Ворог під ковпаком. Як ефективно вести військово-морське спостереження у Чорному морі

Усі військові спостерігають за іншими військовими, щоб дізнатися, як переміщаються, тренуються і діють їхні союзники і противники. Придивившись до "способу життя" інших військових, вони дізнаються про слабкі та вразливі місця, які можуть бути використані надалі в конфлікті (або, якщо йдеться про союзників, то вивчають і застосовують ефективні військові методи).

Фокус переклав статтю Джоша Портцера і Аарона Стейна про те, як за невеликі фінанси можна досягти переваги в морі.

Російсько-українська війна підтвердила те, що вже було широко відомо про цю багатовікову практику: уважне спостереження важко провадити протягом тривалого часу. Воно потребує і коштів, і грошей. Військово-морське спостереження в російсько-українській війні ускладнюється ще й тим, що третя сторона — Туреччина — контролює вихід у Чорне море, яке межує із зоною конфлікту, і Анкара вирішила зберігати нейтралітет у цьому конфлікті. Однак, як би не було важко, спостереження за Чорним морем і його околицями залишається вкрай важливим для України та її союзників. Приймаючи як належне той факт, що Туреччина відмовить традиційним кораблям ВМС США в доступі до Чорного моря на час конфлікту, ми вважаємо, що для ведення постійного спостереження в регіоні необхідно проявити деяку винахідливість.

Для цього ВМС США можуть застосувати дві взаємопов'язані політики.

• По-перше, значну частину завдань зі спостереження можна передати як американським, так і союзним торговим кораблям.
• По-друге, США могли б розмістити на суднах союзників невелику кількість морських піхотинців або сил спеціальних операцій і оснастити їх датчиками військового і комерційного класу для спостереження.

Ці свого роду аутсорсингові системи спостереження можуть бути також масштабовані для інших надзвичайних ситуацій по всьому світі, щоб захистити широкі інтереси США і посилити глобальне спостереження.

Перший підхід, в основі якого лежить проста ідея, заснований на використанні китайським урядом морської міліції для спостереження. Збройні сили США можуть використовувати більшу кількість датчиків, розміщених по всьому світі, замість того, щоб будувати дорогі платформи для їх розміщення. Другий підхід являє собою варіацію моделі "легкого сліду", яку сили спеціальних операцій з великим успіхом використовують для підтримки повітряних кампаній ВПС США. Ці два підходи можуть бути використані далеко за межами України і підкріплюють експерименти, що вже проводяться Корпусом морської піхоти, з демонстрації маневреності та готовності сил на борту неамериканських кораблів у Баренцевому морі. Вони також стануть корисним інструментом для отримання більшого обсягу даних спостереження по всьому світу з меншими витратами: ці підходи дадуть змогу розширити сенсорні можливості ВМС США без будівництва додаткових кораблів або інших платформ. ВМС можуть "наповнити регіон" дешевими системами, які в сукупності принесуть великі дивіденди НАТО і союзникам США в усьому світі — не тільки щодо нинішньої війни Росії проти України, а й в Індо-Тихоокеанському регіоні.

При використанні базових сенсорів і архітектури каналів зв'язку витрати на створення частково аутсорсингової системи спостереження набагато менші, ніж сотні мільйонів доларів, які витрачаються на операційні витрати на розгортання. За такого підходу доведеться долати очевидні проблеми, як-от необхідність шифрування і забезпечення можливості зв'язку кожної платформи з військовими. Крім того, існує ймовірність атак на торгові судна, особливо ті, на яких будуть розміщені американські військові датчики. Хоча основні переваги спостереження за торговими суднами будуть отримані ще до моменту виникнення конфлікту, ми вважаємо, що ризик військових зіткнень після цього моменту можна регулювати за допомогою дворівневої системи. Коли США не є стороною конфлікту, загроза торговому судноплавству невелика. Так було під час російсько-української війни. Якби Сполучені Штати стали стороною конфлікту, то місія могла б перейти до розгортання невеликих груп на суднах союзників, які працюють спільно зі США і готові прийняти американські сили.

Постійне спостереження

Взагалі кажучи, постійне спостереження є одним із найцінніших видів розвідувальних місій. Якщо (і коли) настане час завдати удару, військові, які ведуть спостереження, зможуть спланувати перший крок на своїх умовах, користуючись елементом несподіванки та ініціативи. Як правило, цінність даних залежить від розміру охоплюваної території та безперервності покриття. Що більші розриви в покритті, то менша цінність зібраних даних.

Постійне спостереження являє собою складне завдання з двох причин: можливості та вартість.

• Для спостереження за великими територіями (наприклад, 438 тис квадратних кілометрів поверхні Чорного моря) потрібна велика кількість засобів. У випадку американських збройних сил їхня глобальна присутність і домінантне становище вимагають широкого спектра засобів, що посилює проблему потенціалу в конкретному регіоні. Жодних американських ресурсів просто не вистачить, щоб нескінченно "витріщатися" на одну територію, як це було в попередніх конфліктах.

• Друга причина — вартість. Прагнення до всюдисущості обходиться дорого. Стосовно пілотованих платформ розвідки і спостереження ця проблема стоїть особливо гостро, оскільки поточні витрати на одну льотну годину дуже високі (паливо, робоча сила, технічне обслуговування, запасні частини тощо). В одному з досліджень, проведених 2020 року, було встановлено, що поточні витрати на одну льотну годину пілотованих платформ становлять від 30 до понад 100 тисяч доларів США. При цьому доступність військових літаків за останнє десятиліття знизилася. Це не означає, що розгортання пілотованих (і безпілотних) літаків не має сенсу. Однак сувора реальність така, що розгортання літаків передбачає значні експлуатаційні витрати, а завдання розвідки і спостереження становлять лише малу частину того, що виконують ці військові засоби США. Чудовим прикладом є літак P-8A, основним завданням якого є протичовнова боротьба.

Як показують війна в Україні та зростання напруженості у Східно-Китайському та Південно-Китайському морях, потреба в засобах спостереження як для оперативного розгортання, так і для моніторингу дій сторін конфлікту лише зростає. Сполучені Штати, простіше кажучи, не можуть бути скрізь і одразу. Проте у них є глобальні інтереси, які потребують постійного контролю.

З урахуванням сьогоднішнього політичного клімату, пов'язаного з державним боргом і оборонним бюджетом, нарощування військового потенціалу США не є можливим. Збільшивши кількість сенсорів у глобальному масштабі, Міністерство оборони не лише отримає цінні, практично постійні дані спостереження в регіонах, що його цікавлять, за (відносно) доступними цінами, а й зможе проводити операції в "сірій зоні", враховуючи стратегічну двозначність, яку забезпечує аутсорсинг.

Варіації на тему: морська міліція

Китайський уряд використовує морську міліцію для розширення свого впливу в Південно-Китайському морі. Використання Китаєм цих воєнізованих формувань дестабілізує обстановку. Однак є деякі переваги в тому, що кораблі "дислокуються" в багатьох місцях. Особливий інтерес для нас — і для багатьох, хто замислюється про те, як розмістити військово-морську міць у світі, — являє можливість використання комерційних суден.

Китайська морська міліція, що складається здебільшого з риболовецьких суден, перешкоджає свободі судноплавства і торгівлі між США та їхніми союзниками. Її використання також є блискучою стратегією "глибокої ешелонованої оборони", що дає змогу приховувати неправомірні дії в мирний час і водночас забезпечує китайський уряд дешевою та всюдисущою розвідкою і спостереженням під час підготовки до конфлікту.

Останнім часом ведеться багато дискусій про те, як розв'язати проблему, створювану китайською морською міліцією, — від залучення берегової охорони США до підготовки нетрадиційних сил партнерів відповідно до Закону про асигнування на національну оборону. Цікавішою нам видається спроба винести з існування морської міліції повчальні уроки і застосувати їх до американських збройних сил.

1. Такі кораблі дешеві й надають дані спостереження китайським військовим, а це означає, що ВМС Народно-визвольної армії фактично депутували невійськові судна — з економічної точки зору.

Для порівняння: коли ВМС США розглядають можливість нарощування своєї присутності, вони часто вдаються до будівництва нових кораблів. Новий фрегат FFG(X) коштуватиме близько 800-900 млн доларів. Навіть старі військові вантажні судна коштують близько 60 млн доларів. Це порівняння, звісно, не ідеальне. Однак важливо продумати, як розв'язати довгострокові ключові проблеми, що стоять перед США в галузі кораблебудування, поряд із необхідністю підтримувати присутність у світі для протидії супротивникам.

Ми вважаємо, що одним зі способів розв'язання цієї проблеми є нарощування американського потенціалу за рахунок розширення делегованої присутності, а не нового будівництва. Як показує китайська морська міліція з її великою кількістю депутованих риболовецьких суден (основний клас суден міліції), збільшення потенціалу саме по собі є чудовою здатністю — особливо коли бажаний результат полягає в розміщенні спостерігачів на воді. Якщо на день на даному водному просторі патрулювало приблизно 10 китайських бойових кораблів, то тепер, з урахуванням морської міліції, їх у рази більше — і при цьому Пекіну (який і так не фінансує міліцію в достатньому обсязі) це обходиться відносно дешево.

Аналогічним чином, якщо США оснастять торгові судна, які вже ведуть торгівлю через морські шляхи в Середземному і Чорному морях, обладнанням і, можливо, додатковим радаром, то вартість посилення спостереження буде на один-два порядки меншою з розрахунку на одне судно, ніж при новому будівництві. Те ж саме можна сказати і про розміщення невеликої кількості морських піхотинців або сил спеціальних операцій на кораблях союзників, що дасть змогу збільшити і розширити присутність США без необхідності спрямовувати кораблі ВМС США в кожну глобальну "гарячу точку". Крім того, комерційні судна і торгові судна мають більшу витривалість (і міцніші), ніж рибальські судна. Адаптація — це перевага перед китайською морською міліцією, оскільки торгові судна можуть проходити набагато більші відстані і розвивати більшу швидкість.

2. Використання невійськових суден також надає країні-спонсору перевагу непомітності. У випадку з Китаєм уряд використовує морську міліцію для провокування третіх країн, але при цьому може з повним правом стверджувати, що агресивні дії відбуваються поза його прямим контролем.

Морська міліція має прямі зв'язки з китайським урядом, але може виступати і як вільні агенти, що діють самостійно. Відповідно, китайський уряд має можливість зняти з себе відповідальність за дії, які міжнародне співтовариство розцінює як переслідування чи іншу ескалацію. Це дає уряду похідну вигоду дипломатичного уникнення ескалації.

Аналогічним чином, ця модель спостереження буде особливо цінною в тих випадках, коли відкрита військова присутність США небажана або веде до ескалації, як це має місце у випадку з ВМС у Чорному морі. Наприклад, комерційне торгове судно може виявити військовий літак, що пролітає над ним, за допомогою численних методів, як пасивних, так і активних, не провокуючи конфлікту. Використання радара є активним методом, а отже, його можна виявити. Використання засобів радіоелектронної боротьби або візуальна ідентифікація є пасивними методами — під час їхнього використання спостережуваний літак або судно нічого не дізнається.

Навіть при використанні активних методів, таких як радар, залежно від частоти випромінювання, стає важко визначити його точне походження в місці із сильним електромагнітним забрудненням на кшталт Середземного моря. З досвіду одного з авторів, це схоже на пошук голки в стозі голок. ВМС США зможуть заперечувати свою причетність, але при цьому отримувати цінні дані спостереження.

3. Використання безлічі окремих датчиків у різних місцях створює інтегровану мережу спостереження, що охоплює більшу територію, ніж та, що доступна військовим кораблям.

Китайському уряду необхідно моніторити велику площу океану. Залучення сил ополчення дає змогу збільшити кількість патрульних у певний момент часу: китайській компартії не потрібно покладатися тільки на військово-морські сили або підрозділи берегової охорони. Це проста модель гри в хованки: збільшуємо кількість шукачів — зростає швидкість пошуку. Із причин, про які йшлося раніше, ВМС США також могли б скористатися цим принципом у районах, що їх цікавлять.

На іншому кінці світу російсько-українська війна посилила потребу в масових і надлишкових платформах спостереження, що дають змогу протистояти виснаженню і швидко реагувати на запити командування. Якщо розглядати це питання в комплексі з проблемою чисельності та швидкості пошуку у водному просторі, що нас цікавить, то адаптація аутсорсингового спостереження виявляється особливо корисною. Значимість цього найкраще показати графічно.

Візьмемо, наприклад, схеми, на яких представлені дані про судноплавство, отримані з відкритих джерел за допомогою автоматичної ідентифікаційної системи в районі Чорного моря. На першій схемі показано всі морські судна, які повідомляють про своє місцезнаходження за допомогою цієї системи. Незважаючи на те, що деякі треки старіші, щільність суден показує потенційну можливість охоплення торговими суднами цієї зони інтересів НАТО. На другій схемі показана загальна щільність судноплавства в Чорному морі.

Як випливає з другого зображення, оснащення цих суден обладнанням для спостереження може створити ідеальну мережу спостереження з використанням чергових комерційних суден.

4. Спостереження — це перший крок у вогневому ланцюжку. Простіше кажучи: необхідно мати ціль, по якій можна стріляти, а отже, перш ніж програмувати зброю на ураження, необхідно знайти ціль. Із західної точки зору саме тут Китай отримує найбільшу користь зі своїх морських збройних сил.

В американській військовій думці поширений такий вогневий ланцюжок: "знайти, зафіксувати, відстежити, навести на ціль, вразити, оцінити". Перша ланка цього ланцюга має стосунок до торгових суден США та їхніх союзників. У разі початку конфлікту практично постійне спостереження торгових суден дасть змогу військовим і їхнім союзникам виявити ворожих комбатантів і повідомити, чим вони займаються. Якщо кілька торгових суден одночасно виявляють ворожого комбатанта, це дає змогу отримати узагальнене місце розташування, яке є відносно точнішим. Після цього "знахідка" може бути передана військовим засобам союзників для подальшої фіксації та переведення в режим стеження, а потім надана в їхнє розпорядження. У цьому і полягає суть переваги безперервного спостереження. Не менш важливо й те, що за такого підходу воно коштує порівняно дешево.

У передконфліктний період (у більшості випадків саме під час нього ВМС США використовуватимуть зовнішні засоби спостереження) сторона, що спостерігає, отримає економію коштів, пов'язану з відмовою від використання виключно військових засобів. Комерційна мережа спостереження буде найкориснішою до самого початку конфлікту, оскільки вона дасть змогу ВМС США отримати уявлення про первісне розташування ворожих комбатантів перед атакою і забезпечить краще інформування про поведінку супротивника. Після початку конфлікту розвідка і спостереження переходять в іншу площину і правомірно мають здійснюватися поза цивільною сферою.

Ризик для цивільного населення можна мінімізувати різними способами. З початком конфлікту мережами морського руху мають передаватися бюлетені для моряків, які інформують торговельне судноплавство про те, що існує небезпека перехресного вогню (і що слід триматися подалі). Торгові судна, що продовжують спостереження, імовірно, матимуть на борту морську піхоту або спецназ. У випадку з Чорним морем, навіть якщо російський флот підозрює, що деякі торгові судна беруть участь в американському стеженні, превентивна атака на торгові судна була б великою авантюрою. Шукати голки в копиці голок досить складно, але зважитися атакувати всі голки — це авантюра, на яку навіть Росія не наважилася би піти. Очевидне безцеремонне знищення торгових суден НАТО стало б найшвидшим способом втягнути НАТО в масштабний конфлікт.

Заміщення торгових суден НАТО для аутсорсингу спостереження

Частина аутсорсингової мережі спостереження складатиметься з безлічі вузлів. У разі Чорного і Східного Середземномор'я ці вузли включають торгові судна і військові кораблі США і НАТО, а також військові літаки. Кожен вузол буде оснащений комплектом датчиків, який залежатиме від класу судна, що веде спостереження (торгове або військове). Якщо завдання полягає у виявленні бойових кораблів і літаків, то базовий комплект датчиків міститиме засоби візуального спостереження (наприклад, бінокль), систему автоматичної ідентифікації і, можливо, базовий радар повітряного спостереження. Практично всі надводні кораблі оснащені надводними радарами, які можуть виявляти морський транспорт із навігаційною метою. Усі ці три методи використовують готові комерційні рішення і не вимагають для своєї роботи будь-яких криптологічних засобів.

Використовуючи свій комплект датчиків, вузол може виявити всі контакти, які потрапляють у його поле зору. Наступною послідовністю дій у мережі спостереження буде агрегування вузлом даних про контакти. Це можна зробити на ноутбуці за допомогою простої комп'ютерної програми, яка зіставляє і відображає контакти в просторі та в реальному часі, використовуючи інтерфейс оператора. Контакти можна виявити за допомогою автоматичної ідентифікаційної системи та радара і автоматично ввести в програму або ввести вручну на основі візуального спостереження. Такий набір контактів формує оперативну картину вузла.

Наступним етапом є передача даних. Найпростіший спосіб — передача даних по радіо. Це може відбуватися на частоті, аналогічній частоті мережі "all call" або "Fleet Tac", або в спеціальних військових мережах, які використовуються морськими патрульними силами. Другий варіант — через систему автоматичної ідентифікації. Третій варіант, якому ми надаємо перевагу, можна реалізувати за допомогою стороннього застосунку, заснованого на комерційному програмному забезпеченні, який передаватиме інформацію про місцезнаходження, курс і швидкість судна за допомогою зашифрованих повідомлень, наприклад, у Signal або Telegram. Такий підхід також дає змогу обійти криптологічні проблеми і вимагає лише наявності на борту військових частин додаткового комплекту ноутбуків і використання відкритих методів передачі даних.

Найефективнішим варіантом військового рівня є використання тактичного каналу передачі даних. Цей варіант призначений для морської піхоти або сил спеціальних операцій, розміщених на кораблях союзників, що ми назвали "легким слідом". НАТО використовує Link-22, який є продовженням Link-11. За допомогою радіостанції та терміналу передачі даних контакти можна передавати в надвисокочастотному або високочастотному спектрі. Військові приймають, збирають, узагальнюють і передають ці повідомлення далі для створення так званої загальної оперативної картини.

Саме така система дає змогу реалізувати практично постійне спостереження. Звітні одиниці в каналі передачі даних — це вже не просто десяток-другий військових підрозділів. Картина військових засобів, що входять і виходять із Чорного моря і Сирії, тепер буде оновлюватися набагато частіше, простіше і дешевше. Стосовно будь-якого з цих способів варто також зазначити, що Адміністрація національної безпеки пропонує і комерційні рішення для секретних програм, роблячи безпеку такого обміну даними набагато надійнішою.

Ми припускаємо, що необхідне обладнання закуповуватиме і встановлюватиме країна НАТО, яка веде спостереження, а навчання і вибіркове використання може здійснюватися різними підрозділами спеціального призначення або морської піхоти в рамках альянсу НАТО. ВМС США особливо добре володіють моделлю інтеграції флоту за принципом "навчи інструктора". Крім того, у вересні цього року міністр ВМС Карлос дель Торо оголосив про створення Управління зі створення руйнівних можливостей, яке буде "розширювати межі швидкого забезпечення бойових можливостей за рахунок інноваційного застосування наявних і нових систем" і "шляхом швидкого тестування і створення прототипів … співпрацюватиме із зацікавленими сторонами з усіх підрозділів нашого міністерства, зосередившись на наданні рішень для наших бійців у такому темпі та масштабі, щоб закрити найважливіші прогалини в можливостях нашого флоту". Таке управління могло б стати неоціненним помічником і тут.

"Так… Але… Чи законно це?"

Женевські конвенції передбачають, що некомбатанти, як-от медики чи капелани, не можуть носити вогнепальну зброю (а відтак не можуть брати активну участь у збройному конфлікті). Інша проблема може бути пов'язана з тим, що особи, викриті в шпигунстві, не отримують статусу військовополоненого. Таким чином, напрошується висновок: якщо американські військові та їхні союзники не схвалюють використання Китаєм морського ополчення, оскільки воно стирає межу між комбатантами та некомбатантами, то наскільки припустимо, щоб сили США і НАТО взяли на озброєння аналогічну схему дій?

Відповідь на це запитання складається з двох частин.

• По-перше, те, як Китай використовує свою морську міліцію, і те, як НАТО використовуватиме свою частково аутсорсингову мережу спостереження, принципово відрізняються. Перший використовує свою міліцію не тільки для спостереження, а й для переслідування інших країн. НАТО використовуватиме свою мережу виключно для спостереження. При цьому немає заборони на залучення комерційних суден для передачі розвідувальних даних, зокрема й даних спостереження. Ба більше, навіть якщо під час використання мережі спостереження з боку НАТО ситуація перейде з мирного часу у збройний конфлікт, жодних юридичних проблем виникнути не повинно. Торгові судна, що ведуть спостереження, виявляють радіолокаційні "сплески" або візуально бачать воюючі сторони. Вони повідомляють про це в задану мережу як про контакти. Потім американські або союзні військові засоби беруть на себе оновлення і подальше інформування про ці контакти, уточнюють і перетворюють контакти на цільові траси і, зберігаючи контроль над цими трасами, відкривають вогонь по заданих цілях. Між цим і китайським підходом є суттєва відмінність.
• По-друге, у питанні, поставленому вище, є і світоглядна складова. Якщо НАТО візьме на озброєння китайський досвід і візьме поведінку "сірої зони", чи створить це в міжнародного співтовариства враження, що НАТО нічим не краще за Китай у питаннях військових методів? Чи втратить НАТО в такому разі авторитет?

На це питання слід відповісти запереченням. Використання НАТО аутсорсингової мережі спостереження матиме цілком конкретну сферу застосування: агрегування даних спостереження. З урахуванням викликів, кинутих Росією і Китаєм, підтримання морської переваги стає дедалі складнішим і критично важливим завданням, оскільки ресурси швидко стають обмеженими і дорожчими. Зрештою, аутсорсинг систем спостереження — не що інше як бізнес-рішення.

Висновок

Сполучені Штати відчувають потребу у військовій розвідці, однак найцінніші її види є дороговартісними та потребують значних ресурсів. Для розв'язання цієї проблеми американські військові та їхні союзники могли б узяти на озброєння досвід китайської морської міліції та передати на аутсорсинг морське спостереження в окремих місцях по відношенню до торговельного судноплавства. Такий сміливий маневр дозволив би значно посилити спостереження за меншу суму, ніж витрати на збільшення закупівель військових суден. Використання цих суден тільки для спостереження, аж до початку конфлікту, позбавить Захід від тих докорів з боку міжнародної спільноти, які часто отримує Китай.

Ми припускаємо, що такий аутсорсинг буде використовуватися насамперед для періодичної підготовки оперативної обстановки до початку бойових дій. Саме в такому становищі перебувають сьогодні США та їхні союзники. Якщо конфлікт стане неминучим, то подібна мережа спостереження дасть змогу ВМС США та їхнім союзникам одержати перевагу в завданні першого удару без додаткових витрат, пов'язаних із нарощуванням військового угруповання заради спостереження. Якщо ж виникне необхідність у продовженні спостереження, то набагато менша кількість кораблів з морськими піхотинцями і спецназом на борту зможе впоратися з цим ризиком.

Військова справа — це бізнес, і правильні рішення в ньому важливі не менше за творчий підхід. Зухвалість виграла безліч контрактів і принесла успіх величезній кількості компаній. При правильному застосуванні вона також дозволить Сполученим Штатам здобути велику перемогу у царині спостереження.

Про авторів

Джош "Мінкус" Портцер — капрал, інструктор з озброєння і тактики P-8A у ВМС США. Висловлені тут думки є його власними.

Аарон Стейн — головний контент-менеджер War on the Rocks.