Уроки історії. Подорож до однієї з гетьманських столиць України

Як дістатися

Найближча до Батурина залізнична станція — Бахмач, куди з Києва кілька разів на день ходять електропоїзди підвищеного комфорту (ціна квитка ~60 грн). Із Бахмача до Батурина можна доїхати автобусом(15-25 грн) або маршруткою — приблизно 20-25 грн. Ще один варіант — узяти таксі.

Дорога до Батурина фактично безальтернативна: трасою Київ — Гомель (М01) до селища Кіпті, а звідти трасою Кіпті — Глухів (М02), разом 225 км.

Успіх супроводжував Батурин від самого початку його існування. Перші письмові згадки про це поселення відносяться до 1625 року, за Богдана Хмельницького місто було центром козацької сотні, а вже 1669-го, лише за 44 роки по тому, за рішенням гетьмана Дем'яна Многогрішного воно стало столицею Лівобережної України. Наступним гетьманом був Іван Самойлович — той самий, який у союзі з росіянами воював проти Чигирина. А вже 1687 року Іван Мазепа зробив Батурин столицею.

Одне з найменших міст України, з населенням лише 2650 осіб, Батурин — це чудовий приклад, як із глушини можна перетворитися на визнаний і затребуваний туристичний центр. Не обійшлося, щоправда, і без уряду, зусиллями якого в 2006-2007 роках було створено національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця".

Вважається, що на території заповідника 42 об'єкти культурної спадщини. Але, по суті, зі "столичних" часів Батурина до нас дійшло значно менше об'єктів: будинок Генерального суду (пізніше — генерального судді Кочубея, споруда датована другою половиною XVII століття), палац гетьмана Кирила Розумовського (1803) і Воскресенська церква — усипальниця Розумовського. Але є місце, є дух, є культ і його вдале втілення в будівлях "мазепинської ери".

Наростивши економічну базу України, гетьман Іван Мазепа значно розширив і столичне місто: у Батурині з'явилося багато кам'яних будівель, було укріплено замок над мальовничою долиною річки Сейм, облаштовано триповерховий палац у передмісті — Гончарівці.

На жаль, 2 листопада 1708 року Батурин фактично припинив існування, потонувши в крові своїх жителів. Російський цар Петро І наказав знищити столицю Мазепи, який під час Північної війни перейшов на бік шведів. Фатальну роль у долі міста зіграв полковник Іван Нос, який вказав російським військам князя Олександра Меншикова секретний прохід до фортеці.

"Різанина в Батурині" — одна з найбільших трагедій в історії України: майже 15 тисяч убитих, включно зі старими, жінками та дітьми. "Меншиков вирізав усіх, хто перебував у Батурині, підпалив і зрівняв із землею місто, захопивши 80 гармат", — писав австрійський посол Отто Плеєр за кілька днів із сусіднього Глухова.

Після тієї трагедії збереглася лише одна будова — згаданий будинок судді Василя Кочубея, який раніше доніс Петру на Мазепу. Зараз у будинку Кочубея розташований краєзнавчий музей. Навколо — старовинний парк, поруч — пам'ятник бджоляру Петру Прокоповичу, винахідникові рамкового вулика, який жив неподалік від Батурина в селі Пальчики.

Запустіння Батурина припинилося після того, як імператриця Єлизавета I відновила гетьманство. Останнім гетьманом став Кирило Розумовський (1750-1764), а Батурин — його власністю. Сюди повернулася гетьманська резиденція, хоча всі адмінустанови залишалися в попередній столиці — Глухові. Граф Розумовський коштом Малоросійської військової скарбниці будував у Батурині свій палац (нині там музей) і церкву. У місті налагодилося мануфактурне та промислове виробництво. Але після смерті господаря знову почався занепад. Тривав він до початку 2000-х років.

Тепер у Батурині нова дерев'яна цитадель. "Ця споруда є реконструкцією Батуринської фортеці, але більшість фахівців називають її бутафорією, адже збудована вона для туристів і архітектурної цінності не має", — вважає Роман Маленков, керівник порталу "Україна інкогніта". Водночас він визнає: за десяток років провінційне селище Батурин перетворилося на місто з гарними дорогами, чудово облаштованими музеями та великими перспективами.

Воскресенська церква — усипальниця Кирила Розумовського в Батурині

На території фортеці — відбудовані в стилі українського бароко будинок гетьмана, скарбниця, дерев'яна замкова церква. Тут же розташований масивний пам'ятник-хрест жертвам Батуринської трагедії 1708 року. Відбудовано Покровську церкву. Поруч із цитаделлю — пам'ятник батуринським гетьманам Многогрішному, Самойловичу, Мазепі, Орлику та Розумовському.

Останній гетьман похований у своїй Воскресенській церкві, зведеній 1803 року в стилі ампір. 1927 року радянські чиновники від культури відкрили саркофаг Кирила Розумовського, забрали звідти цінності, а склеп засипали землею. Відреставрували храм-усипальницю лише нещодавно.

Поруч із церквою збереглася будівля церковно-парафіяльної школи. Зараз там археологічний музей.