Смертельне очікування. Чому західні союзники довго не відкривали другий фронт у Європі

Друга світова війна, висадка союзників у Нормандії, архівне фото
Фото: Getty Images | Висадження союзників у Нормандії

22 червня 1941 Німеччина напала на СРСР. Три роки радянські війська билися з Вермахтом у Європі самостійно, і тільки в червні 1944 року, коли союзники висадилися в Нормандії, відкрився другий фронт. Фокус розбирався, чому США та Великобританія не поспішали переходити до бойових дій в Європі та що говорять про антигітлерівську коаліцію сучасні історики.

77 років тому війська західних союзників СРСР з антигітлерівської коаліції висадилися на північному узбережжі Франції в Нормандії, почавши операцію під кодовою назвою Overlord. Так у Європі відкрився другий фронт проти гітлерівської Німеччини.

Радянська історіографія всіляко зменшувала значення другого фронту в розгромі нацизму. Основні аргументи зводилися до того, що до моменту його відкриття СРСР уже переламав хребет гітлерівській військовій машині, розбивши війська вермахту в битвах під Москвою, в Сталінграді, на Курській дузі та форсувавши Дніпро. Та й зараз російські історики продовжують наполягати, що союзники СРСР з антигітлерівської коаліції навмисно затягували відкриття другого фронту, щоб Німеччина і Радянський Союз максимально знекровили одне одного, а самі розраховували вступити в битву в потрібний момент і малою кровʼю добути лаври переможців.

"Захисники Радянського Союзу знайшли цинічний мотив у нерішучості англо-американців [відкрити другий фронт], а саме бажання побачити, як Росія спливає кровʼю, в той час як її західні союзники накопичать свої військові та економічні ресурси, щоб втрутитися в останній момент", — писав із цього приводу бостонський професор міжнародних відносин Вільям Кейлор у своїй книзі "Світ двадцятого століття".

6 червня 1944 року на французький берег висадилися майже 160 тис. солдатів та офіцерів британських, американських і канадських збройних сил. До кінця липня угрупування союзників у Франції перевалило за 1,5 млн осіб

Однак твердження про те, що США та Великобританія будь-якими способами зволікали з відкриттям другого фронту, не мають під собою вагомих підстав. Ще в день нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, 22 червня 1941 року, премʼєр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль звернувся до нації по радіо із заявою, що буде допомагати радянській державі будь-якими можливими засобами.

"За останні 25 років ніхто не був більш послідовним противником комунізму, ніж я. Але все це блідніє перед видовищем, яке розгортається зараз. Ми ніколи не будемо домовлятися, ми ніколи не вступимо в переговори з Гітлером або з ким-небудь з його зграї. Ми будемо битися з ним на суші, ми будемо битися з ним на морі, ми будемо битися з ним у повітрі, поки з божою допомогою не позбавимо землю від самої тіні його й не звільнимо народи від його ярма. Будь-яка людина або держава, які борються проти нацизму, отримають нашу допомогу. Будь-яка людина або держава, які йдуть з Гітлером, — наші вороги", — заявив тоді Черчилль.

Незважаючи на те що Британія практично самостійно стримувала натиск нацистів протягом двох років і як і раніше піддавалася масованим бомбардуванням, саме вона з моменту нападу Німеччини на СРСР взяла на себе тягар організації і проведення північних конвоїв британських та американських вантажів до Радянського Союзу відповідно до програми ленд-лізу.

Висадка в Нормандії, документальне фото Другої світової
ТАКОГО ЩЕ НЕ БУЛО. Висадження в Нормандії стало найбільшою десантно-морської операцією в історії воєн

Після атаки Японії на Перл-Гарбор у грудні 1941-го у війну вступили Сполучені Штати. Згодом вони воювали на тихоокеанському та європейському фронтах, паралельно переозброївшись та мобілізуючи ресурси для надання допомоги СРСР.

До того ж британці й американці розуміли, що рано чи пізно їм доведеться послабити тиск нацистської військової машини на СРСР, інакше Гітлер і Сталін можуть укласти сепаратний мир. Нарешті, перемога в цій війні залежала від виживання Радянського Союзу.

"Виграємо ми війну чи програємо, залежить від російських", — сказав президент США Франклін Рузвельт наприкінці літа 1942 року, ймовірно, в найважчий час для радянських військ.

Різні стратегічні підходи союзників

Так у чому ж причина того, що для вторгнення союзників до Європи їм знадобилося стільки часу? Розглядаючи це питання, необхідно враховувати відмінності в стратегічних підходах до ведення війни Великобританією і США.

Британці були прихильниками периферійної стратегії або непрямої війни, яку можна охарактеризувати як ухилення від вирішальних битв. В їхньому розумінні перемога над ворогом могла бути досягнута його виснаженням безперервними бомбардуваннями, боями на периферійних театрах військових дій і вступом у вирішальну битву тільки в найбільш підходящий момент.

Союзники СРСР побоювалися комунізації всієї Європи, в разі якщо радянські війська просунуться на захід

Будучи морською державою і не маючи великої сухопутної армії, зазнавши масових втрат під час Першої світової війни 1914-1918 років, Британія не вірила у вирішальну битву на полі бою з противником. У попередніх війнах її головною зброєю був великий боєздатний флот, чия гнучкість давала можливість розосереджувати війська противника та визначати його слабкі ланки. Але всі ці переваги могли бути ефективні тільки за умови наявності в англійців надійного і сильного союзника, щоб у вирішальній битві битися із супротивником на суші.

Зі свого боку вище військове керівництво США, відразу після того як Америка вступила в Другу світову, виступала за масштабну військову операцію в Європі в найкоротші терміни. Зокрема, майбутній командувач англо-американськими силами під час висадження військ у Нормандії генерал Ейзенхауер стверджував, що найбільш необхідною та ефективною військовою кампанією в 1942 році було б вторгнення до Франції. На його думку, наступ міг бути успішним, тому що основна частина німецької армії була задіяна в СРСР. До того ж, вважав генерал, така операція змусила б німців перекинути значні сили зі Східного фронту й усунула б можливість сепаратного миру між Сталіним і Гітлером.

"Ми повинні поїхати в Європу і битися. Ми також повинні припинити витрачати даремно ресурси по всьому світу і, що ще гірше, витрачати час", — говорив Ейзенхауер у 1942 році.

висадка союзників у Нормандії, друга світова, другий фронт
ГОТОВИЙ ДО БОЮ. Десантний корабель біля берега Нормандії, 6 червня 1944 року

Однак обставини завадили втіленню цих планів. Незважаючи на те що американські генерали рвалися в бій, на той момент у їхньому розпорядженні не було достатньо сил і засобів, щоб диктувати англійцям свої умови. Причина — Атлантичний океан, що відокремлює Америку від Європи на тисячі кілометрів. Ця природна перешкода не дозволяла швидко перекинути війська. До того ж у глибинах Атлантики орудували зграї німецьких підводних човнів, які безжально топили кораблі союзників. Тож для відкриття другого фронту в Європі спочатку потрібно було виграти битву за Атлантику.

У той же час, поки Радянський Союз вів важкі бої на східному фронті, США та Великобританія в 1942 році зосередили основні зусилля в Північній Африці, де стратегічним завданням було не допустити просування гітлерівців до Суецького каналу й убезпечити поклади близькосхідної нафти.

Перемога союзників у битві при Ель-Аламейн, у процесі якої вони знищили африканський корпус легендарного німецького воєначальника Ервіна Роммеля, а також розгром гітлерівців під Сталінградом різко змінили глобальну військову ситуацію. До кінця 1942-го — початку 1943-го країни антигітлерівської коаліції захопили стратегічну ініціативу та контролювали значну частину територій, нещодавно окупованих Німеччиною та її сателітами.

Середземноморська стратегія

Проте держави нацистської Осі все ще були сильні й володіли великими природними, військовими та людськими ресурсами. При цьому ситуація, що склалася на початку 1943 року, вимагала від антигітлерівської коаліції нових кардинальних стратегічних рішень. Але союзники знову опинилися в невигідному становищі для відкриття другого фронту в Європі. Після перемог у Північній Африці розташування військ не давало можливості їм провести велику десантну операцію через Ла-Манш. Для цього потрібно було зупинити бойові дії на Середземноморському театрі й навіть у Тихому океані, чого союзники робити ніяк не хотіли, оскільки до того моменту ціною неймовірних зусиль і жертв завоювали панування на морі. Завдяки цьому морські шляхи для перекидання військ до Європи стали вільнішими, а перспектива відкриття другого фронту набула більш чітких обрисів.

Однак до висадження в Нормандії було ще далеко, оскільки для цього союзникам необхідно було накопичити достатню кількість військ. У звʼязку з цим англо-американське командування перейшло до середземноморської стратегії, яку історики нерідко називають альтернативою другого фронту в 1943 році. Однак уважне вивчення подій показує, що це не так. Найпереконливіша причина, через яку операцію вирішили проводити в Середземному морі, а не через Ла-Манш, полягає в тому, що до 1944 року кращих альтернатив для участі союзників у більш-менш великомасштабній операції не існувало.

"Не було ні часу, ні коштів для перекидання цих військ у Європу для початку операції через Ла-Манш у 1943 році. Щоб не сидіти склавши руки протягом року, поки російські продовжували боротися самотужки, їм потрібно було знайти якесь заняття в Середземноморському театрі", — писав із цього приводу історик Майкл Ховард.

Американські десантники, Друга світова, документальне фото
ПЛІЧ-О-ПЛІЧ. Американські десантники вибираються з води на нормандському узбережжі

Середземне море було місцем, де з німцями можна було вступити в бій. Гітлер розумів стратегічну цінність цього регіону. Близькість Балкан і важливі запаси румунської нафти змусили його спрямувати туди значні німецькі сили. Нарешті, взяття Середземного моря під контроль союзників полегшувало потік допомоги Радянському Союзу за ленд-лізом через Близький Схід і Персію. У 1943 році не було іншого театру, який міг би більше допомогти СРСР.

Радянський фактор

Розглядаючи проблематику відкриття союзниками другого фронту в 1944 році, не можна обійти увагою радянський фактор. На той час Червона Армія завдала вермахту три приголомшливі поразки — під Москвою, в Сталінграді та на Курській дузі, захопивши стратегічну ініціативу.

Союзники не закривали очі на небезпеку підвищеного радянського потенціалу. Вони чітко розуміли, що в разі тривалого успіху СРСР напевно комунізує європейські країни, які звільнить у процесі радянського руху на захід. З цієї причини вони все більше й більше схилялися до необхідності якомога швидше вжити заходів для запобігання можливого радянського панування в Західній Європі. Рішення напрошувалося само собою — як можна швидше провести морську десантну операцію через Ла-Манш.

Тегеранська конференція

Остаточне рішення про висадження союзників у Нормандії було ухвалене на Тегеранській конференції в листопаді 1943 року, де вперше разом зібралися лідери антигітлерівської коаліції — президент США Франклін Рузвельт, премʼєр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль і радянський диктатор Йосип Сталін.

Тегеранська конференція, Йосип Сталін, Франклін Рузвельт, Уїнстон Черчілль
Доленосна зустріч. Відкрити другий фронт у Європі Сталін, Рузвельт і Черчилль вирішили на Тегеранській конференції

Після перемог під Сталінградом і Курськом наполягати на відкритті другого фронту в Європі Сталін уже міг із позиції сили. Незважаючи на відчайдушні спроби Черчилля отримати згоду на відтермінування десантної операції через Ла-Манш на користь продовження операцій в Середземноморʼї, Рузвельт став на бік радянського диктатора. Союзники ухвалили остаточне рішення відкрити другий фронт влітку 1944 року.

***

Висадження в Нормандії почалося рано-вранці 6 червня 1944 року. Звертаючись до спеціального представника президента США Аверелла Гаррімана 10 червня 1944, Сталін сказав: "Ми йдемо хорошою дорогою. Історія війни ніколи не знала такої грандіозної операції. Сам Наполеон ніколи не наважився б на подібне. Гітлер передбачав це, але був дурнем, тому що сам не спробував зробити те ж".