Найгірший автомобіль у світі за версією Джеремі Кларксона святкує 50-річчя (фото, відео)

Найгірший автомобіль світу за версією Джеремі Кларксона — той самий, на який кілька разів скидали рояль і піаніно — святкує півстоліття з дня премʼєри. Йдеться про британську модель Morris Marina, яка вийшла на ринок 27 квітня 1971 року.

Отже, Morris Marina — він дійсно настільки поганий чи це все вигадки телевізійного сноба, який бʼє того, хто відповісти не зможе? Адже залишки British Leyland Motor Corporation, під чиїм керівництвом і народилася ця модель, шляхом злиття, поглинань і банкрутств давно зникли на задвірках китайської автомобільної імперії, де, до речі, прямого родича тієї самої Marina збирали ще наприкінці 90-х.

Дитя свого часу

Кожен автомобіль хороший для свого часу. Marina була непогана для першої половини 1970-х. Не ідеал, сконструйована в поспіху на основі застарілих частин, абсолютно аморфна до того, що називається "задоволення за кермом" — вона, тим не менш, у 1973 році досягала другого місця продажів на рідному британському ринку.

Попереду була непереможна Ford Cortina, автомобільний ідеал англійського середнього класу з початку попереднього десятиліття, а слідом йшов Ford Escort з його спортивною славою, відмінним дизайном і, до речі, більш доступною ціною. Значить, Marina щось мала за своєю горбатою спиною, якщо змогла перевершити, хоч і ненадовго, сам Escort? Та й 1 млн 135 тисяч випущених за 10 років машин — хіба це поганий результат?

Morris Marina стала першою моделлю, повністю створеної в рамках новоствореного в 1968 році концерну BLMC, в який увійшли Leyland Motors і British Motor Corporation, що контролювали, по суті, весь масовий англійський автопром, який не потрапив під вплив американських концернів. Чисто британські фірми в той час ставили на технічні нововведення — наприклад, передній привід. Васали Америки Vauxhall, Ford і колишній концерн Roots (марка Hillman та інші), який незадовго перед цим перетворився на Сhrysler of Britain, — на надійність, простоту та дизайн класичної техніки. Й останні, судячи з успіху Ford Cortina на ринку — очевидно вигравали.

Конструкція Morris Marina

Майбутня Marina повинна була увірватися саме на поле противника, схиливши до себе, насамперед, багатих корпоративних замовників, які в ті часи вважали за краще прості й перевірені машини класичної схеми, а не занадто заумні Austin і Morris на передньому приводі. Завдання зробити таку машину було поставлене з терміном виконання, що називається, на вчора — тому проект від завдання до конвеєра реалізували в рекордні за два з невеликим роки.

Новим, по суті, був тільки кузов — хоча і його створили, за спогадами розробників, просто напнувши на подовжену підлогу від Morris Minor, зразка 1948 року структуру "ворожого" Vauхhall Viva. Від Мінора машині дісталися і передня торсіонна підвіска з древніми важільними амортизаторами ("телескопи" зʼявляться тільки на початку 80-х, на рестайлінзі-спадкоємці), а також рейкове рульове управління, що здавалося на цьому тлі суперпрогресивним рішенням.

Ресорний задній міст був узятий від Triumph Vitesse, як і коробка передач. Хоча, спершу, останню теж хотіли запозичити з фінансових міркувань від Minor, але от біда, щоб поставити синхронізатори на першу передачу (а в Minor їх не було аж до припинення виробництва в 1971-му), потрібно серйозно змінювати всю конструкцію — для них просто не залишалося місця в картері.

Мотори — перевірені нижневальні "четвірки" сімейств A і B, що застосовуються зокрема й на родстерах MG. Загалом, такий от, невибагливий суповий набір, який спочатку хотіли продавати за ціною Ford Escort плюс ще невелика сума, оскільки за розмірами майбутня Marina злегка перевершувала навіть Cortina, що йде далі за ранжиром. Вигідна пропозиція, чи не так?

Хоча в процесі розробки вийшло трохи інакше й не в кращу сторону — ціна підросла до вартості Cortina, яка сама перейшла в третє покоління і стала вже більшою. Але це не вважалося проблемою, адже, по суті, Marina передбачалася тимчасовою моделлю, що заміщує нішу, — десь через чотири-пʼять років її хотіли замінити повністю сучасною машиною зробленої з чистого аркуша.

Без вишуканостей, але терпимо

Отже, Morris Marina вийшла на ринок 27 квітня 1971 року народження, отримавши цілком прихильні відгуки в автопресі — начебто без вишуканостей, але терпимо. Хоча на тест-драйві в Каннах кілька журналістів ледве не вилетіли в лоб на зустрічну смугу через жахливу недостатню поворотність найпотужнішої версії з важким 1,8-літровим мотором — очевидний наслідок аврального проектування. Але скандал вдалося замʼяти не доводячи до друку, пообіцявши поставити стабілізатор спереду. На ділі ж лише злегка змінили кути налаштування передньої підвіски.

У цілому, покупці теж були задоволені, а на деякі версії навіть утворилася черга, що розтягнулася на півроку. Але не через те, що попит перевищував очікування, він був непоганий, але все ж злегка не дотягував до планових показників — а через повільне нарощування випуску й постійні страйки робітників на заводах. Ось вони й, враховуючи прямий їх наслідок — падіння контролю якості, зрештою довели концерн BLMC до того, що до 1975 року постало питання про його існування взагалі.

Після чого стало зрозуміло, що передбачуваного спадкоємця у Marina в доступній для огляду перспективі не передбачається — націоналізована заради порятунку робочих місць громіздка структура BLMC тепер отримувала безпосередньо від уряду розпорядження на те, куди направляти виділені державні кошти. Заміна Marina, як найпростішої моделі, що цілком тягнула своє завдання відтягувати корпоративну клієнтуру, в планах не зазначалася.

Зрештою, те, що було задумано як тимчасова модель, протягнуло на конвеєрі до 1984 року — вдвічі довше, ніж планувалося. А на підході зробленого з нуля сімейства Maestro/Montego кілька років працювала злегка оновлена версія тих же самих мотивів із початку 70-х, названа Morris Ital.

До речі, всупереч назві й навіть рекламній зйомці у дворі ательє Italdesign, товариш Джуджаро не був безпосередньо причетним до скромної дизайнерської переробки Marina. Італійці лише взялися за підготовку технологічної карти під виробництво рестайлінгової моделі, а власне дизайн був свій, споконвічно англійський.

Marina для глибинки

Підібʼємо підсумки: погана чи ні була насправді Marina — це неважливо, якщо навіть в останні роки свого довгого життя вона мала попит на пристойному рівні плюс-мінус 40 тисяч машин на рік. Нормальний автомобіль базової потреби в переміщенні. Не найдосконаліший, десь відверто примітивний, що гниє зі швидкістю консервної банки. Але мало хто з конкурентів був у ті роки набагато кращим.

Просто Marina була зроблена без фантазії. Для глибинки, як у нас кажуть. Де потужна ресорна підвіска швидше в плюс. Навіть машину, розбиту Кларксоном, швидко привели в порядок, приваривши новий дах, а в 2018 році продали на eBay за 2 000 фунтів стерлінгів. Адже без допомоги рояля там нічому безповоротно ламатися. Збірна конструкція перевірена десятиліттями британських доріг. Нудна і звичайна. Але хіба це глобальний недолік?

Текст: Дмитро Федоров

Публікується за згодою автора.

Першоджерело.