Понаїхали. Звідки в Австралії взявся мільйон верблюдів, а в Колумбії — стада бегемотів?

Колумбійський наркобарон Пабло Ескобар любив тварин. Настільки сильно, що у своєму маєтку Наполес влаштував зоопарк, де тримав завезені екзотичні види. Коли Ескобара у 1993 році застрелили, тварин із зоопарку здебільшого повернули в їх рідні ареали проживання. Однак в Колумбії залишилися чотири бегемота — самець і три самки, названі місцевим населенням "кокаїновими".

Залишившись без нагляду, вони вибралися з басейну, пробралися до річки Магдалена і там розплодилися. Наразі колумбійські біологи оцінюють популяцію бегемотів у близько сотню особин. Місцеві вчені в тривозі, оскільки бегемоти шкодять екосистемі Колумбії, витоптують господарства і навіть нападають на людей.

Можна зупинити вторгнення армій, але вторгнення ідей — ніколи

Рослини і тварин, яких навмисно або випадково завозять в нові для них ареали проживання, вчені називають інвазивними, тобто вторгненими, видами. До недавнього часу біологи були єдині в оцінці цього явища — загарбники становлять небезпеку для корінних, або ендемічних, видів у тій чи іншій місцевості, тому з ними потрібно боротися.

Однак в 2010-х роках зʼявився новий погляд на проблему. Американський вчений Марк Дейвіс і його колеги вважають, що боротьба з інвазивними видами — це просто догма, тоді як тварини-прибульці можуть бути корисними: замінювати давно зниклі види і поповнювати біорізноманіття території, куди потрапляють. Тому у колумбійських біологів немає єдиного рішення проблеми "кокаїнових" гіпопотамів: одні вважають, що їх потрібно стерилізувати або вивозити на батьківщину в Африку, інші вважають, що тварини займуть нішу великих травоїдних ссавців в Колумбії.

У людства багатий досвід переселення тварин. Чемпіони у цьому — одомашнені супутники людей: свійська худоба і птиця, собаки, кішки і щури, які поширилися по всьому світу разом з людьми. Шкода від таких сільськогосподарських вторгнень буває дійсно великою, як в показовій історії про кроликів в Австралії. Їх завезли для своїх потреб англійські поселенці в кінці XVIII століття, і оскільки кролики вміють натхненно плодитися, то до початку XX століття вони розселилися по всьому континенту, а до середини століття їх налічувалося 600 млн — по вісім кроликів на кожного австралійця. Фокус зібрав інші приклади тварин-загарбників, які змінили місця проживання.

Здичавілі перевізники

Вид: верблюд одногорбий

Маршрут: Індія — Австралія

Одними кроликами переселення тварин до Австралії не обмежується. Список інвазивних видів континенту тільки серед хребетних налічує 56 пунктів. Один з них — одногорбий верблюди, або дромадери. Їх заводили з 1860-х років для того, щоб переселенці могли перетинати пустелі в центральній частині Австралії. З розвитком залізничного транспорту послуги верблюдів і їх погоничів втратили актуальність, і тварин відпустили на волю.

Зараз в Австралії живе єдина у світі популяція диких дромадерів, оскільки в Індії та арабських країнах цих тварин повсюдно одомашнили. Верблюди живуть в австралійській пустелі, де борються за воду з корінними племенами, кількість тварин наближається до мільйона. Уряд континенту регулярно дає дозвіл і фінанси на відстріл дромадерів, однак чиновників все частіше за це критикують. Навіть фермери, які раніше були цілком за зменшення популяції, кажуть, що верблюдів можна було б ефективно використовувати, а не знищувати. Наприклад, заради їх цінного молока.

Захожі гризуни

Вид: нутрія

Маршрут: Південна Америка — Європа

До того як стати цінною промисловою твариною, нутрії жили на берегах водойм у країнах Латинської Америки — від Болівії до південної Бразилії. У XIX столітті аргентинці придумали розводити нутрій на фермах заради їхнього хутра. До кінця століття тварин перевезли в Європу, де вони повсюдно поширилися. У 1930-і роки нутрій стали розводити і в СРСР, а оскільки ці звірята витривалі, то змогли акліматизуватися зокрема у Закавказзі і Таджикистані.

В Україні досі вирощують нутрій в домашніх господарствах і на хутряних фермах. А ось в ЄС хутряні виробництва з нутрій заборонені, проте звірята поширилися в дикій природі. За оцінками біологів, нутрії розривають берегові грунти, пошкоджують зрошувальні системи і дамби, знищують водну рослинність і шкодять сільському господарству. Через це Євросоюз вніс їх до списку чужорідних інвазивних видів і оцінює економічний збиток від них у €65 млн щорічно.

Залітні метелики

Вид: шовкопряд непарний

Маршрут: Європа — США

За появу цих метеликів у США відповідальний Етʼєн Леопольд Трувело, французький емігрант, астроном і ентомолог-любитель. У 1869 році він привіз непарних шовкопрядів в Массачусетс і мав намір схрестити їх з місцевими тутовими шовкопрядами, популяція яких сильно постраждала. Трувело хотів отримати стійкіших до хвороб метеликів, однак щось пішло не так, частина завезених комах вирвалася на волю і почала розмножуватися в американських лісах.

Лихо сталося у 1889 році: непарні шовкопряди масово обʼїдали дерева, особливо дуби, до того ж їх гусениці килимом покривали дахи будинків і падали на голови жителям Массачусетсу. Відтоді у східних штатах США борються з непарними шовкопрядами, але безуспішно. Незважаючи на регулярні зусилля контролювати популяцію, метелики поширюються, і у 2010-х роках опинилися в Каліфорнії, де навіть вводили карантин, щоб зупинити їх. Непарні шовкопряди вважаються одним з найбільш агресивних видів комах в країні, економічний збиток від якого налічують до $900 млн щорічно.

Благородні рогаті

Вид: олень благородний

Маршрут: Європа — Північна і Південна Америка, Австралія, Нова Зеландія

Олень — одна з найбільш знакових європейських тварин. Ще в ранньому Середньовіччі його шанували як символ боротьби зі злом, пізніше часто використовували в геральдиці. Тому не дивно, що, відкриваючи нові континенти, європейці завозили оленів і туди. Так ці тварини розселилися практично по всьому світу. Благородні олені чудово акліматизувалися і розмножилися як в обох Америках, так і в Австралії і Новій Зеландії.

Водночас ці тварини внесені в список ста найбільш небезпечних інвазивних видів світу, складений Міжнародним союзом охорони природи. У деяких країнах благородний олень завдає шкоди екосистемам, витісняючи місцеві види. Так відбувається, наприклад, в Аргентині і Чилі, де популяція місцевого південноандського оленя скоротилася на 50%. Крім того, конкуруючи за одні й ті ж види рослинності, олені швидко виснажують її запаси. В Європі популяція оленів виснажується, і таким країнам, як Великобританія, доводиться штучно збільшувати їх кількість в природі. На відміну від Європи, в Південній Америці дозволено полювання на оленів щоб хоча б так скорочувати їх кількість.

Ненажерливі міляги

Вид: лисий кузу

Маршрут: Австралія — Нова Зеландія

На вигляд цей звір — наймиліше створіння: розміром з кішку, з великим пухнастим хвостом, не боїться людей і може селитися неподалік. Лисий кузу — ендемічний, тобто корінний, вид в Австралії, де його охороняють як рідкісний. Але зовсім інша ситуація склалася у Новій Зеландії, куди лисячого кузу перевезли невгамовні європейські поселенці, щоб вирощувати на хутро. Перша спроба у 1837 році провалилася, але через 40 років кузу завезли знову, і він неймовірно розплодився на островах. У природі Нової Зеландії для звірка не знайшлося хижака, який би коригував популяцію. Замість цього кузу шкодять місцевим видам птахів і дрібних тварин і обʼїдають рослинність в промислових масштабах — популяція налічує 30 млн особин. Особливо новозеландці злі на цього звіра через нанесення шкоди місцевим деревах виду метросідерос, які на островах називають рата. Це дерево є священним у місцевих племен маорі, а решта новозеландців шанують його як різдвяне, оскільки в грудні воно починає цвісти яскравими червоними квітами. Якщо на ньому влаштується лисий кузу, то обʼїдає настільки, що здорові молоді дерева гинуть за три роки. Тому в Новій Зеландії прийняті програми контролю за популяцією — зокрема, отруєння тварин фтороцтовою кислотою.

Співочі мандрівники

Вид: шпак звичайний

Маршрут: Європа — Північна і Південна Америка, Південна Африка, Австралія

Шпаки — один з найпоширеніших пташиних видів, біологи оцінюють їх чисельність в світі в більш ніж 300 млн особин. Найбільш активні міграції шпаків були в XIX столітті завдяки людям, що перевозили птахів з собою.

Особливо примітна історія трапилася в США. У 1890 році в нью-йоркському Центральному парку 60 шпаків випустив орнітолог-любитель Юджин Шиффелин. Він був членом Американського товариства акліматизації, яке намагалося завезти в Штати всі види птахів, згадуваних в пʼєсах Вільяма Шекспіра. Зі шпаками вийшло більше ніж вдало. Наївний Шиффелин вважав, що птахи поетично гніздитимуться в Центральному парку, але вони розлетілися і неймовірно розмножилися: американська популяція шпаків нині налічує 150 млн — половину світової. При цьому, за спостереженнями біологів, шпаки витіснили зі звичних ареалів проживання менш агресивних птахів — наприклад, пурпурових ластівок в Америці або папуг червона розела в Австралії. Тому в США намагаються контролювати чисельність птахів, для чого розробили спеціальний токсин, названий шпакцицидом.

Смачні шкідники

Вид: рапана венозна

Маршрут: Японське море — Чорне море

Широка публіка знає їх як неодмінну страву одеської кухні і називає рапаном у чоловічому роді. Однак в біології це рапана венозна — вид хижих молюсків. Їх початковий ареал проживання — моря навколо Японії і Далекий Схід, але у 1947 році рапани зʼявилися в Чорному морі. Як припускають вчені, їх завезли разом з баластною водою в трюмах кораблів. Рапани вкрай живучі, їм не страшні забруднена вода з низьким вмістом кисню і перепади температур. Тому вони розмножилися в Чорному морі і практично знищили місцеві популяції устриць і мідій. Крім того, все з тими ж кораблями рапани опинилися в Європі і навіть у Північній і Південній Америці, де змогли акліматизуватися і розмножитися.

Зарубіжні вчені спостерігають за цим процесом і вивчають вплив рапан на місцеві водні екосистеми. Єдиний захід, який приймається для скорочення популяції молюсків — їх вилов для вживання в їжу.

Пусти в город

Вид: коза домашня

Маршрут: Європа — Галапагоські острови

Для біологів Галапагоські острови мають священний статус. Свого часу це місце надихнуло британця Чарльза Дарвіна на створення його знаменитої теорії про природний добір як механізм еволюції живих організмів. Цінність Галапагос для вчених в тому, що це ізольований архіпелаг, де створилася унікальна екосистема з рослинністю і тваринами, що не зустрічаються більше ніде.

Сталося так, що в кінці XIX століття моряки завезли на острови європейських домашніх тварин, зокрема кіз, які з тих пір завдавали чималої шкоди місцевим видам флори і фауни. Наприклад, значно скоротилися популяції місцевих гігантських черепах і галапагоських пастушкових журавлів, почалася ерозія ґрунту, а разом з нею росло менше рослин і дерев.

Тому на початку 2000-х група вчених з Еквадору і США створили програму знищення кіз на островах Галапагос, чисельність яких становила понад 80 тис. Для цього біологи найняли велику групу місцевих жителів, які полювали на тварин. Тих тварин, до яких не могли дістатися люди, виманювали за допомогою "шпигунів". Біологи попередньо відловили місцевих кіз, яких назвали Юда і Мата Харі, їх забезпечили радіомаяками і відпустили на острови, щоб вони привели людей до своїх побратимів. До 2005 року вчені закінчили проект вартістю $6,1 млн і тепер спостерігають, як відроджується екосистема Галапагоських островів.