$44 млрд для Міноборони. Чому США не повинні припиняти допомогу Україні

Для США надто багато стоїть на кону, щоб Америка закривала очі на війну, яка може поширитися далеко за межі України та зрештою поставити під загрозу як світове лідерство Америки, так і її національну безпеку.

Фокус переклав статтю Дова С. Закгейма про те, чому Штати повинні продовжувати підтримувати Україну.

Попри те, що керівництво Палати представників і Сенату узгодило бюджет на 2024 фінансовий рік у розмірі 1,59 трильйона доларів (із додатковими "побічними угодами" на 79 мільярдів доларів), необхідно ухвалити вісім законопроєктів про асигнування, що залишилися, до часткового припинення роботи уряду. Оскільки час до зупинки роботи уряду спливає, Конгресу, найімовірніше, доведеться ухвалити ще одну резолюцію про продовження роботи, яка буде чинною досить довго, щоб законопроєкти про асигнування було ухвалено. Однак, що дуже важливо, навіть якщо всі законопроєкти про асигнування буде підписано до 19 січня, коли має пройти перший транш законопроєктів, Конгрес ще не ухвалить закон про виділення додаткового фінансування для України.

Запит адміністрації Байдена на додаткові асигнування на жовтень у розмірі 106 мільярдів доларів, щодо якого Конгрес ще не ухвалив рішення, складається з коштів для надання додаткової військової та економічної підтримки Україні, допомоги Ізраїлю й Тайваню, а також ресурсів для програм захисту кордонів. Фінансування України, що становить 61,4 мільярда доларів, є найбільшою статтею в додатковому запиті. Пакет допомоги, пов'язаний із обороною, — найважливіший елемент запиту щодо України — становить понад 44,4 мільярда доларів на рахунки операцій і технічного обслуговування Міністерства оборони. Ці кошти призначені, зокрема, для підтримки персоналу, аналізу розвідувальних даних, набору льотних годин, заміни обладнання, відправленого в Україну, відшкодування послуг, наданих Україні, і розширення оборонних виробничих потужностей. Адміністрація запитує ще 6 мільярдів доларів на рахунок закупівель Міністерства оборони, які включають кошти на збільшення виробництва ракетних систем і критично важливих боєприпасів, на обслуговування корабельних складів, кібербезпеку й деякі секретні програми.

Наприкінці грудня, коли Конгрес не зміг ухвалити рішення щодо його додаткового запиту, президент Джо Байден оголосив про чергові військові постачання для України. Це було вже п'ятдесят четверте постачання з 2021 року. Міністерство оборони повідомило, що останнє постачання включає засоби ППО, артилерію, протитанкову зброю та інше обладнання на загальну суму 250 мільйонів доларів.

Хоча, безумовно, цю суму слід схвалювати, вона становить лише малу частку невідкладних потреб України, викладених у запиті. Ба більше, як повідомляється, це постачання, найімовірніше, буде останнім у своєму роді, тож без ухвалення запиту навіть тонкий струмочок військової допомоги Україні буде повністю перекрито.

Доля запиту залежить не стільки від ставлення Конгресу до підтримки України, хоча воно повільно охолоджується відтоді, як росіяни вторглися в країну в лютому 2022 року, скільки від того, чи зможе Конгрес досягти угоди про фінансування та політику прикордонного контролю. Навіть якщо такої угоди буде досягнуто й запит схвалять, немає жодної впевненості в тому, що адміністрація зможе провести наступний запит пізніше цього року.

Україна більше не є центром уваги ЗМІ та громадськості. Ба більше, якщо зовнішня політика і стане одним із головних питань президентської виборчої кампанії, то, найімовірніше, вона буде зосереджена на Близькому Сході — особливо з огляду на те, що Ізраїль усе ще перебуває у стані війни, — і на Китаї, чия агресія в Південно-Китайському морі навряд чи зменшиться, а не на війні в Європі. До того ж нездатність України домогтися чогось схожого на рішучий результат у своєму широко розрекламованому весняному контрнаступі також послабила ентузіазм Конгресу, особливо серед дедалі більшої кількості республіканців, які сумніваються, чи варто продовжувати витрачати великі суми на підтримку Києва.

Очевидно, що без додаткового фінансування Україна опиниться в повній залежності від європейських та інших союзників із огляду на обладнання, матеріально-технічну підтримку та навчання. Оскільки Вашингтон надає приблизно половину всього військового фінансування для підтримки України, відсутність американської підтримки поставить під загрозу шанси України утримати територію, яку вона контролює зараз, не кажучи про те, щоб розширити її.

Дійсно, останніми днями російські війська поступово захопили деякі додаткові українські території на захід і південь від Мар'їнки в районі Донецька, а також на південний захід від міста в районі Новомихайлівки. Мета Росії — узяти під контроль усю Донецьку та Луганську область, щоб утвердити свої претензії на ці два бунтівні регіони. Хоча Росія втратила більшість сил, які напали на Україну, вона заповнила їх старими та молодими призовниками. Зрештою, російські війська значно переважають українські, і Путін не соромиться застосовувати стратегію м'ясорубки, якщо це необхідно для того, щоб блокувати просування українських військ і просунути російські сили вперед. Якщо досі українським військам вдавалося стримувати росіян, то тепер, коли американська допомога вичерпається, їм буде набагато важче це робити.

Путін має намір дотримуватися курсу та вести свою війну, за словами президента Байдена, "стільки, скільки знадобиться". Збереження курсу означає щонайменше продовження російської операції до закінчення американських президентських виборів, щодо яких Путін, звісно, сподівається, що перемогу здобуде Дональд Трамп, не зацікавлений у підтримці України. Небажання Конгресу фінансувати додаткову військову підтримку України тільки ще більше підштовхне Путіна до опору будь-яким спробам врегулювати війну шляхом переговорів.

За відсутності американської підтримки України ймовірність того, що Росія досягне своїх цілей, різко зросте. Вона може або поглинути всю Україну одним махом, або відкусити частину країни, залишивши її не більш ніж "бунтівною" державою, яку Москва в кінцевому підсумку може проковтнути так само, як Гітлер проковтнув пост-Зюденландську Чехословаччину. Ба більше, як і Гітлер, Путін навряд чи задовольниться включенням України до складу того, що він вважає історичною Росією. Наступною, імовірно, буде Молдова. І тоді, якщо Трамп виконає свою обіцянку переглянути участь США в НАТО після свого повернення в Білий дім, одна або кілька країн Балтії обов'язково будуть наступними.

Передбачити результат листопадових виборів неможливо. Якщо місяць — це великий термін у політиці, то десять місяців — тим більше. Проте привид байдужої Америки на чолі з Дональдом Трампом має турбувати всіх законодавців, яким небайдуже майбутнє вільної Європи й те, що втрата цієї свободи означатиме для Сполучених Штатів. Через це Конгрес має профінансувати додаткові видатки, щойно президент Байден підпише різні законопроєкти про асигнування, які будуть подані йому на розгляд найближчими тижнями. А Байден, зі свого боку, має запросити ще одне додаткове фінансування.

Для США занадто багато стоїть на кону, щоб Америка закривала очі на війну, яка може поширитися далеко за межі України та зрештою поставити під загрозу як світове лідерство Америки, так і її національну безпеку.

Про автора

Дов С. Закгейм — заступник голови Інституту зовнішньополітичних досліджень, старший радник Центру стратегічних і міжнародних досліджень, член консультативної ради The National Interest. У минулому він був заступником міністра оборони США та заступником заступника міністра оборони США.