Письменник-воїн ЗСУ Павло Белянський (Паштет): "Як був організований кулак, що відкинув росіян назад"

Письменник, блогер, сценарист ("Я працюю на кладовищі") і воїн ЗСУ Павло Белянський в ексклюзивному інтерв'ю " Фокусу " розповів про нову книжку "Життя починається", про те, як люди змінюються, потрапивши на передову, чого особисто він побоюється в нинішній непростій ситуації та чому він вважає, що, потрапивши до війська, цивільним людям потрібно більше довіряти командуванню, адже пересічник не може оцінити ситуацію в цілому.

На наше запитання, які бої були найважчими для нього, Павло відповів: "Усі бойові зіткнення — це складно. Але найбільш важкими були бої на харківському напрямку. Ми перебували під Балаклією і тримали оборону ділянки. Сиділи в окопах, бліндажах. Конкретно я — старший стрілець піхотного відділення. У мене були і штурмові дії, і дії в обороні.

В обороні — це коли сидиш в окопі, а по тобі б'ють міномети, артилерія, танки. А ти у відповідь — нічого не можеш зробити. Ти просто маєш тут перебувати: окопатися і замаскуватися. І така пасивна позиція триває — ні день, ні два, ні не тиждень.

Багато добровольців, коли приходили в ЗСУ, очманівали від того, що ти собі не належиш. Від того, що наказ — це головне. На громадянці як кажуть? Треба щось зробити, але відразу починається обговорення: вийде — не вийде? Там домінує критичний підхід, щоб цього... не робити (сміється). А наказ треба просто виконувати. Цивільним в армії спочатку важко звикнути до таких відносин.

Адже для цивільних характерна така штука: "Я — розумніший за всіх". Кожен цивільний у всьому розбирається, із серії: "Давайте, я вам розповім, чому те, що ви мені запропонували — фігня". Але ж, між іншим, із тим же харківським контрнаступом, коли ми сиділи в окопах і по нас били, то пацани, які прийшли з громадянки бурчали: "Чому у відповідь не стріляємо?". Розповідали, як в армії все неправильно організовано. Скаржилися ротним: "Якого біса нас не прикривають?" А потім раптом різко виявилося, що — бабах — у вересні 2022 року почався контрнаступ. Ніхто цього не очікував.

З'ясувалося, наше завдання було зображати, що нас мало в окопах. Що в нас немає снарядів, немає підкріплення. А в цей час за нашими спинами був організований потужний кулак, який вдарив так, що далеко відкинув росіян назад. Ми були частиною тактики, яка виявилася успішною. Це була військова хитрість. Ти не можеш знати всієї тактики і стратегії, спостерігаючи тільки перед собою ділянку в сотню метрів".

Нагадаємо, що Павло Бєлянський особисто приїжджав із фронту у столицю, щоб представити свій фільм "Я працюю на кладовищі".