"Шугар" із Коліном Фарреллом: загадкові дивацтва нового розкішного детективу

Колін Фаррелл ("Залягти на дно в Брюгге") для ролі лос-анджелеського приватного детектива Джона Шугара в неонуарному серіалі — ідеальна фігура. Фільм переповнений розкоші й зроблений стильно. Темп дуже неспішний, але деталі — яскраві та опуклі. Однак Фокус помічає деякі загадкові дивацтва у фільмі, розгадка яких, можливо, на нас чекає у фіналі.

Перше, що спадає на думку — неонуар поставлений за мотивами першого шедевра батька-засновника цього жанру Реймонда Чандлера — його роману "Вічний сон" (1939). Там шановний генерал Стернвуд просить у Лос-Анджелесі з'ясувати приватного агента Філіпа Марлоу, куди зник чоловік його улюбленої старшої доньки. Є ще не менш улюблена — молодша. Обидві красуні та рідкісні паскуди. Генерал — літній, багатий і симпатичний, а доньки-мажорки — рідкісні стерви. Молодша хотіла спокусити детектива, але чесний алкоголік не дав себе морально розкласти. До того ж поступово з'ясовується, що саме молодша вбила чоловіка старшої, бо він не захотів її взяти, коли вона йому весело намагалася віддатися — не так душею, як тілом. Філіп Марлоу в цьому романі втомлюється фізично й морально від людської підлості, тому частенько прикладається до пляшки віскі. Довкола — труп за трупом, а старого генерала не хочеться засмучувати, адже (моя улюблена фраза): "Його серце вже билося невпевненим шепотом".

Пристрасті по-голлівудськи

У новому серіалі від Apple TV+ все дуже близько. Лос-анджелеський приватний детектив Джон Шугар (Колін Фаррелл) на прохання видатного голлівудського продюсера Джонатана Сігела (Джеймс Кромвелл), якого детектив обожнює, береться розшукати онуку-красуню Олівію (Сідні Чандлер) — акторку і наркоманку. Вона в принципі не раз зникала з поля зору родичів, але цього разу пауза затягнулася. Наш Шугар — кіноман, який знає напам'ять фільми Сігела, та й донька — яка-неяка акторка. Щоправда, ніяка вона буває частіше, через те, що регулярно "торчить".

Є в Олівії мачуха Мелані, ексрок-зірка, а нині — дотепна алкоголічка, яка проводить час у барах. Вона намагається спокусити Шугара, але йому потрібна інформація, а не секс із цією дамою.

Є і відмінності від "Вічного сну", але які схожі на дивацтва. Наприклад, у Шугара є помічниця, яка відчайдушно не хоче, щоб той брався за цю справу. Чому? Адже вона сидить на відсотках чи ставці? Дивно.

Філіп Марлоу — людина не без співчуття, але Джон Шугар показаний просто святим, незважаючи на брендовий одяг і тачку. Він прям усім і по-доброму допомагає, включно з бомжами і собаками. Я такого рівня альтруїзму від приватного детектива в принципі не можу згадати ніде більше — ні в кіно, ні в літературі. Ніхто не проти допомоги, але для приватного детектива, який роздає стусани направо і наліво — це трохи перебір. І такій чудовій людині доводиться розгрібати купи бруду, натикаючись на трупи і нескінченні поклади людської брехні.

Ще одна дивина — Шугар багато п'є, як і Марлоу, але на відміну від останнього, абсолютно не п'яніє. Зовсім. Питущий, але вічно тверезий.

Дивацтва й екзотичності додається цьому персонажу, що в нього якась невідома хвороба: то долоня не слухається, то ледве не непритомніє Шугар, то в очах — білі спалахи. Однак слідство рухається.

В очікуванні твісту

Плюси серіалу. Зняла його професійна команда. Шоуранер і сценарист проєкту Марк Протосевич створив сценарії двох кінохітів "Тор" і "Я — легенда". Тому в "Шугарі" вистачає доречного гумору на тлі дії.

Колін Фаррелл — неймовірно на своєму місці. І душка. І сильний. І костюм ідеальний (якщо ножиком не зіпсують), і його філософські міркування не надто стомлюють. Крім того, що він може вирубити будь-якого самурая-викрадача дітей, він — поліглот, тонкий знавець різних культур, а також технічних пристосувань для скачування інформації на свій смартфон — все таки розслідування відбувається в наші дні.

Виключно позитивний пан, який рятує максимальну кількість заблукалих душ. Але в його альтруїзмі прихована якась таємниця. Західні критики, хто бачив увесь серіал, натякали, що в шостій серії буде якийсь божевільний твіст. Можливо, не такий сильний, як у фільмі "Шосте почуття" з Брюсом Віллісом, де головний герой виявився духом, і не такий, як у "Серце янгола" з Міккі Рурком, де слідчий, котрий розслідував убивства, сам їх і скоював, але — щось буде. Що пояснює дивацтва.

Мінуси. Уповільнений темп, як у напівсні. Навіщо Шугар по п'ять хвилин, як Штірліц, іде по коридору? Це ж не картина півстолітньої давності? Ми вже звикли, що мінісеріали, майже як фільми, а тут Джон іде по коридору готелю пів серії, щоб дійти до його кінця — у наступній. А якщо не було багато матеріалу, може краще було зробити повний метр?

Однак поки що цей недолік компенсується високим рівнем постановки. Ну і чекаємо на цей фантастичний твіст у шостому епізоді — може, підбадьорить.