Впивався "величчю": як найнебезпечніший маніяк в історії України 25 років водив за ніс слідство
Сергія Ткача було засуджено до довічного ув'язнення у 2008 році за серію вбивств, скоєних у кількох регіонах України, однак його справа увійшла в історію насамперед через масштабні судові помилки.
У грудні 2008 року суд визнав Сергія Ткача, відомого як "пологівський маніяк", винним і засудив до довічного ув'язнення. Процес став не просто справою про серійні вбивства, а оголив масштабні проблеми української правоохоронної системи 1990-х і початку 2000-х років. Слідство встигло зробити багато помилок, через які постраждали невинні люди. Про це в матеріалі Фокуса.
Правоохоронним органам знадобилося чимало часу, щоб зловити вбивцю. Сергія Ткача затримали в його будинку на околиці міста Пологи в серпні 2005 року. Ткач зустрів оперативників словами: "Я чекав на вас 25 років".
Хто такий "пологівський маніяк"
Сергій Ткач народився 1952 року в Кисельовську, Кемеровської області, СРСР, зараз РФ. У різні роки він жив і скоював злочини на території Дніпропетровської, Запорізької, Харківської та інших областей. Жертвами серійного вбивці були переважно дівчата від 8 до 17 років. Його затримали 2005 року, а в грудні 2008-го Апеляційний суд Дніпропетровської області засудив Ткача до довічного позбавлення волі.
За даними суду, провину Ткача було доведено щонайменше у 29 епізодах убивств, переважно неповнолітніх. В окремих публікаціях фігурують цифри 33 і 37 жертв. Різночитання пояснюються тим, що частина епізодів не була визнана судом доведеною, незважаючи на зізнавальні свідчення самого обвинуваченого. Про це прямо повідомляли українські ЗМІ та представники суду.
Слідство вказувало, що Ткач володів знаннями в галузі криміналістики і раніше мав стосунок до правоохоронних структур, що давало йому змогу роками уникати викриття і підлаштовуватися під методи оперативної роботи.
Суд і вирок
Процес над Ткачем тривав кілька років і супроводжувався суспільним резонансом. Суд визнав його осудним і призначив довічне ув'язнення — найвищу міру покарання, передбачену українським законодавством.
Міжнародні видання також звернули увагу на цю справу, наголошуючи, що вона стала одним із наймасштабніших розслідувань про справи серійних убивць у Східній Європі
У новинних повідомленнях про останній день судового процесу йшлося про те, що Ткач, який під час давання свідчень заявив, що вбив до 80 або навіть 100 осіб, залишався безпристрасним, коли зачитували вирок. Але він пообіцяв подати апеляцію. Суду вдалося довести від 33 до 37 убивств.
"Нікому не вдалося встановити мотиви його дій. Спочатку він говорив, що хоче помститися жінкам за жорстоке поводження з боку своїх дружин. Потім пояснення звелося до простого сексуального задоволення. Річ у тім, що ми просто не знаємо, що спонукало його вчинити ці злочини", — заявляв суддя Сергій Волошко після винесення вироку, як повідомляють українські газети.
Ткач працював у поліції Сибіру і використовував свої професійні навички, щоб заплутати слідчих, часто здійснюючи втечі залізничними коліями, обробленими смолою, щоб збити з пантелику пошукових собак.
Після переїзду в Україну він працював на різних посадах у вугільних шахтах і на промислових підприємствах, а також був одружений чотири рази. У своїх свідченнях він визнав, що вбивства, скоєні починаючи з 1980 року, мали "тваринний" характер, але не дав жодних пояснень.
У 2018 році Сергій Ткач помер у Житомирській установі виконання покарань №8, де відбував термін. За повідомленнями ЗМІ, на його похорон ніхто з родичів не приїхав.
Темний бік справи
Однак найбільш трагічним наслідком злочинів Ткача стали помилкові вироки. У спробі зупинити хвилю вбивств слідчі органи неодноразово затримували і засуджували інших людей, часто на підставі вибитих зізнань.
Одним із найвідоміших випадків став суд над Максимом Дмитренком, який був засуджений на 13 років за вбивство 17-річної дівчини. Він провів за ґратами майже вісім років, поки Сергій Ткач не зізнався в цьому злочині. Дмитренко був звільнений лише 2012 року.
Коли тюремні охоронці прийшли повідомити Максиму Дмитренку про його звільнення після семи років ув'язнення, він спочатку їм не повірив.
"Коли вони прийшли до мене в камеру і сказали взяти сумку, я запитав, куди мене ведуть. Перші п'ять днів після звільнення з в'язниці я був у такому заціпенінні, що не розумів, що відбувається", — розповів Дмитренко в телефонній розмові з Kyiv Post.
Іншим прикладом стала справа Віталія Каїра, засудженого за вбивство 13-річної дівчинки. Він провів у в'язниці понад чотири роки, перш ніж справу переглянули після зізнань Ткача і результатів експертиз.
Окремі історії закінчувалися ще трагічніше. ЗМІ писали про чоловіка, звинуваченого у вбивстві власної доньки, який наклав на себе руки в СІЗО, не витримавши тиску і звинувачень. Пізніше з'ясувалося, що злочин також скоїв Ткач. Яків Попович, 14-річний підліток, був заарештований прямо на уроках у школі за вбивство родички. Він провів понад 8 років у в'язниці, перш ніж справу переглянули.
У матеріалах українських і закордонних ЗМІ колишні засуджені розповідали про тортури, побиття і психологічний тиск, що застосовувалися для отримання зізнань. Людей змушували підписувати свідчення, аби припинилося насильство. Родичі згадували, як роками намагалися довести невинність близьких, стикаючись із байдужістю системи. Їхні історії стали частиною суспільної дискусії про необхідність реформи слідчих органів і компенсацій для тих, хто був незаконно позбавлений волі.
Психологічний портрет злочинця
Експерти і журналісти, які аналізували справу Сергія Ткача, відносять його до типу так званих "організованих" серійних злочинців. Цей термін використовується в кримінальній психології для опису людей, які діють не імпульсивно, а продумано, із заздалегідь вибудуваною моделлю поведінки.
Для Ткача були характерні холоднокровність, терпіння і здатність до тривалого самоконтролю. Він не прагнув до швидкої розрядки або хаотичних дій, а, навпаки, роками вибудовував власну "рутину", яка дозволяла йому залишатися непоміченим. У матеріалах слідства підкреслювалося, що він умів зливатися з навколишнім середовищем і зовні не викликав підозр, що є типовою рисою для організованих злочинців.
Окрему увагу дослідники приділяють його ставленню до правоохоронної системи. Ткач не просто уникав упіймання, а сприймав протистояння зі слідством як форму інтелектуальної гри. У своїх свідченнях і розмовах із правоохоронцями він демонстрував презирство до оперативників, наголошуючи на тому, що роками "обігравав" систему і спостерігав, як замість нього заарештовували інших людей. Це вказує на виражене почуття зверхності та влади, яке для нього було не менш важливим, ніж самі злочини.
На думку психологів, подібна позиція часто пов'язана з антисоціальними рисами особистості: відсутністю емпатії, нездатністю співпереживати жертвам, схильністю раціоналізувати власні дії та перекладати відповідальність. При цьому Ткач не заперечував факти злочинів, але сприймав їх відсторонено, як набір епізодів, а не як людські трагедії.
Важливо й те, що суд визнав Сергія Ткача повністю осудним. Це означає, що він усвідомлював характер своїх дій, розумів їхні наслідки і міг керувати своєю поведінкою. Його злочини не розглядалися як результат психозу або втрати зв'язку з реальністю. Навпаки, йшлося про свідомий вибір і стійку модель поведінки, сформовану протягом багатьох років.
Окремим фактором, що вплинув на психологічний портрет Ткача, експерти називають його знання принципів роботи слідчих органів. Це посилювало відчуття безкарності та підживлювало впевненість у власній винятковості. Саме це поєднання — раціональність, холодний розрахунок і переконаність в інтелектуальній перевазі — зробило його одним із найнебезпечніших і найважковловиміших злочинців свого часу.
Раніше Фокус писав, що вбивця української біженки Ірини Заруцької виявився членом відомої в США злочинної сім'ї.
Також стало відомо, що в Чехії засуджений вбивця подав до суду на в'язницю через зіпсоване Різдво. Його спеціально перевели в камеру з іншим убивцею попри те, що у в'язниці було достатньо вільного місця.