35 років ВВ. Олег Скрипка про весну в Парижі, падіння рейтингу Зеленського та укус Maruv

Олег Скрипка, Воплі Відоплясова, інтерв'ю Фокусу
Фото: Кирило Чуботін | Олег Скрипка розповів Фокусу, як виникли "Воплі Відоплясова"

Олег Скрипка розповів Фокусу, як виникла легендарна рок-команда і чому йому вдається знову і знову підривати культурний простір України.

ВВ вперше зіграли на баяні блюз-рок. Група кілька разів змінювала розвиток української популярної музики, парадоксально поєднуючи полярні речі. Наприклад, у першому їхньому суперхіті "Танцi" (1988) вони поєднали відсторонену інтонацію робота, близьку німецькій групі Trio, і припанковані образи "хлопців із села".

У хіті "Весна" (1996) синтезували фолк і сучасний RʼnʼB, а в композиції "День народження" (2000), яка яскраво відкрила нульові роки, — східні і блюзові ритми.

Група з блиском, у своїй системі координат, регулярно видає і кавери на відомі народні пісні на кшталт "Постой, паровоз" або "Їхали козаки", даючи їм нове життя.

"Воплі Відоплясова" на сцені виглядали, як сільські хлопці: у майках і спортивках. А звук давали західний!

лідер ВВ
Олег Скрипка

Усі ці роки незмінним лідером групи залишався Олег Скрипка, з яким ми зустрілися серед пальм у ресторані Queen з розкішним видом на Дніпро і міст Метро. Олег був одягнений у все чорне, включаючи капелюх, і був елегантний, немов ковбой з фільму Клінта Іствуда. Цьому образу тільки суперечили темне намисто на шиї і кулон-мандала. Рокер був привітний і незмінно обдаровував нас злегка сумною, але чарівною посмішкою. Якого б запитання ми не торкалися, Скрипка виявляв неабияку ширину кругозору і нешаблонність мислення. Це йшло врозріз з тим "простим хлопцем", який вимальовувався з його пісень. Але цей образ був винятково затребуваний: 26 листопада класики українського року дадуть концерт у столичному Палаці спорту, присвячений 35-річчю ВВ.

Олег розповів Фокусу, як виникла легендарна рок-команда, чому він переїхав до Франції, але через кілька років утік звідти, якими нетривіальними способами пробивав дорогу майбутнім хітам, чому йому вдається знову і знову підривати культурний простір України та який принцип виховання своїх дітей Олег вважає правильним.

Як народилися "Воплі Відоплясова"?

- Мені хотілося грати в рок-групі ще в школі. Десь у восьмому класі ми зібрали команду. Співали англійською мовою. Група мала назву Imposters ("Самозванці"). Моя перша авторська пісня називалася We Are The Robots, вона була в стилі диско-рок. Потім я вступив до КПІ, переїхав до Києва і шість років намагався створити рок-групу. Вона була зібрана на радіотехнічному факультеті, але в нас не було нормальної апаратури, і я поневірявся по різних рок-колективах. Мене вже зібралися відправити кудись далеко від Києва. І тут до мене в гуртожиток прийшли два музиканти — Юра Здоренко і Сашко Піпа. Ми познайомилися, коли пробувалися в різні рок-групи. Ми почали грати на акустичних гітарах — і відразу виникло відчуття: це моє! З того моменту і почалася моя справжня музична доля — це сталося навесні 1986-го. Тоді ж трапилася катастрофа в Чорнобилі і в Київ переїхав Сергій Сахно (він звідти родом), який став нашим ударником.

"В Україні зараз міщани — визначальний клас. Вони прийшли до влади — перше покоління нуворишів. Але вони пам'ятають, звідки вони родом, і пісня "Танцi" їм теж близька"

Півтора року складали репертуар. Випустили перший магнітоальбом "Хай Живе ВВ". Потім були виступи на фестивалі "Молодість" і знаменний концерт "Перший київський рок-парад", де виступило близько 50 груп. Але нас запамʼятали, ми стали володарями звання "Група року".

Як виникли "Танцi", які вже 33 роки не виходять з моди?

- У той період ми із захопленням слухали пісні німецької групи Trio. І реп уже існував у якомусь вигляді. Хіп-хоп виник на злитті двох течій — репу і RʼnʼB (ритм-енд-блюзу). Trio перші вгадали цей хід у своїй композиції Da, Da, Da. Кілька пісень ВВ того періоду — референс у їхню сторону. І "Танцi" перші в цьому ряду. Ще мене надихнула радянська естетика, яка передбачала якийсь примітивізм. Але в нас вийшло з протилежним знаком — панк, дадаїзм. Частково це є у Володимира Маяковського та Данила Хармса. Ми взяли це все і додали рок-рифи. Вийшла українська, радянська версія панку. На Заході панк — абсолютне заперечення. А в нас — швидше прикол. У музичному відношенні це був такий собі мікс Trio і Sex Pistols.

Олег Скрипка, Воплі Відоплясова, інтерв'ю Фокусу
35 років "Воплям Відоплясова"
Фото: Getty Images

Ми начебто знущаємося, але в той же час оспівуємо це все — колгосп, клуб. Якщо торкнутися філософії, то першим Гоголь звернув увагу на маленьку людину. Раніше оспівувалися королі, царі та принцеси, а в нього в центрі творів — маленька людина. А ми всі в якомусь сенсі маленькі люди. Але наші бурі в склянці води гідні втілення.

В Україні зараз міщани — визначальний клас. Вони прийшли до влади — перше покоління нуворишів. Але вони памʼятають, звідки родом, і ця пісня їм теж близька.

Це єдина річ, яка в мене виникла моментально, хоча зазвичай довго пишу пісні. Я працював на оборонному заводі "Квант", і в мене був час на обід, за цей час потрібно було вигуляти. Іду по вулиці Червоноармійській (тепер Велика Васильківська), тук, тук, тук — і в голові склалося: "Та, та, танцi…" Мелодії як такої там немає, але був вдалий рифовий програш.

Хлопці з нашого району

Як баян став провідним інструментом у рок-команді?

- Саша Піпа, я і Юра Здоренко — новатори. Ми не хотіли грати, як інші, повторювати чиїсь стандарти. А клавіша [синтезатора] в нас просто не було. Тому клавішні партії я грав на баяні — так ніхто до нас не робив. І вийшов розрив шаблону. Чим брали "Воплі Відоплясова"? Ми на сцені виглядали, як сільські хлопці: у майках і спортивках. Це була наша фішка: пацани з мікрорайону, які йдуть в кіоск за пивом.

Цей хід повторила київська хіп-хоп-група "Гриби" — хлопці зі спальних районів.

- Напевно, так. Але самі глядачі цього не усвідомлювали, а грали ми фірмово. Ми виходили з баяном і гітарами "Урал", а звук давали західний!

Організатори спочатку дивувалися: "Хто їх пустив на сцену?" І це тривало досить довго, на тих же московських фестивалях, навіть коли ми вже були популярні. На фестивалі "Нашестя" нам кричали: "Приберіть цих пляжників зі сцени. Хто вони такі ?!" А ми в шортах-бермудах і вʼєтнамках. Але починаємо грати — і звук "качає" зал. А тут ці російські рокери в чорних футболках, у шкірі — "Король і Шут", — усе серйозно: пропиті обличчя, пуза, усе згідно з канонами року. Однак наша тема працювала!

Важливо
Золотий ювілей Queen. 50 років головній арт-роковій групі в історії
Золотий ювілей Queen. 50 років головній арт-роковій групі в історії

Публіку потрібно дивувати. Ми жили в СРСР, і до нас прийшла західна рок-музика. Вона нас вразила, усі їхні "удівляшкі" ми взяли. Тобто наші люди їздили на картоплю, але слухали американський рок-н-рол. Тоді це були два світи, що не склеювалися, а ми їх взяли і зʼєднали на сцені — через свої образи.

Ви памʼятаєте моменти ажіотажу серед публіки? На стадіоні?

- Що стосується величезних майданчиків, то технічно це складна штука. Артистові отримати кайф на такому майданчику непросто: публіка далеко, ти занадто залежиш від технічних служб — своє виконання не дуже добре чуєш. По-справжньому емоційно розчинитися можна тільки в клубах.

"У мене четверо дітей: двоє — консерватори, двоє — революціонери. У цілому — гармонія. Якщо комусь із них чогось бракує для результату, даю йому цей ресурс, щоб дитина реалізувалася"

Якщо взяти ранні концерти, то згадую репетиційну базу в ДК "Укркабель". Хтось там домовився — і нам за репетиції потрібно було для кабельників давати іноді шефські концерти.

Там невелике приміщення на півтораста чоловік, туди приходили наші перші фанати. Там ми зрозуміли: "Танцi" — це хіт. Публіка поводилася так, немов у зал кинули гранату: відбувався вибух — і починався справжній армагедон.

Був серед глядачів чувак на прізвисько Астролог — хіпі, екзальтований інтелектуал-алкоголік. У першому ряду завжди були панки, які майже падали на сцену. І Астрологові, котрий ледве стояв на ногах від портвейну, вони затуляли сцену. І ось він від туги і відчаю, що не видно групи, починав їх кусати за пʼяти (сміється). Це було щось!

Французькі метаморфози

Чому ви так запали на Францію, що після гастролей навіть залишилися там жити в період 1990-1996 років?

- По-перше, перша пісня, яку я в дитинстві сприйняв, була Tombe la neige. По-друге, сучасну культурну Францію створювало багато українців-емігрантів. Французи симпатизують росіянам, але багато з того, що вони вважають російською культурою, привнесли саме українці. Наприклад, творець французького гламуру початку XX століття — киянин Олександр Вертинський. Він виходець з наших театральних кіл. Його стиль — київська театральна естетика, якій властива мʼякість, експресія, аристократичність. Стиль, створений у тому числі і Вертинським, називається там білим кабаре. До його створення має відношення і співак Петро Лещенко — він українець з Одеси.

Олег Скрипка, Воплі Відоплясова, баян
Блюз на баяні. Олег Скрипка в рок-естетику ввів баян і вже десятки років не розлучається з цим інструментом, зробивши його своєю фішкою

Тому і наші речі у французів викликали резонанс, збігся генетичний код. У нас баян, а в них акордеон — традиційний інструмент французького шансону.

У нас були свої метаморфози: ВВ "зайшли" до Франції якимись міщанами-пролетарями, а вийшли звідти аристократами. Французькі дівчата в нас бачили таку сиру маскулінність, якої в місцевих було мало. Ми виглядали, як самці з дикого суспільства. Розрив хутра баяна!

Ви і басист Піпа одружилися з француженками…

- Так, ми створили сімʼї. Я серйозно інтегрувався у французьке культурне товариство — театр, музика, кінематограф. Цей період тривав понад шість років.

Чому роман з Францією закінчився?

- Тому що емоційна, пристрасна, сексуальна любов закінчується через шість років. А духовна так і не почалася. Вона розвивається на духовній єдності, а її не було. Тоді я зрозумів, яка велика може бути культурна різниця: ти можеш вивчити мову, любити і поважати культуру іншої країни, але десь глибоко, у кореневій системі, ти не зможеш стати французом. Це не катастрофа, це біологічний факт! Тільки коли я вже був по вуха у французькій культурі, усвідомив, що я — українець. Хоча мені вже навіть сни снилися французькою мовою.

"У будь-якого нашого президента катастрофічно падав рейтинг. У Зеленського, до речі, ще не так швидко, як у попереднього"

Але волею-неволею ти замислюєшся над своєю культурною місією. У Франції ти якась іграшка, екзотичний фрукт.

У мене були пропозиції від Івана Реброва — це такий пост-Шаляпін, він був росіянином німецького походження, співав російську шароварщину під балалайки, щось на зразок опери в кабаре. З мене захотіли зробити щось подібне, і тут я сказав собі: "Стоп, це вже точно не моє". Хоча і пропонували серйозний контракт.

Ваше тріумфальне повернення на батьківщину відбулося в 1997 році разом з альбомом "Музика" і суперхітом "Весна", коли ви зібрали букет нагород на "Таврійських іграх".

- Фактично ВВ не було на той момент. Два музиканти залишилися в Україні, два — у Франції. Ми з басистом Сашком Піпою удвох писали цей альбом. Барабанщика не було, тільки драм-машина. Партії інших інструментів зіграв я сам. Коли зробили "Весну", Саша сказав, що він не має відношення до цієї пісні, — це не панк, це щось інше.

Ви дрейфували від панку до фолку?

- Я б не сказав, що "Весна" — це фолк. Це сучасний RʼnʼB. І ми перші тоді зробили те, на чому заснована вся сучасна західна музика. Якщо "Танцi" — це перший реп, то "Весна" — перший RʼnʼB-шний "кач".

Як стався розрив відносин, адже вас уже багато що повʼязувало з Францією?

- У мене був дуже хворобливий розрив з дружиною [Марі Рібо]. Там були сильні романтичні відносини. Головна різниця в тому, що українці приймають рішення емоціями, а французи все раціоналізують. Але я відчував тоді, що любов померла. Дружина не усвідомлювала, що відбувається. Я бачив, що ми віддаляємося одне від одного, і сам розрубав цей гордіїв вузол. Ми посварилися з дружиною — це було в перший і останній раз.

"Французькі дівчата в нас бачили таку сиру маскулінність, якої в місцевих буломало. Ми виглядали, як самці з дикого суспільства. Розрив хутра баяна!"

"Весну" я записував у центрі Парижа. Усі ці архетипи — "Забіжу до Зіночки, хильнемо по чарочці…" — написано там. Усе це там з мене вискочило, далеко від України.

Я пішов з дому в студію, де закінчував роботу над альбомом. А якраз була весна — квітень. Зазвичай у Парижі у квітні вже мімози цвітуть, а тут виходжу на вулицю, а там падає сніг. Згадав японський фільм "Легенда про Нараяма": син, прощаючись, несе маму в гори під час снігопаду. Я зрозумів, що французький етап для мене закінчився, завершив свої справи в Парижі, забрав пожитки і переїхав до Києва.

Спочатку ремікс, потім — оригінал

Нульові ви відкрили хітом "День народження" з індійським програшем. Чому Індія?

- Знову ж картинка: село, клуб, крутять індійські фільми. Але що стосується мелодії — вона східна, але не індійська, як усі думають через кліп, а середньоазійська, адже я народився в Таджикистані. І перша музика, яку чув по телевізору, таджицька, пакистанська та афганська. Вона в мене всередині до пори до часу дрімала. А естетично в кліпі ми зняли Індію.

Але "День народження" всі столичні FM-станції відмовилися брати — просто залізобетонна стіна.

Чому? Навіть культовий статус вашої групи не допоміг?

- Ні, це і досі так відбувається. Незвично звучала пісня. Немає приспіву, який зручно підспівувати. Але я беру цю пісню і роблю на неї простенький танцювальний ремікс. Знімаємо кліп на оригінал, але перемонтуємо його на ремікс. А ось уже ремікс, близький за стилем диско, "заходить" на ТБ, а потім — і на радіо. Спочатку люди звикли до реміксу і зображення, а після вже й оригінал "зайшов": у цій пісні все сталося навпаки. Довелося розробити цілу тактику впровадження.

Квоти поліпшили ситуацію на радіо чи навпаки?

- Звичайно, поліпшили — зʼявилося багато українського контенту.

Але я і тепер ВВ на FM не чую.

- А нас і не було особливо — ми рідко потрапляємо в гарячі ротації. Як на мене, ситуація виглядає приблизно так. Артисти-харизмати, котрі співають українською, розробляють грунт нової української музики, віддають цій музиці душу і серце, але сама вона ще не дуже популярна — нове не відразу сприймається. Пізніше ці напрямки продовжують інші.

Олег Скрипка, ВВ, Воплі Відоплясова, лідер ВВ
Рок-довгожителі. У ВВ неодноразово змінювався склад, але Олег Скрипка незмінно залишався лідером колективу

Квоти поміняли баланс — виник україномовний поп, раніше він був тільки російськомовним. З нових рок-зірок, кому точно допомогли квоти, — це групи "Беz обмежень". Вони і раніше багато виступали на фестивалях, але не могли прорватися. А тут раз — хороша група стає відомою.

Так піднялася і купа посереднього матеріалу. Але що робити, людям подобається посередність. Однак усе одно в публіки смак змінюється, коли її вдається по-справжньому здивувати.

Народ вимагає жертв

Навіщо діячі шоу-бізнесу та спортсмени йдуть у політику? У нас актор — президент, боксер — мер. Святослав Вакарчук заходив у політику вже двічі і виходив з неї, нічого не досягнувши.

- А Жак Ширак балотувався пʼять разів. І все-таки став президентом Франції. І був, до речі, найвдалішим президентом, хоч зайшов у політику майже дідком. Коли Вакарчуку буде 70 років — дивись, стане президентом (сміється).

Я чому у вас питаю про діячів шоу-бізнесу в політиці — у вас теж була загадкова історія у 2015 році, коли вас призначили радником щодо Андріївського узвозу, і піднявся великий шум. У вас є досвід, щоб висловитися на цю тему.

- Можу пояснити, у чому справа. Якщо говорити про Андріївський узвіз — я хотів зробити там свій фестиваль "Країна мрій". Застосувати до однієї вулиці цей формат і розширити його на Київ.

Але так — ні з чого тоді зчинився галас, і все завершилося, не розпочавшись. І мій досвід тепер каже: публіці постійно хочеться свіжої крові. Їй потрібні нові жертви. Узяти якусь відому, але нову, чисту в політиці людину і вмочити її в бруд — це найбільше народне задоволення.

Із Зеленським зараз відбувається те ж саме?

- У тому числі. У будь-якого нашого президента катастрофічно падав рейтинг. У Зеленського, до речі, ще не так швидко, як у попереднього. Але що робити — людям подобається витирати ноги об когось. Єдина різниця — що мене призначили радником мера, а ці самі в політику йшли, усвідомлено. А коли людина в політику усвідомлено прагне, вона повинна розуміти: народ у нас ненавидить політиків.

Нічого не навʼязувати

У вас з дружиною Наталією Сидь четверо дітей. Вони сприймають ваші пісні? Вони їх слухають?

- Якщо говорити про моїх дітей, зрозуміло, що вони живуть в іншому світі і менталітеті. Для них батько і моя музика — базис. Це як борщ, який ми їмо щодня і не усвідомлюємо, смачний він чи ні. Він є — і все. А вони творять щось своє, нове. Хоча я бачу в їхньому розвитку свої патерни. Це в них у хромосомах прописано. Я навіть радий, що в них немає культу моїх пісень. Вони слухають інших виконавців. І мені подобається, що в них хороший смак. Західну музику слухають. Старший, Роман, взагалі великий оригінал — йому подобається Штраус. Та ж група Trio. Він їх сам знайшов, без мене. Може і сербську весільну музику слухати.

Ви розумієте його логіку?

- Так! Тому що це і мені подобається. Але йому не навʼязую. У нього такий же смак, як у мене. А Устим слухає хіп-хоп, реп — саме те, що на піку моди. Але не експериментальне, а мелодійне, красиве, де хороший текст, яскраві кліпи.

Є якийсь головний принцип виховання від Скрипки-батька?

- Головний принцип — нічого не навʼязувати, давати можливість для вибору і розвитку. І там, де ти бачиш, що дитина може сама щось зробити, нехай робить. Якщо помічаєш, що їй чогось бракує для результату — даєш їй цей ресурс. Невеликий, такий, щоб дитина реалізувалася.

У мене четверо дітей: двоє — консерватори, двоє — революціонери. У цілому — гармонія.

Вкусила Maruv

Два слова про скандал з премʼєрним кліпом вашого каверу Two Colors на класичну українську пісню "Два кольори". Мені сподобався ваш блюз-роковий варіант. Хоча, на мій погляд, потрібно було її заспівати: половину англійською, половину — українською. Так чи інакше, ваш кавер підірвав мережу: хтось за, хтось проти. Чому ця рок-обробка викликала такий хайп?

- Тому що я за своєю природою новатор, культурний революціонер. Я відчуваю потенціал там, де начебто все вже коростою покрилося. Дуже прикольний був коментар у соцмережах до кліпу Two Colors — що Скрипку вкусила Maruv: у червоно-чорній естетиці кліпу побачили і вампіризм. Так, є вампірський світ, у якому ми живемо, і є світ вишиванок, світ ідеальної України, до якого належало класичне виконання композиції "Два кольори". Я зʼєднав два цих світи — і стався культурний вибух.

Олег Скрипка, Червоне і чорне, Два кольори
Червоне і чорне. Коментатори відео на пісню Two Colors пожартували, що Скрипку вкусила Maruv: у червоно-чорній естетиці кліпу вони побачили вампіризм

Пригадую, як у дитинстві ми займалися шкільним хуліганством. Купували в аптеці гліцерин і марганцівку. Гліцерин був у баночках, але варто було туди додати марганцівку — виходила бомба, це все вибухало! Ось я і роблю такі речі, тільки в культурному сенсі.

Але після таких "вибухів" ми і переходимо в новий період. Це без пафосу. Я усвідомлюю, що колись ВВ підірвали "Танцями": почалася нова українська естрада як феномен, уже пострадянська, після епохи ВІА — Івасюка та Ротару. А для сучасної української естради "Весна" була відправною точкою: RʼnʼB, драм-машина, баян. Мені і тоді деякі говорили, що ці хлопці з Мурманська [Скрипка жив у юності в Кіровську Мурманської області] перекручують українську мову тощо. А насправді я кавери роблю з любовʼю і повагою до оригіналу. Любов і повага для мене — принципові речі.

І навіть "Постой, паровоз"?

- А "Постой, паровоз" — це шансон. Оригінальний злодійський шансон походить з одеського джазу початку 20-х років минулого століття. Це хороша, класна музика. І те, що я роблю з подібною народною музикою, називається реставрація. Беру джерело і знову даю йому силу і красу, яка була закладена в цій речі. У тих же "Двох кольорiв" були десятки переспівів, але в тому ж ключі. І ніхто не переспівав оригінал у виконанні Дмитра Гнатюка — це такий радянський блюз із сильним текстом і оригінальною мелодією. Чому ні? Тому що звикли до стандартів. А я не люблю за кимось повторювати.