Бамбукова дипломатія В'єтнаму — шанс на виживання чи шлях до катастрофи?

У червні Володимир Путін відвідав В’єтнам. Очільник РФ здійснив цей візит одразу після відвідування КНДР, де він вочевидь домовлявся про військову допомогу у війні проти України.

Якщо не заглиблюватися у контекст, все виглядає просто та логічно – керівник Кремля здійснив турне по дружніх до нього країнах у пошуках військової допомоги. З огляду на історичні обставини, В’єтнам повинен віддати Москві "борг" за військову допомогу у війні проти США пів століття тому. Проте насправді обставини у Південно-Східній Азії складніші. Американо-в’єтнамська війна завершилася у далеких 1970-х, після того спливло багато часу, і тепер у питаннях безпеки комуністичний В’єтнам в першу чергу орієнтується на… США.

Дружити зі США так, щоб не посваритися з КНР

Ще з 2010 року США під керівництвом тодішнього держсекретаря Гіларі Клінтон взяли курс на поглиблення відносин із В’єтнамом. У 2013 році країни уклали угоду про всеосяжне партнерство, а вже через десять років в рамках візиту до В’єтнаму президента Джозефа Байдена сторони підписали угоду про стратегічне партнерство. В’єтнаму вигідна співпраця зі США з економічної точки зору – це їхній другий за обсягом зовнішньоекономічний партнер (сам В’єтнам входить у ТОП-10 торговельних партнерів США), також американцям симпатизує в’єтнамське суспільство, проте співпрацю штучно гальмує монопартійне керівництво комуністичної країни. Науковий співробітник Інституту Юсофа Ішака Фан Сюан Дунг пояснює, що надмірне зближення зі Сполученими штатами може спровокувати КНР на економічну або й навіть військову відповідь. Сучасний В’єтнам — ціль №2 в потенційній експансії Піднебесної після Тайваню.

У ситуації проживання із таким могутнім та не надто миролюбним сусідом в’єтнамська влада вдалася до принципів так званої "бамбукової дипломатії" — балансування між центрами сили.

В’єтнам намагається зберігати нейтралітет та підтримувати дружні відносини з усіма сторонами, наскільки це можливо. Так, угоди про стратегічне партнерство країна уклала одночасно зі згадуваними вище США, а також Індією, Росією, КНР, Південною Кореєю та Японією. Тобто з усіма можливими геополітичними таборами, що діють в регіоні. Це, на думку політичного керівництва В’єтнаму, сприятиме взаємному стримуванню усіх сторін у досить непростій ситуації, що склалася у Південнокитайському морі.

Чому В’єтнам настільки важливий

Річ у тім, що КНР є основним поставником сировини до В’єтнаму, водночас Піднебесна віджимає у прямому сенсі його економічну зону у Південнокитайському морі. Основним природним багатством В’єтнаму є його географія – одна із найбільших у світі берегових ліній, яка простягається на понад 3 тисячі кілометрів неподалік чи не найнасиченішого у світі шляху морської торгівлі, який де-факто з’єднує Європу із КНР.

Окрім цього, прибережний шельф багатий корисними копалинами, а також там проходять підводні кабелі зв'язку. КНР вже десятиліттями здійснює повзучу анексію в регіоні шляхом спорудження штучних островів та будівництва військових баз.

США та В’єтнам: від війни до співпраці

Тож як сталося, що В’єтнам після довгої та кривавої війни зрештою опинився ледь не в обіймах свого запеклого ворога? Почнемо з того, що остання країна, з якою В’єтнам воював (точніше, від якої захищався), була саме КНР, яка напала на нього після того, як В’єтнам напав на Камбоджу та знищив там підтримуваний Пекіном режим червоних кхмерів.

Після підписаних у 1973 році Паризьких угод, очолюваний комуністичною партією Північний В’єтнам провів операцію "Хо Ші Мін" та повністю знищив Південний В’єтнам, який власне і підтримували США у всім відомій довгій та кровопролитній В’єтнамській війні. У Вашингтоні анексію Південного В’єтнаму сприйняли як грубе порушення Паризьких угод і наклали на комуністичний тепер вже об’єднаний В’єтнам низку санкцій, які включали економічне ембарго. В’єтнам зіткнувся також із дипломатичною ізоляцією збоку західноєвропейських держав.

Москва користується ситуацією

Проте на практиці усі ці дії посприяли більш глибокому входженню цієї молодої комуністичної держави в орбіту впливу СРСР. Адже у В’єтнаму просто не було іншого вибору. За відсутності альтернативи офіційний Ханой підписав договір про співробітництво з Москвою, наслідком якого стало подальше розміщення радянської військово-морської бази у Камрані. Ймовірним геополітичним наслідком союзу із СРСР стало вторгнення в’єтнамських військ до Камбоджі. СРСР у боротьбі з Китаєм хотів чужими руками знищити прокитайський — справді дуже жорстокий та кривавий режим червоних кхмерів.

Ця авантюра не лише дала привід КНР на вторгнення до В’єтнаму, а й призвела до ще глибшої зовнішньополітичної ізоляції комуністичного В’єтнаму. На кінець 1970-х років боротьбу за "червону Азію" вигравав Китай, тож країни АСЕАН засудили дії В’єтнаму та приєдналися до американського ембарго. Зведення зовнішніх міжнародних відносин лише до взаємин із СРСР призвело до економічних проблем у самій Соціалістичній Республіці В’єтнам — СРСР залишався могутньою державою та надавав В’єтнаму належну військову допомогу, проте в економічний стан Союзу вже був доволі плачевний.

Парадоксальний В’єтнам: соціалізм на основі ринкової економіки

Коли крах СРСР став очевидним, влада В’єтнаму розвернула свій погляд на більш успішних держав поруч, які збудували якіснішу, ніж Москва економіку, при цьому їх устрій не був побудований на засадах ліберальної демократії. Такими були, зокрема, Сінгапур і… КНР.

Владі Соціалістичної Республіки В’єтнам стала до вподоби модель, коли економіка розвивається за законами ринку (найефективніша наразі форма), але при цьому влада залишається в руках в однієї партії. Саме це було впроваджено в КНР і схожу модель взялися будувати й у В’єтнамі. Американський експерт у галузі індо-тихоокеанських досліджень доктор Атрейдес відзначає, що для розбудови ефективної економіки В’єтнаму було необхідно позбутися американського економічного ембарго, для чого комуністична влада країни пішла на поступки щодо гуманітарних питань, пов’язаних із наслідками війни.

На початку 1990-х років світ став однополюсним, і про будову квітучої країни, перебуваючи у конфронтації з єдиним гегемоном, говорити було доволі проблематично. Відтак у 1995 році між В’єтнамом та США було відновлено дипломатичні відносини. Відбулися певні кроки назустріч один одному, що врешті призвело до зняття усіх санкцій із країни і побудові ринкової економіки під пильним оком комуністичної партії вже ніщо не заважало.

Китай нагадує про себе

Ось так на початку XXI століття Соціалістична Республіка В’єтнам стала країною з цілком ринковою економікою і значним обсягом іноземних інвестицій та високою питомою вагою приватного сектора в економічній структурі. Проте нове століття принесло нові виклики. В Азії з’явився субгегемон, який мав явний намір встановити свої порядки, особливо в акваторії Південнокитайського моря, на значну територію якого якраз і претендує В’єтнам зі своєю надзвичайно протяжною береговою лінією.

Наступ КНР спонукав В’єтнам до активізації своєї зовнішньої політики. Країна, яка пережила десятиліття воєн в минулому столітті зовсім не хотіла повторення цього сценарію.

Науковий співробітник Інституту зовнішньої політики та стратегічних досліджень Дипломатичної академії В’єтнаму доктор Нго Ді Лан вважає основним завданням зовнішньої політики В’єтнаму уникнення прямого конфлікту з КНР. Стратегією В’єтнаму стало балансування між потужними гравцями і збереження максимального нейтралітету.

Так, у 2002 році було виведено російські війська з бази Камрань. Країна є учасником АСЕАН та організації Quad Plus, в якій моральним лідером є США та яка націлена на стримування КНР, водночас В’єтнам жодного разу не засудив агресію РФ проти України. Країна, яка, здавалося б, мала бути зацікавленою в упередженні перекроюванню кордонів слабких та маленьких країн їх сильними сусідами, не наважується явно виступити проти свого давнього військового партнера.

В’єтнам не визнав хунту, що захопила владу у М’янмі у 2021 році (її підтримують РФ та КНР, відповідно, не визнають США), але підтримує дипломатичний зв’язок з нею по лінії АСЕАН.

Основне — уникнути війни

Для В’єтнаму основне — убезпечити себе від потенційної агресії КНР. Для цього респубілка готова вступати в будь-які альянси з РФ, США, Індією — поодинці та одночасно. Також країна намагається розвивати активні економічні та політичні відносини з ЄС (в основному в особі Німеччини, з якою обсяг торгівлі становив 18 млрд євро у 2022 році), активно розвиває економічні відносини з Австралією ($25,7 млрд у 2023 році) та має давні дипломатичні зв’язки з Туреччиною. Але в такий спосіб, щоб самим фактом цих альянсів не викликати гнів КНР.

І поки В’єтнаму це вдається. Навіть більше. Рідкісний випадок, перебування на лінії геополітичного розлому між наймогутнішими світовими гравцями навіть пішло на користь В’єтнаму. Саме в цю країну стали переносити виробництво західні або пов’язані з ними компанії. Це призвело до суттєвого економічного зростання країни останніми роками. Та чи не є цей економічний ріст затишшям перед буревієм, який здійметься, коли супердержави перейдуть від слів до діла — тобто від погроз до безпосередніх військових дій? Та чи не засмокче цей шторм маленьку східноазійську країну у свій безжальний кривавий вир? Це зможе показати лише час.