Не для оцінки, а для сцени: як розвинути в дитині артистизм через гру на фортепіано — професійне бачення Олени Жунди

Про те, як цього досягти говоримо з Оленою Жундою – спеціалісткою з фортепіано та музичної освіти з 10-річним досвідом роботи у цій сфері.

Що таке артистизм піаніста

Олена працює концертмейстеркою в Wingate University в США. Тут вона допомагає вокалістам та інструменталістам готуватися до виступів, акомпанує під час екзаменаційних прослуховувань, концертів, конкурсів та інших академічних заходів. Вона представляла Wingate University як професійна піаністка на конкурсі NATS (National Association of Teachers of Singing), який проходив в University of North Carolina at Greensboro, акомпануючи студентам та допомагаючи їм у підготовці. Також жінка працює викладачкою фортепіано в музичній школі у місті Монро, штат Північна Кароліна. Проводить індивідуальні заняття з учнями різного віку та рівня підготовки. Вона має багаторічний досвід у навчанні дітей та дорослих. Її учні успішно виступають на концертах та освітніх заходах й отримують призові місця та відзнаки на національних та міжнародних конкурсах піаністів. За результати своєї роботи Олена отримала численні Teacher Appreciation Awards та інші відзнаки від організаторів міжнародних музичних конкурсів за високий рівень викладання, наставництва та підготовки учнів.

Впродовж своєї професійної діяльності Жунда сформувала власну методику, яка сприяє послідовному розвитку артистичних здібностей учнів-піаністів у процесі навчання.

Олена каже, що артистичним може називатися піаніст, який розуміє художній зміст твору, емоційно включається у його виконання, перетворює задум на конкретні звукові рішення, утримує увагу та спрямовує виконання до слухача.

«Артистизм не можна ототожнювати з темпераментом, екстраверсією, яскравою мімікою або великою кількістю рухів. Стриманий учень може бути артистичним, якщо його виконання внутрішньо зосереджене, логічне, емоційно диференційоване й комунікативне. У своїй моделі я виділяю п’ять основних умінь:

— емоційне проживання музично-інтонаційного змісту;

— адаптивна гнучкість під час зміни характеру;

— довільне внутрішнє відтворення потрібного стану;

— безперервність сценічної уваги;

— відповідність поведінки художньому змісту» – розповідає викладачка.

Жунда каже, що справжній артистизм учня проявляється в цілісному профілі. На відміну від «просто вивченого» номеру, він простежується у здатності використовувати фразування, тембр, динаміку й агогіку (короткочасне відхилення (уповільнення чи прискорення) від фіксованого темпу або ритму музичного твору) відповідно до образу, швидко переходити між контрастними станами, самостійно налаштовуватися перед початком виступу, активно слухати власне виконання, повертатися до завдання після помилки, поводитися природно на сцені, переносити вміння на новий репертуар. «Найвищим показником є здатність самостійно поєднувати зміст, емоційний стан, техніку, увагу та сценічну поведінку».

Розвиток сценічності та образного мислення

Олена каже, що розвивати сценічність, образне мислення та артистизм доцільно починати з перших років навчання. Однак завдання повинні відповідати віку й рівню розвитку дитини. «Для молодших учнів я використовую метафори, кольорові асоціації, сюжетні малюнки, рухові образи, короткі назви музичних епізодів. Тоді як для старших – словесну драматургію, карту емоційного напруження, порівняння різних інтерпретацій, аналіз стилю та самостійне формулювання виконавського задуму».

Практичні заняття з учнями викладачка зазвичай розділяє на блоки. В емоційно-спонукальному, щоб краще розвивати образне мислення у дітей, вона використовує вільне малювання, асоціативні карти, емоційну вікторину, добір дієслів до фраз, позначення емоційних переходів у нотах, слухання контрастних інтерпретацій, створення образної назви кожного розділу та словесну драматургію твору.

«У діяльнісно-творчому блоці застосовую варіативну пробу: один фрагмент виконується двома або трьома способами, після чого учень порівнює результати. Наприклад, як змінюється характер через інший дотик, який баланс голосів створює відчуття простору, як педаль впливає на гармонічну ясність, як артикуляція змінює образ».

Також Олена використовує творчі вправи з елементами імпровізації. Наприклад, учень може самостійно завершити музичну фразу, придумати продовження мелодії, змінити ритм, зберігаючи характер твору, або передати перехід від одного емоційного стану до іншого. Головне, щоб музичний образ був реалізований у звуці.

Жунда розповідає, що іноді викладачі, які намагаються «навчити артистизму» дітей, допускаються помилок. Вони зводять сценічну виразність лише до міміки, активних рухів або зовнішньої ефектності, використовують нечіткі команди, на кшталт: «грай артистичніше», «відчуй музику», «не бійся». Однак такі фрази не пояснюють учневі, яку конкретну дію потрібно виконати. «Я вважаю, що відокремлювати технічну роботу від художнього задуму, також не вірна стратегія. Якщо техніка формується механічно, а образ додається лише наприкінці, учневі важко створити цілісну інтерпретацію. Помилково також нав’язувати дитині готові емоції, уявлення або жести. Асоціація повинна виникати в діалозі з музичним текстом і мати результат у звуці».

Викладачка каже, що готувати учня лише до «ідеального» виконання, але не навчати продовжувати після помилки, та використовувати окремі творчі вправи без їх подальшого застосування в іншому репертуарі та нових сценічних умовах також є неефективним підходом у розвитку артистизму.

Розкриття здібностей дитини

Трапляються випадки, коли на заняття приходять емоційно «закриті діти». Технічно вони грають добре, але внутрішньо стримані. Олена розповідає, як працює з такими учнями: «Я не починаю з вимоги проявляти більше зовнішніх емоцій. Спершу на заняттях ми аналізуємо об’єктивні музичні ознаки: напрям мелодії, гармонічне напруження, регістр, ритмічний імпульс, фактуру, артикуляцію, динамічний розвиток. Після цього учень добирає словесну, зорову або тілесну асоціацію. На третьому етапі ми перевіряємо, які зміни в туше, тембрі, артикуляції, динаміці або фразуванні роблять цей образ чутним».

Корисно запропонувати два або три способи виконання твору й попросити учня аргументувати вибір. Це зменшує страх «неправильної емоції» і вчить самостійно осмислювати та обґрунтовувати власну інтерпретацію музики.

У випадках сценічного страху у дитини викладачка застосовує власні методи, які допомагають його подолати. «Я не маю на меті повністю усунути хвилювання. Я прагну перетворити сценічну ситуацію на керований процес. Для цього використовую поступову послідовність: виконання для педагога без зупинок, аудіозапис, відеозапис, виконання для одного однокласника, мініконцерт для невеликої групи, репетиція у концертному просторі та публічний виступ». На кожному етапі дитина дотримується сталої послідовності дій: підготовка, внутрішнє налаштування, виконання твору, коротке відновлення та подальша рефлексія.

Роль дорослих

Батькам важливо підтримувати дитину у всіх її починаннях, та зокрема музичних. А викладач повинен створити психологічно безпечне середовище на заняттях. «На мою думку, педагогу важливо чітко пояснювати, над чим саме потрібно працювати, допомагати учневі, поступово готувати його до різних сценічних ситуацій, вчити спокійно реагувати на помилки та формувати самостійність і відповідальність у навчанні».

Олена переконана, що зворотний зв’язок від викладача має містити три частини: опис конкретної дії, пояснення її музичного ефекту та визначення наступного кроку.

Батьки ж мають підтримувати процес навчання дитини. Для цього важливо давати конкретні й доброзичливі коментарі, мати реалістичні очікування щодо успіхів, допомагати організовувати регулярні заняття та не перетворювати підтримку на постійний контроль. Також не слід оцінювати досягнення дитини виключно за місцем на конкурсі. Значно важливіше заохочувати її, мотивувати та допомагати готуватися до виступів так, щоб це не викликало додаткового хвилювання чи страху.

Сьогодні Олена Жунда проживає в США, де успішно застосовує свою авторську методику послідовного розвитку артистичних навичок учнів-піаністів. Вона працює з дітьми різного віку, рівня підготовки та індивідуальних особливостей, допомагаючи кожному розкрити творчий потенціал, розвинути впевненість на сцені та сформувати власний стиль виконання. Окрім роботи в університеті та школі жінка розвиває новостворену студію La Mi Sol Musical Art LLC, де вона є засновницею та провідною викладачкою фортепіано. Впроваджуючи методику у власній студії, Жунда передбачає її активне використання у роботі інших приватних та громадських фортепіанних шкіл, застосування у позашкільних мистецьких програмах, університетських педагогічних проєктах та курсах підвищення кваліфікації викладачів.