранською ініціативою та не були безпосередньо зрежисовані Тегераном, вони були позитивно розцінені Ісламською Республікою як ще одне свідчення "зближення фронтів", що відкриває шлях до переростання можливого майбутнього конфлікту з Ізраїлем у війну на багато фронтів.

Іран і ХАМАС: сильні союзники, обмежений контроль

ХАМАС отримує значні вигоди від наданих Іраном зброї, технологій, ноу-хау та навчання. Ця підтримка дає змогу йому здійснювати напади на Ізраїль. Ісламська Республіка розглядає палестинські ісламські організації — ХАМАС та "Ісламський джихад у Палестині" — як найважливіші центри сили на палестинській арені. Іранський уряд використовує ці два угруповання для досягнення своїх регіональних цілей, особливо щодо Ізраїлю. Під проводом сил "Кудс" іранська влада сприяє цим організаціям, включно з постачанням зброї, технічною та оперативною допомогою (зокрема навчанням виготовленню саморобної зброї), тренуваннями та перерахуванням коштів на поточні витрати в обсязі десятків мільйонів доларів за рік. Із цих двох організацій зв'язок Ірану з "Ісламським джихадом у Палестині" тісніший. Попри те, що організація є сунітською, вона підтримує глибокий ідеологічний зв'язок із Іраном. Також через обмеженість фінансових ресурсів і відсутність значної мережі соціальних служб, як у ХАМАСу, організація здебільшого покладається на допомогу Ірану.

ХАМАС — більша й авторитетніша організація, її ідеологічна прив'язаність до Ірану слабша завдяки різноманітності джерел фінансування. З плином часу ХАМАС зайняв незалежнішу позицію, що в минулому вже призводило до криз між ним та Ісламською Республікою. Наприклад, це сталося після того, як ХАМАС підтримав сирійську опозицію проти режиму Асада після початку громадянської війни в Сирії у 2011 році, а також після нападу Саудівської Аравії на Ємен у березні 2015 року, що призвело до тимчасової напруги у відносинах між Іраном і ХАМАСом. Загалом зв'язки між Іраном і його регіональними посередниками та партнерами, включно з ХАМАСом, а також суперечності між їхньою ідеологічною та політичною відданістю Тегерану і прихильністю власним інтересам та програмам багато в чому визначають характеристики іранської маріонеткової мережі. Ця мережа функціонує радше як розсипчастий набір компонентів, об'єднаних спільними інтересами та спільним ідеологічним баченням, аніж як ієрархія-мережа з прямим іранським командуванням і контролем. Останніми роками, особливо після вбивства США в січні 2020 року командувача сил "Кудс" Касема Сулеймані та згортання воєнних дій у Сирії та Іраку під керівництвом проксі, Іран керує цією мережею децентралізованіше, ніж раніше. Однак він, як і раніше, зберігає в ній значний вплив.

Контроль ХАМАСу над Сектором Гази, що зберігається з червня 2007 року, змусив прискорити нарощування військової потужності. Це було необхідно для продовження терористичної стратегії організації проти Ізраїлю, основним інструментом якої стали ракети, що обумовлено успіхами "Хезболли" в Лівані під час Другої ліванської війни 2006 року. Іран був явно зацікавлений у зміцненні влади ХАМАСу в Газі: вона слугувала важелем для ведення збройної боротьби проти Ізраїлю на його південному кордоні й одночасно створювала загрозу з боку "Хезболли" на його північному кордоні. Врегулювання громадянської війни в Сирії та призначення Ісмаїла Ганії головою політичного бюро ХАМАСу, а Ях'ї Сінвара — новим лідером ХАМАСу в Газі у травні 2017 року покращили відносини між Іраном і ХАМАСом. Останніми роками високопоставлені іранські чиновники на чолі з верховним лідером Хаменеї наголошували на необхідності поширення "палестинського опору" із Сектору Гази на Західний берег річки Йордан, де ХАМАС не контролює ситуацію. Численні згадки Ірану про події на Західному березі збіглися із серією ізраїльських викриттів, які свідчать про активізацію діяльності Ірану в цьому регіоні, включно зі спробами створення іранської розвідувальної інфраструктури в Ізраїлі та на Західному березі, організацією терористичних мереж під виглядом цивільних організацій і транспортуванням вибухівки за допомогою безпілотників.

Складні взаємини між Іраном і ХАМАСом вимагають проведення відмінностей між іранською підтримкою організації та залученістю Ірану до нещодавньої операції ХАМАСу. Чи використовував ХАМАС іранську допомогу? Однозначно. Чи був Іран зацікавлений у цій акції? Так. Чи було потрібно ХАМАСу схвалення Ірану на його дії? Не обов'язково. Чи була координація між ХАМАСом, Іраном і "Хезболлою" на ранніх етапах? Можливо.

Однак зрештою теракт 7 жовтня — це дії ХАМАСу, що ґрунтуються на його інтересах, які випливають із палестинської дійсності і спрямовані на досягнення цілей руху. Зазначені цілі збігаються з цілями Ірану, зокрема прагненням повернути палестинську проблему в регіональний і міжнародний порядок денний, а також перешкодити нормалізації відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією. Цю оцінку підтвердив прессекретар Армії оборони Ізраїлю бригадний генерал Даніель Хагарі, який заявив: "Іран — великий гравець, але ми поки що не можемо сказати, чи брав він участь у плануванні або підготовці". Прессекретар Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі також зазначив: "Іран уже давно підтримує ХАМАС та інші терористичні мережі в регіоні, надаючи їм ресурси та можливості для навчання". Однак він уточнив, що "якщо говорити про конкретні докази подібних атак, то ні, у нас нічого немає".

Іран, Ізраїль і загроза "зближення фронтів"

Протягом багатьох років в Ізраїлі переважала думка, згідно з якою Іран не зацікавлений ні в прямій конфронтації з Ізраїлем, ні в тому, щоб піддавати ризику "Хезболлу" в інтересах палестинців. Згідно з цією точкою зору, Іран розглядає свого ліванського союзника як стратегічний інструмент протидії потенційній атаці Ізраїлю на його ядерні об'єкти. Іран перетворив "Хезболлу" на грізну військову силу, здатну виступити надійним фронтом проти Ізраїлю. Іран надав їй десятки тисяч сучасних ракет, включно з високоточними боєприпасами, які сьогодні покривають значну частину ізраїльської території. Сенс створення такої потужної організації полягає в тому, щоб використовувати "Хезболлу" як стримувальний чинник проти Ізраїлю, особливо якщо Ізраїль завдасть удару по іранських ядерних об'єктах.

Ступінь готовності Ірану поставити під загрозу свої життєво важливі інтереси, зокрема прямо втрутившись у конфлікт в інтересах палестинців, в Ізраїлі оцінюють як низьку. Однак за останні роки відбулося кілька подій, які змушують сумніватися у справедливості цієї оцінки. По-перше, війна в Газі здатна змінити реальний стан справ на всьому Близькому Сході. Це може вимагати активнішої участі Ірану та його посередників на чолі з "Хезболлою". Після початку війни помітно активізувалася діяльність "Хезболли", спрямована на те, щоб кинути виклик Ізраїлю з іншого фронту. Але на цьому етапі, судячи з усього, організація — імовірно, в координації з Іраном — задовольняється відносно обмеженими діями, що свідчать про її прихильність до палестинської справи та прагнення зберегти встановлені правила взаємодії з Ізраїлем. Організація поки що утримується від використання більшості наявних у її розпорядженні ресурсів, зокрема значної вогневої потужності, що містить арсенал із понад 100 тисяч ракет і снарядів. Така стриманість пояснюється міркуваннями, пов'язаними зі внутрішньою ситуацією в Лівані, масштабною мобілізацією Армії оборони Ізраїлю на півночі країни, а також однозначною позицією США на підтримку Ізраїлю. Воєнні дії США включають присутність двох авіаносців у східній частині Середземного моря, що, мабуть, має на меті утримати "Хезболлу" й Іран від приєднання до кампанії проти Ізраїлю.

Однак війна, що триває, може стати серйозним викликом самому існуванню ХАМАСу, особливо його керівництву, військовому потенціалу та здатності утримувати контроль над Газою. Такий виклик може позбавити Іран головного стратегічного союзника в боротьбі з Ізраїлем, що, можливо, змусить його перейти від етапу надання допомоги, підтримки та координації дій із ХАМАСом до більш прямої участі, переважно через використання "Хезболли". Під час свого нещодавнього візиту в Ліван міністр закордонних справ Ірану Хоссейн-Амір Абдоллахіан попередив, що "воєнні злочини, які продовжуються проти палестинців і Гази, безсумнівно, викличуть колективну відповідь із боку осі опору".

Зокрема, останніми роками на тлі загострення конфлікту з Ізраїлем Іран активізував свою участь на палестинській арені, використовуючи можливості, що відкриваються у зв'язку з подіями в Газі, на Західному березі річки Йордан і в Східному Єрусалимі. Вороже ставлення Ісламської Республіки до Ізраїлю залишається однією з фундаментальних основ іранської зовнішньої політики та є важливим аспектом світогляду іранського режиму з часів Ісламської революції 1979 року. Із моменту створення Ісламської Республіки іранські офіційні особи постійно заявляють про необхідність знищення Ізраїлю. За кілька днів до початку операції ХАМАСу Хаменеї у своєму зверненні до державних діячів і послів мусульманських країн підкреслив, що проблема Палестини є головною для мусульманського світу. Він заявив, що "сіоністський режим", який він назвав "раковою пухлиною", обов'язково буде знищений руками палестинського народу й сил "опору" в усьому регіоні. Він також сказав, що мусульманські країни, які нормалізують відносини з Ізраїлем, "ставлять на коня, що програв", оскільки палестинський рух зараз як ніколи живий і активний, а "деспотичний режим" іде до занепаду й перебуває на межі зникнення.

Попри те, що фундаментальна ворожість до Ізраїлю існує з часів Ісламської революції 1979 року, сприйняття взаємної загрози між двома країнами почало формуватися тільки в 1990-ті роки. У 1980-ті роки в Ірані переважала думка, що більшої перемоги — звільнення Єрусалима — можна досягти тільки після меншої перемоги — поразки Саддама Хусейна. Іранське керівництво вважало, що "дорога в Єрусалим проходить через Карбалу", і розглядало кампанію проти Іраку як свій головний пріоритет.

У міру того, як конфлікт між двома країнами загострювався, стаючи дедалі відкритішим, в Ірані зростало відчуття загрози. Ізраїль назвав цю кампанію концепцією "голови змії", згідно з якою іранський режим має бути ослаблений економічними засобами, кібернетичними заходами, а також відкритими й таємними діями. Ізраїль дотримувався цієї концепції, проводячи таємні заходи проти іранської ядерної програми та завдаючи ударів по пов'язаних із Іраном об'єктах. Ця кампанія посилила заклопотаність іранського керівництва, і воно вирішило, що необхідно вдосконалити заходи у відповідь, розвиваючи маріонеткові організації, розробивши потужніші військові системи та створивши військову інфраструктуру поблизу кордонів Ізраїлю. На думку Ірану, Ізраїль є агресором, який прагне змінити правила гри та баланс стримування, до того ж не тільки в контексті ядерної програми. Глава Управління військової розвідки Армії оборони Ізраїлю Аарон Халіва прямо визнав, що Ізраїль сам вивів себе на передній план непорозумінь із Іраном, перетворившись із периферійного гравця на центрального, і що теракти на іранській території, які приписують Ізраїлю, змусили Тегеран зробити Ізраїль своїм ворогом номер один. Тому іранське керівництво, можливо, буде готове заплатити вищу ціну, ніж раніше, за розширення участі в конфлікті між Ізраїлем і палестинцями, не задовольняючись боротьбою виключно до останньої краплі палестинської крові.

Розвиток ядерної програми Ірану також може вплинути на його готовність до ескалації своєї участі, головним чином через "Хезболлу", в можливій кампанії проти Ізраїлю. Значні зрушення в іранській ядерній програмі, що відбулися після того, як Тегеран почав порушувати свої зобов'язання за ядерною угодою після виходу президента Трампа з угоди у травні 2018 року, поставили Іран на поріг створення ядерної зброї. Наразі Іран, мабуть, не стурбований можливістю воєнних дій Ізраїлю проти його ядерних об'єктів. Тому Тегеран може вирішити, що використання "Хезболли" — це вже не марна трата сил і засобів, а виправданий спосіб просування свого стратегічного бачення в історичний момент.

Висновок

Загроза поширення ізраїльсько-палестинського конфлікту із Сектору Гази на інші фронти значно зростає в міру ескалації війни. Імовірність прямої військової участі Ірану залишається вкрай малоймовірною. Іран, як і раніше, вважає за краще спиратися на своїх проксі, хоча останніми роками він дедалі частіше демонструє готовність до проведення прямих наступальних операцій проти Ізраїлю із Сирії з використанням безпілотників і ракет. Хоча інтереси Ірану та "Хезболли", як і раніше, спрямовані на те, щоб, наскільки це можливо, уникнути тотальної конфронтації, поступово наростає ймовірність зближення фронтів проти Ізраїлю: ХАМАС із Гази, "Хезболла" з Лівану, а також, можливо, проіранські бойовики із Сирії, Іраку та Ємену. Ця реальність змушує Ізраїль вирішувати, наскільки вигідно використати ситуацію, що склалася, для завдавання випереджувального удару по "Хезболлі", який змінить близькосхідний ландшафт у Газі та Лівані. Попри те, що ізраїльські військові протягом останніх кількох років готувалися до можливої багатофронтової кампанії, розподіл військових зусиль між північчю та півднем може поставити під загрозу основну боротьбу з ХАМАСом і перспективи досягнення стратегічних цілей як проти ХАМАСу, так і проти "Хезболли".

На жаль, вирішення цього питання залежить не тільки від Ізраїлю, оскільки таке рішення поставить Іран перед серйозною дилемою. Із одного боку, відмова від активної участі в кампанії може дати змогу Ізраїлю й надалі концентрувати свої бойові зусилля проти ХАМАСу в Газі, що завдасть фатальної шкоди можливостям ХАМАСу та підірве іранський наратив про "зближення фронтів". Із іншого боку, активна участь "Хезболли" в тотальній війні з Ізраїлем також може поставити під загрозу потенціал найважливішого стратегічного союзника Ірану. Що тривалішою та жорсткішою буде війна, то важче буде Ірану втриматися від рішення, яке може означати відкриття ще одного фронту проти Ізраїлю.

Про автора

Раз Циммт — науковий співробітник Інституту досліджень національної безпеки та Центру іранських досліджень Альянсу при Тель-Авівському університеті. Ветеран іранських досліджень в Армії оборони Ізраїлю.