Перша жертва атомної бомби: як Оппенгеймер перетворив життя американки Барбари Кент на пекло

Влітку 1945 року Барбара Кент приєдналася до танцювального табору "Кармадеан" у пустелі неподалік від Руїдосо, штат Нью-Мексико. Вдень вона та ще дев’ять дівчаток навчалися чечетці та балету. Вночі спали в хатинці біля річки. Рано вранці 16 липня 1945 року, за словами Кент, її — тоді їй було 13 років — та інших дівчат буквально викинуло з ліжок найпотужнішим вибухом. Їх вивели на вулицю, де вже падав "сніг", розповідає NZZ.

"Ми всі були просто в шоці… а потім раптом над головою з’явилася величезна хмара, і в небі засяяли вогні. У нас навіть очі боліли, коли ми дивилися вгору. Усе небо стало якимось дивним. Наче сонце визирнуло у всій красі", — згадує Барбара.

Снігопад був єдиним поясненням, яке 13-річна дівчинка та її подруги могли придумати щодо того, що сталося вранці 16 липня 1945 року. Дівчата намагалися ловити сніжинки, розтираючи їх по обличчю та руках, і бігали в купальниках серед радіоактивних опадів.

"Дивно було те, що замість холоду, як від снігу, було спекотно. І ми всі подумали: „Ну, спека тому, що літо“. Нам було всього 13 років", — розповіла Барбара.

Наступного дня американські військові скликали всіх мешканців до центру міста; вчителька танців і дівчата також були серед них. Представник пояснив їм дивні події попереднього дня: неподалік вибухнув склад боєприпасів, звідси й вибух, і яскраве світло. У результаті вибуху залишився лише попіл. Ніхто не постраждав і не загинув.

"Ми дивувалися, навіщо військові послали когось, якщо все було гаразд", — згадує Кент.

Однак американські військові навмисно поширювали неправдиву інформацію про бомбу.

"Манхеттенський проект" Роберта Оппенгеймера — вибух атомної бомби приховали від місцевих жителів

Чиновники хотіли приховати від місцевих жителів те, що насправді сталося рано вранці 16 липня: перше в історії людства випробування атомної бомби. Це стало кульмінацією багаторічної, цілком секретної дослідницької програми "Манхеттенський проєкт".

Поблизу Аламогордо, посеред пустелі Нью-Мексико, американські військові підірвали величезну бомбу з радіоактивного плутонію на висоті 30 метрів. Три фунти бомби вибухнули, а решта десять розсіялися в атмосфері. Потужність вибуху перевищила всі мислимі межі. Вона була настільки величезною, що утворилася грибоподібна хмара висотою 12 000 метрів. Яскраве світло вибуху було видно за сотні кілометрів.

З військової точки зору випробування пройшло успішно. 6 серпня американці спочатку скинули уранову бомбу на японське місто Хіросіму, а потім, 9 серпня, плутонієву бомбу на Нагасакі — аналогічну тій, яку вони раніше випробовували в пустелі Нью-Мексико. Загинуло до 200 000 осіб. Незабаром після цього Японія капітулювала, і Друга світова війна закінчилася.

У радіозверненні 6 серпня президент Гаррі Трумен розповів американцям про секретну атомну програму, розроблену в Нью-Мексико. Він також згадав про "попереднє випробування вибуху в американській пустелі". Послання було чітким: американці повинні пишатися тим, що саме вони започаткували ядерну еру.

Однак мешканців Нью-Мексико не евакуювали, не заборонили пити дощову воду та молоко від заражених корів.

Наскільки далеко поширюється радіоактивне випромінювання, як довго воно зберігається і яку довгострокову шкоду воно завдає людському організму — на той момент жодних досліджень з цього приводу не проводилося.

"Ніхто не мав досвіду в подібних ситуаціях; ми просто сподівалися, що ситуація не стане надто критичною", — зізнався Луїс Хемпельманн, один із медичних директорів "Манхеттенського проєкту", в інтерв’ю через багато років.

Американський фізик Роберт Оппенгеймер та генерал Леслі Гровс — керівники "Манхеттенського проєкту", — безперечно, підозрювали, що цивільне населення "ймовірно, зазнало надмірного опромінення" під час випробувань атомної бомби, але, як казав Хемпельман, вони сподівалися, що все "зійде їм з рук".

Атомна бомба Оппенгеймера спричинила радіоактивні опади, які впали на сотні тисяч американців

Насправді наслідки "Трініті" — так вчені назвали перше випробування атомної бомби — виявилися руйнівнішими, ніж очікувалося. Грибоподібна хмара, наповнена плутонієм, розкололася в повітрі: одна частина дрейфувала на північ, у бік Канади, інша — на схід, до Нью-Йорка, розташованого за 3200 кілометрів. Третя частина дрейфувала на південний схід, до Руїдосо, що за 45 кілометрів, де Барбара Кент та її друзі щодня гралися на вулиці в той час.

Наслідки стали очевидними лише через роки, коли вони стали жінками, захотіли мати дітей і були у розквіті сил.

"Жоден із них не дожив до сорока років, — каже Барбара Кент, — у всіх них виявили ту чи іншу форму раку". Їхня вчителька танців також померла від раку. У матері Кент виявили рак молочної залози, а потім вона померла від пухлини мозку, як і її брат Боббі.

Життя самої Барбари Кент також було затьмарене наслідками радіаційного опромінення. У неї розвинувся рак шкіри та лейкемія, а через пухлини їй довелося видалити щитоподібну залозу та матку. Вона народила трьох здорових дівчаток, але також пережила два викидні, а одна дитина народилася мертвою.

Сьогодні лікарям відомо, що навіть найнезначніші кількості плутонію є вкрай токсичними, особливо при вдиханні. Вони можуть накопичуватися в кістках та органах і викликати рак через багато років.

Плутоній також може впливати на генетичний матеріал, і мутація може передаватися наступному поколінню. Питання про те, чи призводить це також до раку, досі вивчається медичними фахівцями. Обидві доньки Барбари Кент хворіли на рак, одна з них померла. Обидві онуки регулярно проходять обстеження.

95-річна жінка вже не пам’ятає точно, коли зрозуміла, що її рак пов’язаний із тим днем у липні 1945 року. Лише через роки вона усвідомила, що всі її хвороби були спричинені радіаційним опроміненням.

Інші сім’ї спіткала аналогічна доля. За три місяці після випробування атомної бомби дитяча смертність у Нью-Мексико зросла на 56 відсотків. У багатьох дітей з цього регіону згодом розвинулася лейкемія. Рівень захворюваності на рак також значно зріс серед дорослих.

Лише у 2010 році Центр з контролю та профілактики захворювань (CDC) у шестисотсторінковому звіті про катастрофу на АЕС "Трініті" визнав, що населення деяких районів Нью-Мексико зазнало впливу радіації, яка в 10 000 разів перевищувала рівень, що вважається допустимим на сьогодні.

Барбара Кент та інші жертви вибуху "Трініті" не мають права на компенсацію

Навіть через вісімдесят років після вибуху "Трініті" ця тема рідко обговорюється. У Лос-Аламосі, колишній секретній лабораторії вчених Манхеттенського проєкту, основна увага приділяється святкуванню наукового досягнення "А-бомби". Місто присвятило вибуху три музеї, але жоден із них не згадує про "мешканців, що перебували з навітряного боку" — людей, які жили у напрямку вітру від полігону й несвідомо зазнавали впливу радіоактивного випромінювання. Також немає згадки про наслідки для здоров’я шахтарів, які видобували уран і плутоній для бомб.

З закінченням Другої світової війни в США по-справжньому розпочалася ядерна програма. Нові бомби випробовувалися в атмосфері, під землею та під водою. З однією важливою відмінністю: за рекомендацією медичних керівників Манхеттенського проєкту, усіх, хто перебував у радіусі 240 кілометрів від місця ядерного випробування, було евакуйовано.

Лише після закінчення холодної війни Конгрес запровадив мораторій на ядерні випробування. З метою компенсації постраждалим у 1990 році було ухвалено закон, який отримав назву "Закон про компенсацію за радіаційне опромінення", або RECA. Він передбачав виплату тисяч доларів постраждалим та шахтарям як компенсацію за проблеми зі здоров’ям, пов’язані з радіацією.

Однак RECA охоплювала лише ядерні випробування, проведені з 1946 року. Жертви "Трініті", такі як Барбара Кент, були виключені зі списку. Причина: ядерна програма була цілком секретною у 1945 році, тому ані радіаційне опромінення, ані шкода здоров’ю не були задокументовані. Відсутні були формальні докази, за допомогою яких місцеві мешканці могли б заявити про свої претензії.

Протягом десятиліть групи потерпілих у Нью-Мексико боролися проти цієї несправедливості. Лише в липні 2025 року їм вдалося досягти успіху: у рамках реформаторського пакету "Один великий прекрасний законопроект" Конгрес виділив спеціальні кошти: одноразову, не оподатковувану компенсацію у розмірі 100 000 доларів кожній жертві трагедії атомного вибуху або їхнім нащадкам.

Однак Барбара Кент, як і раніше, не входить до числа тих, хто має право на компенсацію. Мешканці Техасу, які проживали там на той час, не отримають компенсацію навіть у рамках розширеної версії програми RECA.

Кент та інші зазначають, що їм "так і не вдалося отримати чітку відповідь" на питання, чому цивільні особи, які постраждали від радіоактивних опадів, були виключені з-під дії закону: "Навіть люди, які на той час працювали в Конгресі, казали мені: "Ну, ніхто не пов’язував факти з тим, що хтось постраждав".

Штат було визнано занадто віддаленим від місця вибуху. А Барбара Кент, її мати та брат того дня лише гостювали там. Проте родина Кент зараз намагається отримати компенсацію — частково тому, що збереглася її фотографія, зроблена в Нью-Мексико вранці 16 липня 1945 року.

"Справа не в грошах, — підкреслює Барбара Кент в інтерв’ю. — Справа в тому, щоб визнати, як ядерне випробування вплинуло на моє життя. Я втратила друзів, матір, брата і, насамперед, дитину. Я просто хотіла б, щоб "Трініті" ніколи не було".

Нагадаємо, що минулого року, 29 жовтня, президент США Дональд Трамп наказав Пентагону негайно відновити випробування ядерної зброї.

А журнал Фокус писав про найдивніший тренд ядерної ери: моду на ядерний туризм та конкурси краси "Міс атомна бомба".