Золотий мільярд на берегах Перської затоки. Хто візьме гору за межами футбольного поля, Захід чи Схід?

Просто зараз серед гарячих пісків пустелі Катару та військових конфліктів розгортається справжнє свято миру — Чемпіонат світу за футболу. Спорт спочатку у вигляді олімпійського руху, а потім й у вигляді чемпіонатів з різних його видів, був задуманий як акт миру, дружби та співробітництва між народами, адже тепер усі незгоди та суперництво мали залишитися виключно на спортивних майданчиках, а ворожість виливатися лише у формі спортивної злості. Проте на практиці часто траплялося зовсім по-іншому.

Спорт перетворювався на знаряддя політичної боротьби як в середині держави, де спортивні успіхи ставали елементом пропаганди, так і в міжнародних відносинах, де досягнення атлетів інтерпретувалися як перевага певної нації, системи та ідеології. Найвідомішим прикладом такого позиціювання спорту стала "нацистська" Олімпіада в Берліні у 1936 році.

Проте насправді спортивні події доволі часто змішувалися з політикою. І важливим елементом у всьому цьому було місце проведення змагань. Так, Олімпіади, які у 1980 та 1984 роках проводилися відповідно в Москві та Лос-Анджелесі бойкотувалися геополітичними супротивниками. А у 2008 році Олімпіада в Пекіні стала для комуністичної партії країни можливістю відсвяткувати вихід КНР "у вищу лігу" світової політики. Вже цього року на зимовій олімпіаді китайський лідер активно проводив "олімпійську дипломатію", залучаючи різні країни з невизначеною зовнішньополітичною позицією щодо свого полюсу-табору.

Чемпiонат свiту з футболу. Рецепт успіху від Катару

Спорудження інфраструктури експорту природного газу та створення потужної медіаімперії Аль-Джазiра для Катару були сходинками на шляху до виходу з-під впливу одного з гегемонів Близького сходу та Перської затоки зокрема – Саудівської Аравії. Шейх Хамад розумів значення м’якої сили у сучасному світі. У 3-мільйонної країни лише 11 тисяч військових (хоча монархія й володіє деякими доволі сучасними зразками техніки), тож на військову міць покладатися не доводиться, а от питанням інформаційного фронту, престижу та статусу країни відводилася значна увага.

Аль-Джазіра стала рупором самого Катару та можливістю просувати свої ідеї та ідеї союзників у світі. На телеканалі транслювалися промови спікерів ісламістської організації "Брати мусульмани" та навіть виходили в ефір тези самого Усами Бін Ладена. Катар став одним зі спонсорів та ідейних натхненників "арабської весни", в результаті якої, зокрема в Єгипті до влади прийшли саме "Брати мусульмани". Це обурювало Саудівську Аравію та її союзників, проте Катар продовжував грати з вогнем у боротьбі за свою незалежність та вплив у регіоні — а, можливо й у світі.

Якщо в арабських країнах візитівкою та промоутером Дохи стала Аль-Джазіра, то містком у Європу став спорт. У 2009 році шейх Хамад запустив просто неймовірну ініціативу – Катар подав заявку на проведення Чемпіонату світу з футболу у 2022 році. Маленька країна, у якої відверто слабка футбольна збірна. "Який ще чемпіонат світу?" – говорили критики.

Проте шейх проявив упертість і показав, що для нього не стане проблемою хоч зірку з неба дістати (чого катарці потім не раз досягали у клубному футболі), хоч отримати право провести найпопулярніше спортивне дійство сучасності. Не зупиниться він навіть якщо для цього потрібно буде кардинально змінити правила та буквально перевернути все з ніг на голову, провівши змагання взимку, тобто виступивши проти еліти футбольного світу – ТОП-клубів Європи, які через форум змушені перервати свої чемпіонати (що є їх основним джерелом доходів).

У грудні 2010 року були оголошені одразу два господарі наступних чемпіонатів світу – величезна РФ та крихітний Катар, яких об’єднували провідні місця в рейтингу світових експортерів газу.

А ще через рік катарські шейхи придбали футбольний клуб із Парижу ("Парi Сен-Жермен"). Як справжній криголам, катарці поводять себе у регіональній політиці – те ж вони демонструють і у футболі, який давно став не просто спортом №1 у світі та мультимільярдним бізнесом, а й своєрідним дзеркалом суспільно-політичних тенденцій у світі.

Дружба з Іраном та ворожнеча з сирійським режимом Асада (дружнім до Ірану). Військова співпраця зі США та відкриття офісу Талібану в Досі. Шейх Тамім бін Хамад Аль Тані (править у Катарі з 2013 року) показав себе справжнім сином свого батька. Він продовжив танці між смертоносними вогняними язиками й натрапив на блокаду збоку Саудівської Аравії та її союзників у 2017 році. Катар — країна, яка за 5 років мала приймати найбільший спортивний форум у світі виявилася взятою в облогу.

І тут на допомогу прийшли Туреччина з Іраном, які організували морський та повітряний коридори для доставки у Катар всього необхідного (та експорту з нього усього дорогого). Блокада була знята, коли президентом США став Джо Байден, і вона ніяк не вплинула на підготовку до ЧС в Катарi. Уміння балансувати між ворогами та ліпити з них союзи на свою підтримку — ось що тепер можна вважати візитівкою керівної династії з Дохи. То що на цьому фоні якась футбольна еліта Європи?

Як Катар змніює правила гри (не у футбол)

З тим, що цей чемпіонат демонструє зміщення центру світової політики до Близького Сходу, Індії та Китаю, погоджується й оглядач-міжнародник CNN Стівен Колінсон. Чемпіонат світу з футболу у Катарі – це не просто намагання близькосхідної монархії з доволі жорстким закритим режимом правління відбілити свою репутацію в очах Заходу, як до цього звикли у Європі та Північній Америці, коли якийсь далекий авторитарний режим намагається покращити свій імідж, провівши спортивні змагання на своїй території.

Насправді Дохою це подається як констатація зміни всієї світової парадигми.

Катар не збирається ні перед ким виправдовуватися, адже він тепер — центр. Цей чемпіонат (звичайно, за підтримки інформаційних ресурсів) подав Доху як символ переміщення світового центру тяжіння із Заходу на Близький Схід, або узагалі на глобальний геополітичний Південь (куди входить ще й Індія з іншими країнами високого рівня економічного розвитку). І саме Катар, а не, наприклад, Саудівська Аравія з її спробами проведення другорядних турнірів, удостоївся цієї честі.

Аравійські королі були авторами ідеї футбольного турніру Кубка Конфедерацій, у цій країні проходить етап автоперегонів Формули 1, проте ЧС з футболу – це джек-пот. Адже ще гендиректор ФІФА на весь світ заявив , що європейці усі три тисячі років своєї історії (це практично вся "цивілізаційна" історія Європи) робили щось не так… і за це мають просити вибачення наступні три тисячі років (практично вічність).

Ця заява — те, що хочуть почути мільярди жителів колишніх європейських колоній і добився цього саме Катар.

Катарська "звана вечеря": від бідних родичів до господарів життя

А ще для катарцiв справжній бальзам на душу — дивитися, як мешканці країн "золотого мільярда" прогинаються під наполегливостю катарських шейхів (наприклад, правила споживання алкоголю, носіння символів ЛГБТ та багато інших західних цінностей, які призупинили свою дію на час перебування в Катарі) та як гостi приймають їх закони та правила гри (найяскравіший епізод – перенесення часу проведення чемпіонату на перелом усій футбольній системі).

Араби вперше за багато століть відчули себе справжніми господарями життя, а не "бідними родичами зарозумілих європейців". Хіба це задоволення не варте тих $200 млрд, витрачених на чемпіонат? Але й крім нього Катар отримав ще просто масу іміджевих подарунків.

Прості люди, щоб сподобатися сусідам або друзям, роблять звану вечерю, де усіх частують та організовують інші розваги, а шейхи Катару для того, щоб подобатися мільярдам арабiв, індійців, африканців та усіх тих, хто прагне побачити завершення домінування глобального Заходу, організовують в себе ЧС, на якому легко та ненав’язливо ставлять під сумнів усі західні догми. Адже ж ви не ображаєте господаря дому, куди вас запросили, якщо він щось робить не так, як заведено у вас, правда? Це ж питання елементарної вихованості, якої "зарозумілий Захід", очевидно, позбавлений.

Чемпіонат світу в Катарi є тим світським заходом, де офіційно заявляється, що колоніальна ера остаточно минула — і тепер більше ніхто й ніколи (або хоча б найближчі 3 тисячі років), а особливо колективний Захід, не має права на увесь світ диктувати свої морально-етичні норми.

І це лише початок довгого руху, двигун якого завів саме Катар. Далі вже Саудівська Аравія претендує на проведення ЧС-2030 (знову взимку!) та Олімпіади 2036 року. Якщо європейські чемпіонати підлаштовуватимуться під бажання близькосхідних власників, які ще й скуповуватимуть у свої клуби найкращих гравців, то справді — чи не можна буде говорити про нових господарів життя щонайменше у футболі?

Тим часом Катар заміняє Росiю як основний постачальник газу в Європу, тож увесь попередній досвід вказує, що Доха має намір у вкрай епатажній формі виходити на провідні позиції у різних галузях людської діяльності й справді здійснює вагомий вклад у зміщення центру світового порядку.

Залишається лише риторичне питання: чи хочуть колишні колонії лише свободи, чи бажають помінятися місцями з колишніми метрополіями? Зрештою, Захід може ще продемонструвати амбітним шейхам, що скупити зірок футболу – це не гарантувати собі перемогу в турнірі (на клубному європейському рівні катарці у цьому вже пересвідчилися), а провести чемпіонат світу – це не виграти його.

Мiж Iраном i США. На чому будувалася мiць Катару

Ще півстоліття тому Катар, за висловлюванням оглядача іноземного відділу The Washington Post Ішана Тарура, був просто хорошим місцем для збирання перлин на дні теплих вод Перської затоки. У 1971 році, коли Катар отримав незалежність від Великобританії, він справді мало що ще міг запропонувати світу, хоча певний обсяг експорту нафти почав здійснюватися ще в 40-х роках.

Уже в перші два десятиліття незалежності Катару, наділені безмежною теократичною владою шейхи династії Аль Тані не гаяли часу на даремне. Вони суттєво наростили експорт нафти, а з 1997 року стали експортувати ще й зріджений природний газ, з чого, на думку оглядача Associated Press Джона Гембрелла, беруть свої корені економічні та політичні амбіції цієї близькосхідної монархії. Саме цей природний ресурс (цікаво, що родовище газу Катар ділить з Іраном) став основним джерелом прибутку держави. Ще у 2021 році Катар був світовим лідером з експорту зрідженого газу поки влітку цього року його не випередили США. Також близькосхідна монархія входить до лідерів з експорту та запасів природного газу у світі.

Слід відзначити, що керівна династія Катару досить послідовно та зі стратегічним баченням підійшла до використання можливостей, наданих природою. Ще під час війни у Перській затоці у 1991 році Катар надав американській армії у користування військову базу Аль-Удейд, яка стала однією з найбільших у світі військових баз США. А після терактів 2001 року вона таємно використовувалася для організації вторгнення до Афганістану та Іраку.

Розкриття цих фактів викликало бурю негативу в бiк Катару в ісламському світі, проте база функціонує до цього часу. Країна, затиснута між Іраном та Саудівською Аравією (це єдина держава, з якою маленька півострівна монархія має спільний сухопутний кордон), вкрай потребує безпекових гарантій — і однією з таких є військова співпраця зі США.

Тим паче імідж завжди можна відбілити. Це розумів батько та попередник сьогоднішнього правителя країни шейх Хамад бін Халіфа аль-Тані (1995-2013 рр.). Тому в 1996 році він заснував панарабську новинну медіаімперію Аль-Джазіра. Вона стала рупором Катару в ісламському світі, а згодом й поза його межами. Саме вона, на думку Шіблі Телхамі, пом’якшила критику Катару з приводу функціонування американської бази в Аль-Удейді.