Труна, що летить на швидкості 2 Маха: F-104 Starfighter — винищувач із сумною репутацією

Винищувач Lockheed F-104 Starfighter, розроблений легендарною компанією Skunk Works під керівництвом Кларенса "Келлі" Джонсона, був новаторським літаком, який прославився завдяки своїй швидкості в 2 Маха і обтічному корпусу. Представлений 1958 року, він служив у В'єтнамській війні і в багатьох міжнародних повітряних силах.

Фокус переклав статтю колишнього офіцера ВПС США Крістіана Д. Орра про неоднозначний винищувач, який отримав невтішне прізвисько від льотчиків.

• Незважаючи на свої передові можливості, F-104 страждав від високої аварійності, за що отримав прізвисько Widowmaker ("Вдоводел").
• У 1969 році його зняли з озброєння ВПС США, але він продовжував літати в таких країнах, як Німеччина, Італія і Пакистан, де домігся своєї першої перемоги в повітряному бою. Сьогодні F-104 пам'ятають за його історичну значущість і суперечливий послужний список.

Ракета з людиною всередині: спадщина винищувача F-104 Starfighter

Винищувач Lockheed F-104 Starfighter походить з аристократичного сімейства, початок якому поклав Кларенс "Келлі" Джонсон і його легендарна програма "Skunk Works". Серед безлічі приголомшливих творінь, створених у рамках програми Skunk Works містера Джонсона, були SR-71 Blackbird, який досі залишається найшвидшим повітряним судном у світі, а також P-38 Lightning часів Другої світової війни, на якому "ас з асів" Америки, майор Річард Айра Бонг, здійснив усі 40 своїх перемог у повітряних боях.

Завдяки такому родоводу можна було б подумати, що F-104, відомий як "ракета з людиною всередині", досягне таких самих висот (поганий каламбур). Але все вийшло не зовсім так.

F-104: не повний провал, але...

Starfighter здійснив свій перший політ 4 березня 1954 року, а офіційно надійшов на озброєння 20 лютого 1958 року. Загалом було побудовано 2578 літаків.

Хоча F-104 не повністю виправдав покладені на нього надії, він все ж таки увійшов в історію, ставши першим серійним літаком, що розвинув у польоті швидкість 2 Маха (2469 кілометрів на годину).

Під час війни у В'єтнамі з квітня 1965 по липень 1967 року Starfighter послужив США хорошу службу. За час конфлікту він здійснив загалом 5 тисяч вильотів, і пілоти Північного В'єтнаму жодного разу не перемогли його в бою. Однак не всі "птахи" залишилися в повітрі: 14 F-104C було втрачено в Південно-Східній Азії — шість через наземний вогонь, чотири через небойові причини, три — через радянські ракети "земля-повітря" SA-2 і один — через китайський винищувач Shenyang J-6 під час відмови навігаційних систем у районі китайського острова Хайнань.

Основним завданням "Старфайтерів" був супровід материнських літаків Lockheed EC-130, що перевозили безпілотники і літаки раннього попередження Big Eye, оснащені радарами. Останні забезпечували спостереження за американськими літаками над Північним В'єтнамом. Льотчики-винищувачі виконували ударні місії і ближню повітряну підтримку в Північному і Південному В'єтнамі, а також брали участь в операції Iron Hand зі знищення північнов'єтнамських ЗРК.

Однак недоліками F-104 були мала дальність польоту, застаріла авіоніка, висока посадкова швидкість і ненадійний двигун, який замінили тільки наприкінці 1967 року. Усі ці фактори стримували довгостроковий потенціал розвитку літака. Крім згаданого вище ярлика "ракета з людиною всередині", а також прізвиськ "Блискавка" або "Зіп", F-104 отримав і значно трагічніші прізвиська "летюча труна" і "вдоводел". На 100 тисяч льотних годин припадало понад 30 катастроф. Як зазначає Роберт Фарлі, "більше половини F-104, що перебували на озброєнні в Канаді, було втрачено в катастрофах, понад 30% з яких сталося в Німеччині". 1969 року ВПС США зняли цього птаха з озброєння, а 1975 року їхній приклад наслідувала Національна повітряна гвардія.

F-104 Starfighter — зірка іноземних ВПС

Незважаючи на погану репутацію цієї так званої "літаючої труни", вона продовжувала служити у ВПС багатьох зарубіжних країн навіть після того, як американські "Старфайтери" було знято з озброєння, зокрема в країнах-союзниках по НАТО — Канаді, Німеччині, Туреччині, Нідерландах та Італії. Крім того, "блискавку" обирали союзники, які не входили в НАТО, такі як Японія і Пакистан.

Що стосується Люфтваффе після Другої світової війни, то на офіційному сайті Lockheed Martin наголошується, що після вступу в НАТО 9 травня 1955 року тодішній Західній Німеччині потрібна була реальна заміна застарілим реактивним винищувачам, позиченим у США і Канади. Після того як німецькі чиновники побачили політ літака, що вже випускався, — витонченого, але витривалого Lockheed F-104 Starfighter, — вони відразу ж зрозуміли, що знайшли ідеальний літак.

Прагнучи позбутися похмурої репутації літака, компанія Lockheed запустила спеціальні програми навчання, які повністю фінансувалися, щоб ознайомити недосвідчених німецьких льотчиків з їхніми новими літаками, і це різко скоротило кількість нещасних випадків у польоті.

Італійці, у свою чергу, залишили свої "Блискавки" на озброєнні до 2005 року. Але перша перемога F-104 у повітрі була здійснена не західною країною, а Пакистаном. 6 вересня 1965 року, під час індо-пакистанської війни, лейтенант ВПС Пакистану Афтаб Алам Хан збив один із літаків Dassault Mystère IV і пошкодив ще один літак ВПС Індії.

Де вони зараз?

У США любителі музеїв військової авіації, охочі на власні очі подивитися на Starfighter, можуть вибирати з безлічі місць. Він входить до числа експонатів Смітсонівського національного музею авіації та космонавтики у Вашингтоні та музею Wings Over the Rockies у Денвері, штат Колорадо. Інші літаки, що збереглися, перебувають у музеях і на аеродромах, розкиданих по 17 країнах.

F-104: технічні та загальні характеристики:

• екіпаж — 1 людина;
• двигун — турбореактивний двигун General Electric J-79-7A з тягою 7030 кг;
• розмах крил — 6,6 метрів;
• довжина — 16,6 метрів;
• максимальна вага — 12,6 тонни;
• максимальна швидкість — 2,2 Маха;
• бойовий радіус із двома крильовими баками — 544 км;
• максимальна висота польоту — 17,7 км;
• озброєння — одна 20-мм гармата M61A1 Vulcan; від двох до чотирьох ракет класу "повітря-повітря" AIM-9 Sidewinder;
• бомбове навантаження — дві 340-кілограмові бомби або ракетні капсули.

Про автора

Крістіан Д. Орр — колишній офіцер ВПС, співробітник федеральних правоохоронних органів і приватний військовий підрядник (працював в Іраку, Об'єднаних Арабських Еміратах, Косово, Японії, Німеччині та Пентагоні). Кріс здобув ступінь бакалавра в галузі міжнародних відносин в Університеті Південної Каліфорнії (USC) і ступінь магістра в галузі розвідки (з ухилом у вивчення тероризму) в Американському військовому університеті (AMU). Він також публікувався в журналах The Daily Torch і The Journal of Intelligence and Cyber Security.