"Племінник" із Ростова і $4000 похоронному бюро: на що йдуть сім'ї українських полонених, щоб повернути тіла
Родичі військовополонених пускаються берега, щоб перевести з Росії та поховати на батьківщині полеглих у боях. Через кілька років після захоплення в Маріуполі сім'я українського захисника змогла поховати понівечене тіло Олександра Іщенка.
У день, коли тіло Олександра Іщенка нарешті опинилося в Україні, поліція попередила родичів військового, що в закриту труну краще не дивитися. Знадобилося кілька днів, щоб перевезти останки з російської в'язниці, де помер військовополонений. Про це пише The Washington Post.
Російські медики після розтину зашити тіло не потрудилися, і воно розкладалося, а український лікар зробив висновок, що перед смертю ребра зламали тупим предметом. Вдові Іщенка, 54-річній Олені, довелося чекати майже 2,5 року повернення чоловіка додому.
"Він був повністю розірваний на частини. Здавалося, росіяни зробили все, щоб ми не впізнали його і не дізналися справжню причину", — розповіла Олена.
Олександр помер у полоні в липні, і тепер цей показовий випадок непокоїть багато родин українських військовополонених, які зараз у російських в'язницях. У них практично немає з ними зв'язку. За даними української влади, понад 60 українських військових померли в полоні, і понад 2000 зазнали тортур.
Тиск з боку родичів полонених на президента Володимира Зеленського настільки великий, що одним із виправдань ризикованого вторгнення України в Курську область було поповнення "обмінного фонду". Кейс Іщенка також дає уявлення про ті крайні заходи, на які сім'ям доводиться йти й залучати треті сторони, коли уряд не може нічим допомогти.
Родичі загиблого військового розповіли, що їм довелося звернутися по допомогу до інших організацій, щоб повернути тіло після незрозумілих відповідей з офіційного координаційного центру у справах військовополонених. Його представники не відповіли на прохання журналістів про коментар.
Історія Іщенка
Олександр Іщенко долучився до територіальної оборони в лютому 2022 року, надалі він уже був у складі бригади "Азов", що захищала Маріуполь. У метушні захоплення міста Іщенко, ймовірно, й не знав, що він вважається частиною цього підрозділу, пояснили його близькі.
Офіційні причини загибелі
Бригада надала журналістам висновки російської та української сторін про розтин. У російських паперах ішлося, що причину смерті встановити неможливо "через гнильні зміни в органах і тканинах трупа". Українські ж фахівці повідомили про "забої, множинні переломи ребер, закриту тупу травму грудей, ушкодження внаслідок контакту з тупим предметом". Родичі кажуть, що все ще чекають офіційного висновку.
Ні Україна, ні РФ офіційно не розкривають поточної кількості військовополонених. Понад 3000 українських бійців повернулися додому починаючи з 2022 року. Тільки у вересні їх було 100 осіб.
"Ми раді за хлопців, які перенесли два роки страждань, але дуже боляче, що у нас немає цієї можливості, і наш батько не дожив до зустрічі з нами", — сказала донька Іщенка, 33-річна Христина, додавши, що це горе триватиме все життя.
"Шкодую, що пішов"
Іщенко не збирався брати участь у війні. Він був моряком торгового флоту, а в молодості служив у радянській армії. Морю він би віддав перевагу перед будь-яким бойовим зіткненням. Хотів бачити, як його онуки ростуть і гуляють на тому ж маріупольському березі, де він колись познайомився з майбутньою дружиною.
Але коли в лютому 2022-го почалося повномасштабне вторгнення й облога міста, йому довелося знову взяти до рук зброю. Навіть попри те, що дружина Олена на колінах просила його не йти.
Востаннє вони бачилися в березні того ж року. Він ненадовго пішов із заводу "Азовсталь", щоб прийти в підвал, де вона ховалася.
"Він сказав, що не може залишити своїх хлопців, бо був для них провідником", — пояснила Олена.
Надалі він потрапив у полон, і звістки про нього надійшли тільки в серпні 2022-го. Він зателефонував додому з російської в'язниці в Донецькій області.
"Ми сказали, що його любимо, а він у відповідь: "Шкодую, що пішов служити", — розповіла Олена. З хворого голосу чоловіка вона зрозуміла, що в нього великі проблеми.
Полонені облизували тарілки з рибними консервами
Надалі через платний російський сайт Zona Telekom вдалося зв'язатися з Олександром. Родичі з'ясували, що більшість днів в ув'язненні його били, а до душу пустили лише двічі за 13 місяців. Сім'я пересилала до Ростова продукти, рибні консерви, які, за словами Олександра, були настільки цінними в полоні, що українці злизували пластикові миски, в яких їх приносили.
Ще в червні цього року на горизонті маячила можливість звільнення. Високопоставлені українські чиновники провели мирний саміт у Швейцарії, плани повернення військовополонених лежали на столі. Олена приєдналася до групи інших родичів і автобусом проїхала через Європу, щоб зустрітися з учасниками саміту і нагадати громадськості про свого чоловіка в російському полоні.
Але вже наступного місяця був дзвінок від російського адвоката, який повідомив родині, що їхнього батька більше немає.
Олена звернулася до координаційного центру в Києві. Там відповіли, що не повідомлені про смерть українського бійця. Але якщо це правда, знадобиться почекати офіційного підтвердження.
"Племінник" із Ростова
Через бюрократичну тяганину Олена втрачала самовладання, адже останнім бажанням її чоловіка було повернутися додому.
"Ми боялися, що його поховають у Росії, і що так ми його ніколи не знайдемо", — сказала вона.
Українська родина звернулася до приватного похоронного бюро в Києві, яке приблизно за 4 тисячі доларів склало секретний план повернення тіла. У Ростові знайшли чоловіка, який представився племінником Іщенка. Він сказав росіянам, що відвезе тіло до Вірменії, і тіло видали. Далі загиблого в холодильному контейнері перевезли в лікарню в Дніпрі.
Сім'я поховала свого батька на військовому секторі міського кладовища — тепер його могила одна з багатьох у нескінченній низці полеглих на війні.
Нагадаємо, що в Генпрокуратурі підтвердили розстріл 16 українських військовополонених.
Також повідомлялося, що в Держдепі відреагували на масовий розстріл.