Нова вiйна за нафту і території. Чому Венесуела хоче напасти на Гаяну i чим їй допоможе Москва

Наслідки непокараної російської агресії вже позначаються на житті мешканців іншої півкулі. У вересні президент Венесуели Ніколас Мадуро (якого не визнає значна частина громадян країни та іноземних держав) оголосив проведення плебісциту, основним питанням якого є захоплення територій сусідньої держави — Гаяни.

Помах крилець метелика на одній півкулі може спричинити ураган на протилежній. У випадку з Гаяною йдеться не про помах крилець маленьких комах, а про справжні бурі на Європейському континенті, які впливали та продовжують впливати на життя цієї далекої Латиноамериканської країни. Формування сучасної території країни було зумовлене Наполеонівськими війнами понад 200 років тому, її ж сьогодення та недалеке майбутнє може стати наслідком агресії Російської Федерації проти України, точніше відсутністю адекватної реакції на неї більшості держав світу. Фокус розбирався в суті конфлікту між Венесуелою та Гаяною та його можливими наслідками.

Британська Гвіана. Суперечки з іспанцями та золотоносні копальні

Як вже було сказано вище, сучасна Гаяна, яка є єдиною англомовною країною Південної Америки, почала формуватися після Наполеонівських воєн, коли переможці — британці здобули її сучасну територію. Тоді їхня нова колонія отримала назву Британська Гвіана. Кордони слабко освоєної лісистої місцевості були доволі умовними та й не було кому їх оскаржувати, адже тодішній статус Іспанії не дозволяв цій колись могутній державі вступати у будь-які суперечки з новим світовим гегемоном, яким після перемоги над Наполеоном стала Британська імперія.

Проте по-іншому на ситуацію стала дивитися проголошена у 1830 році Венесуела. Країна зажадала делімітації та демаркації кордонів із Великобританією. У Лондоні погодилися із цією ідеєю та відправили відомого на той час географа-натураліста німецького походження Роберта Шомбургка вивчити місцевість та прокласти лінію кордону. Зрозуміло, що він її проклав, відповідно до побажань замовника, значно західніше, ніж цього хотіли у Каракасі. А саме басейн ріки Ессекібо площею майже 160 тис. квадратних кілометрів опинився у складі Британської Гвіани. Тоді обурений голос Венесуели теж потонув в шумі від могутності Британської імперії.

Проте до кінця ХІХ століття Венесуела обзавелася могутнім покровителем, який мав амбіції посунути Великобританію з Американського континенту. Це були Сполучені Штати Америки, які ще у 1823 році проголосили доктрину Монро, що передбачала невтручання Європейських країн в американські справи. А саме це й відбувалося у контексті конфлікту між Венесуелою та Британською Гвіаною.

Врешті у 1897 році був утворений арбітраж, який складався з 5 осіб — по 2 від Великобританії та США й один представник Росії, який його очолив і в умовах запеклого протистояння між Лондоном та Вашингтоном отримав "золоту акцію". Через два роки арбітраж прийняв рішення — лінію кордону було посунуто по лінії Шомбургка. У складі Британської Гвіани залишилися усі важливі природні ресурси, зокрема золотовидобувні копальні. Венесуелі не залишалося іншого виходу, окрім як прийняти рішення великих держав.

ХХ сторіччя. До справи береться ООН

Новий розвиток ситуація отримала у 1949 році, коли опублікували мемуари померлого члена арбітражу, який звинуватив у змові британців та російського представника у суді. Каракас пригадав це у 1966 році щойно утвореній Гаяні, яка зрозуміло вже не мала того ж геополітичного статусу, що Британська Гвіана на основі якої здобула незалежність молода латиноамериканська держава. Ба більше — Гаяна загрузнула у внутрішніх конфліктах між нащадками індійських мігрантів, які здобули владу, та представниками всіх інших етнічних груп, що проживали у країні, зокрема нащадків корінного американського населення.

За врегулювання ситуації взялася ООН, яка намагалася виступити посередником між обома країнами. В межах зусиль організації та наполягання з боку Великої Британії Венесуела та Гаяна підписали декларацію у Женеві, у якій зобов’язувалися врегулювати суперечність шляхом двосторонніх переговорів. Крайнім способом вирішення конфлікту прописувалося звернення до міжнародного арбітражу однією зі сторін.

Нафтові родовища: щастя чи горе?

У різних форматах переговори тривали понад пів століття і завершилися доволі передбачувано – нічим. А точніше зверненням до міжнародного арбітражу урядом Гаяни у 2018 році. Це констатувало крах способу вирішення територіального спору шляхом обопільних переговорів. Тригером загострення суперечностей стала та ж причина, що й у середині ХІХ століття. У Гаяні знайшли золото. Цього разу "чорне" на шельфі. З 2008 року транснаціональна корпорація ExxonMobil почала проводити геологічні розвідки у Гаяні. Розвідка спільного консорціуму Exxon з американською компанією Hess Corporation та китайською China National Offshore Oil Corporation виявила 46 нафтових родовищ з 2015 року (з них 4 у 2023 році). Ця держава володіє четвертими у світі запасами нафти — 10 млрд барелів. Таким чином вона стає найбільшим володарем нафтових запасів у перерахунку на душу населення. А геологічні розвідки на території країни тривають.

Одна з найбідніших країн світу має шанси до 2035 року стати новим "Дубаєм". Проте може стати Кувейтом зразка 1990 року.

Адже у сусідній Венесуелі, яка є країною із найбільшими запасами нафти у світі в абсолютних цифрах вирувала політична та спричинена нею економічна криза. Країна рекордсмен за запасами чи не найціннішого природного ресурсу демонструвала рекордні показники інфляції та темпів спадання рівня добробуту населення. Колишній водій автобуса Ніколас Мадуро багатьма у своїй країні вважається узурпатором та випадковим президентом, єдиною заслугою якого була відданість та прислужливість попередньому авторитарному лідеру країни Уго Чавесу. За десять років свого правління він так і не зміг остаточно утвердити свою одноосібну владу — опозиція залишається впливовою силою у державі. Розбудовувати демократично-правові інституції Мадуро і не збирався. Так потенційно одна із найбагатших держав світу і зависла між "стабільністю" та демократичним розвитком, прирікши мільйони своїх громадян на зубожіння.

США та більшість демократичних країн ввели санкції проти Венесуели. Тому вона може експортувати свою нафту лише "дружнім" державам з авторитарної частини світу. Це зумовило її зближення із Росією та Іраном. Москва використовує Венесуелу як свою базу в Латинській Америці в першу чергу у військовому плані. В її порти заходять російські військові кораблі, а на аеродроми приземляються бойові літаки, навіть стратегічні бомбардувальники.

Путін, приходь! Чому в Каракасі чекають на Росію

Саме Росію та Іран у Каракасі розглядають як можливих союзників. Риторика проти Гаяни після позову до арбітражу 5 років тому ставала все агресивнішою. Каракас звинувачував демократичний уряд Гаяни у тому, що він хоче перетворити країну у філіал Exon Mobile. ВМС Венесуели перехоплювали кораблі геологічної розвідки, які курсували вздовж берегів Гаяни. Останнім часом влада Венесуели звинувачувала Гаяну у намірі розмістити на своїй території військову базу США, що начебто загрожує Венесуелі.

Вінцем загострення стало призначення на 3 грудня 2023 року плебісциту у самій Венесуелі щодо "спірних територій" із Гаяною. На ньому венесуельці мають "вирішити" чи відбирати у сусідньої держави 2/3 її території, на якій проживають 125 із 800 тисяч населення Гаяни. Зрозуміло, що таке рішення не має відношення, ані до Женевської угоди 1966 року, ані до міжнародного права в цілому. Фактично агресивні наміри перекидаються із плечей влади на увесь народ, який начебто прийме відповідне рішення на плебісциті. У Венесуелі уже давно немає чесних та відкритих демократичних процедур, власне через сумнівний виборчий процес і виникла згадувана вище політична криза у країні. Дуже малоймовірно, що референдум пройде по-іншому.

Кому вигідна війна, а кому мир та у чому зацікавленість Москви

Потенційному оголошенню війни сприяє й політична кон'юнктура. Маленька переможна війна зараз була б вкрай на руку Ніколасу Мадуро. Окрім доступу до нафти, якої у самій Венесуелі й так вдосталь, швидка перемога над Гаяною здійснила б кардинальну метаморфозу із легітимністю чинного президента. Зараз його в країні та за кордоном сприймають якщо не як узурпатора, то як "сіру мишку" свого харизматичного попередника Уго Чавеса. Розширення кордонів Венесуели принесло б йому славу великого будівничого Венесуельської держави, який розв'язав проблему, що тягнеться від самого початку її незалежності. Це б піднесло його до самого Симона Болівара — пропаганда б постаралася у цьому сумніву немає. Так від випадкового президента він би піднісся до історичної постаті.

У міжнародних відносинах ситуація ще багатогранніша. Венесуелу збройно підтримує РФ. Є відомості, що на її території тренуються бойовики проіранського проксі угрупування Хезболла. А свою нафту Каракас в обхід санкцій продає Китаю (який є найбільшим споживачем всього експорту Венесуели).

Зрозуміло, що Москві бажане розгорання якомога більшої кількості конфліктів по усьому світі. Це поставить "на розтяжку" США та по суті зруйнує наявний світовий порядок, адже одне порушення закону (в цьому випадку міжнародного права) – це злочин, два порушення – рецидив, а постійне недотримання норм міжнародного права – це вже "нові реалії".

Окрім того, посилання на плебісцит – це новий прецедент агресії "з волі народу". Також переділ території відбудеться у регіоні, який є не просто "заднім двором США". Південна Америка — це найбільш мирний регіон світу, де на відміну від Європи, яка стереотипно вважається найбільш мирною частиною світу, не відбувалися бойові дії двох світових воєн. Новим прецедентом стане анексія територій неядерною державою, що остаточно відкриє "скриньку Пандори" подібних конфліктів по усьому світу.

Для Ірану, який бажає приміряти на себе роль лідера постколоніального ревізіонізму в мусульмано-арабському світі важливим стане прецедент переділу накресленого Британською імперією кордону, яких по світі немало від Пакистану (лінія Дюранда) до України (лінія Керзона). Таким способом прокладені практично усі кордони в арабському світі, зокрема і держави Ізраїль.

Чи втрутяться Велика Британія та США у ситуацію відкрито?

З тих самих причин, але у віддзеркаленні зацікавлені відстоювати територіальну цілісність Гаяни США, Велика Британія та усі інші бенефіціари чинного світового порядку. Для Вашингтона захист суверенітет Гаяни може стати окрім усіх інших переваг ще й цікавим кейсом в контексті співпраці з тим же мусульманським світом, адже чинний президент Гаяни мусульманин — єдиний представник політичної верхівки у Латинській Америці, який сповідує іслам. І його має намір по суті усунути від влади Венесуела. Також потенційний розгром Венесуели, який би, зрозуміло був би неминучим у випадку вступу у війну армії США міг би призупинити усю цю серію конфліктів, які розпалюють держави-ізгої по усьому світі останнє десятиріччя. Адже в такому випадку світова спільнота таки б дочекалася прецеденту покарання порушника міжнародного права.

Перспективи Гаяни. "Погані хлопці" та "герой-рятівник"

Що ж чекає Гаяну, якщо Вашингтон в черговий раз заховає голову в пісок, спокійно спостерігаючи як руйнується світ, що збудувало попереднє американське політичне покоління? Експерти сходяться на тому, що збройні сили Гаяни знаходяться у вкрай жалюгідному становищі. Науковий співробітник із вивчення Латинської Америки в Раді з міжнародних відносин Пол Дж. Анджело та помічник директора Карибської ініціативи в Латиноамериканському центрі Адріенни Аршт Атлантичної ради Вазім Моула навіть вважають, що співвідношення сил гірше, ніж західні експерти вказували у відношенні ЗСУ до ЗС РФ весною 2022 року. У Венесуели уп'ятеро більше та значно краще озброєна армія, тому Джорджтауну перемогти на полі бою шансів небагато.

І тут рятівне коло може прилетіти звідки ніхто не очікує. Річ у тім, що як вказувалося вище, розвідку нафтових родовищ веде консорціум за участю китайської компанії. І для Пекіна виступити гарантом миру у "задньому дворі США" – це новий щабель сходження на вершину світової політики. Титанічний крок.

І зовсім інше питання, що при уважному спостереженні збоку це дуже схоже на класичний вуличний "грабіжницький театр", де в останній момент беззахисну жертву від "поганих хлопців" рятує герой-месник. Який і придумав увесь цей розіграш. Можливо саме такий і є хитрий план Піднебесної?

Важливо

Макрон втрачає Габон. Як Китай та Росія забирають Африку у слабкої Франції