ШАХова казка. Чому серіал Netflix "Хід королеви" став блокбастером

Бет замість Боббі

Фільм знатий за однойменною книгою американського письменника Уолтера Тевіса 1983 року. Подібний роман про успіх "Король більярду" він написав в кінці 1950-х, а в 1961 році його екранізували з голлівудським красенем у головній ролі Полом Ньюманом.

Тут теж головну роль зіграла фантастично красива британо-аргентинська актриса й модель Аня Тейлор-Джой.

Що стосується головної героїні "Ходу королеви" (коректний переклад — ферзевому гамбіт — ред.), то основою історії послужила доля видатного американського гросмейстера Бобі Фішера: Тевіс зробив рокіровку, помінявши в своєму романі Боббі на Елізабет — так ефектніше.

Деякі глядачі побачили в картині алюзії з трьома книгами: двома романами Володимира Набокова — "Захистом Лужина" (про шахіста), "Лолітою" (про німфетку) — і казкою Льюїса Керролла "Аліса в Задзеркаллі", де географія чарівної країни являє собою велику шахову дошку.

Перші дві вплинули на атмосферу роману Тевіса, а ось перевернутість задзеркального світу в світлі шахів Скотт використовував в якості одного з фентезійних прийомів.

магія шахів

Руда симпатична дівчинка-підліток Елізабет Хармон потрапляє в інтернат. Напередодні ексцентрична матуся дівчинки привезла її до батька, якого та ніколи не бачила. У нього давно інша сім'я. Розмова не вдалася, мати в поспіху кинулася до автомобіля і так відчайдушно жала на педаль газу, що, спровокувавши аварію, загинула. Дитина дивом залишилася живою. І ось вона у притулку.

Там немолодий прибиральник навчив Бет грати в шахи, і тут же у неї виявилися феноменальні здібності. Однак вихователі підсаджують дівчинку на транквілізатори — для заспокоєння. Наковтавшись таблеток, Бет стала регулярно бачити на стелі гігантську перевернуту шахову дошку (привіт Льюїсу Керолл!), де швидко рухаються фігури. Причому, якщо дівчинка її бачить — перемога, вважай, у неї в кишені.

Краса — страшна сила

Ті, хто нічого не розуміє в шахах, можуть не хвилюватися: у фільмі все побудовано в дусі змагання й азарту, і це затягує. У картині відтворюється час, коли гросмейстери були зірками: про них писала преса, їх показували по ТБ, у них були, крім космічних гонорарів, тисячі фанів з шаховими дошками під пахвами.

Наша Елізабет красива, як Мерилін Монро, надрозумна та стильна. Вона свердлить супротивників гіпнотичними, величезними, наче озера, очима. З такою зовнішністю їй взагалі не обов'язково рухати шахові фігури — досить декілька разів кліпнути очима-прожекторами. У чоловіків-шахістів два варіанти: або програти, відчайдушно, з криками вчепившись собі у волосся, або після програшу чуттєво потиснути красуні руку. Більшість віддають перевагу другому варіанту.

Програвала вона тільки двом чоловікам: американцеві (ненадовго) на прізвисько Пірат і головному своєму ворогові — чемпіону світу з СРСР Боргову.

Московське фентезі

Боргова вона так боялася, що напилася напередодні матчу. Тому під час гри в Мексиці боролася з двома факторами: Борговим і похміллям. У другого виграла, випивши три графина з водою, а Боргову — програла.

Кульмінація — чемпіонат світу 1968 року в Москві. Джанін, темношкіра подружка Бет з інтернату, — Чорна королева. Сама Елізабет — Біла, у розкішному білому пальті з великими ґудзиками. Жадібний американський уряд не захотів спонсорувати поїздку в Союз своєї підданої, гроші дала подружка. Геть дежрзалежність, хоча батьківщина нав'язала їй цереушників для охорони.

Але що відбувалося в Москві в цьому фільмі — суцільне фентезі. Столиця СРСР показана готично-соціалістичною, тут величезні засніжені простори, і все прагне вгору і в сторони: рубінові кремлівські зірки, найширші проспекти, гігантські сталінські висотки, схожі на готичні замки.

Якщо в знаменитому бойовику з Арнольдом Шварценеггером "Червона спека" (1988), дивлячись на злодійську "малину" розміром з Палац спорту, всі сміялися, то в "Ході королеви" подібне працює. Тому що ми беремо все ті ж стереотипи, але поміщаємо їх в фентезійне середовище — в казку з богами, людьми й орками. Тут вони, злегка перетворені, не шаблонні типи, а чарівні персонажі. А Елізабет Хармон — шахова богиня.

Турнір відбувається у Палаці "Москва": щось середнє між сталінської висоткою і Гоґвортсом. На вулицях — тисячі москвичів: військові, люди похилого віку, міліціонери, школярі: всі стежать за кожним ходом Королеви. З кожним її виграшем народна радість посилюється. Тут всі її ласкаво звуть Лізою.

Вона, граючи з чоловіками, робить їм послуги — це милість Божа. Воно й не дивно — навіть просто поруч присісти з такою красунею вже надихає. А сісти за гру один на один? А?! Гросмейстер Лученко програв, але щасливий. Сивий, кошлатий, він захоплено трясе своєю борідкою-клинцем і круглими окулярами — копія дореволюційного професора чи депутата Держдуми. У нього зовсім не радянська зовнішність, але, як один з героїв метамодерної казки, він доречний і колоритний, ця інтелігентний підданий Мордора-Москви-СРСР.

Скотт Френк надав шахового світу Тевіса риси Толкіна і всесвіту Marvel — ось це хід! У фільмі є щось і від оперети, але загалом — він заворожує. Особливо коли бачиш кольоровий вітраж у московському номері Елізабет, зроблений у стилі художника-емігранта-абстракціоніста Василя Кандинського.

І ось перед нашою Лізою застебнутий на всі ґудзики мерзенного коричневого костюма Боргов — людина у футлярі, може, навіть кагебешник — огидна бюрократична державна електронно-обчислювальна машина.

Всі колишні американські партнери з шахів написали Лізі шпаргалок. Але Людина-машина розкусив їх. Що може врятувати Лізу? Звичайно, магічна сила! Дивлячись вгору, вона розгледіла на стелі заповітну чарівну дошку, яка розігрувала небесні партії, де фігурки рухаються з неймовірною швидкістю. Боргов і всі глядачі теж задерли голови, але бачать дошку тільки обрані — вона й ми, глядачі.