А заводи — під землю. Чи зможе українська промисловість сховатись від ракет і дронів

Україні порадили будувати захищені ППО економічні кластери та ховати заводи під землю. Наскільки доречна та реалістична ідея переміщувати заводи під землю та звідки брати на це гроші, Фокус обговорив з експертами.

Змішані почуття: доречно, можливо, але є нюанси

Україна має будувати економічні кластери, захищені системами протиповітряної оборони, а ближче до Росії — взагалі ховати заводи під землю. Про це йдеться у порадах Консультативної ради з економічної політики при Міністерстві економіки.

Ба більше: ці поради презентуються як один із кроків, спрямованих на прискорення економічного зростання.

"Якщо засоби протиповітряної оборони занадто дорогі або недоступні з інших причин, є дещо нестандартний варіант — використання покинутих вугільних або соляних шахт (їх багато в усіх регіонах України). Багато міст також мають раніше побудовані підземні мережі. Деякі з них теж можна використовувати як виробничі майданчики", – йдеться у порадах.

Але якщо необхідність створення захищених зброєю економічних кластерів у відносно безпечних регіонах країни сумнівів не викликає, то пропозиція будувати підземні підприємства породжує у експертів змішані почуття.

"Безумовно, така ідея доречна та можлива, але доцільна вона лише щодо виробництв, які неможливо розмістити за кордоном, — вважає економіст Владислав Банков. — Через додаткову трудомісткість, втрату часу, це доцільно для обмеженого кола виробництв, які не можна розмістити в сусідніх країнах".

Український бізнес не може існувати ізольовано від глобальних ринків, відповідно ідея будувати заводи під землею призведе до занадто високих цін на продукцію таких підприємств. Відповідно це зробить їхню продукцію неконкурентною на ринку, додає директор аналітичного департаменту інвестиційної компанії Eavex Capital Дмитро Чурін. На його думку, в умовах постійної загрози ракетних обстрілів з боку РФ насамперед має існувати надійна система ППО. І вже по-друге, фізично захищені окремі об’єкти критичної інфраструктури, як-от трансформаторні підстанції електромереж. Але, наприклад, підприємство харчопрому або хімзавод під землею — це ірраціонально. "Витрати будуть занадто високими, щоб потім їх якось окупити без дотацій чи грантової допомоги від міжнародних партнерів", — зазначив Дмитро Чурін у коментарі Фокусу.

Приклади є: які підземні виробництва відомі у світі

За словами аналітика компанії "Центр біржових технологій" Максима Орищака, в історії є окремі кейси створення приватних заводів під землею. Найбільш відомий з них — це завод з виробництва оптичних виробів Brunson Instrument Company, який був побудований у 1954 році у вапнякових породах під Канзас-Сіті. Підприємство працює досі.

"Сенс такого незвичайного розміщення полягав у високій вимогливості до вібрації, — пояснює експерт. — Під землею виявилось простіше створити необхідні умови. Інших таких яскравих прикладів небагато. Є чинні підприємства у Швеції. Наприклад, при шахтних роботах виявилося дешевше ремонтувати бурове обладнання на глибині, ніж піднімати його на поверхню".

Але потрібно розуміти, що майже завжди приватні підприємства під землею — це унікальне технічне рішення, а не політична необхідність, продовжує експерт. Щодо прив'язки підземної промисловості до війни, то першопрохідником тут була Німеччина у роки Другої світової війни. Потім цей досвід взяли європейські країни, США, СРСР, Японія.

"Найчастіше у підземних заводах займалися виробництвом авіаційної техніки. Це давало захист від авіанальотів та артилерійських ударів. Але виготовляли й іншу військову техніку. Тобто завжди йшлося про державні підземні підприємства, де комерційна вигода була другорядною, — пояснює Орищак. — Після війни такі виробництва консервувалися чи ліквідувалися, хоча у економічних дослідженнях можна знайти обґрунтування плюсів розміщення підприємств під землею. Але для приватного бізнесу подібні історії означатимуть великі капіталовкладення та підвищену відповідальність за безпеку. Досвід показує, що це не найкраще поєднання. Бізнес звик заощаджувати на всьому".

Теорія та практика: можливо, але дуже складно

На думку аналітика Олексія Куща, для виробництв, які не пов'язані з енергоємними чи хімічними процесами, будувати заводи під землею, можливо, має сенс. Наприклад, для збирання дронів, зокрема морських: це невеликі виробництва на кілька десятків осіб, які використовують імпортні комплектуючі. Водночас, каже експерт, дуже складно уявити собі підземний пороховий завод або, наприклад, підземний завод із виробництва танків чи артилерійських гармат, де йдуть процеси лиття, зварювання чи складна хімія.

"Звичайно, немає нічого неможливого, але я порівняв би ці ідеї з ідеями будувати підземні ТЕС. Теоретично це можливо, але на практиці настільки складно і дорого, що практично нереально, — зазначив Олексій Кущ у розмові з Фокусом. — По-перше, ціна: такі виробництва коштуватимуть десятки мільярдів доларів. По-друге, дуже складні системи вентиляції та кондиціювання повітря, які вимагатимуть величезних витрат електроенергії. І з нашими проблемами в енергопостачанні це є недоцільним".

Максим Орищак погоджується: коли йдеться про розміщення заводів оборонно-промислового комплексу під землею, це має сенс за умови, що на це є ресурс і час. Інакше це безглузда історія.

"Наразі українська держава не має коштів для чогось масштабного, — зауважив Максим Орищак у розмові з Фокусом. — Бюджет дефіцитний, держборг зашкалює. Окремі підприємства, з огляду на заяви влади, вже працюють під землею, але не більше. Приватний український бізнес не готовий до таких масштабних інвестицій власним коштом. Залишається лише іноземний бізнес. Щоб вийти на більш високий рівень, необхідно підключити великі підприємства Європи, США та інших розвинених країн. Саме їх намагаються залучити до роздумів про підземну промисловість України. Але як це не парадоксально, доки війна не закінчиться, вони навряд чи стануть щось будувати. А без війни сенс підземного розміщення зникає".

Щодо того, щоб розраховувати на 50 млрд доларів від Заходу, що пообіцяли під заставу прибутків від російських активів, то, кажуть експерти, десятки мільярдів доларів Україні ніхто одразу не виплатить. "Найближчим часом нам погодили 1,5 млрд євро, аналогічними будуть й інші транші. Обіцяні 50 млрд будуть розтягнуті на п'ять і більше років. Крім того, вони осідатимуть на соціальні програми, ремонт критичної інфраструктури. Дуже сумніваюся, що західні партнери готові фінансувати будівництво українських підземних підприємств", — наголосив Кущ.

Крім того, продовжує аналітик, тут є ще психологічний момент. Ініціативи щодо будівництва підземних підприємств, так само як і підземних шкіл, є спробою зробити війну частиною нормальності. Але це неприродно, війна ніколи не стане складовою нормального життя. А все, що є протиприродним, — нежиттєздатно, підсумував експерт.