Перетворив Китай на наддержаву: помер "економічний цар" Чжу Жунцзі

97-річний Чжу Жунцзі, який обіймав посаду прем'єр-міністра з 1998 по 2003 рік, помер від хвороби в Пекіні вранці 12 серпня. У нього залишилися дружина та двоє дітей, повідомляє CNN.

Відомий як "економічний цар" Китаю, Чжу очолив процес лібералізації ринку та глобалізації, спрямувавши країну на перехід від централізовано-планової відсталої економіки до більш відкритої та ринково орієнтованої.

У певному сенсі його смерть знаменує кінець більш економічно оптимістичної епохи для багатьох китайців, які стали свідками масштабних перетворень у країні в роки реформ. Ці реформи призвели до значного скорочення бідності, стрімкого зростання середнього класу та прагнення іноземних компаній отримати доступ до прибуткового китайського ринку.

Зараз друга за величиною економіка світу втрачає темпи зростання після десятиліть безпрецедентного розвитку, очолюваного такими лідерами, як Чжу, який безстрашно втілював у життя бачення верховного лідера Ден Сяопіна щодо "реформах і відкритості".

В офіційному некролозі правлячої Комуністичної партії роль Чжу була високо оцінена на "вирішальному етапі", коли країна "переходила від планової економіки до соціалістичної ринкової економіки". У ньому також відзначалася "глибока прихильність" Чжу до народу.

"Він наголосив, що державні службовці завжди повинні пам’ятати, що вони є державними службовцями; вони повинні мати сміливість говорити правду, не боячись образити інших, і уникати особливих привілеїв… докладаючи всіх зусиль для досягнення відчутних результатів для народу", — йдеться в документі.

Чжу Жунцзі керував економічною політикою Китаю понад десять років, починаючи з початку 1990-х років, спочатку як віце-прем’єр, а потім як прем’єр за часів покійного лідера Цзян Цземіна, який помер наприкінці 2022 року.

Чжу, будучи наполегливим технократом, провів у Китаї цілу низку болісних, але необхідних реформ з метою лібералізації економіки — від суттєвої перебудови фіскальної та податкової системи до радикальної реорганізації роздутого державного сектору.

На міжнародній арені він запам’ятався насамперед тим, що очолив процес вступу Китаю до Світової організації торгівлі у 2001 році, що проклало шлях до двозначного економічного зростання, яке сприяло перетворенню Китаю на велику світову державу.

Безкомпромісний підхід Чжу, жорсткий прагматизм і тверда позиція у боротьбі з корупцією принесли йому як прихильників, так і ворогів у партії, а також прізвисько "прем’єр-міністр із залізною рукою". Також його манера різко висловлюватися принесла популярність серед народу, який звик до заздалегідь підготовлених промов китайських чиновників.

"Неважливо, чи перед мною мінне поле, чи прірва, я рухатимуся вперед без вагань і робитиму все можливе аж до самої смерті", — заявив він на знаменитій пресконференції 1998 року, ставши прем’єр-міністром і другим за значимістю лідером країни.

Хто такий Чжу Жунцзі — що відомо про "економічного царя" Китаю

Чжу народився в південній провінції Хунань, закінчив престижний китайський університет Цінхуа за спеціальністю "електротехніка" та влаштувався на роботу в державне агентство з планування. Однак він походив із заможної родини землевласників і веде свій родовід від правителів династії Мін, що "зіпсувало" йому біографію.

Як і у багатьох представників його покоління, початок кар’єри Чжу був перерваний політичними потрясіннями епохи Мао Цзедуна. Наприкінці 1950-х років його виключили з Комуністичної партії за критику економічної політики уряду, а через десять років він знову зазнав репресій під час Культурної революції Мао.

Після смерті Мао Чжу Чжунцзі був політично реабілітований, і йому дозволили повернутися до партії. Він пройшов шлях від рядового чиновника в економічній сфері до мера Шанхая в 1988 році, де його робота привернула увагу Ден Сяопіна. У 1991 році його призначили віце-прем’єром з питань економіки, а через сім років він став прем’єром.

Чжу приборкав нестримну інфляцію, реформував валютну систему та допоміг китайській економіці пережити фінансову кризу в Азії у 1997 році.

Однак його радикальні реформи часто викликали суперечки.

Його прагнення оптимізувати неефективні державні підприємства призвело до звільнення приблизно 40 мільйонів робітників. Його спроба вступити до СОТ також зазнала критики з боку чиновників, які звинуватили його у зраді інтересів Китаю.

Зрештою, саме вступ Китаю до СОТ став поворотним моментом у його інтеграції у світову економіку, відкривши країну для більш широкої глобальної торгівлі та інвестицій, що стимулювало безпрецедентне зростання в наступні роки.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як над громадянами Китаю поступово опускають "залізну завісу".

Також Фокус писав про таємний, але дуже скромний курорт у Китаї, де відпочивають Сі Цзіньпін та інші чиновники.