Аятола підвищує ставки. Як Іран планує захистити бойовиків ХАМАС і не нарватися на відповідь США

"Ми цілуємо чоло і руки проникливих і далекоглядних планувальників і мужньої палестинської молоді". 10 жовтня верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї висловив свою недвозначну підтримку нападу ХАМАСу на Ізраїль. При цьому він поспішив спростувати причетність Ірану, заявивши: "Ті, хто приписує дії палестинців стороннім, не розуміють палестинський народ. Вони недооцінюють його".

Висловлювання Хаменеї якнайкраще відображають позицію Ірану щодо війни в Газі впродовж останнього місяця: підтримка палестинського "опору" Ізраїлю за одночасного акценту на самостійності ХАМАСу та інших "рухів опору". Дійсно, ні американська, ні ізраїльська влада поки що не знайшли жодних конкретних доказів прямої причетності Ірану до теракту. Однак широко відома масштабна військова, економічна та політична підтримка ХАМАСу з боку Ірану.

Фокус переклав статтю Хамідрези Азізі про те, як Іран планує захистити бойовиків ХАМАС.

Водночас Хаменеї та інші іранські офіційні особи попереджають Ізраїль і його союзників про те, що їхні дії в Газі можуть спровокувати ескалацію конфлікту. На цьому тлі вже активізувалися бойові дії між Ізраїлем і "Хезболлою" на ліванському кордоні, а також ракетні удари по окупованих Ізраїлем Голанських висотах із сирійських територій. Тим часом підтримувані Іраном бойовики в Іраку активізували свої дії проти американських об'єктів. Менш ніж за місяць, з 17 жовтня до 13 листопада, було зафіксовано 52 інциденти, спрямовані проти американських об'єктів в обох країнах. Нарешті, підтримувані Іраном повстанці-хусити в Ємені також заявили про свою участь у конфлікті, завдавши ракетних і дронових ударів по південній частині Ізраїлю.

Оцінювання ризику ескалації по осі опору вимагає розуміння її внутрішньої динаміки. З'являється дедалі більше підстав вважати, що "вісь" трансформувалася в згуртовану мережу альянсів, яка балансує між автономними діями і стратегічною координацією для зміцнення колективної позиції учасників. Її члени створили гнучку командну мережу, що дозволяє динамічно розподіляти ролі. Тепер вони намагаються використовувати цю мережу для збереження військового потенціалу ХАМАСу, уникаючи при цьому прямої конфронтації зі США. Однак залишається відкритим питання, чи зможе навіть згуртована і добре синхронізована вісь впоратися з цим непростим завданням.

Об'єднання театрів: від ідеї до реальності

Традиційно іранське керівництво підкреслює важливість згуртованості та єдності всередині осі. Яскравим прикладом цього є заклик Хаменеї на зустрічі з високопоставленими представниками ХАМАСу в червні 2023 року до "більшої єдності та координації між групами опору". Він підкреслив центральну роль Гази в опорі, але одночасно вказав на необхідність зміцнення фронту на Західному березі. Медіаканали та сайти, пов'язані з Корпусом вартових ісламської революції, також почали описувати можливість "війни на багато фронтів" проти Ізраїлю. Основними театрами конфлікту стануть як Газа, так і Західний берег річки Йордан, але за додаткової підтримки інших підтримуваних Іраном угруповань у регіоні.

Приблизно за місяць до ініційованого ХАМАСом нападу, 10 вересня, генерал-майор Аббас Нілфорушан, заступник начальника оперативного відділу Революційної гвардії, розповів про існування "інтегрованої мережі командування та управління на фронті опору". Хоча існування цієї мережі не було охарактеризовано як щось нове, воно стало першим випадком, коли іранський військовий чиновник такого рангу відкрито закликав іти далі шляхом, названим "об'єднанням театрів".

У стратегічному дискурсі Ісламської Республіки та її союзників під цією стратегією розуміють кампанію підготовчих і синхронізованих дій, спрямованих на боротьбу з Ізраїлем, що підкреслюють багатофронтовий потенціал Ірану. Вона спрямована на посилення оперативної координації між недержавними бойовими угрупованнями в межах "осі опору" і розширення поля бою для оточення Ізраїлю. Стратегія передбачає протидію ізраїльській "Міжвоєнній компанії" та розроблена під впливом боїв 2021 року в Саїф аль-Кудсі. Кампанія передбачає чотири основні фронти:

• Сектор Гази (південний фронт),
• Західний берег річки Йордан (центральний фронт поблизу великих ізраїльських міст),
• південний Ліван (північний фронт), що спирається на ліванську "Хезболлу",
• Голанські висоти (східний і північно-східний фронти), якими також керує "Хезболла".

З точки зору іранських військових експертів і аналітиків у галузі безпеки, останній конфлікт у Газі став випробуванням для реалізації плану об'єднання театрів. Найважливішим елементом цієї роботи є "об'єднаний оперативний штаб" осі, створений після смерті генерал-майора Касема Сулеймані. За життя Сулеймані здійснював всеосяжний контроль над віссю в межах чіткої ієрархічної структури. Його відхід із життя спочатку привів до децентралізації всередині осі. Однак для забезпечення постійної координації дій "Сили Кудс" спільно з "Хезболлою" поступово створили спільний оперативний штаб. Подальші події засвідчили зростаючу роль "Хезболли" у вербуванні, навчанні та керівництві підтримуваними Іраном збройними формуваннями в Сирії, а також помітну роль Насралли в посередництві між різними шиїтськими угрупованнями в Іраку. Це зміцнило його центральну позицію в керівництві операціями угруповань "осі опору". Деякі навіть вважають, що вплив Насралли тепер може затьмарити вплив генерал-майора Есмаїла Каані, який наразі очолює "Сили Кудс".

Цей об'єднаний оперативний штаб складається з трьох оперативних ешелонів. Основоположний ешелон – палестинські території, де діють підтримувані Іраном палестинські угруповання, насамперед ХАМАС та "Ісламський джихад". У січні 2021 року ці угруповання продемонстрували свою координацію під час військових навчань під назвою "Рукн аш-Шадід". Другий рівень – "Хезболла", яка відповідає за взаємодію з палестинськими угрупованнями, а також виконує ширше завдання зі спільного управління всією структурою. Третій рівень включає в себе підтримувані Іраном воєнізовані формування в Сирії, Іраку та Ємені.

Про точну структуру об'єднаного оперативного штабу інформації мало. Однак вважається, що Каані і Насралла здійснюють спільне керівництво цим центром, у межах якого регулярно проводять зустрічі з представниками палестинських, іракських і єменських угруповань, підтримуваних Іраном. Хоча основним місцем проведення таких зустрічей є Бейрут, останніми тижнями з'явилися повідомлення про те, що Каані бере участь у координаційних нарадах і в Сирії. У межах ширшої структури командування "осі опору" існують також щонайменше два місцевих оперативних штаби. Один із них орієнтований на палестинські воєнізовані формування, основу яких складають ХАМАС та "Ісламський джихад". Інший охоплює шиїтські воєнізовані формування в Іраку, відомі під загальною назвою "Ісламський опір в Іраку", який нещодавно взяв на себе відповідальність за атаки на американські об'єкти в Іраку та Сирії.

Стримування в умовах війни: як працює вісь на місцях

Дії та реакції підтримуваних Іраном збройних формувань під час війни в Газі показують, як ця структура працює на практиці. Об'єднаний штаб дотримується таких принципів, як стримування шляхом обмежених бойових дій, двозначність заходів у відповідь, колективні дії в критичні періоди безпеки та розподіл завдань залежно від загроз. Попри відносну оперативну самостійність, угруповання, що становлять вісь опору, можуть об'єднуватися в надзвичайних ситуаціях, застосовуючи принципи "двозначності" та "розподілу ризиків". Така стратегічна позиція дозволяє відкривати нові фронти бойових дій проти Ізраїлю, підвищуючи тим самим потенціал стримування мережі.

Палестинські воєнізовані формування, насамперед ХАМАС та "Ісламський джихад", перебувають на передовій і ведуть пряму боротьбу з Ізраїлем. Всупереч деяким припущенням, між цими угрупованнями існує очевидна координація. У той час як Газа залишається основним полем бою, Західний берег річки Йордан також мав би стати частиною цього фронту, однак підтримувані Іраном воєнізовані формування все ще мають там обмежений вплив. Оскільки Іран, не маючи опорного пункту на Західному березі, не хотів би вступати в конфлікт з Ізраїлем, це ще раз підтверджує думку про те, що нещодавні атаки ХАМАСу могли бути одностороннім рішенням.

Від початку конфлікту ліванська "Хезболла" зробила оперативні дії, щоб послабити тиск на ХАМАС та "Ісламський джихад". У цьому контексті південний Ліван і південь Сирії діють як єдиний фронт під командуванням "Хезболли". Часті ракетні обстріли з цих регіонів спрямовані на те, щоб відвернути увагу Ізраїлю на північ і завадити його зусиллям у боротьбі з ХАМАСом у Газі. Лідер "Хезболли" Хасан Насралла докладно виклав цю стратегію у своїй промові 2 листопада, підкресливши роль цього фронту в підтримці палестинських ополченців.

Інший шар іранської стратегії охоплює шиїтські воєнізовані формування в Іраку, східній Сирії та Ємені. Попри те, що обидві ці структури інколи виступають із прямими нападками на Ізраїль, у їхній риториці головним супротивником називаються Сполучені Штати. Така позиція стратегічно спрямована на те, щоб утримати США від дій у відповідь проти Ірану в разі прямого конфлікту з Ізраїлем.

В Ірані обговорюється можливість того, що Ізраїль може спровокувати Тегеран на пряму конфронтацію. Є розуміння того, що в цьому випадку Сполучені Штати повністю підтримають Ізраїль. Для Ісламської Республіки зіткнення з Америкою являє собою екзистенціальну загрозу, від якої вона прагне ухилитися. Крім того, якщо "Хезболла" піде на ескалацію проти Ізраїлю і надасть допомогу ХАМАС, існує ймовірність втручання Сполучених Штатів. Ісламська Республіка побоюється будь-яких значних дій США проти "Хезболли", оскільки це може поставити під удар її найважливішого регіонального союзника.

Одним словом, координація дій з іншими регіональними воєнізованими формуваннями покликана стримувати США. Підвищуючи ставки американського втручання у справи регіону, Іран сподівається, що йому вдасться змусити американську адміністрацію змусити Ізраїль переглянути свою позицію щодо ХАМАС. Тим часом періодичні атаки угруповань з Іраку та Ємену слугують нагадуванням про їхню здатність до ескалації. Нарешті, риторика Ірану і "Хезболли" спрямована на посилення цього стримування. Насралла і Хаменеї зробили заяви, які свідчать про те, що вони готові до конфлікту зі США, хоча воліють його уникати. Насралла попередив, що в разі загострення конфлікту в Газі об'єктами нападу можуть стати американські військово-морські сили та регіональні бази. Водночас Хаменеї назвав США "безперечним пособником сіоністських злочинів", побічно попередивши Вашингтон про можливі наслідки підтримки Ізраїлю.

Висновок

Наслідки атаки ХАМАСу продемонстрували здатність осі об'єднувати незалежні операції зі стратегічною синхронізацією. Це робить її багатогранною і грізною структурою. З оперативної точки зору, об'єднаний оперативний штаб або інтегрована командна мережа ефективно розробили багаторівневу структуру для членів осі. Попри те що початкові оперативні ролі заздалегідь визначені, розподіл завдань на місцях залишається динамічним і коригується залежно від постійно мінливих умов воєнного часу. Це дозволяє припустити наявність послідовного механізму оцінки масштабів втручання для кожної фракції.

Зрештою для "осі опору" пріоритетом є запобігання будь-якій потенційній участі США. Оптимальним результатом для Ірану та його союзників було б обмеження конфлікту з метою стримування наземних операцій Ізраїлю та збереження військового потенціалу ХАМАСу. Ця стратегія заснована на збереженні стратегічної двозначності та постійній протидії Ізраїлю на різних напрямках. "Хезболла" і, меншою мірою, іракські та хуситські партнери нині ставлять це протистояння на перше місце.

Однак, попри їхнє позиціювання, немає впевненості в тому, що "Хезболла" та інші угруповання осі підуть на ескалацію, якщо ХАМАСу буде завдано істотної шкоди. Стримування – ризикований захід, і існує протиріччя між загрозою ескалації для надання допомоги ХАМАСу й уникненням прямого конфлікту зі США. У міру того як Ізраїль продовжує послаблювати ХАМАС, деякі високопоставлені члени цього угруповання висловлюють надію на посилення підтримки з боку "Хезболли" та Ірану. В Ірані, як, наприклад, колишній міністр закордонних справ Мохаммад Джавад Заріф, лунають голоси, які попереджають про те, що Іран може бути втягнутий у війну заради палестинців. "Хезболла" також, мабуть, побоюється втягувати Ліван у повномасштабну війну, яка може призвести до внутрішньої реакції. Тегеран, зі свого боку, також не хоче ризикувати своїм головним союзником у Лівані, вступаючи в пряму конфронтацію зі США.

Наразі члени осі, схоже, тягнуть час, розраховуючи, що зростаюче несхвалення ізраїльської кампанії в Газі у світі змусить Ізраїль припинити вогонь, не підірвавши при цьому повністю ХАМАС. Якщо ж ця стратегія виявиться невдалою, то, найімовірніше, члени осі планують поступову ескалацію, уникаючи повномасштабного наступу або відкритого оголошення війни "Хезболлі". Поетапна ескалація може слугувати для оцінки реакції іншої сторони, зберігаючи водночас можливість перелаштуватися й уникнути некерованої кризи. Але навіть такий підхід не виключає можливості небезпечного прорахунку в критичний момент.

Про автора

Хамідреза Азізі – гостьовий науковий співробітник Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки в Берліні та нерезидентний науковий співробітник Близькосхідної ради з глобальних питань у Досі. Азізі здобув ступінь доктора в галузі регіональних досліджень у Тегеранському університеті. Він був доцентом кафедри регіональних досліджень в Університеті Шахід Бехешті (2016-20 рр.) і запрошеним викладачем кафедри регіональних досліджень Тегеранського університету (2016-18 рр.).