Салат, полководець і просто хороша людина: ким насправді був Юлій Цезар
Мало кого із персонажів античної історії може згадати ледь не кожен перехожий у більшості країн світу. Проте Юлія Цезаря знають майже усі. Видатний полководець, який перемагав у численних битвах від Передньої Азії до островів Британії, перший імператор Риму та коханець легендарної правительки Єгипту Клеопатри. Фокус розбирався, чим ще відзначився вбитий у березні 44 року до н. е. полководець та яке його творіння досі впливає на наше життя.
Мажор, жрець та прокурор: коли старт кар’єри не задався
Гай Юлій Цезар народився близько 100 р. до н.е. в Римі у сім’ї патриціїв, тобто римських дворян. Ймовірно, фінансові справи його сім’ї залишали бажати кращого, оскільки він виростав у не найблагополучнішому районі Риму. Втім, Юлій здобув хорошу освіту. Слово «Цезар» вказує, що хтось у його роді народився від кесаревого розтину, але точно не він сам, оскільки його матір ще прожила десятки років після його народження, а у Римі цю процедуру виконували вже після смерті породіллі аби врятувати хоча б новонароджену дитину.
Сам Цезар вів свій родовід від засновників Риму, зокрема — легендарного Енея, який начебто прибув на Апенніни зі зруйнованої Трої. Його ж рід, за легендою, був започаткований богинею Афродітою (у латинській версії — Венера). Про наявність богів серед своїх предків Цезар любив розповідати у колі своїх знайомих. Саме цей факт і породив згодом європейську монархічну традицію. Монархи вказували на свою приналежність до династії Цезарів (звідси й слова цар, кесар, кайзер), а самих римських імператорів йменували титулом «божественний», але про це — трохи згодом.
Історики ж ведуть реальний родовід Юліїв з V століття до н.е., що теж досить давно – з самого початку Римської республіки. Сам Цезар завдячує старту своєї кар’єри родинним зв’язкам. Його тітка вийшла заміж за полководця Гая Марія – першого з військових лідерів, який намагався узурпувати владу в Римі. Саме за його рекомендацією юного Юлія Цезаря звели у ранг жерців верховного бога Риму Юпітера. Сам Цезар потім теж одружився з донькою одного зі знатних та впливових людей Риму.
Проте військовий переворот і сходження диктатора Сулли перевернув і життя Цезаря. Новий володар Риму вимагав від нього розлучитися із дружиною, сім’я якої входила до ворожої партії, проте Цезар відмовився і був змушений тікати з вічного міста у лахмітті бідняка.
Майбутній полководець вирушив до східних провінції Римської республіки, у Малу Азію, де власне, й вступив на військову службу. Рим практично постійно воював, тож військова служба була хорошим трампліном для кар’єри та водночас засобом від політичних переслідувань. У віці 19 років Цезар уже отримав найвищу нагороду римського воїна, врятувавши життя своєму побратиму під час штурму одного з міст. Після смерті Сулли Цезар повернувся до Риму і почав політичну кар’єру, виступивши обвинувачем в суді проти прихильників колишнього диктатора, але суд програв.
Перші кроки у піарі
Загалом Цезар серед сучасників був відомий як хороший оратор та політичний інтриган. Саме в такому статусі він провів своє життя в Римі у зрілому віці. Юлій Цезар був автором численних політичних творів, віршів та памфлетів, але до нас дійшли тексти лише його пізніх праць.
Задля покращень своїх риторичних здібностей (що було вкрай важливо для політичного діяча античного Риму) Цезар навіть вирушив до найвідомішого викладача риторики Аполлонія Молона, який навчав самого Цицерона аж на острів Родос (Східне Середземномор’я). По дорозі потрапив в полон до піратів. За легендами, Гай Юлій зовсім не злякався викрадачів і перебуваючи в полоні часто з них глузував та погрожував, але є висока ймовірність, що ці розповіді – не більше, ніж вдалий піар самого Цезаря, який пізніше не гребував перетворювати на політичну виставу навіть похорони найближчих родичів. Тож на цьому тлі епічна розповідь про пригоду з піратами десь далеко у східних володіннях імперії цілком доповнювала його образ сміливого воїна та полководця.
Врешті Цезар заплатив за себе викуп, а потім повернувся у лігво своїх викрадачів із каральною експедицією та жорстоко стратив усіх піратів, заодно покінчивши із цим явищем у регіоні. Загалом східні експедиції Цезаря до кінця його життя були оповиті ореолом містифікацій та героїзму. Що додало його персоні шарму героя та непереможного воїна. Саме в одному зі східних походів, він начебто вжив одну зі своїх легендарних фраз Veni, vidi, vici — «Прийшов, побачив, переміг» — після блискавичної перемоги над ворогом.
Чим відзначився Гай Юлій Цезар на політичній ниві
Життя і діяльність Цезаря упродовж 70-х та 60-х років до н. е. – це свого роду хрестоматія Римської публічної політики часів пізньої Республіки – повністю прогнилої та корумпованої. Цезар використовував родинні зв’язки, ситуативні союзи та відверті підкупи виборців, сенаторів, жерців та інших посадових осіб аби посилювати свій політичний вплив.
Найпрестижнішою з точки зору політичного впливу була посада консула – одна з двох найвищих посад у мирний час. А найвигіднішою з фінансового боку – посада військового губернатора прикордонних провінцій. Вони фактично віддавалися на «кормління» своїм керівникам, а з прикордонних територій можна було здійснювати напади на варварів, де горизонти для військової здобичі розширялися до безмежності.
Гай Юлій Цезар напозичав грошей у лихварів аби виграти вибори на посаду понтифіка (таким чином увійти до когорти стану римських жреців), а коли через за кілька років таки здобув тривалий час бажану для нього посаду керівника провінції Дальня Іспанія, то лихварі не випустили його з Риму через непогашену заборгованість. Заставу за юного губернатора, але ще не полководця тоді довелося вносити найвеличнішому на той час воєначальнику Риму Гнею Помпею великому, з яким Цезар перебував у Тріумвіраті.
На політичній вершині: що таке тріумвірат
Тріумвірат – це таємний політичний союз великого полководця, переможця повстання гладіаторів під проводом Спартака Гнея Помпея, однієї з найбагатших людей Риму Марка Красса та самого Юлія Цезаря, який в цьому союзі відігравав роль когось на кшталт зв’язкового між різними політичними партіями Республіки. Марк Красс вважав, що це він здолав Спартака, а Помпей вкрав у нього славу. Тому вони запекло ворогували між собою. Цезар зумів зробити неможливе – помирив цих двох найзапекліших ворогів. Сам він породичався із Помпеєм, віддавши за нього заміж свою доньку Юлію, а також він одружився із родичкою самого Помпея — Помпеєю.
Галльська війна та перехід Рубікону
У 59 році до н.е. Цезар став консулом, а згодом відправився очолювати провінцію дальня Галлія, де здобув собі славу великого полководця, про якого ми усі й знаємо.
Про його звитягу над галлами ми в основному дізнаємося з його власної праці «Записки про Галльську війну». Звичайно про надмірну об’єктивність тут не йдеться, але факт залишається фактом – Цезар таки завоював Галлію. Він це робив упродовж десятиліття, маніпулюючи розрізненими місцевими племенами й налаштовуючи їх одне проти одного.
Але й безпосередньо на полі бою він проявив себе як компетентний воєначальник, який завоював авторитет серед солдатів. Зокрема своєю фізичною витривалістю (ходив без шапки на морозі) та безстрашністю на полі бою.
Також Цезар вторгнувся на британські острови. Але це був лише грабіжницький похід. Римляни завоювали частину Британських островів вже аж через століття.
Поки Цезар воював, у Римі далі плелися інтриги. Марк Красс загинув у далекому поході проти Парфії. Донька Цезаря померла, тож його родинні зв’язки із Помпеєм обірвалися (сам Цезар розлучився ще до походу на Галлію). Помпей, очевидно пам’ятаючи своє власне політичне зростання остерігався надмірного авторитету Цезаря і налаштовував Сенат проти нього, врешті заборонивши йому з армією переходити річку Рубікон.
Цезар зрозумів, що справа йде до відторгнення його у політичне небуття, попри усі його реальні заслуги на воєнному поприщі – він суттєво збільшив територію імперії, завоювавши території сучасної Франції та Бельгії, а також Цезар першим перейшов Рейн та Ла-Манш.
Тепер досвідчений уже полководець зрозумів, що прийшов час рішучих дій. Він перейшов маленьку річку Рубікон, розділивши таким чином своє життя та життя своєї Батьківщини на «до і «після». Порушення постанови сенату розв’язало у Римській Республіці громадянську війну. Цезар дуже швидко захопив владу в Римі й отримав найвище звання у воєнний час – диктатор Риму. Зазвичай цю посаду нікому не можна було займати довше шести місяців, проте Цезар постійно пролонговував своє перебування на ній, отримавши термін повноважень десять років, проте сам він заявив, що має намір правити Римом вічно.
Лавровий вінок та дорога до смерті
Помпей втік до Єгипту, де його вбив місцевий Фараон Птолемей, який таким способом хотів продемонструвати лояльність новому правителю Риму. Але натомість Цезар звинуватив того у вбивстві римського полководця та під цим приводом окупував Єгипет і підтримав у боротьбі за владу сестру Птолемея Клеопатру. Про пристрасть між великим полководцем та прекрасною царицею чутки та легенди не вщухають і досі.
Остаточно розбивши рід Помпеїв після перемоги над сином свого колишнього союзника, а потім ворога, Цезар додав до свого імені титул полководця-переможця і після цього на публіці його постійно представляли імператор Гай Юлій Цезар.
Він став все частіше одягати лавровий вінок, а одного разу на релігійному святі Цезар з’явився у червоних чоботях – символ Римських царів (титул в оригіналі – Rex), які правили країною до республіканських часів за п’ять століть до життя Цезаря.
З моменту встановлення Республіки у Римі найважчим злочином було зазіхання будь-якого діяча на царський статус. Але поведінка Цезаря не залишала ні в кого сумнівів щодо його намірів. Відтак проти нього відбулася змова за участі шести десятків сенаторів, які вбили самовпевненого диктатора імператора прямо на засіданні сенату, нанісши йому 23 удари ножем (з яких лише один виявився смертельним).
Тож імператором Цезар у сучасному розумінні цього слова так і не став. Але сталося навпаки – він своєю харизмою надав не найвищому титулу часів Республіки того значення, яке воно має зараз, тобто найвища світська посада на планеті. Самі подальші римські правителі називали себе Цезарями. Родич Цезаря Октавіан, який під іменем Август (тобто божественний) вважається першим імператором Римської імперії просто зайняв усі можливі державні посади, але царем себе теж оголосити не наважився, а натомість найбільше пишався фактом свого родинного зв’язку із Цезарем. Так він заклав традицію апеляції правителів саме до зв’язку з цим легендарним великими полководцем. Так згодом виникли титули «цар» (у Московії), «кайзер» у Германській імперії Середньовіччя та в імперії Габсбургів (українці, які населяли цю строкату державу величали свого верховного правителя перекрученим словом «цісар» замість більш правильного — «кесар»).
Тож Юлій Цезар перевершив багатьох історичних осіб, дійшовши до такого рівня визнання, коли не титул робив його статус, а навпаки саме його ім’я стало титулом, а сам він підніс престиж титулу, який носив до небачених висот. Перефразовуючи відомий мем сучасності, можна стверджувати, що Цезар був настільки крутим, що не він став імператором, а імператор став Цезарем. І таки так і було, а ще він змінив час, штучно власною волею збільшивши термін своїх повноважень майже на пів року, способом, яким більше жоден із правителів не користувався.
Річ у тім, що Юлій Цезар безпосередньо вплинув на наше сьогодення. Він створив календар від якого українці відмовилися лише два роки тому. Зібравши різних вчених астрономів зі східних провінцій імперії, Цезар доручив їм розробити максимально якісний календар, який дозволить з максимальною точністю відтворити реальний астрономічний рік. Враховуючи тогочасні технологічні можливості, вченим справді вдалося створити доволі точний календар, названий в честь самого автора ідеї Юліанським.
Новий календар мав набути чинності з початком 45 року до н.е. Задля усунення усіх неточностей та встановлення належного перехідного періоду Цезар наказав продовжити тривалість 46 року до н.е. до 455 днів, тобто додати ще сто днів до року, року в який Цезар був диктатором. Римські чиновники маніпулювали часу аби продовжити свої повноваження і до Цезаря, але додати до року аж сто днів собі раніше не дозволяв ніхто. Таким чином Гай Юлій Цезар створив найдовший у світі рік.
Про нього ходили легенди, що він умів робити кілька речей одночасно, проте насправді Цезар просто скучав на гладіаторських боях і тому виконував бюрократичну роботу під час їх переглядів, але коли його про це запитали, він заявив що міг би легко робити й ще одну справу.
Так чому ж про Цезаря знають набагато краще, ніж про інших, можливо навіть більш успішних полководців? Гая Юлія можна вважати справжнім майстром піару та маркетингу, можливо навіть першим у своєму роді. Він справді відзначався непересічними талантами, але очевидно, що у плані вміння подачі себе він справді переганяв багатьох. Він умі розповісти про свої подвиги у такій манері, як цього ніхто не робив ні до нього, ні після, тому швидко Цезар став людиною-легендою, а публіка завжди любила хороші казки більше, ніж навіть найбільш захопливу реальну розповідь.
А от салат "Цезар" таки жодного відношення до римського полководця не має, а названий в честь свого винахідника італійського кухаря Цезаря Кардні, що мав італійський ресторан у Мексиці вже у XX столітті.