Як перемогти Росію. Поради маршала Маннергейма

Карл Густав Маннергейм — не просто національний герой Фінляндії. Він – символ опору проти ненаситної Радянської Росії. Тричі вона намагалася поглинути його маленьку Батьківщину — у 1918, 1939 та 1944 роках. І тричі Маннергейму вдавалося захистити її, завдавши радянським військам нищівних поразок.

Під його керівництвом країні із чотиримільйонним населенням вдавалося успішно воювати з супердержавою, населення якої перевищувало тоді 170 мільйонів людей.

Маршал Маннергейм про війну

"Офіційні джерела чимало попрацювали над тим, щоб визвольна війна перетворилася на просту громадянську війну. За подібними вигадками стоїть прагнення звинуватити законні уряд та армію у розв'язанні війни, але це не приховає того факту, що у 1918 році ми захищали недоторканність та незалежність нашої держави. Якби ми не піднялися на боротьбу, Фінляндія в кращому разі перетворилася б на автономну область Радянського Союзу — без будь-яких національних свобод, без справжньої державності, і нам би не знайшлося місця серед вільних націй… Ми заплатили за незалежність дуже велику ціну, Але жертви і тягар визвольної війни не будуть забуті" .

Про фінську армію

"Новий час — нові обов'язки. І все ж таки, як і раніше, всі основні питання вирішуються залізом і кров'ю. Для захисту нашої свободи армія повинна бути в повній бойовій готовності. Фортеці, гармати та іноземна допомога не допоможуть, якщо кожен чоловік не усвідомлює, що саме він стоїть на варті країни. Нехай пам'ятають чоловіки Фінляндії, що без одностайності не можна створити сильну армію і що сильний народ може безпечно створювати своє майбутнє".

Про комуністів

"Навесні 1920 року уряд дозволив комуністам провести організаційні збори соціалістичної робітничої партії Фінляндії. Хоча таємна центральна поліція, спираючись на неспростовні докази, вимагала заборонити цю партію і притягнути її керівників до кримінальної відповідальності за зрадницьку діяльність, уряд ніяк не прореагував. Комуністи отримали можливість абсолютно відкрито продовжувати свою організаційну діяльність, вести пропаганду і брати участь у парламентських виборах 1922. У результаті комуністи отримали 22 депутатські місця і змогли відстоювати у парламенті свої інтереси, як і інтереси Москви".

Про військову допомогу Заходу у боротьбі проти Росії

"Коли під час переговорів у міністерстві закордонних справ Великобританії я намагався довести, які конфлікти можуть виникнути, якщо більшовики вторгнуться до Європи, мене відверто не зрозуміли. Воєначальники мали дещо правильніше уявлення про стан речей, але загалом проблема відносин із Росією розглядалася в Лондоні як другорядна, тому цілком природно, що наша визвольна боротьба, яка не дозволила більшовизму поширитися на Північ, не була гідно оцінена".

Про Лігу націй (організацію-попередницю ООН)

"Неясно, яку ефективну допомогу здатна надати Ліга націй малій державі в тому випадку, якщо на неї нападе велика держава; нападаюча сторона може, наприклад, стверджувати, що вона сама стала об'єктом нападу, і тоді замість надання дієвої допомоги почнеться нескінченне "вивчення питання".

Про проплачені Росією комуністичні демонстрації у Фінляндії

"На початку серпня прибалтійські країни були остаточно приєднані до Радянського Союзу. У ці багаті подіями тижні в Москві йшли переговори про нікелеву концесію, на яких учасники з боку Фінляндії зазнавали сильного тиску. Одночасно в Гельсінкі були за відомим зразком інсценовані демонстрації комуністів, метою яких було спровокувати кризу. Коли групу буян затримали під час вуличних заворушень, посол СРСР заявив протест прем'єр-міністру Рюті".

Про збитий Росією цивільний літак з іноземними громадянами

"Найбільше громадську думку схвилював напад на фінський пасажирський літак "Калева", який 14 червня 1939 року був збитий під час регулярного рейсу з Таллінна в Гельсінкі. Було доведено, що "Калева" збили два російські винищувачі і що російський підводний човен, що курсував у в цьому районі, заволодів усіма вантажами, що знаходилися в літаку. Крім фінського льотчика та екіпажу лайнера загинули і пасажири, вони були іноземними громадянами, і серед них зокрема летів французький дипкур'єр, мішок з поштою якого став також трофеєм. Це підтвердив кілька років по тому один з офіцерів підводного човна, що опинився в полоні; за його словами, мішок з диппоштою у відкритому морі був переданий на борт судна, яке відразу було вислано з Кронштадта".

Маршал Маннергейм про віроломство Росії

27 листопада 1939 року Молотов інформував нашого посла, що радянський уряд більше не вважає себе зв'язаним договором про ненапад. На фінську пропозицію про спільне вивчення інциденту з вистрілами невідомого походження у селищі Майнила ніякої уваги не звернули і, спотворюючи факти, стали стверджувати, що уряд Фінляндії попросив відвести російські війська на 25 кілометрів від кордону У ноті від 29 листопада Молотов кинув звинувачення в тому, що фінські збройні сили, "як відомо", продовжують вести військові дії не тільки на Карельському перешийку, а й на інших ділянках. На наші виправдання відповіли вогнем".

Маршал Маннергейм про "ФНР"

"1 грудня, на другий день війни, Інформбюро повідомило, що в "місті" Терійоки, а насправді в дачному селищі, розташованому біля кордону, сформовано "Народний уряд демократичної республіки Фінляндія". Головою уряду було обрано фінського комуніста, члена секретаріату Комінтерну О. В. Куусінена...

Наступного дня в інформаційному повідомленні радянський уряд заявив, що звернення про надання допомоги, зроблене від імені народного уряду, схвалено і що Фінляндія та Радянський Союз такий договір уклали. Одночасно повідомили, що народ радянської Карелії тепер з'єднується зі своїми фінськими побратимами по племені для створення єдиної національної держави…

Природно, що ніхто серйозно не сприйняв заяви "народного уряду", і ті листівки, які разом з бомбами розкидалися над столицею і обіцяли "народу Фінляндії, що зазнавав голоду, хліб", не могли викликати нічого іншого, крім сміху. По суті, ця пропаганда лише зміцнювала наш внутрішній фронт.

Про радянських шпигунів

"Радянський друк і радіо вели жорстку антифінляндську пропаганду, яка особливо була націлена на нібито пануючі у нас заворушення. При цьому робилися посилання на блискучі умови в Естонії. "Фінляндсько-радянське суспільство за мир і дружбу" робило все можливе для обробки ґрунту у Фінляндії і його ефективно підтримувало посольство СРСР у Гельсінкі. Сильно зросла кількість співробітників посольства та консульства, багато хто з них володів фінською мовою і активно роз'їжджав країною, виявляючи особливий інтерес до заборонених зон".

Про російську армію

"Та обставина, що оточені радянські підрозділи не здавалися, незважаючи на холод і голод, теж переважно результат роботи політруків, які втовкмачували солдатам думку, що на їх рідних чекає помста, а самі вони помруть від тортур, якщо потраплять до рук ворога. У багатьох випадках, як офіцери, так і рядові вирішували краще застрелитися, ніж здатися в полон. Політруки втручалися в розробку всіх тактичних наказів, які віддавалися на основі перших невдач, що призводило до вражаючого змішання тактики та пропаганди.

* * *

Керівний склад російської армії представляли люди хоробрі, з міцними нервами, їх не дуже турбували втрати. Для верхніх "поверхів" командування були характерні неквапливість і безпорадність. Це знаходило відображення у шаблонності та обмеженості оперативного мислення керівництва. Командування не заохочувало самостійне маневрування військових підрозділів, воно вперто, хоч трісни, трималося за початкові плани. Росіяни будували своє військове мистецтво використання техніки, і управління військами було негнучким, безцеремонним і марнотратним. Відсутність уяви особливо виявлялася у випадках, коли зміна обстановки вимагала прийняття швидких рішень".

Про витрати на оборону

"Після важких уроків війни парламент зараз теж зрозумів, що військові витрати не слід зважувати на "аптекарських вагах", і суми, необхідні на приведення оборонного відомства в порядок, виділяли без нарікання. Скільки могла б заощадити країна, якби таке, лише тепер досягнуте розуміння існувало серед членів парламенту раніше!"

Карл Густав фон Маннергейм, "Мемуари". Москва, Видавництво "Вагріус", 1999 рік.

Маршал закінчив роботу над "Мемуарами" у 1951 році, за кілька місяців до смерті.