9 номінацій на "Оскар". Але що не так із фільмом "Банші Інішерина" Мартіна Мак-Дони?

Драма ірландця Мартіна Мак-Дони "Банші Інішерина" отримала 9 номінацій на "Оскар", зокрема й найпрестижніші: "Найкращий фільм" та "Найкращий режисер". Картина має безліч позитивних рецензій. Але іноді компліменти з такими застереженнями: "картина дивна" та "у другій половині фільм самознищується". Фокус розбирається, у чому його "дивина".

На мій погляд, фільм викликав захоплення критиків, тому що, дивлячись його у них в думці як своєрідний підрядник виникає інша стрічка Мартіна — культова кримінальна драма про кілерів "Залягти на дно в Брюгге" (2008). Саме вона своєрідно "доповнює" "Банші Інішерина" і робить його повноцінним. Але прибери цю підпору, і фільм починає сипатися від безглуздя.

Милі кілери

Мак-Дона створив "Брюгге" під впливом "Кримінального чтива" (1993) і "Карти, гроші, два стволи" (1998) — фільм немов їхнє "продовження" — тільки ірландською. Основна фішка "Брюгге", успадкована від Тарантіно та Гая Річі, що кілери тут постають як звичайні люди: захоплюються екскурсіями, безпосередні, базікають про їжу та погоду і навіть розмірковують про совість. Це все їх зближує з глядачами, які потім професійних убивць зі значно більшим інтересом спостерігають у "справі". І навіть за них переймаються. Мовляв, так — убити цим хлопцям — раз плюнути, зате вони мило залицяються до дівчат, цінують смак пива, цікавляться музеями та церквами. А вбивства — просто неприємні моменти в роботі, які, напевно, є у кожного, адже багато хто працює заради грошей. Такий погляд у кіно на професійних злочинців був тоді оригінальним.

У "Брюгге" та ж чудова парочка акторів, що у "Банші" — це Брендан Глісон та Колін Фаррелл. Вони кілери-партнери — старший Кен, молодший Рей. За сюжетом, Рей випадково за виконання завдання разом із замовленим священником застрелив хлопчика. Шеф наказав невдалим кілерам — залягти на дно в Брюгге.

У процесі спілкування в красивому середньовічному бельгійському містечку Кен починає опікати Рея, прикривати його перед босом, розуміючи, що той по суті ще хлопчик. Раптом Кену надходить наказ — прибрати напарника, що проштрафився. Кен майже зробив це, але Рей у нього на очах був готовий сам застрелитися через переживання з приводу вбивства дитини. Кен зупинив його. І вирішив "вписатись" за нього. Кен самотній і став ставитись до нього, як до сина. Саме тому у фіналі картини Рей жертвує собою заради порятунку Кена.

Злісні селяни

Повернемося до "Банші". Тут на острівці теж все зводиться до розвитку стосунків двох друзів: старший скрипаль Колм (Глісон), молодший пастух Патрік (Фаррелл).

Атмосферно показаний сам острів, його мешканці, атмосфера. Віриш у це все беззастережно. Час дії — 1923 рік — через протоку — на острові Ірландія — триває громадянська війна. А тут усе спокійно.

У фільмі бездоганно показана низка провінційних персонажів: коп, що б'є сина-дурника (чудова акторська гра Баррі Кеогана), сестра Патріка — найосвіченіша остров'янка, стара-віщунка, бармен. Додамо до цього ще тварин: ослицю, собаку і — ансамбль буде повним.

Але стрижневий конфлікт між Колмом і Патріком. Якось Колм сухо оголошує, що не хоче витрачати свій час на Патріка, не бажає спілкуватися, а вивільнені години витратить на твір музики, щоб так залишитися в пам'яті людей. Скрипаль уже у віці і йому ніколи спілкуватися з пастухами.

Патрік приголомшений. Він намагається відновити стосунки, просить вибачення невідомо за що. Водночас, коли Колм все більше спілкується зі студентами консерваторії, яким його музика подобається, Патрік намагається наполягати, але Колм висуває шокуючу умову: якщо той чіплятиметься до нього з проханням дружити — він щоразу відрізатиме у себе палець.

Звучить дико, особливо з вуст музиканта, але саме так він і робитиме.

Кримінальний флер

Щодо цієї дії, то вона пов'язана з кримінальним світом. Іноді бандити Латинської та Північної Америки можуть калічити або відрізати пальці за борги (у "Роккі" бос районної мафії доручає боксерові Роккі зламати палець боржнику, але той не зміг через свою доброту). Це роблять собі члени якудзи, які самі завинили. Це форма вибачення всередині злочинних кланів, але така, щоб одночасно показати й відданість. Таке є у Японії донині.

Зазначимо ще раз, відрізання пальців пов'язане з криміналом. І тут Мак-Дона використовує ефект перевертня, тільки в Брюгге він своїх кілерів наділяв звичками обивателів, а тут навпаки: сільський скрипаль робить вчинок, властивий якудза. Що, звичайно, особливо дивно з боку музиканта, які зазвичай тремтять над своїми пальцями: адже це їхнє знаряддя праці, зламаєш — не зможеш заробляти.

Розпалювання

Колм починає відрізати пальці. Але не просто, а підкидати їх у хустці своєму ексдругу Патріку, який буквально починає божеволіти від цього ритуалу, що не дивно.

Показано, що в нього й розуму небагато. Після "відставки" Патрік допитується в односельців — хто він для них? І з'ясовує, що "простуватий добряк".

Якось напившись, він Колму висловлює в пабі, що "доброта серця і добрі стосунки — важливіше чи хтось знає Моцарта, чи ні". І абсолютно правий. Спіч справляє на Колма враження: "Ти мені навіть сподобався". Але Патрік, який протверезів, намагається перепросити, знову нав'язується і отримує наступний палець.

І ось розв'язка, яка найбільше викликає подив (буде невеликий спойлер, але без нього ніяк).

Черговий палець Колма з'їла улюблена ослиця Патріка і померла, подавившись. Пастух сталевим голосом повідомив музикантові, що за це завтра, о другій годині дня, він спалить будинок музиканта, кинувши туди пляшку із запальною сумішшю. Нехай вижене з хати собаку.

Собака виведено. Кидає пляшку. Будинок горить. Колм у кріслі. Але потім з'ясовується, що він залишив охоплене вогнем житло. Герої розмовляють на березі. Колм запитує: чи ми квити після знищення будинку? А "простий добряк" відповідає, це було б так, якби Колм згорів там живцем.

Тут виникає незручна пауза.

Пастух-терорист?

У нещодавньому українському фільмі "Я працюю на цвинтарі" у будинок героя, який не хотів співпрацювати з мафією, бандити кинули пляшку із горючою сумішшю. Тобто коктейль Молотова — теж подарунок із кримінального світу. Або світу радикалів, до яких, припустимо, належали революціонери з ІРА (Ірландська республіканська армія). Але Патріка вона не цікавила.

А що ж виходить: Патрік за час сварки став професійним революціонером? Але це не так. Наприклад, його вдарив по обличчю жорстокий сільський коп, а "відповідь" прилетіла жандарму від Колма, а не Патріка: скрипалеві-гіганту неслабо було звернути щелепу служителю закону, що зарвався.

Виходить, це Патрік потребував захисту. І стосунки тут у цієї пари чоловіків будувалися спочатку як у "Брюгге" — вони були скоріше не як дружні, а в межах батько-син. І не надто розумне рішення Колма Патрік сприймав як втрату батька, старшого покровителя: ось чому для нього всі ці розправи з пальцями були настільки болючі.

Але коли "тато" Колм зробив зовсім неприємний вчинок — мимоволі вбив ослицю Патріка, то хіба Патрік міг би дозріти для такого терору: "Завтра я тебе знищу".

Коли в Брюгге так говорили одне одному гангстери — це нормально, хай навіть вони до того міркували про живопис. Але, коли такі заяви робить розлючений і зневірений пастух — це перебір. А коли той же пастух каже колишньому другові, що шкодує, що той не згорів живцем — це виглядає зовсім неприродно.

Мак-Дона не показав у картині настільки разючих трансформацій героя, щоб він із добродушного селянина перетворився на завзятого ката. Тут і криється величезна натягнутість, яка робить цікавий фільм непереконливим у фіналі. Автор штучно наситив незайманий світ острова Інішерин вчинками, характерними для криміналу, але не властивими сільським скрипалям та пастухам — принаймні тим, яких він сам показав у своєму фільмі.