Третій пішов. Чому Чарльз став Карлом і хто вже керував Англією під таким ім'ям?

Новий король Великобританії: Чарльз чи Карл?

Для англомовних різниці немає, а ось ми, за традицією, імена британських монархів латинізуємо. Тому король Джейкоб нам відомий як Яків, Джордж як Георг, а Чарльз за цією логікою стає Карлом.

Принц Чарльз — Його Величність Карл Третій — чекав свого зоряного часу довше за всіх попередників. До цього рекорд належав його прапрадіду Едуарду VII, який перебував у статусі спадкоємця британського престолу 59 років. Представник династії Віндзорів, Чарльз зійшов на престол у 73 роки, він найстаріший з усіх принців Вельських, які тільки були в історії королівства. До нього в хроніці британської монархії були два королі з таким самим ім'ям: Карл I Стюарт і його син Карл II.

Король Карл I і три мушкетери

Так-так, Карл Перший — це той самий англійський король, якого відчайдушно, але безуспішно намагалися врятувати від страти герої роману Дюма "Двадцять років потому".

Король Англії, Шотландії та Ірландії Карл I походив із династії Стюартів, характер мав владний, жорсткий. Проводив політику абсолютизму та церковні реформи й 11 років правив самодержавно, не скликаючи парламент і не зважаючи на заперечення, права станів і принцип недоторканності приватної власності, чим викликав невдоволення в багатьох (або майже в усіх). Підсумком стали повстання в Ірландії, Шотландії, і була й Англійська революція з наслідками у вигляді громадянської війни. Карл I у цій історії зазнав поразки, і парламент засудив його до страти через відсікання голови. Це сталося 30 січня 1649 року в Лондоні.

Навіть на ешафоті король сказав невелику промову про важливість ієрархії влади: "Я повинен сказати вам, — звернувся Карл I до англійців, які зібралися подивитися на страту, — що ваші вільності й свободи полгають у наявності уряду, в тих законах, які найкраще забезпечують вам життя й збереження майна. Це відбувається не з участі в управлінні, яке вам ніяк не належить. Підданий і государ — це зовсім різні поняття".

Дюма, який, як і його мушкетери, цілком на боці Карла Першого, додає до цього діалог засудженого короля з катом: "Я не хочу, щоб ти вдарив мене несподівано, — сказав йому Карл. — Я спочатку стану на коліна та помолюся; постривай ще рубати. — А коли ж мені рубати? — запитав чоловік у масці. — Коли я покладу голову на плаху, простягну руки та скажу "remember", тоді рубай сміливо".

Цікаво, що ставлення до персони навіть зневаженого монарха було цілком сповненим поваги. За традицією, кат продемонстрував відрубану голову натовпу. Але формулу "Ось голова зрадника" не сказав. Не було й ніякого знущання над тілом страченого: голову Карла I пришили до тулуба й дозволили родичам попрощатися з покійним королем і гідно його поховати. Поховання відбулося у Віндзорі, у каплиці Генріха VIII.

Трохи несподівано, але виявляється, це на честь короля Карла I названі два американські штати — Північна та Південна Кароліна та зірка Серце Карла в сузір'ї Гончих Псів.

• Що почитати докладніше про короля Карла I, герцога Бекінгема, лорда Кромвеля й Англійську революцію? Звичайно, романи Дюма, а ще книгу Артура Переса-Реверте "Капітан Алатрісте", де Карл I — одна з важливих дійових осіб.
• Подивитися — ну, хоча б "Повернення мушкетерів", "Вбити короля" з Рупертом Евереттом ц Тімом Роттом або фільм "Останній король", де Карла Першого зіграв Мартін Тернер.

Король Англії Карл II: за батька помстився

Старший син страченого Карла Першого, він виховувався на континенті і, як нескладно здогадатися, з юності будував плани відплати. Шотландці, які ненавиділи поневолювачів-англійців, бачили в принці законного наступника короля, і в 1650 Карл II саме в Шотландії був коронований. Тріумф, щоправда, був недовгим: оперативно спрямовані генералом Кромвелем війська розгромили повстанську армію в битві під Вустером. Карлу II, за голову якого було призначено величезну нагороду, довелося вирушити у вигнання: він таємно виїхав у Францію.

Повернення короля відбулося 1660 року. 30-річний Карл II зійшов-таки на престол і спочатку продемонстрував, що вміє і страчувати, і милувати. Новий монарх оголосив амністію всім членам попереднього уряду, крім 10 членів парламенту, які голосували за страту батька. З ними вчинив жорстко: на вбивць Карла I чекало повішення, потрошіння та у фіналі — четвертування. Крім того, через рік (якраз виповнилося 12 років з того дня, як відрубали голову Карлу I), новий король наказав викопати тіла найзлісніших своїх ворогів — Олівера Кромвеля, Джона Бредшо та Генрі Айртона — і стратити їх ще раз. Через четвертування.

Узагалі правління Карла II було неспокійним, його відзначили не лише страти, а й дві найбільші катастрофи: епідемія чуми, від якої загинуло понад 100 тисяч осіб, і Велика лондонська пожежа. Іронічно, але саме пожежа допомогла подолати чуму: у вогні загинули чумні щури та блохи. Слід зазначити, що король Карл II разом із братом особисто брав участь у гасінні пожежі, а потім наказав роздавати продукти погорільцям і призначив грошову допомогу — на відновлення.

Саме за Карла II склалася знаменита британська двопартійна система: утворилися партії торі та вігів і встановився поділ влади між парламентом і монархом. У цей же час ухвалили законодавчий акт Хабеас корпус, згідно з яким будь-який обвинувачений отримав право вимагати обґрунтування свого арешту, а судді мали контролювати законність затримання. Під цей закон не підпадали звинувачення в державній зраді й особливо тяжких злочинах, але все одно для 17-го століття — великий прорив.

Англія за короля Карла II з різним успіхом воювала з Голландією та Францією, освоювала землі Нового світу, заснувала Королівську африканську компанію з монополією на торгівлю рабами — загалом, поводилася "як завжди".

Незвичайною виявилася смерть короля. Карл II помер у 54 роки від апоплексичного удару, за кілька днів до того встигнувши перейти в католицтво. Смерть викликала питання й на той час, а вже у ХХ столітті дослідники виявили, що у волоссі Карла II містилася ртуть — у десятки разів більше за норму. Але ні, короля не отруїли. Швидше за все, він став жертвою свого хобі: Карл II захоплювався алхімією та годинами проводив у спеціальній лабораторії експерименти, намагаючись перетворити ртуть на золото. Не вийшло.

В історію Карл II увійшов як Веселий король: від законної дружини, португальської принцеси Катерини Браганської, дітей не мав, але завів велике потомство від багатьох подруг і коханок. Щонайменше 14 позашлюбних дітей Карла II отримали титули герцогів і графів.

• Подивитися про Карла II та його епоху можна фільми "Розпусник" (де Веселого короля грає Джон Малкович) або "Краса по-англійськи" (Карл II — Руперт Еверетт), почитати — роман Олександра Дюма "Віконт де Бражелон, або Десять років потому", "Ртуть" Ніла Стівенсона або "Замок таємниць" української письменниці Сімони Вілар (Наталії Гавриленко).

Раптово, Карл! Теж Третій, але інший

У XVIII столітті на британський трон мало не зійшов новий монарх, який міг одержати ім'я Карл Третій. Це був молодий ставленик шотландської знаті Чарльз Едвард Стюарт, відомий також як Красень принц Чарлі або Молодий Претендент.

Красень принц Чарлі стояв на чолі повстання проти англійців, зазнав невдачі, але став героєм безлічі шотландських балад і легенд.

Онук короля Якова II, наполовину поляк (син Марії Собеської), він народився в Римі, але з дитинства знав, що його місія — завоювати англійський престол. Про це твердив батько, який сам претендував на корону як Яків III Англійський і VIII Шотландський, і наставник — шотландський емігрант і великий патріот Ендрю Майкл Ремзі.

Домашнім хлопчиком юний Красень Чарлі не був: вже в 14 років він брав участь у Війні за польську спадщину. А у 23 роки став принцом-регентом і отримав від батька благословення на важливу місію: відвоювати британську корону в Георга II.

Два роки пішло на підготовку, і нарешті 1745-го почалися події, які ми знаємо як Повстання Сорок П'ятого Року чи Друге якобітське повстання.

Під прапором батька (Старого Претендента) молодий Красень принц Чарлі влітку 1745 висадився на узбережжі Шотландії. За ним пішли гірські шотландські клани, які завжди мріяли про незалежність від англійців, і столицю Шотландії Единбург Молодий Претендент узяв взагалі без бою. У вересні розгромив урядові війська під Престонпренсом і, на чолі вже 6-тисячного війська, вирішив рухатися далі, на південь — до Англії. Але на землях Дербішира такої гарячої підтримки не було, принцові довелося повернути назад... А на нього вже рухалася відправлена Георгом II армія англійців.

16 квітня 1746 р. війська повстанців і королівські війська зійшлися на полі битви біля селища Каллоден у Північній Шотландії. Протистояли одна одній дві армії та два принци: Вільям Август, герцог Камберлендський із англійської сторони, принц Чарлі — з шотландської. І це був повний розгром. На відкритій місцевості шотландські бійці не змогли встояти проти артилерії та регулярної армії, "атака горян" провалилася. Бійня увійшла в історію як Битва при Каллодені та фактично поставила крапку в правлінні шотландських кланів і стала останньою великою битвою на території Британських островів.

"Рахунок" битви при Каллодені: 50 вбитих і 250 поранених у англійців, 1500 — 2000 вбитих і поранених у шотландців. Тільки 376 були взяті в полон, і, можливо, живі позаздрили мертвим: шотландські клани були жорстоко репресовані, горянам (крім тих, хто служив в урядовій армії) заборонили носити національний одяг, із мріями про незалежну Шотландію було надовго покінчено.

Зазнавши поразки, принц Чарльз пішов на острів Скай (у жіночій сукні, під виглядом служниці знатної дами та під ім'ям Бетті Берк). А після фрацузький фрегат "Щасливчик" доставив невдаху претендента на престол на континент. Королем Карлом Молодий Претендент так і не став… Натомість про нього склали балади, які співають досі: My Bonnie Lies over the Ocean, The Skye Boat Song та ін.

• Про Молодого Претендента, Друге якобітське повстання, боротьбу шотландців за незалежність і битву при Каллодені детальніше розповідають 1-й і 2-й сезони серіалу "Чужоземка" та роман Вальтера Скотта "Веверлі, або Шістдесят років тому". Є що почитати й подивитися.