Епоха змін та можливостей: майбутнє економіки в XXI столітті

Далеко не все з того, що експерти називають фундаментальними змінами, стосується всієї земної кулі. У Китаї, Індії чи Європі всі ці проблеми сприймаються зовсім по-різному.

Я постійно звертаю увагу на те, що ми повертаємося до 1970-х років, про що кажуть наприклад в The Economist. Але МВФ і Світовий банк повертають нас взагалі до 1960-х. Ми маємо зовсім інакше думати про той світ, у якому ми з вами зараз живемо.

Коли у Гонконзі ми думаємо про драматичні зміни світу, мова передусім йде про напругу між Заходом і рештою світу, між США та Китаєм. Що вражає мене і більшість людей у цій частині світу — неможливість прийняти появу нового, постзахідного світу.

Постзахідний світ – це зовсім не те, про що про заявляють в МВФ, обговорюють у Світовому банку чи пишуть в The Economist.

Коли я думаю про світ після пандемії, мені спадає на думку одна важлива ідея: ми більше не повернемося до цієї "нори", де "цифрове" означає "хороше". Це важливо, адже люди живуть не у цифрових платформах, а у біологічному вимірі.

Заводячи мову про Азійсько-Тихоокеанський регіон й про економіку ХХІ сторіччя, я завжди звертаюся до статистики. Вже зараз в АТР проживає 2,1 млрд людей. Уявіть собі, якщо до вже існуючих 2 млрд додати ще 1,5 млрд населення. Тому коли ми думаємо про добробут і зміну можливостей, ми зобов'язані це враховувати, відкладати просто вже ніколи.

Нам потрібно мислити про ті речі, які не були осмислені раніше. Та ще ми маємо змінити наше розуміння про багато речей. Наприклад, про те, чим для нас є добробут.

Нагадаю, Азія — найбільш густонаселена частина світу. Чи мають 6 млрд людей, які в ній мешкають, жити так, як живуть американці чи європейці? Думаю, не потрібно бути ядерним фізиком аби зрозуміти, що це не лише неможливо, але й не бажано.

Яким чином тоді ми можемо показати їм таке добробут, що даватиме їм гідне та комфортне життя? Мова йде зовсім не про той спосіб життя, який вважається базовим для ліберальних економік. І це насправді великий виклик.

Що таке добробут? Як добробут виглядає для різних країн? В цьому випадку ми говоримо про "помірний добробут". Зовсім нещодавно Китай почав працювати над концепцією "спільного добробуту". Тому в таких питаннях ми маємо бути точними у формулюваннях і чесними перед собою.

Люди в Африці та Азії не можуть бути врятовані людьми з Європи. Ще одне важливе завдання для нас — пошук нового універсального визначення для концепцій "свободи" і "права", зокрема й того, що на Заході та в США вважається "правами людини".

Людство має зменшувати споживання, що призвело до нинішньої кризи. Ці великі виклики багато в чому залежать від того, чи ви є громадянином Індії, де проживає 1,5 млрд людей, або ж з іншої азійської країни. Більшість цих людей не мають доступу до базових прав людини і це суттєвий економічний виклик. Та це взагалі не актуально для країн Заходу.

Ми маємо замислитися, яким чином ми можемо підтримувати наявний рівень добробуту, збільшувати його і продовжувати економічне зростання.

Для решти світу мова йде про те, яким чином дати людям доступ до базових прав або ж навіть доступу до джерел енергії. Все це має величезний вплив на подальший розвиток світу. І саме про це потрібно говорити, коли ми говоримо про глобалізацію.

Які правила будуть керувати процесом глобалізації в майбутньому? Неоліберальні економічні програми, розроблені МВФ і Світовим банком, переконували нас, що глобалізація – це фактор, який буде автоматично посилювати наш добробут.

Тут криється фундаментальна економічна проблема – неможливість поставити певну ціну на своє громадянство.

"Зелені податки" на викиди карбону — лише верхівка цього айсбергу. Крім Європи чи Америки, ми маємо зважати й на інших частини світу. Нам потрібно переписувати сценарії, написані на Заході, тому що інші країни можуть просто не мати можливості прилаштуватися до такого світового порядку.

Багато з тих, хто зараз спрямовує світову політику, заперечують цю зміну, згадати хоча би Джона Керрі. Очевидно, 6 млрд людей не можуть жити за стандартами Європи та Америки. Обмеження права на свободу (в кількості палива чи автівок) викликатиме заперечення та спротив, зокрема й з боку політиків.

Нам потрібне комплексне довгострокове планування. Ліберальні демократії не мають необхідних інструментів, щоб працювати з кризами азійського масштабу.

Ми живемо у світі, де існує "прокрустове ложе", коли ми намагаємося пристосувати різних людей до однакових обмежень. Поки що ми живемо у світі, де й досі панує глобальний Захід.

Пандемія Covid-19 спричинила величезну кількість змін. Ми бачимо розвиток цифрових технологій, ми говоримо про те, що саме за ними наше майбутнє. Та нині склалася дуже непевна ситуація навколо цифрових технологій і їхнього подальшого розвитку. Мова як про Інтернет, так й можливість людей невпинно споживати контент, без розуміння справжньої його вартості.

Тут держава має критично важливу роль. Існує міф, ніби урядовці повільно реагують на такі зміни або ж взагалі некомпетентні у цих питаннях. На мою думку, у ХХІ сторіччі найрозумніші люди просто мають працювати в уряді для того, щоб обмежити доступ бізнесу до певних речей.

Бізнес не працює на спільне благо. Для його досягнення нам потрібні сильні потужні держави, потрібні політичні лідери, які перестануть говорити про ВВП. Я переконаний, що МВФ та Світовий банк мають відмовитися від використання показника ВВП як методу вимірювання успішності країни, про що каже й Голова КНР Сі Цзіньпін.

Китай вже зрозумів, що технологічні компанії потрібно обмежувати. Це ж саме стосується й доступу до Інтернету, до освіти, до контролю ігрових індустрій.

Держава має втручатися в життя суспільства заради досягнення спільного блага в новій економіці XXI століття.

Колонка публікується в рамках інформаційного партнерства з Київським міжнародним економічним форумом. Чандран Наїр — спікер форуму, який брав участь в тематичній панельній дискусії "Економіка ХХІ сторіччя: епоха змін та можливостей".

Форум відбувся 7-8 жовтня в КВЦ "Парковий". В ході заходу відбулося 25 панельних дискусій, які відвідали понад 1700 учасників.

Київський міжнародний економічний форум (КМЕФ) — один з найбільших у Східній Європі міжнародних форумів, який об'єднує представників бізнесу, влади та суспільства для обговорення ключових економічних питань та глобальних трендів.

Чандран Наїр, засновник та президент Всесвітнього Інституту Майбутнього