Уроки України та реформи в армії: чи потрібна Великобританії військова спеціалізація

Для всіх країн, крім найбільших, це століття стане часом важкого вибору. Перед збройними силами Великої Британії стоять фундаментальні питання, але найважливіше з них: чи може Сполучене Королівство й надалі дозволити собі військовий потенціал повного спектру? Чи може воно проводити будь-які військові операції на суходолі, у повітрі й на морі та робити це за необхідності незалежно від будь-якої іншої країни? На жаль, відповідь негативна.

Фокус переклав статтю Еліота Вілсона про те, чи потрібна Великій Британії військова спеціалізація.

На сором Сполученого Королівства, союзники бачать це. Міністр військово-морських сил США Карлос Дель Торо нещодавно заявив перед аудиторією Королівського інституту об'єднаних відомств у Лондоні, що Британії необхідно "переоцінити" (під цим він мав на увазі "збільшити") свої витрати на оборону з урахуванням нинішніх глобальних загроз. Це, продовжив він, означає ухвалення "рішення про те, чи потрібно зміцнювати армію", додавши, що "інвестиції у військово-морський флот мають велике значення". Дель Торо залишався в межах ввічливості, але його послання прозвучало скандально.

Будучи чиновником у парламенті, а потім консультантом і аналітиком, я раз за разом бачив, як звіти про оборону ґрунтувалися на найоптимістичніших припущеннях і найкращих сценаріях. Міністерство оборони тасувало бюджети, подовжувало термін служби обладнання та відмахувалося від прогалин у можливостях, щоб показати, що шоу триває, і це мало руйнівний вплив як на можливості збройних сил, так і на політичні межі.

Настав час для іншого підходу. Британія має почати з огляду тих складових своїх збройних сил, які добре працюють, мають довіру союзників, є стійкими й доступними, особливо у світлі майбутніх викликів. Британська армія занадто мала, але, як не парадоксально, занадто неповоротка: вона досі зберігає спадщину сил, призначених для ведення бойових дій на рівнинах Німеччини. Їй слід скинути свою найважчу та найнепотрібнішу броню, перетворившись на легку та гнучку силу, пристосовану для роботи разом зі своїми союзниками.

Виходячи з цього, настав час створити збройні сили для тих місій, які Британія виконуватиме насправді, а не адаптувати їх до теоретичного конфлікту. Основні бойові танки країни застаріли, до того ж вони занадто важкі та розраховані на завдання 20-го століття. Постачання нових гусеничних бронетранспортерів відстає від графіка на роки та страждає від технічних неполадок. Зменшені бронетанкові сили, що базуються на колісних машинах, мають бути доповнені новими можливостями за зразком Полку рейнджерів, створеного для дій на периферії повномасштабного конфлікту, а також для навчання та нарощування потенціалу.

Ухвалення цих та інших подібних змін принесе значні довгострокові вигоди. Але необхідних перетворень не досягти, якщо цивільне та військове керівництво Сполученого Королівства не буде цілковито відвертим із самим собою щодо того, що воно може зробити, що може собі дозволити й де зазнає невдач.

Повний спектр — тільки назва

Велика Британія ніколи не відмовлялася від значного військового потенціалу. Вона була третьою ядерною державою у світі після США та Росії, але з 1952 року теоретично володіла повним спектром воєнного потенціалу, якими користувалися її союзники та супротивники, попри зниження статусу Великої Британії на світовій арені: важка бронетехніка, стратегічні бомбардувальники, авіаносці, підводні човни та, починаючи з 1969 року, постійне ядерне стримування на морі.

Деякі з цих можливостей сьогодні вже практично вичерпані. Оборонна політика Великої Британії передбачає, що армія може вивести на поле бою бойову одиницю розміром із дивізію, підтримуючи її "в постійній бойовій готовності". Експерти ставлять це під великий сумнів. У червні 2023 року Комітет із оборони Палати громад почув від провідних аналітиків, що 3-тя (британська) дивізія в кращому разі складається з двох недоукомплектованих бригад, а не з офіційних трьох, і що тільки одна бригада, 7-та легка механізована бригада, розгорнута наразі. Доведення її чисельності до рівня дивізії в разі конфлікту займе кілька тижнів.

Є прогалини і в морській могутності Великої Британії. На запитання: "Чи зможе Королівський флот битися сьогодні вночі?" — Нік Чайлдс із Міжнародного інституту стратегічних досліджень заявив, що, хоча ВМС "можуть надати деякі ключові можливості в доволі короткі терміни", інших критично важливих компонентів просто бракує. Готовність авіаносців Королівського флоту "потенційно невизначена", і хоча HMS Queen Elizabeth перебуває у високій готовності, "є питання щодо літаків, якими можна його озброїти".

Ці проблеми посилюватимуться. У нещодавній доповіді британського органу державного аудиту, Національного контрольного управління, міститься висновок про те, що десятирічний план оснащення Міністерства оборони на 2023-33 роки країні "не по кишені, оскільки прогнозовані витрати перевищують поточний бюджет на 16,9 мільярда фунтів стерлінгів". Навіть саме Міністерство оборони прогнозує, що дефіцит, розрив між бажаним і дійсним, може становити від 7,6 до 29,8 мільярда фунтів стерлінгів. Це фантастичні цифри.

Наразі чисельність британської армії становить близько 77 500 осіб, а до 2025 року її пропонується скоротити до 72 500. У березні 2023 року міністр збройних сил Джеймс Гіппі заявив у Палаті громад, що цей план є "чітким рішенням" і що, попри конфлікт в Україні, немає наміру його змінювати.

Це найменша чисельність армії з 1799 року, яка, на думку декого, нічим не виправдана. Генерал сер Нік Картер, начальник штабу оборони з 2018 до 2021 року, заявив торік, що "чисельність армії, ймовірно, має становити приблизно 80 тисяч осіб", а професор Майкл Кларк, колишній директор Королівського інституту об'єднаних збройних сил, говорить про "поріг стратегічної значущості" — чисельність, нижче за яку британські війська "надто малі, щоб мати істотне значення". Я стверджую, що 72 500 осіб перебувають якраз на цьому порозі та навіть можуть бути нижчими за нього: свідченням слугує той факт, що нині армія не може сформувати повноцінну боєздатну дивізію.

Аргумент на користь спеціалізації

Якщо Сполучене Королівство не може робити все та або не може, або не хоче витрачати значно більше ресурсів на оборону, із цим потрібно щось вирішувати. Стійким та інтелектуально послідовним підходом буде визнання того, що деякі можливості недоступні за витратами, і від них доведеться відмовитися.

Ідея про військову спеціалізацію країн не є революційною. На Мюнхенській конференції з безпеки 2011 року генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен представив концепцію "розумної оборони". У світлі світової фінансової кризи 2007-2008 років він зазначив, що видатки європейських країн-членів НАТО на оборону скоротилися на 45 мільярдів доларів і що якщо 2001 року Сполучені Штати забезпечували менш як половину загального бюджету НАТО, то тепер ця частка зросла майже до трьох чвертей і продовжує зростати. Так більше тривати не могло.

Расмуссен припустив, що Альянс може "гарантувати більшу безпеку за менші гроші, співпрацюючи з більшою гнучкістю". Головною частиною цього завдання була зміна підходу НАТО до потенціалу. Замість того, щоб розглядати різні ролі, обладнання та місії у 28 окремих країнах-членах, уряди повинні розглядати потенціал як єдине ціле для всіх країн-членів. Потім країни могли б спеціалізуватися, виконуючи менший спектр функцій на рівні Альянсу.

Візьмемо, наприклад, Чеську Республіку, яка з 2003 року розвиває спеціалізацію з хімічних, біологічних, радіологічних і ядерних загроз. Концепцію "розумної оборони" ухвалили на саміті НАТО в Чикаго у 2012 році, і тепер у Вишкові діє Об'єднаний центр передового досвіду з хімічного, біологічного, радіологічного та ядерного захисту: 70 співробітників із 14 країн працюють над плануванням, навчанням і оснащенням Альянсу для боротьби з хімічними, біологічними, радіологічними та ядерними загрозами й протидії розповсюдженню зброї масового знищення. Це дозволило НАТО розробити скоординовану політику щодо хімічних, біологічних, радіологічних і ядерних загроз, засновану на використанні спеціалізованих сил і засобів.

Зворотним боком цього є "негативна спеціалізація" — відмова від занадто дорогих сил і засобів, які в разі серйозних зобов'язань нададуть союзники. У 2004 році Данія вивела зі складу свого підводного флоту підводні човни в межах оборонної угоди на 2005—2009 роки та зосередила ресурси на найнеобхідніших їй засобах. Нідерланди зняли з озброєння свої Lockheed P-3 Orion 2005 року та зосередилися на військово-морських сенсорах і засобах зв'язку, на яких вони могли б спеціалізуватися за допомогою вітчизняного постачальника Thales Nederland і власного дослідницького центру.

Стратегічні обмеження слідують за подібною спеціалізацією. Військові операції стають залежними від союзників за всім спектром функцій, що обмежує можливість діяти в односторонньому порядку. Для Сполученого Королівства це стане серйозною психологічною перешкодою. Жоден британський уряд ніколи не відмовлявся назавжди від дискретного потенціалу. Навіть коли програму будівництва авіаносців CVA-01 скасували 1966 року, а останній авіаносець вивели з експлуатації 1979 року, військово-морську авіацію підтримували завдяки будівництву "прохідних крейсерів" класу Invincible, починаючи з 1973 року.

На чому спеціалізуватися

Якби Велика Британія пішла на радикальний крок — спеціалізацію, який вигляд могли б мати реструктуровані збройні сили? Нинішні "часові" прогалини потребують вивчення. У березні 2021 року армія скасувала модернізацію бойових машин піхоти Warrior, припускаючи, що в середині 2020-х років їх замінять бойовою броньованою машиною Boxer; однак Boxer — колісна, а не гусенична машина, не є рівноцінною заміною та все ще перебуває на випробуваннях. Гусенична програма Ajax включатиме в себе бойову броньовану машину Ares, але весь проєкт був пов'язаний із проблемами та сильно відстає від графіка.

Тоді як парк "бойових таксі" армії значно скорочується, є сумніви в довгостроковому майбутньому основних бойових танків. Challenger 2 надійшов на озброєння Королівського бронетанкового корпусу в 1998 році. Він добре показав себе під час вторгнення в Ірак у 2003 році, але його ставили проти застарілої радянської техніки. Чотирнадцять Challenger 2 надали українській армії в березні 2023 року, вони брали участь у боях проти російських підрозділів, а точність головного знаряддя танка заслужила похвалу українських військових. Однак на озброєнні перебуває лише трохи більш ніж 200 Challenger 2.

Challenger 2 має отримати серйозну модернізацію під назвою Challenger 3, але він не буде повністю готовий до експлуатації до 2030 року. Хоча в січні 2023 року міністр оборони Бен Воллес заявив у Палаті громад, що він "розгляне питання про те, чи не підказують уроки України, що нам потрібен потужніший танковий парк", наразі планується модернізувати тільки 148 танків. На засіданні комітету з оборони Палати громад у листопаді 2023 року члени парламенту поставили під сумнів усю міць парку, припустивши, що "в нас дуже мало "челленджерів", які реально можна використовувати".

Працюючи в комітеті, я прекрасно розумію, що Міністерство оборони постійно схиляється до оптимізму та заперечує реальність, коли йдеться про закупівлі. За такої кількості питань до армійського парку бронетехніки Міністерство оборони могло б переглянути свої вимоги.

У березні 2020 року Корпус морської піхоти США опублікував документ Force Design 2030, у якому виклав радикально змінену форму Корпусу, сфокусовану на його основних завданнях. Його керівним принципом стало "створення сил, здатних забезпечити впевненість і стримування, — сил, що володіють "бойовим авторитетом" відповідно до Національної стратегії оборони". Одним із основних елементів нового плану стало списання всіх 450 основних бойових танків M1A1 Abrams як "оперативно непридатних для вирішення наших найпріоритетніших завдань у майбутньому". Мобільність піхоти, як і раніше, забезпечується колісними LAV-25, що стоять на озброєнні з 1983 року, які будуть частково замінені в межах програми Advanced Reconnaissance Vehicle.

Це рішення було продиктоване переходом морської піхоти від статусу, по суті, власної армії ВМС США до вузькоспрямованих і легких ударних сил, які діятимуть у прибережних районах і прагнутимуть "протистояти й перемагати" в тому, що вони називають "сірою зоною". За визначенням Командування спеціальних операцій США, це "конкурентна взаємодія між державними та недержавними суб'єктами і всередині них, яка перебуває між традиційним дуалізмом війни та миру".

Корпус морської піхоти США може доповнити американську армію, але не навпаки. Припустімо, що армія вирішила зняти з озброєння свої Challenger 2 та Warrior, а також відмовитися від варіанту Ares і Ajax. Велика Британія втратить можливість зрівнятися з рівним противником у танковому протистоянні.

Із якою країною, що має значний парк основних бойових танків, Британія реально може зустрітися наодинці у звичайній наземній війні? Країни з найбільшими бронетанковими силами або є союзниками — США, Індія, Південна Корея, — або супротивниками, із якими Великобританія могла би воювати тільки в складі багатонаціональної коаліції, — Росія, Північна Корея, Китай. Якщо подивитися на останні 40 років, то двома великими односторонніми військовими операціями Великої Британії були Фолклендська війна й інтервенція в Сьєрра-Леоне 2000 року, і жодна з них не підходила для застосування важкої бронетехніки. Збереження танкових сил означало б збереження здатності надати, можливо, 150-200 основних бойових танків силам, очолюваним Сполученими Штатами, які мають більш ніж 2500 танків. Відверто кажучи, Британія може запропонувати більше в інших сферах.

На нішеві можливості вказує нещодавнє створення чотирибатальйонного полку рейнджерів, підрозділу, здатного проводити спеціальні операції, який був створений у 2021 році. Цей підрозділ чисельністю близько тисячі осіб покликаний "діяти в складних умовах підвищеної небезпеки за порогом війни разом зі спеціалізованими силами партнерів для досягнення оперативних результатів". Проводилися порівняння з американськими "зеленими беретами", хоча вони справедливі лише частково: рейнджери проводитимуть навчання й інструктаж, вестимуть нетрадиційну війну, але не виконуватимуть увесь спектр функцій "зелених беретів".

Колишній начальник Генерального штабу генерал сер Марк Карлтон-Сміт назвав Полк рейнджерів "авангардом глобальної присутності армії", і за перший рік його служби особовий склад було направлено в більш ніж 60 країн. 1-й батальйон служив у Західній Африці, навчаючи збройні сили Гани, а 3-й батальйон проходив підготовку в Арктиці з підрозділами Швеції, яка незабаром стане членом НАТО.

Ми повинні розглядати рейнджерів як частину єдиного цілого, поряд із власне британськими силами спеціального призначення. Від початку "війни з тероризмом" у 2001 році британський спецназ завоював завидну репутацію, включно з ударами по особливо цінних цілях. Доктор Саймон Англім із Королівського коледжу Лондона наголосив, що Міністерство оборони розглядає свої сили спеціального призначення як "один із тих національних військових активів, які дають змогу Великій Британії стрибати вище голови на глобальному рівні в XXI столітті". Армія також засвоїла кілька важких уроків боротьби з повстанцями в Афганістані й Іраку: первісна самовпевненість поступилася місцем ледве набутому досвіду й знанням.

Скорочення бронетанкового флоту й посилення Полку рейнджерів та інших подібних підрозділів вказує на майбутнє, у якому більше уваги приділятимуть сірій зоні. Водночас вони збережуть здатність робити внесок у багатосторонні миротворчі та стабілізаційні сили, як це робить Велика Британія наразі, здебільшого на Кіпрі та в Сомалі. Є приваблива логіка в тому, щоб відійти від сфер, у яких Британія вже зазнає труднощів, і зробити більший наголос на вже сильні й досконалі функції.

Така радикальна перестановка оборонних пріоритетів матиме сенс тільки в тому разі, якщо її підтримають союзники Сполученого Королівства й особливо Сполучені Штати. Я вибрав для цієї статті назву "Вістря американського списа", тому що реалістична оцінка британської зовнішньої політики передбачає, що військові операції, найімовірніше, проводитимуться в партнерстві зі Сполученими Штатами. Американські військові стурбовані тим, що британська армія — це бойова сила "навіть не другого рівня", і що Британія "явно не та, що була раніше". Точний формат реорганізованих збройних сил має бути узгоджений зі Сполученими Штатами та відповідати тим сильним сторонам, які Вашингтон шукатиме в меншому партнері.

Висновок

Безсумнівно, знайдуться ті, хто заперечить, що для Сполученого Королівства катастрофічно та принизливо відмовитися від свого теоретичного положення на передньому краї держав другого ешелону. Однак Велика Британія залишається ядерною державою, має постійне місце в Раді Безпеки ООН, є однією з небагатьох країн-членів НАТО, які досягли цільового показника видатків у 2% від ВВП, і має шосту за розміром економіку у світі.

Оновлення Комплексного огляду, опублікованого в березні 2023 року, стосується альянсів, партнерів, співпраці та розподілу тягаря. Загальна зовнішня політика стає все взаємозалежнішою, і в документі простежується припущення, що Сполучене Королівство завжди буде частиною міжнародної військової коаліції. Це припущення значною мірою спростовує ідею скорочення можливостей Великої Британії та переорієнтує мислення на можливості, які нададуть союзники. А в оновленому Інтегрованому огляді вже порушено тему спеціалізації: "Наука й технології стають дедалі життєво важливішими для нашого майбутнього. Ми входимо до п'ятірки найкращих країн із інновацій, штучного інтелекту (ШІ) й кібертехнологій, а також є великим міжнародним гравцем у галузі науки й технологій".

Ці ідеї вже витають у політичному ефірі: спеціалізація, взаємозалежність, опора на багатонаціональні коаліції. Концепція, яку я спробував викласти, полягає в тому, щоб просто продовжити її, прийняти логіку, що лежить в її основі, та використати її для внесення значних змін у те, як Сполучене Королівство планує оборонну політику. Оновлення Комплексного огляду — це четверта велика переоцінка концепції британської оборони, за якою я спостерігав зблизька, і всі вони були відзначені гнітюче схожими негативними компромісами. Завжди обумовлені фінансовими обмеженнями, вони, проте, незмінно подавалися урядом як чіткі оцінки стратегічних пріоритетів. Міністерство оборони по суті намагається виторгувати якомога більше бюджетних коштів, щоб отримати якомога більше необхідних, на його думку, можливостей.

Це завжди підриватиме надійне планування та стратегічну узгодженість. Якщо збройним силам вдасться отримати 70% від свого початкового запиту, але водночас вони розроблятимуть політику й доктрину, ґрунтуючись на ста відсотках, це призведе до компромісу та розчарування. Краще, звісно, скоротити все на третину, але забезпечити всі необхідні ресурси.

У 2024 році в Сполученому Королівстві пройдуть загальні вибори та, ймовірно, зміниться уряд. Майбутній лейбористський уряд пообіцяв провести огляд стану оборони протягом кількох місяців після вступу на посаду. Я виклав один стратегічний напрямок, який може обрати новий уряд. Він не вирішує всіх проблем, що стоять перед Сполученим Королівством, і не відображає того, як я би підходив до оборонної політики в ідеальному світі. Але, попри концептуальну радикальність, він раціональний і реалістичний. Він заснований на чесній оцінці світу, як він є, і в ньому робиться спроба уявити собі глобальну роль, яка збереже вплив Великої Британії, що ґрунтується на її міжнародному становищі й економічному процвітанні. Це буде болючий шлях, але понад 20 років спостереження за оборонною політикою показали мені, що пора покінчити із сумнівними фікціями.

Про автора

Еліот Вілсон — журналіст і аналітик із питань політики, оборони та зовнішньої політики. Із 2005 до 2016 року він був високопоставленим чиновником у Палаті громад Великої Британії, зокрема в Комітеті з оборони й делегації Великої Британії в Парламентській асамблеї НАТО. Він регулярно пише для City AM, The i, The Spectator і The Hill, а також веде блог у The Ideas Lab. Член Королівського інституту об'єднаних служб, а також співзасновник і директор Pivot Point Group, консалтингової компанії з питань стратегії та PR.