Робота не вовк. Навіщо у світі проводять експерименти з 32-годинним робочим тижнем

У березні 2021 року іспанський уряд затвердив пілотний проект з впровадження скороченого 32-годинного робочого тижня. Іспанці планують провести цей експеримент протягом трьох років, у ньому братимуть участь понад 200 компаній і від 3 тис. до 6 тис. працівників. Скоротити робочий тиждень до чотирьох днів запропонувала іспанська ліва партія Мас Паїс, яка вписала цю ідею у свою передвиборчу програму і пройшла з нею в парламент.

"Вважаю, що працювати довше не означає працювати краще. Іспанці працюють довше, ніж у середньому по Європі, але наша країна програє в продуктивності", — заявив Іньїго Еррехон Гальван, лідер Мас Паїс.

Говорячи про тривалість робочого тижня в Іспанії, політик лукавить. За даними Євростату, у 2019 році іспанці працювали в середньому 37,5 годин на тиждень, у той час як греки, болгари і румуни — понад 40 годин, більше за всіх у ЄС.

"Коли вам говорять: "Моє багатство нажите тяжкою працею", запитайте: "Чиєю?"

Скорочення робочого тижня не новина. За останні роки в різних країнах провели десятки експериментів, зменшуючи кількість робочих днів і роблячи трудовий графік більш гнучким. Однак жоден з них поки не дійшов до загальнонаціональної практики. Головна перепона тут — гроші: обовʼязковою умовою таких експериментів стала вимога не скорочувати зарплату, якщо люди працюють менше, до чого не готові навіть розвинені економіки. У цьому відношенні іспанський проект примітний, адже уряд планує виділити € 50 млн на ці три роки і компенсувати компаніям різницю в тривалості роботи і її оплаті. Передбачається, що в перший рік компенсують 100% різниці, у другий — 50%, а в третій — 33%. Через це багато іспанських чиновників і політиків виступають проти скороченого робочого тижня, зазначаючи, що в скрутний час пандемії і рецесії в країні працювати потрібно більше, а не менше.

Проте аналітики трудового ринку говорять, що однією з важливих змін в постпандемічному світі стане скорочення робочого тижня і відхід від 40-годинного стандарту. Фокус пояснює, як виникла ненависна офісними працівниками пʼятиденка і які бонуси може принести її скорочення.

Від бушменів до потогонків

Тема тривалості робочого тижня для істориків — суцільний головний біль і простір лютих дискусій через те, що надійних фактів мало. Єдине, у чому сходяться вчені, то це в тому, що протягом історії людства найменше працювали і відчували себе вільніше за всіх первісні племена мисливців і збирачів. Такого висновку історики дійшли, спостерігаючи за африканськими племенами бушменів, що дотепер зберегли традиційний спосіб життя, такий же, як тисячоліття тому. Так ось, бушмени працюють два з половиною дні на тиждень, середня тривалість їхнього робочого дня становить 5,5 годин.

Відносно подальшої історії фахівці висловлюють суперечливі думки. Одна з них малює похмуру картинку рабської праці в доіндустріальних суспільствах, коли гнули спину від світанку до заходу сонця і вихідних у людей не було. Противники цієї реконструкції зазначають, що вона, як мінімум, не повна. Наприклад, селяни напружено працювали тільки в сільськогосподарський сезон, в інші півроку були зайняті набагато менше. А в міських торговців і ремісників був інший розпорядок робочого дня, однак який саме, не можна стверджувати напевно, оскільки записи про його тривалість систематично не велися.

Надійні відомості про тривалість робочого тижня зʼявилися тільки з розвитком індустріального суспільства і появою поняття унормування роботи. До початку XIX століття працівники заводів і фабрик дійсно багато працювали. За даними американських істориків, у 1830-х роках тривалість робочого тижня перевищувала 69 годин, а до 1890-го зменшилася до 60 годин. Однак учені вказують, що це лише середні цифри, дані з різних галузей варіюються. Так, більше за інших працювали на виробництвах, понад 60 годин на тиждень, менше — у будівництві, близько 55 годин, на шахтах — ще менше, від 42 до 35 годин на тиждень. Таким чином робочий день середньостатистичного пролетаря міг тривати від 10 до 16 годин, а вихідний — лише один на тиждень.

Умови роботи часто були жахливими. Наприклад, на текстильних фабриках по цехах літали шматки бавовни, які забивали легені, і працівники швидко помирали. Через це повсюдно виникли робочі рухи і профспілки, поширилася ідея про восьмигодинний робочий день.

З девʼятої до пʼятої

"Вісім годин для роботи, вісім — для дозвілля і вісім — для відпочинку", — ці слова приписують Роберту Оуену, текстильному промисловцеві і борцю за права трудящих з Уельсу. У такому поділі немає ніяких обґрунтувань про користь для здоровʼя — лише чиста арифметика: Оуен поділив 24 години в добі на три рівні частини, з яких третину відвів для роботи. У 1817 році, коли зʼявилася ця фраза, рух за скорочення робочого дня тільки починався. Однак сама ідея восьмигодинного робочого дня і тоді не була новою — ще в XVI столітті таку тривалість заснував король Іспанії Філіп II.

У спеціальному едикті монарх дозволив ремісникам і будівельникам працювати не просто вісім годин, але розподіляти цей час так, щоб у найспекотніші години вони відпочивали. Втім, це був більше виняток, ніж правило. Навіть у XIX столітті, коли профспілковий рух став поширеним і сильним, восьмигодинний день не став реальністю. У Франції, наприклад, після лютневої революції 1848 року пролетарі домоглися скорочення робочого дня до 12 годин.

Можливість працювати по вісім годин на день працівники отримали тільки у XX столітті. Особливо примітна історія на американському ринку, де на стику століть працювали справжні "потогонки" — такі як знамениті текстильні фабрики Нью-Йорка, на одній з яких у 1911 році сталася пожежа і 146 швачок загинули.

Пізніше піонером, який поліпшив умови роботи, став Генрі Форд. У 1926 році він перший серед великих промисловців скоротив кількість робочих днів до пʼяти з восьмигодинним щоденним графіком. У знаменитій промові про це Форд сказав: "Саме час позбутися від уявлення про те, що відпочинок працівників — це "даремно витрачений час" або класовий привілей".

У результаті на заводах Форда продуктивність підвищилася, незважаючи на скорочення робочого часу. Це надихнуло інші американські підприємства покращувати умови для робітників. Так, у США встановився графік роботи більшості компаній і підприємств: пʼять днів на тиждень, з девʼятої ранку до пʼятої пополудні. Втім, наразі вислів "з девʼятої до пʼятої" позначає рутинну, нецікаву й обридлу роботу.

Двигун змін

Прихильники скорочення робочого часу аргументують свою позицію тим, що це поліпшить якість життя працівників. Вони зможуть зберігати здоровʼя, не переробляючи, при цьому будуть працювати більш зосереджено — такі результати показують експерименти з тривалістю робочого тижня. Наприклад, у 2015-2017 роках у будинку для літніх людей у шведському Гетеборзі робочий день медсестер скоротили до шести годин. Керівництву закладу це коштувало додаткових € 600 тис. за два роки, але в той же час здоровʼя медсестер покращилося на 50%, вони рідше йшли на лікарняний. За відгуками медсестер, вони стали працювати краще й енергійніше, більше часу приділяти сімʼї, а не лежати вечорами на дивані, намагаючись впоратися з робочим виснаженням.

Боротьба за поліпшення якості життя працівників не є рисою нинішньої епохи. За це боролися ще з другої половини XX століття.

"У 1955 році у Франції підписали перший за всю історію договір про продуктивність праці між представниками механіків і націоналізованим виробником автомобілів Renault. Показовою стала зміна підходів: головна вигода працівників полягала не в зарплаті, а в революційній поступці — три тижні оплачуваної відпустки замість двох", — писав історик Тоні Джадт у монографії "Після війни". Більше вільного часу вкупі зі споживчим бумом призвело до активного розвитку зарубіжного туризму в 1950-і роки і значних змін в образі життя європейців.

Дослідження показують, що робота — найважливіший фактор, завдяки якому в людей звільняється час. У 2000 році Роберт Фогель, американський історик і нобелівський лауреат, порівняв розпорядок дня середньостатистичного голови сімейства в 1880 і в 1995 році. Виявилося, що за сотню з гаком років абсолютно не змінилася протяжність часу на сон (8 годин), прийоми їжі (2 години), домашні справи (2 години) і поїздки на роботу і назад (1 година). Саме радикальна зміна стосується дозвілля: у 1880 році на нього в середньому витрачали 1,8 години в день, а в 1995-му — 5,8 годин, тому що середній показник робочого часу в день знизився з 8,5 до 4,7 годин. Сучасна людина витрачає набагато більше часу на освіту, у неї є відпустка, вихідні та свята, а потім — і пенсія, чого не було або було менше в працівників XIX століття. Тому кількість робочих годин за все життя сучасної людини при перерахунку на один день значно коротша, ніж стандартні вісім.

До нових стандартів

40-годинний тиждень уже не працює, про що говорять ідеологи скорочення трудового часу. Цей стандарт був прийнятий в індустріальну епоху, коли люди працювали на виробництві, а приходячи додому, відпочивали. Опитування останніх років показують, що повернення додому від роботи не рятує — люди продовжують відповідати на ділові повідомлення і ведуть листування після робочого дня. Ця тенденція посилилася з пандемією COVID-19 і переходом на дистанційний режим, коли рамки робочого дня стали розпливчастими. Показово, що цей складний період краще переживають компанії, які до пандемії експериментували з режимами роботи.

Наприклад, влітку 2019 року компанія Microsoft Japan провела експеримент, у ході якого дозволила своїм 2,3 тис. працівників трудитися менше і за гнучким графіком, залежно від сімейних обставин. У результаті працівники стали щасливішими, їхня продуктивність підвищилася на 40%, а компанія змогла швидко перебудуватися на карантинний режим роботи роком пізніше.

"Скорочений час роботи повинен стати основою відновлення після пандемії. Якщо при цьому збережуться зарплати, то стресу і тривоги в працівників стане менше, вони зможуть легше поєднувати робочі і домашні обовʼязки. Завдяки цьому люди будуть більше контролювати своє життя, що не менш важливо, ніж скорочення робочого часу", — пишуть Анна Кут і Ейдан Харпер, британські економісти й автори книги "Справа про 4-денний тиждень", що вийшла восени 2020 року.

На думку дослідників, бонуси від скороченого робочого часу отримають не тільки працівники. Потенційно скоротиться безробіття, оскільки компанії будуть наймати більше людей, а також покращиться стан навколишнього середовища завдяки зниженню енергоспоживання. Але, як зазначають британські дослідники, саме по собі скорочення робочого часу не працює. Це рішення потрібно приймати в комплексі зі змінами державної політики у сферах виробництва, соціальних сервісів і екології.