Бліцкриг або затяжна війна: чи зможе Ізраїль перемогти на два фронти

Протягом майже двох десятиліть Ізраїль уникав стратегічного вибору в боротьбі з довколишніми терористичними угрупованнями, роблячи ставку на стримування, щоб мінімізувати загрозу і водночас миритися з їхньою присутністю. 7 жовтня цей підхід зазнав краху. Тепер Ізраїль, схоже, поставив перед собою оперативну мету — очистити Газу від ХАМАСу. Але він не може дозволити собі уникнути вирішення питання про те, що означає цей провал стримування для його майбутньої безпеки.

Фокус переклав статтю Блеза Мішталя про стратегічний виклик, який стоїть перед Ізраїлем.

Найактуальнішим стратегічним запитанням для Ізраїля є не те, яке ставлять перед собою західні столиці, — хто керуватиме Газою після ХАМАСу. Навпаки, нагальнішим завданням є пошук шляхів стримування інших підтримуваних Іраном угруповань, насамперед "Хезболли" на півночі країни. Відтермінування операцій або досягнення скромніших цілей на півдні за умови превентивної протидії північній загрозі може зробити більше для відновлення безпеки Ізраїля, ніж масований наземний наступ на ХАМАС. Це також дасть змогу виграти час для розробки реалістичних варіантів майбутнього управління Газою.

Що б не вирішив ізраїльський уряд, реалізація двох стратегій "північ-південь" потребуватиме від США допомоги навіть понад ту, що зараз обговорюється, — не тільки щодо постачань матеріальних засобів, а й, зокрема, політичного прикриття і стримувальних сигналів проти Ірану і "Хезболли".

Стратегічна нестратегічність

Підхід Ізраїля до боротьби з тероризмом за принципом "стрижки газонів" свідчить про відсутність всеосяжної стратегії. Як пише група відставних американських воєначальників у дослідженні Єврейського інституту національної безпеки Америки, присвяченому конфлікту між Ізраїлем і ХАМАСом 2021 року, "найпоказовішою рисою конфлікту в Газі була невідповідність між суто військовими та оперативними цілями Ізраїля зі зниження військового потенціалу ХАМАСу, чому сприяли вражаючі досягнення в царині ідентифікації та точного ураження цілей, і стратегічними цілями ХАМАСу, що ґрунтуються на поінформованості".

Ізраїль, по суті, стратегічно вибрав нестратегічний підхід: терпів присутність ХАМАСу і покладався на стримування ескалації. На думку Ізраїля, з огляду на цілу низку чинників не існувало життєздатної стратегії досягнення перемоги над терористичними супротивниками, що окопалися на його півдні (ХАМАС і "Палестинський ісламський джихад") та півночі ("Хезболла").

По-перше, справа у множинності загроз, що стоять перед Ізраїлем. Наприклад, аби зробити щось більше, ніж "підстригти газон" у Газі, необхідно відволікти сили і засоби, що може відкрити Ізраїль для більш потужної атаки з півночі. По-друге, бракує хороших стратегічних варіантів. Якщо в основі протиповстанських операцій лежить принцип "очистити, утримати, побудувати", то будь-які спроби "утримати" і "побудувати" на окупованих терористами територіях розглядаються ізраїльським урядом як гірший стратегічний результат, аніж просто повторювані цикли "очищення". Ізраїль зазнав невдачі у зміні режиму в Лівані 1982 року, 2005 року вважав за краще в односторонньому порядку вивести війська з Гази, а не продовжувати її окупацію, а війна в Лівані 2006 року була сповнена оперативних недоліків і стратегічної нерішучості – й Ізраїль не має великого бажання повторювати будь-який із цих сценаріїв. Не знайшлося й інших гравців, які могли б замінити ХАМАС у Газі, як це зробили, наприклад, Сирійські демократичні сили після звільнення Ракки від бойовиків "Ісламської держави".

Таким чином, ізраїльський уряд замість стратегії протидії цим постійним загрозам обрав підхід, спрямований лише на їхнє стримування протягом якомога тривалішого часу.

Провал стримування

До нападу 7 жовтня ізраїльське стримування трималося на трьох опорах.

Першою — і найочевиднішою — було заперечення. Армія оборони Ізраїля покладалася на поєднання своєї оперативної та розвідувальної переваги, щоб послабити і знищити потенціал, інфраструктуру і керівництво ХАМАСу, вважаючи, що такого застосування сили через регулярні проміжки часу буде достатньо, щоб змусити ХАМАС переглянути свою думку про доцільність нападу — принаймні доти, доки він не відновить потенціал, який Ізраїль щойно знищив.

Другим елементом ізраїльського стримування була віра в перехідну властивість заперечення. Тобто, викошуючи газон одного терориста, ізраїльські керівники оборони вважали, що посилають стримувальні сигнали іншим терористичним організаціям. Високопоставлені ізраїльтяни пояснили мені логіку нещодавніх операцій проти "Палестинського ісламського джихаду" (у серпні 2022 і травні 20223 року) тим, що вони не тільки послабили його потенціал, а й, завдяки переважній оперативній ефективності та шоку від військових операцій, зміцнили стримування ХАМАСу і "Хезболли".

Третьою складовою ізраїльського підходу до стримування було припущення вищого керівництва Армії оборони Ізраїля про те, що супротивники-терористи також є політичними структурами, зацікавленими в збереженні підтримки свого населення, а отже, сприйнятливими до використання економічних пряників і батогів для примусу до спокою. Наприклад, після конфлікту 2021 року Ізраїль почав дозволяти жителям Гази в'їзд до Ізраїлю, щоб дати ХАМАСу можливість брати участь у підтримці миру. Представники ізраїльських спецслужб також доводили, що лідер "Хезболли" Гасан Насралла не захоче ставити під загрозу своє становище найсильнішого політичного гравця в Лівані, вступаючи в широкомасштабні військові дії з Ізраїлем.

Протягом півтора десятиліття цей ізраїльський підхід до стримування працював. Після масованого повітряного, наземного і морського вторгнення ХАМАСу 7 жовтня він зазнав краху. Виявилося, що можливості ХАМАСу не ослабли, а значно розширилися. Недавні операції Ізраїля проти "Палестинського ісламського джихаду" не змогли стримати прагнення ХАМАСу до конфлікту. І, що найголовніше, його жорстокі вбивства ні в чому не винних ізраїльтян і готовність жертвувати життями жителів сектору Газа, щоб вгамувати свою жагу до крові, ставлять під сумнів будь-які твердження про те, що це політична організація.

Але якщо ізраїльська теорія стримування не спрацювала проти ХАМАСу, то немає впевненості, що вона спрацює і проти "Хезболли". Таким чином, Ізраїль повинен сформулювати новий стратегічний підхід, який визначатиме його реакцію не тільки на загрозу з боку Гази, а й на потенційно небезпечнішу загрозу з боку "Хезболли" або навіть Ірану.

Хто керує Газою?

У секторі Гази крах системи стримування ХАМАСу означає, що Ізраїль більше не може миритися з присутністю ХАМАСу і сподіватися домогтися спокою лише за допомогою періодичних авіаударів та економічних стимулів. Як заявив кабінет безпеки Ізраїля наступного дня після нападу ХАМАСу, тепер мета Ізраїля — "домогтися знищення військового й управлінського потенціалу ХАМАСу та "Ісламського джихаду" таким чином, щоб унеможливити їхню здатність і бажання погрожувати і нападати на громадян Ізраїля протягом багатьох років".

Це амбітна мета. Ліквідація "управлінського потенціалу" угруповання передбачає витіснення ХАМАСу із сектору Гази і відмову миритися з подальшою присутністю цього угруповання на кордоні Ізраїля. Саме цього після 7 жовтня вимагає безпека Ізраїля.

З огляду на значні розвідувальні дані та можливості Ізраїля з нанесення точних ударів, що дають змогу обезголовити керівництво ХАМАСу та знищити найважливіші об'єкти інфраструктури, включно з підземними, повітряної потужності буде достатньо для знищення більшої частини військового потенціалу ХАМАСу. Але присутність ХАМАСу в секторі Гази і контроль над нею, ймовірно, переживуть повітряну війну. Рішучість Ізраїля знищити ХАМАС привела до мобілізації 360 тисяч резервістів, і нині навколо Гази зосереджені сили, які готуються до наземного наступу.

Майже напевно це буде довгий, виснажливий і кривавий процес. Як з'ясували ізраїльський уряд 2014 року і США у Фаллуджі 2004 року, а потім у Мосулі та Рацці в 2016-2017 роках, вибивання повстанських сил, які закріпилися, зі щільної міської забудови — небезпечне завдання. Початок такої операції майже напевно означатиме відмову від можливості вести переговори про повернення понад 200 заручників, захоплених ХАМАСом, якщо їх не вдасться врятувати заздалегідь. "Ми продовжуватимемо операцію, — заявив колишній радник із національної безпеки Ізраїля генерал-майор (у відставці) Яків Амідрор, — так, ніби їх там немає".

Однак досягнення цієї мети ставить інше питання: після того, як ХАМАС буде виведений із сектору Газа і позбавлений статусу правлячої сили, хто буде ним керувати? Відсутність відповіді на це питання вже понад десять років заважає проведенню широкомасштабної наземної кампанії. Просте звільнення Гази і відступ не гарантує, що ХАМАС не відтвориться або не з'явиться інше терористичне угруповання, яке знову захопить територію, як це зробили таліби в Афганістані. Окупація Гази загрожує створенням умов, у яких екстремізм кипітиме і поширюватиметься, як це відбувається в таборі біженців Аль-Холь у Сирії. Звернення до головних спонсорів Гази в минулому — Катару, Туреччини та Агентства ООН з надання допомоги та організації робіт — також недоцільне з огляду на їхню підтримку або потурання ХАМАСу.

До 7 жовтня в ізраїльського уряду не було задовільної відповіді на питання про те, хто, якщо не ХАМАС, керує Газою. Прийти до прийнятного рішення зараз, в одну мить, у тумані війни, видається малоймовірним. Це саме по собі може бути вагомою причиною для того, щоб Ізраїль цілеспрямовано продовжував готувати наземний наступ. Звісно, саме так дедалі частіше вважають у Вашингтоні, де у своїй промові 19 жовтня президент Джо Байден застеріг Ізраїль від повторення помилок Америки після 11 вересня. Але, схоже, що ця занепокоєність не знаходить відгуку серед ізраїльських лідерів.

Однак є й інша, вагоміша причина, через яку Ізраїль може розглянути можливість відтермінування або сповільнення операцій зі знищення ХАМАСу: оперативні обмеження, які наступ на Газу може накласти на стратегічний вибір, доступний Ізраїлю на півночі.

Північ наступає

Смерть і руйнування, завдані ХАМАСом, не йдуть у жодне порівняння з арсеналом арсеналу "Хезболли", що налічує понад 150 тис. ракет. За оцінками Ізраїля, "Хезболла" може забезпечити темп стрільби щонайменше 6-8 тис. ракет на день. Це значно перевищить 3 тис. ракет, які ХАМАС зміг випустити 7 жовтня, що вже є найбільшим обстрілом, з яким коли-небудь стикався Ізраїль. А відточивши в Сирії можливості комбінованого озброєння, бойовики "Хезболли" зможуть організувати транскордонні атаки, більш ефективні, ніж навіть ті, що були проведені ХАМАСом 7 жовтня. Як показало дослідження Єврейського інституту національної безпеки Північної Америки, присвячене можливій війні на півночі, складність перехоплення такої кількості ракет (навіть для високоефективної багаторівневої системи ППО Ізраїля), наявність у "Хезболли" кількох сотень високоточних боєприпасів та недостатня стратегічна глибина Ізраїля роблять вірогідним нанесення "Хезболлою" потенційно катастрофічної шкоди.

Тому запобігання війні на півночі або, принаймні, першому удару "Хезболли" має для Ізраїля першорядне стратегічне значення навіть за умов протистояння загрозі з боку ХАМАСу. На жаль, ескалація "Хезболли" перед наступом 7 жовтня, нещодавні заяви лідера "Хезболли", повідомлення про участь "Хезболли" та Ірану у фінансуванні й підготовці атак ХАМАСу, а то і в плануванні й оперативній підтримці, — усе це явно свідчить про те, що ізраїльські засоби стримування ослабилися й на північному кордоні країни.

Прелюдії до ширшого північного конфлікту вже почалися. З 7 жовтня на кордоні Ізраїля та Лівану щодня відбуваються зіткнення. У відповідь на це Ізраїль неодноразово завдавав авіаударів по цілях у Лівані та евакуював 28 населених пунктів, розташованих у радіусі 2 км від кордону. Чи є ці численні щоденні сутички спробою "Хезболли" відволікти Ізраїль від південного театру воєнних дій, промацуванням ізраїльської оборони, чи просто спробою зберегти актуальність, тоді як ХАМАС претендує на чільне місце, поки що неясно. Але все це говорить про те, що на стримування, яке протягом 17 років тримало північ у вузді, розраховувати більше не доводиться.

Узгодження стратегій і ризиків

Тож, продовжуючи інтенсивний наступ на Газу, Ізраїль муситиме також розробити та реалізувати нову стратегію, щоб не дати "Хезболлі" розширити конфлікт. Але від того, як Ізраїль вестиме бойові дії на півдні, залежатимуть наявні в нього можливості, а отже, і стратегія, яку він зможе реалізувати на півночі. Проведення потужної наземної кампанії в Газі, принаймні тоді, коли загроза з півночі все ще нависає, а Західний берег розігрівається, може виявитися ризикованим для Ізраїля. Незалежно від того, чи є це частиною навмисної та скоординованої стратегії іранської маріонеткової мережі, чи простим збігом, посилення атак проти Ізраїля на кількох фронтах протягом останнього року забезпечило руйнівну ефективність терактів 7 жовтня. Відсутність реакції Ізраїля на ескалацію "Хезболли" сприяла послабленню стримування, але саме зростаючі заворушення та насильство на Західному березі відволікли ізраїльські сили, які зазвичай належать південному командуванню, від Гази.

Зараз повторюється та сама динаміка. У міру того як окремі сутички переростають у більш масштабні акції протесту на Західному березі, ізраїльські сили безпеки нарощують свою присутність. Постійні сутички на північному кордоні також вимагають активнішого розгортання. З урахуванням мобілізації 360 тис. резервістів ізраїльські збройні сили можуть отримати достатньо сил і засобів для ведення бойових дій на всіх трьох фронтах одночасно, однак вони навряд чи мають у своєму розпорядженні засоби ППО і ВПС, аби бути настільки ефективними, наскільки це необхідно для одночасного знищення ХАМАС і захисту від наступу "Хезболли". Оперативні плани Ізраїля на випадок війни на півночі країни залежать від того, наскільки швидко здійснюватимуться вильоти, щоб знищити багато запасів боєприпасів і пускові майданчики "Хезболли". Перекидання цих сил і засобів на північ у той час, коли наземні війська зайняті в Газі, може позбавити ці підрозділи такої необхідної повітряної підтримки. Аналогічним чином, війна на півночі потребуватиме передислокації та перенацілювання, принаймні, деяких батарей ППО Ізраїля з півдня, щоб впоратися з великою кількістю обстрілів з боку "Хезболли". У результаті південні населені пункти можуть опинитися під ракетним обстрілом із Гази.

Це не той ризик, на який Ізраїлю варто йти після атаки 7 жовтня. Навіть за неймовірно сильної підтримки з боку США, включно з чіткими сигналами стримування "Хезболли" у вигляді двох авіаносців у Східному Середземномор'ї, Ізраїль не може довірити безпеку свого північного кордону тільки американському партнеру. Іранські союзники вже намагаються оцінити і підірвати міць американських сил стримування, атакуючи американські бази в регіоні. Відсутність реакції США може бути витлумачена як те, що Сполучені Штати також не захочуть діяти проти "Хезболли".

Незалежно від того, наскільки сильні американські сили стримування зараз, Ізраїль не може розраховувати на них у довгостроковій перспективі. Якщо тільки американські авіаносці стримують "Хезболлу", то їхній неминучий відхід призведе до відновлення атак на Ізраїль і розгортання ще одного авіаносного угруповання, що являє собою недоцільний цикл. Замість цього Сполучені Штати повинні прагнути до того, щоб Ізраїль мав достатню самостійну силу для стримування подальших атак.

Здатність Ізраїля самостійно захищати себе і при цьому відстоювати регіональні інтереси США є однією з його головних стратегічних переваг як партнера США. Збереження, а після 7 жовтня і відновлення цього потенціалу має стати основним завданням як для Єрусалима, так і для Вашингтона. Це означає, що Ізраїль, а не США, повинен узяти на себе провідну роль у протистоянні загрозі з боку "Хезболли". І це, найімовірніше, передбачатиме активнішу стратегію Ізраїля, ніж нинішня реакція на атаки "Хезболли".

В основі хиткого авторитету Ізраїля як найбільш боєздатної армії Близького Сходу лежить його здатність не тільки відповідати на атаки, а й брати ініціативу в свої руки, як це відбувається під час нанесення повторних ударів у Сирії або проведення таємних операцій в Ірані. Відновлення здатності дивувати, а не тільки перемагати своїх супротивників матиме вирішальне значення для відновлення безпеки Ізраїля, усунення сформованого останнім часом враження про його політичну слабкість або самовдоволеність, а також для відновлення стримування. Якщо цього не станеться, Іран охоче надішле нові легіони палестинців, ліванців або інших проксі, щоб вбивати та вмирати за свою справу. А іранський режим, якщо його лідери перестануть боятися того, що можуть зробити ізраїльтяни в разі створення ядерної бомби, позбудеться стриманості в ядерній сфері.

Хоча гарантування того, щоб ХАМАС ніколи більше не зміг напасти на Ізраїль, є головним клопотом політичних лідерів Ізраїля, всі ці чинники — оперативні та стратегічні проблеми наземного наступу на Газу, відсутність стримування щодо "Хезболли", небезпека надмірного розтягування ресурсів на кількох театрах та необхідність відновлення довіри до себе — змушують Ізраїль розглянути можливість відтермінування наземного наступу на півдні чи його поетапного здійснення, що дасть можливість розробити стратегію запобігання на сході країни, а також на півдні та на півдні. Попереджувальний удар, який, як повідомляється, підтримує міністр оборони Ізраїля Йоав Ґаллант, дасть змогу Ізраїлю нейтралізувати або принаймні знизити ризик першого удару "Хезболли", водночас відновивши довіру до стримування Ірану та інших його союзників, які сигналізують про готовність вступити в конфлікт.

Допомога США

Незалежно від того, якої стратегії дотримуватиметься Ізраїль, для досягнення успіху на південному і північному театрах воєнних дій йому знадобиться військова, політична і стратегічна допомога США.

Більшу частину цієї допомоги вже надано. Байден щойно звернувся до Конгресу з проханням виділити 14,3 млрд. дол. на надання допомоги Ізраїлю, і у своїх виступах та візитах демонстрував тверду підтримку ізраїльської військової кампанії проти ХАМАСу. Однак проблемою для США може стати збереження такого рівня допомоги в міру продовження конфлікту. Нефункціональна американська політична система і оборонна промисловість, що працює на межі, можуть не впоратися з наданням достатньої допомоги як Ізраїлю, так і Україні.

Однак важливішою, ніж постачання матеріальних засобів, стане політична підтримка з боку США. Звинувачення Ізраїля у військових злочинах, які вже лунають, тільки посилюватимуться зі зростанням темпу ізраїльських операцій. Ба більше, оскільки цей конфлікт, найімовірніше, буде набагато руйнівнішим, ніж усі, в яких брав участь Ізраїль останнім часом, ці звинувачення лунатимуть дедалі голосніше. Як приклад можна навести вибух 17 жовтня в лікарні "Аль-Ахлі" в місті Газа, у якому ХАМАС звинуватив ізраїльський авіаудар, але який, за даними ізраїльської та американської розвідки, був спричинений неправильно випущеною бойовиками ракетою. Швидка публікація Ізраїлем розвідданих, що вказують на "Палестинський ісламський джихад", і публічне підтвердження Байденом, що це була "інша команда", є зразком того, як слід чинити в подібних випадках.

Крім покладання провини на Ізраїль за окремі інциденти, політичний тиск, спрямований на досягнення припинення вогню, найімовірніше, посилюватиметься задовго до того, як ізраїльські операції досягнуть намічених цілей, і особливо якщо вони поширяться на Ліван або інші театри військових дій. Відстоювання права Ізраїля на самооборону, як це зробила нещодавно посол США в ООН Лінда Томас-Грінфілд, матиме вирішальне значення для збереження політичного простору, необхідного Ізраїлю для проведення і завершення своїх операцій. Але для цього буде потрібно, щоб Сполучені Штати прийняли стратегію Ізраїля і допомогли її реалізувати — як на півночі, якщо Ізраїль відкриє там фронт, так і на півдні. Однак це не означає, що Сполучені Штати повинні воювати замість Ізраїля. Навпаки, вони повинні робити кроки, щоб зробити для Ізраїля максимально можливою постановку і досягнення життєздатних стратегічних цілей.

На півночі це означає зниження наполегливості США в запобіганні ескалації з боку Ізраїля. Метою США має бути зміцнення здатності Ізраїля до самозахисту, а не стримування або підрив її. Якщо розміщення двох американських авіаносців перетвориться на "ведмежі обійми", покликані стримувати дії Ізраїля, а не на засіб стримування "Хезболли", то це може послабити позиції Ізраїля в галузі стримування і викликати очікування постійної присутності США, що в довгостроковій перспективі завдасть шкоди як американським, так і ізраїльським інтересам. Замість цього американський потенціал у Східному Середземномор'ї має використовуватися для сприяння ізраїльській стратегії відновлення безпеки на півночі країни, стримування "Хезболли" доти, доки ця стратегія не буде готовою, і надання допомоги будь-яким подальшим операціям Ізраїля. Де необхідна присутність і міць США, то це в Перській затоці, щоб зупинити атаки, які вже відбуваються в регіоні та підтримуються Іраном, а також утримати Іран від спроб розширити конфлікт, якщо Ізраїль все-таки завдасть удару по Лівану. На додачу до літаків A-10, F-35, F-15 і F-16, про розгортання яких на Близькому Сході вже оголосила адміністрація, слід розглянути можливість перекидання в Перську затоку авіаносної ударної групи, а також стратегічних бомбардувальників і спеціальних боєприпасів, таких як Massive Ordnance Penetrator, або в регіон, або на острів Дієґо-Ґарсія.

Де Сполученим Штатам слід покластися на Ізраїль, то це в його південній стратегії. Ізраїлю знадобиться допомога США у розв'язанні стратегічної дилеми в секторі Газа — ні Вашингтон, ні Єрусалим не повинні відкладати розв'язання цієї проблеми. Якщо Армія оборони Ізраїля планувала можливу війну на півночі і буде готова реалізувати стратегію заперечення, щойно ухвалять політичне рішення, то під обстрілом у секторі Гази їй буде набагато складніше сформулювати послідовну стратегічну мету. Сполучені Штати можуть і повинні допомогти Ізраїлю знайти життєздатне політичне рішення, яке дасть змогу Армії оборони Ізраїля вивести війська після наземного наступу, почати відновлення і відновити управління, і при цьому надійно утримувати ХАМАС від відтворення. Для цього, ймовірно, буде потрібно звернутися до відповідальних арабських партнерів США з проханням надати не тільки фінансування, а й, можливо, навіть управлінську коаліцію і присутність у царині безпеки. Успіх таких зусиль буде прямо пропорційний двом чинникам: військовому успіху Ізраїля і політичній активності США.

Незважаючи на те, що теракт 7 жовтня свідомо відкинув назад ізраїльсько-саудівську нормалізацію, стратегічна логіка цього процесу досі зберігається і може поширитися на врегулювання майбутнього Гази. Доцентровою силою, яка штовхала Ер-Ріяд у бік Єрусалима і Вашингтона, була впевненість у тому, що вони можуть краще гарантувати безпеку і процвітання саудитів, ніж Іран, Росія чи Китай. Якщо Ізраїль відновить свою репутацію неперевершеної регіональної військової сили, продемонструвавши спроможність і волю до перемоги над своїми ворогами, а США розширять свою нинішню позицію стримування, включивши до неї захист своїх партнерів з арабських країн Перської затоки від можливої іранської ескалації, то ці партнери будуть готові інвестувати політичний та фінансовий капітал, щоб забезпечити краще майбутнє для сектору Газа. Можливо, вони навіть прийдуть до розуміння того, що підтримка звільнення Гази від ХАМАСу дасть їм змогу конкурувати з Іраном у мусульманському світі. Безумовно, буде потрібна підтримка й інших міжнародних партнерів та організацій, але за наявності підтримки з боку ключових арабських держав буде легше переконати інших міжнародних донорів підтримати нове бачення Гази.

Надання військової, політичної та стратегічної допомоги Ізраїлю може сприяти тому, що під час розроблення стратегії протидії південній загрозі з боку ХАМАСу та північній загрозі з боку "Хезболли" ізраїльські лідери дотримуватимуться підходу, який знизить ризики для цього близького партнера США і відновить стійку стабільність у регіоні.

Про автора

Блез Мішталь — віцепрезидент із політики компанії JINSA.