The Dark Side of the Moon, безсмертний альбом про кохання та смерть. 50 років – 50 мільйонів копій

24 березня 1973 року британський рок-гурт Pink Floyd представив альбом The Dark Side of the Moon ("Темна сторона Місяця"). І проданий у кількості 50 млн копій, цей реліз став найуспішнішим в історії рок-музики. А серед альбомів усіх жанрів він поступився лише Thriller (1982) Майкла Джексона (понад 60 млн копій). Але поставив інший дивовижний рекорд, якого немає у поп-короля: The Dark Side of the Moon залишався у Top 200 США 15 років, кілька разів потрапляючи на перше місце.

В альбомі торкнулися найнеприємніших тем для людини: смерть, труднощі заробітку грошей, насильство, божевілля. При цьому звучання альбому має абсолютно терапевтичний ефект. Фокус спробує розібратися у феномені цього диска.

Альбом The Dark Side of the Moon часто називають найкращим музичним твором XX століття. Музичний телеведучий і журналіст Роберт Сендолл зауважив: "The Dark Side of the Moon — один із найзначніших витворів мистецтва за останні п'ятдесят років. Він вплинув на багатьох людей по всьому світу. Тут не можна сказати: "Це справа смаку" або "Мені подобається тільки остання пісня" — це закінчений шедевр.

З приводу альбому написано тонни літератури. Ми намагатимемося коротко висловитися, об'єднавши різні версії, і звести їх до однієї – своєї, написавши про це максимально просто.

Що ж спрацювало? Феномен цього альбому породило поєднання протилежностей.

Альбом The Dark Side of the Moon. Передісторія

Рок-група Pink Floyd заснована в 1967 році. Її лідер та автор пісень Сід Барретт під впливом наркотиків і ЛСД втратив розум. Через сильний розлад психіки він був звільнений із групи, але отримував авторські за перший альбом до кінця життя.

Барретта замінили вокалістом і гітаристом Девідом Гілмором.

У музичному плані ранній Pink Floyd – це продовження пізніх Beatles з акцентом у психоделіку та космос. Але це стосується насамперед оригінальних текстів Барретта, які торкалися нових тем для рок-музики: сни, фантазія, Всесвіт.

Свіжі були і психоделічні експерименти у звучанні: паузи, скреготи, накладання звуків вулиці.

Після відходу Сіда Барретта від басиста Роджера Вотерса продюсери не чекали нічого, вважаючи, що дні колективу рахуються. Але вони помилились. Тільки зі зникненням Баррета розкрився поетичний талант Роджера. Проте в приземленому басистові гинули всякі фантазії. У своїх віршах він був конкретним і предметним. А божевілля недавнього лідера та друга змушувало ставити гострі питання, щоб самим не піти тією ж дорогою.

Вже в альбомі Meddle 1971 року ("Втручання") почав розкриватися унікальний мелодійний талант Девіда Гілмора – це чути у композиції One of These Days ("Днями"). Його феєричне соло на гітарі (він перший значиться в авторах) плюс оригінальний басовий риф Роджера Вотерса — й альбом посів перший рядок у британському хіт-параді. На початку треку ми чуємо імітацію вітру, а й загалом трек — як ураган чи торнадо. Це – реактивний старт нового Pink Floyd 1970-х.

Вихід на космічну орбіту

До 1973 року гурт мав багато нового музичного матеріалу, відпрацьованого на концертах. Для нового альбому Вотерс вирішив торкнутися злободенних тем, спровокованих хворобою та відходом Сіда Барретта.

"Ми можемо зробити цільну річ про той тиск, який, як ми відчули на власній шкурі, доводить людину до межі; про пресинг, що змушує заробляти купу грошей; про поняття часу, що біжить занадто швидко; про структури влади — таких, як церква або держава; про насильство; про агресивність", — пізніше пояснював Роджер Вотерс свою початкову ідею. Він вважав, що з цих питань можна вирішити соціалістичним перебудовою суспільства.

Отже, теми: агресія, насильство, смерть, проблеми заробітку грошей. Коротше — усі фобії. Вотерс у цьому альбомі вперше — одноосібний автор віршів. І концепції. Він пише на кожну тему — за текстом.

А Гілмор оформляв їх у вигляді нот максимально оптимістично. Ви не дочули: чим трагічнішим був текст, тим музика виходила більш життєствердною. Вона ніби згладжувала всі гострі кути і розчиняла страхи у космосі: фізичному та духовному. Протяжні гітарні акорди — фірмова фішка Pink Floyd — звучали майже медитативно. Парадокс: у серцевині несамовитих пісень променилося світло і спокій.

Ось, наприклад, легендарний трек Time — про швидкоплинність часу.

Електронний вступ нагадує міць органних творів Баха, а фінальне гітарне соло Девіда Гілмора запрошує у політ: нічого трагічного — зухвало і навіть азартно. Наче людина осідлала могутнього темного коня часу і весело стрибає на ньому, перестрибуючи з планети на планету.

Наступний трек, The Great Gig in the Sky ("Велике шоу в небесах") — ніби про смерть. Для цієї композиції запросили штатну вокалістку студії Клер Торрі. Музиканти пояснили їй концепцію майбутнього альбому — про смерть, насильство, агресію. І вона зробила вокаліз (спів без слів) — у джазовому ключі, імітуючи музичні інструменти (стиль "скет"). Зрештою вийшов твір, що нагадує прекрасну колискову, який теж йшов урозріз із похмурою установкою.

За роботу, до речі, Клер, як студійний виконавець, отримала 30 фунтів стерлінгів, і лише за тридцять років почала отримувати авторські відрахування.

На другій стороні платівки Роджер Вотерс записав жорстку річ Money з антикапіталістичним змістом ("Гроші — це кайф, гроші — клас, але гроші — це кров, гроші — піт"). Тут фантастичні за красою аранжування — на саксофоні та гітарі. Пісня миттєво стала топовою у США — країні, схибленій на "грошовій" темі.

А фінальна композиція "Затемнення" — End — All That You … (Eclipse), не дивлячись на загрозливу назву, теж дуже світла, урочиста та заспокійлива. Завершальні рядки у ній:

"Все життя в гармонії Сонцем дане,

Але його затьмарює Місяць".

Тобто у всього на світі є зворотний бік. І в самому кінці платівки звучить іронічна репліка: "Насправді Місяць не має темного боку. Він весь темний". І сміх.

Відеоряд у кліпі: суцільні вибухи, а ноти — вершина оптимізму, типу: все буде гаразд, все в надійних руках.

До того ж у цьому шедеврі Роджер Вотерс не лише автор слів, а й музики.

Спецефекти "Темної сторони Місяця"

Починається альбом із стукоту серця. Цей звук ніби сягає космосу, а потім повертається через ритм верстата, що друкує гроші в композиції Money, і знову у фіналі — ритм серця. Змичка Космосу і Землі, свідомості та надсвідомості відбувається через людину — через її серце. Цей шедевр писався на тему божевілля, а втілив у собі творчу людську мудрість! У ньому щасливо поєдналися всі жанри: рок, джаз, класика.

Дивне й оформлення альбому. Дизайн розробив художник Джордж Харді (група "Хіпнозіс"): на чорному тлі в призму падає білий промінь, і відбувається спектральний поділ. Єдине, що промені вже різних кольорів не розбігаються (як відбувається насправді), а йдуть спрямованим райдужним пучком — по обкладинці платівки. Можливо, у цьому символічно відображено дію людської свідомості, як сили, що й поділяє, і фокусує світло (у буквальному та переносному сенсі).

"Альбом добре збалансований і збудований — з погляду динаміки та музики. Думаю, приваблює і гуманність його підходу", — зробив висновок Роджер Вотерс.

Збалансовані насправді тут дві протилежні особи Вотерса і Гілмора. Земля та небо. Вогонь і вода. Потім вони все більше дратуватимуть один одного, сваритися, Вотерс у 1983 році піде з групи і буде навіть суд. У своїх сольниках Роджер "розпадеться" на ритм і багатослівність, а Девід у своїх — буде занадто медитативно-забезпечений без ознак драматизму.

Але в The Dark Side of the Moon вони ідеально доповнювали один одного: Вотерс сміливо торкався найболісніших для людини питань, а Гілмор дозволяв їх за допомогою божественних мелодій. Альбом зробив їхню групу (плюс клавішник Рік Райт та ударник Нік Мейсон) світовим явищем. Девід Гілмор зауважив про цей диск: "Він співвідноситься з внутрішнім світом людини … І дає зрозуміти, що серед хаосу існує краса та надія для людства".

Слова пісень — про те, як тисне на людину безліч проблем, але в музиці тебе ніби обволікає кокон любові. При тому, що в альбомі немає жодної лірико-романтичної балади, любов'ю до людини пронизана кожна його нота.

Формула рок-шедевру: вразлива людина — тиск темних сил (смерть, депресія, соціальні негаразди) — терапевтичний ефект любові. В останньому і полягає таємниця довгожительства альбому The Dark side of the Moon: тебе спочатку лякають усіма мислимими і немислимими бідами, але музика ніби шепоче: "Любов сильніша за смерть. Поки існує любов — тобі нічого не страшно. Будь спокійний, вона завжди з тобою".

Саме тому цей диск, за офіційною статистикою, є у кожній четвертій британській родині. Так, напевно, і в кожній українській.