Скарби Полуботка. У пошуках козацьких скарбів вирушаємо в останню столицю українських гетьманів

Тричі столиця

Історію заснування Глухова прийнято відраховувати з 992 року. Але насправді поселення в цих болотистих, лісистих місцях виникло ще за кілька століть до цього. За часів Київської Русі зручне розташування міста на перетині торгових шляхів дало змогу Глухову перетворитися на одну з найважливіших фортець давньоруської держави. Сіверяни, які населяли його, легко налагодили ділові зв'язки з Києвом і навіть Візантією. І знайдені тут згодом зразки цегли дають простір уяві. Легко можна уявити, як на безкрайніх поліських теренах стояли не похмурі п'ятиповерхівки та пластикові кіоски, а град із величним князівським палацом і кам'яними храмами. Хоча нічого з цього до наших днів, на жаль, не збереглося.

А столицею Глухів ставав тричі. Спочатку в середині XIII століття — коли розпалося могутнє Чернігівське князівство, і Глухівське, що входило до нього, стало державним утворенням, щоправда, адміністративно залежним від Золотої Орди. Але в середині наступного століття люта епідемія чуми завдала величезної шкоди процвітаючому князівству. У Никонівському літописі записано, що в самому Глухові не залишилося жодного вцілілого. Після цього місто довго і важко приходило до тями, а питомий князь Роман Семенович переніс столицю князівства у фортецю Новосиль.

Вдруге місто всерйоз заявило про себе тільки через п'ять століть. Після знищення московськими військами Батурина — резиденції Івана Мазепи — лівобережні козаки потребували нової столиці, і Глухів якнайкраще підходив на цю роль. У листопаді 1708 року козацька старшина визначилася з новим гетьманом — ним став 62-річний стародубський полковник Іван Скоропадський. І на його вибори до Глухова приїхав навіть сам Петро I.

З 1734 по 1749 рр. гетьмани тут не переобиралися. Востаннє Глухів став гетьманською резиденцією 1750 року за Кирила Розумовського. А коли Катерина II усунула його з посади, місто ще 16 років було адміністративним центром новоствореної Малоросійської губернії. Після цього почалося повільне, але незворотне руйнування Глухова, який поступово перетворювався на маленьке провінційне містечко, яким ми всі його і знаємо тепер.

Втрачена спадщина

У той час, коли Глухів був гетьманською столицею, іноземні мандрівники говорили, що за своєю красою він перевершує навіть Київ. "...в малоросійських містах другова навряд такова міста знайти..." — писав паломник Іван Лук'янов. Набагато пізніше історики назвали місто "будівельною лабораторією для всієї України" — тут легко і зі смаком експериментували з архітектурою. Кирило Розумовський запросив до своєї столиці відомого зодчого Андрія Квасова, який на той момент став головним архітектором на підконтрольних Російській імперії землях України. Незадовго до цього Глухів укотре пережив пожежу, і архітектор зі своєю командою почали відбудовувати столицю, впроваджуючи тут продумане міське планування за принципом римського містобудування.

За часів гетьмана Кирила Розумовського місто відбудовували за принципом римського містобудування

Саме завдяки Квасову в місті з'явилася химерна будівля в центрі, де розташувався новий орган управління Гетьманщини — Малоросійська колегія. Сучасники називали цю триповерхову кам'яну будівлю, витриману в стилі бароко з елементами класицизму, восьмим чудом світу.

На замовлення молодого гетьмана архітектор побудував для нього палац у мальовничому Виригинському передмісті, взявши за зразок один із московських проектів Растреллі. Щоправда, самому Розумовському дерев'яна будівля в стилі європейського бароко не дуже сподобалася, про що він згадував у листах своїм знайомим.

На окрему увагу заслуговує і красивий палацово-парковий ансамбль генерал-губернатора Петра Румянцева. За проектом Квасова все в тому ж Виригиному було зведено двоповерховий кам'яний палац, флігелі, розлогий парк з альтанками, гротами і купальнями. Однак до наших днів нічого з цього не збереглося.

Багато будівель, спроектованих Квасовим, або безповоротно зникли, або були серйозно зруйновані під час найсильнішої пожежі 1784 року, серед них — унікальна будова Малоросійської колегії, палац Розумовського і резиденція Петра Румянцева. Зараз експерти кажуть, що більшість пошкоджених будівель можна було відновити або відбудувати наново, але на той момент Глухів уже не становив інтересу для російських монархів і сюди перестали спрямовувати кошти. Будівлі, що колись вражали величчю гостей гетьманської столиці, просто розібрали на цеглу.

Тарас Шевченко, який приїхав до Глухова, з гіркотою писав: "...я пішов блукати містом, відшукуючи те місце, де стояла знаменита Малоросійська колегія, де стояв палац гетьмана Скоропадського. Але де ж ця площа? Де цей палац?.. І сліду не залишилося! Дивно! А все так недавно, так свіжо! Сто років якихось промайнуло, а Глухів із резиденції малоросійського гетьмана став найвульгарнішим повітовим містечком".

Гуляючи Глуховом

Що ж залишилося сьогодні в місті від величної архітектури Глухова? На жаль, небагато. Вам обов'язково варто навідатися до Київської фортечної брами на Києво-Московській вулиці, збудованої за проектом Андрія Квасова на місці давньоруського поселення. Самої Глухівської фортеці не залишилося, натомість тут можна роздивитися вцілілі фрагменти оборонної лінії. Також досі збереглося унікальне планування Глухова, ретельно продумане далекоглядним зодчим.

Від воріт вулицею Терещенка можна вийти до білосніжної, з небесно-блакитними банями Миколаївської церкви на Соборній площі, що також фігурує у столичній історії Глухова. Свого часу тут наставляли на гетьманство Данила Апостола та Кирила Розумовського. Побудовано церкву в стилі українського бароко ще 1695 р. відомим майстром Матвієм Єфімовим та його артіллю, і сьогодні вона вважається найстарішою будовою Глухова. Навпроти розбито сквер, названий на честь видатних реформаторів хорового церковного співу Дмитра Бортнянського та Максима Березовського, також вихідців із Глухова, тут же знаходяться їхні скульптурні зображення. Але до 1962 р. на місці парку стояв Троїцький собор — колишній головний храм Глухова. Пам'ятний він тим, що тут у листопаді 1708 р. наклали анафему на Івана Мазепу. Сам храм був збудований козаками, але неодноразово горів, і щоразу його дбайливо відновлювали. Але в розпал антирелігійної кампанії Хрущова місцева влада заявила, що церква "псує вигляд міста", і собор остаточно знесли.

За легендами, саме в Глухові сховав половину своїх скарбів гетьман Полуботок

Свого часу тут гості міста милувалися і розкішною будівлею Малоросійської колегії, яка фасадом виходила на Києво-Московську вулицю. Але сьогодні на неї можна подивитися лише на кресленнях і малюнках. Якщо повернути з вул. Терещенка на Спаську, то одразу видно Трьох-Анастасіївську церкву — кафедральний собор Глухівської єпархії. Гроші на будівництво першого кам'яного храму свого часу дала друга дружина гетьмана Скоропадського — Анастасія. Гетьманша була на рідкість цікавою жінкою, яка мала величезний вплив на чоловіка. Серед козаків широко розійшовся жарт із цього приводу: "Іван носити плахту, а Настя — булаву". Нерідко бувало так, що заповзятлива господиня міста приймала важливих гостей із Києва або Санкт-Петербурга самостійно, навіть не повідомляючи про це чоловіка. Трьох-Анастасіївську церкву було пошкоджено під час пожежі 1784 р. Згодом діти місцевого купця Артемія Терещенка (на честь якого й названо одну з центральних вулиць міста) виділили кошти на будівництво нової будівлі храму. Автором проєкту став академік архітектури із Санкт-Петербурга Андрій Гун, затятий прихильник так званого російського стилю. Стару прибудинкову гетьманську церкву за фінансового сприяння братів Терещенків перебудували на каплицю, але в 1950-х її знесли.

Якщо пройдете трохи далі вулицею, побачите і Спасо-Преображенську церкву. Це одна з небагатьох будівель архітектора Квасова, що збереглися до наших днів.

Якщо у вас буде час, обов'язково погуляйте околицями міста — подекуди тут збереглася стара забудова. А за бажання можна з'їздити і до відомої Глинської пустині — чоловічого монастиря за 14 км від міста. За радянських часів духовне місце безжально знищували, замість обителі тут почало працювати дитяче містечко, потім сільськогосподарська артіль і колгосп. Усіх ченців виселили. Але сьогодні монастир активно відновлюється, на території комплексу реставрують старовинні храми, запрацювала іконописна майстерня. Таке місце ідеально підходить для любителів тиші. Здається, що кожен закуток стародавньої обителі пронизаний якимось особливим умиротворенням і добротою.

У пошуках скарбів

Як свідчить легенда, незадовго до смерті Павло Полуботок розділив свої скарби на дві частини. Одну він відправив до Банку Англії, а другу сховав на території Глухова. Самі місцеві вважають, що гетьманське золото в середині ХІХ століття знайшов Артемій Терещенко, і саме за рахунок цього відома в місті родина розбагатіла. Утім, дослідники впевнені, що купець, який отримав у містян промовисте прізвисько Карбованець, нажив капітал за рахунок поставок хліба під час Кримської війни. А це означає, що скарби досі зберігаються десь на території міста і чекають на українського Індіану Джонса, який зможе їх знайти.