Куба більше не "Лібре": що роблять кубинські найманці у війні проти України

Кубинська сигара, охолоджувальний напій «Куба лібре» та бородатий диктатор. Саме такі асоціації виникають при слові Куба, якщо мислити виключно стереотипами. Проте час рухається вперед і все змінюється. Ось уже 8 років, як на острові Свободи більше не править сім’я Кастро, а самого Фіделя на острові немає уже понад п’ятнадцять років. Немає при владі. А для таких людей відхід від влади – це те ж саме, що й відхід в інший світ. Куди він уже справді потрапив аж у 2016 році.

А вже останніми днями острів знову атакують невідомі. Хто це? Нові революціонери, які хочуть повторити долю Команданте? Чи, можливо, американські диверсанти? Можливо, Вашингтон хоче завершити зараз те, що йому не вдалося здійснити понад шістдесят років тому.

Життя в статусі колонії

Ще в кінці ХІХ століття Куба стала ареною першої війни за переділ уже поділеного світу. Тоді США позбавили Кубу іспанського правління, проте насправді самі зайняли місце колишньої метрополії, але у притаманній американцям більш вишуканій формі.

Куба стала для США сировинною базою та елітним курортом водночас. На острові як гриби зростали елітні комплекси відпочинку в той час, як звичайним кубинцям часто не було й що поїсти. Такий контраст сприяв революційній ситуації і єдиним способом вберегти чинний стан речей на Кубі – це було створення на острові авторитарного режиму. Цей нехитрий задум втілив у життя місцевий військовий керівник Фульхенсіо Батіста. Він двічі встановлював на Кубі свою персональну диктатуру.

Після другого його приходу до влади у 1952 році виклик могутньому правителю острова кинув молодий юрист та політик, який врешті повалив досвідченого диктатора у новорічну ніч 1959 року. Батіста правив Кубою майже три десятиліття. За час його правління острів обріс тісними зв’язками з американцями ледь не в усіх сферах життєдіяльності. Американці були всюди від вирощування цукрової тростини до організації курортів, казино, врешті там же на острові проводили вільний час лідери мафії та великого бізнесу.

Форпост комунізму на території зародження капіталізму

В роки правління Фіделя Кастро Куба стала місцем, з якого на Вашингтон стали націлювати ядерні ракети. Досі не має однозначної відповіді, чи революція під проводом харизматичного Команданте була з самого початку повністю інспірована та проведена радянськими спецслужбами, чи він діяв самотужки. Правда, як завжди, десь посередині. Очевидно, що Фідель Кастро не міг би справитися повністю самостійно, але абсолютною маріонеткою він теж очевидно не був.

Так чи інакше, а Куба стала форпостом СРСР у Західній півкулі. Під самим носом у США! Після Карибської кризи ядерні ракети з острова СРСР прибрав, але Куба стала центром впливу Москви в регіоні конвенційними засобами.

Підтримка лояльних політичних сил, допомога організації революцій та налагодження співпраці із дружніми лівими режимами мали значення. Куба допомагала друзям Кремля, які були, за замовчуванням, її власними друзями організаційно, фінансово та у військовому плані. Військова допомога Куби розійшлася світом від Близького сходу до Африки, але найактивнішою вона, звичайно, була у Латинській Америці.

Іншим важливим аспектом уже м’якої сили була місцева медична система. Не усі належно оцінюють роль такого фактора у геополітиці, але якісна медична допомога потрібна усім людям, а особливо її цінують багаті та впливові, особливо якщо вони старші за середній вік (а це трапляється доволі часто). Де мав би лікуватися латиноамериканський диктатор, який відкрито виступив проти США. По суті доступ до найпередовішої у світі медицини йому закритий. І тут йому на допомогу приходять друзі із Куби.

На острові справді суттєво просунули рівень місцевої медицини й вона визнавалася однією із найякісніших на планеті навіть відвертими ворогами тамтешнього режиму. Звичайно, лояльним авторитарним лідерам надали б непогану допомогу й у Москві, але все ж лікування на Кубі не порівняти з аналогічною процедурою у далекій та холодній Москві, особливо для гарячих латиноамериканських лідерів. А також в них є сім’ї, друзі та не набагато молодші соратники. Усі до Москви не поїдуть.

Так Куба стала центром соціалістичного табору в Америці. Проте після розвалу СРСР доля острова стала сумною. Він справді виконував функцію – бути вітриною соціалізму у Західній півкулі. А до самостійного життя Фідель Кастро та його команда не були готовими. Це занурило Кубу в економічну кризу й, відповідно «закручування гайок» з боку режиму, який аж ніяк не планував йти від влади через такі прикрощі як шалена інфляція, дефіцит найнеобхідніших продуктів чи тотальна нестача електроенергії. Острів у прямому сенсі занурювався у темряву, а вже пристарілий Фідель Кастро продовжував свою мантру про світову революцію та комуністичні ідеали, що в реальності, коли СРСР більше не було, нагадувало старечий маразм або ж окозамилювання недалеким обивателям.

Нові реалії — нові покровителі

Все змінилося з приходом до влади у Венесуелі Уго Чавеса. Тепер він став якщо не форпостом соціалізму, то точно ворогом №1 США в регіоні. Він став стрижнем опозиційних до Вашингтона рухів Латинської Америки. Усе відбувалося ще доки Китай не претендував на світове панування, а Росія у своїх спробах «подружитися» зі США навпаки закривала на Кубі свої військові об’єкти. Тож справлятися приходилося самотужки. Але на щастя для екстравагантного венесуельського лідера ціни на нафту на початку століття били усі рекорди тож для найбагатшої на розвідані запаси нафти країни у світі не було надто важким тягарем допомогти «братам по табору опору».

У 2008 році Фідель Кастро, який вже розміняв восьмий десяток життя, передав владу своєму молодшому братові Раулю. Він же своєю чергою пообіцяв піти у відставку через десять років. Так було організовано своєрідний десятирічний перехідний період, який пом’якшив передачу влади від сім’ї Кастро. У 2018 році лідером Куби, який зайняв ключові державні та партійні посади став Мігель Діас-Канель. Ера Кастро на Кубі завершилася, але це мало що змінило у самій системі влади на найбільш невільному «острові свободи» у світі.

Попри економічну співпрацю із Китаєм (Піднебесна вкладається у портову інфраструктуру та сонячну енергетику) та повернення у регіон Росії, основним союзником Куби у XXI столітті все ж була Венесуела. Саме з нею у часи Уго Чавеса було налагоджено тісну взаємовигідну співпрацю. Куба отримувала від Венесуели нафту, а натомість надавала своїх військових для захисту режиму та лікарів для реалізації соціальних проектів Уго Чавеса. 

В часи Ніколаса Мадуро (з 2013 року) співпраця продовжилася, але з більшим креном у сторону безпеки. Опальний венесуельський лідер нікому не довіряв, тож його охорону в основному складали бійці російської ПВК «Вагнер» та кубинські спецпризначенці. Також Куба надавала консультації у сфері військової розвідки.

Все ж однієї венесуельської нафти було недостатньо аби вирішити економічні проблеми острова. Ситуація на Кубі залишалася складною. Коронавірус лише посилив проблеми Куби. У 2021 році проти уряду спалахнуло народне повстання, яке було жорстоко придушене режимом.

В цей час уряд Діаса-Каннеля нарощував альянс із Москвою та Пекіном. Попри публічні заперечення, стали з’являтися відомості про розбудову на острові китайської розвідувальної інфраструктури. У 2024 році Кубу офіційно відвідали російські військовий фрегат «Адмірал Горшков» та атомний підводний човен «Казань», який є носієм зокрема стратегічних ракет – недвозначний сигнал Вашингтону.

Кубинці на війні проти України

Торкнулася дружба Гавани та Москви й України. Ще в часи гібридного періоду агресії Російської Федерації проти України з’являлася інформація про участь кубинських найманців в російських операціях. Це були поодинокі випадки, але не Кубі діють одні із найжорсткіших у світі правил виїзду за кордон. Тож чи могли навіть кілька десятків найманців виїхати воювати без відома тоді ще уряду Рауля Кастро? Питання риторичне. Тим більше, що воюють вони чомусь саме на стороні союзника їхньої батьківщини.

Вже після повномасштабного вторгнення у 2022 році кубинський контингент суттєво зріс. Останніми місяцями українські розвідувальні служби називають значно більші цифри. Американські офіційні особи підтверджують цю інформацію. Мова йде про тисячі військових, які ймовірно воюють організованими підрозділами.

Офіційна Гавана все заперечує і навіть навпаки заявляє про судові переслідування учасників бойових дій. В кубинському уряді говорять про десятки заарештованих та засуджених осіб за найманство або торгівлю людьми. Кубинський уряд припускає, що частина його громадян могли були заманені на війну шляхом обману.

Американські журналісти провели власне розслідування, в ході якого з’ясували як саме відбувається вербування. Росіяни заманюють кубинців із бідних кварталів Гавани та в цілому регіонів країни. Середня заробітна платня на Кубі становить близько $17 в той час, як разові виплати найманцям одразу після підписання контракту становлять понад дві тисячі доларів. Тобто у понад сто разів більше. Типовому кубинцю потрібно важко працювати близько ста місяців, майже десять років — аби заробити суму, яку він може отримати, просто уклавши договір. Інше питання, що ця угода може коштувати йому життя, але це буде з часом.

Історія Куби – це розповідь про те, як можуть трансформуватися борці за свободу. Фідель Кастро позбавив Кубу захланного авторитарного правителя Фульхенсіо Батісти, проте натомість встановив персональну диктатуру. Він стояв біля керма острова майже пів століття. Кубу продовжували називати «Островом свободи», пори те, що реально на ній був встановлений один із найбільш жорстоких авторитарних режимів у світі. Після відходу від влади самого Фіделя та навіть після заміни на вершині самої родини Кастро ситуація на Кубі мало змінилася.

При цьому, якщо у період Холодної війни Кубу справді можна було подати як бастіон опору надмогутній державі світу, країну, що кинула виклик одному з двох планетарних гегемонів, то після падіння комуністичного табору сенс існування режиму був більш ніж сумнівний.

Ситуація, що склалася на Кубі була ще гіршою, ніж у часи Батісти, адже тоді принаймні можна було вільно покинути острів усім тим, хто був із ним не згідний. Де-факто сенсом існування диктатури був добробут керівних кіл, ціною вражаючої бідності переважної більшості населення острова. Тож не дивно, що за таких обставин Куба скотилася до рівня країни, яка постачає «гарматне м’ясо» в гарячі точки. В обмін за життя своїх людей Гавана отримує базові речі для життя – їжу, енергоресурси, критичні промислові товари.

Сама ж Гавана навіть не наважується визнати своєї участі у військових проектах Росії та Китаю. Свого часу Куба навпаки хизувалася радянською військовою інфраструктурою. А її участь у громадянській війні в Анголі, куди режим Кастро спорядив десятки тисяч військовослужбовців, оспівувалася як героїчний акт.

Тепер же у Гавані лише боязко надають дозвіл на виїзд завербованим від крайньої безвиході злиденним жителям неблагополучних кварталів мегаполісів та цілих регіонів, кількість яких в умовах комуністичного режиму на острові лише зростає. Що, в принципі, на руку московським та пекінським покровителям керівної еліти Куби.