Дональд-завойовник: чи створить Трамп імперію, придбавши Гренландію, і як це вплине на Україну

Світ уже поступово звикає до екстравагантних витівок обраного президента США, який ще до свого офіційного вступу на посаду ледь не щодня ошелешує світ своїми радикальними ідеями. Проте про вихід Гренландії зі складу Данії говорить прем’єр-міністр найбільшого у світі острова, а його ймовірне входження до складу США серйозно обговорюється місцевою політичною елітою та у експертно-аналітичних колах у Данії, США та інших зацікавлених країнах. Тож, виявляється, Дональд Трамп має прихильникiв.

Розморозка найбільшого острова на світі

Роль Гренландії суттєво зростає прямо пропорційно обсягу танення північних льодовиків. Найбільший у світі острів, близько 80% території якого знаходиться за полярним колом та покриті льодом, вже за кілька десятків років може опинитися в центрі світової торгівлі та видобутку корисних ресурсів. Європейська комісія визначила 34 стратегічно важливі види сировини і 25 з них знаходяться на території Гренландії. Поки більшість цих покладів знаходиться під вічною мерзлотою, проте в межах життя одного покоління людей вони стануть доступними.

В силу геометричних особливостей форми Землі (наша планета — не ідеальна куля, а приплюснута на вершинах), Гренландія, яка простягається майже до самого Північного полюса, знаходиться на проекції найкоротшого шляху з Європи до Америки.

Тобто, коли льодовики розтануть, усі морські шляхи з Євразії до Америки йтимуть через територіальні води Гренландії. Вони будуть у півтора рази коротшими за чинні логістичні маршрути.

Проте навіть в умовах чинних кліматичних реалій повітряний простір острова несе стратегічне значення, через нього найоптимальніше завдавати ракетних ударів з Євразії по Америці або навпаки. Це зумовило розміщення на території Гренландії найпівнічнішої військової бази США у Пітуффіку (раніше Туле). Вона є частиною космічної інфраструктури США, а також ППО та ПРО цієї країни.

Темпи танення льодовиків спричинять радикальні кліматичні зміни в усій Атлантиці, а можливо навіть усьому світовому океані. Той, хто якимось чином зможе на них впливати, стане справжнім повелителем бурі.

Колонізація Гренландії

Попри свій значний потенціал, Гренландія – це не суверенна держава, а лише автономна територія у понад 50 разів меншої (зате значно більш заселеної) Данії.

Як вже вказувалося, більша частина Гренландії (найменування якої парадоксально перекладається як "зелена земля") – це безлюдна крижана пустеля. Її населення розташувалося на вузькій прибережній смузі землі на півдні острова і становить менше 60 тисяч осіб. Дві третини з них складають інуїти – корінні мешканці острова, що населяють його ще із часів кам’яного віку.

Понад тисячу років тому свої колонії тут заснували вікінги, які й дали острову таке парадоксальне найменування – теплі течії зумовили більш-менш сприятливі для рослинності умови на півдні острова, а що там далі на півночі, тоді ніхто не задумувався. Проте зміни клімату змусили вікінгів залишити свої колонії через кілька століть. Вже у XVIII столітті сюди прийшли данці.

На початку XX століття, коли усім стала зрозуміла географія острова (який, до речі, з погляду фізичної географії належить до Американського материка), за право повного контролю над ним і, відповідно, виняткову економічну зону на просторах Атлантичного океану, розгорнулася боротьба між Данією та Норвегією. Остання фокусувала увагу на тому, що вікінги, що колонізували острів у середньовіччі, ймовірно були норвезького походження. І тут свою роль зіграли США, які у 1916 році визнали острів саме за Данією, відступившись таким чином, від власної "доктрини Монро", яка проголошувала ціллю зовнішньою політики США виштовхати європейські колоніальні імперії з американського континенту.

Голос США став вирішальним, і вже у 1921 році маленьке європейське королівство отримало міжнародне визнання фактичного збільшення своєї території у десятки разів.

Коли ж Данію у 1940 році окупували нацистські війська, острів зайняли американські військові, які по закінченні Другої світової війни повернули його назад Копенгагену, щоб повернутися сюди у 1951 році. Через два роки після створення НАТО США та Данія вирішили підписати окрему угоду про захист Гренландії. Тоді цей стратегічний у лише військовому плані острів було фактично віддано під управління американської військової адміністрації, яка зробила його частиною своєї системи безпеки у протистоянні із комуністичним блоком.

Зрозуміло, що військова присутність США на Гренландії послабилася із закінченням Холодної війни — і от, в умовах нового зростання напруженості між Заходом і Півднем, найпівнічніший на планеті острів знову опинився у центрі уваги.

Щодо політичного життя, то у 1979 році Гренландія отримала самоуправління. Не автономію, а саме статус окремої країни (не держави) над якою королівство Данія має лише обмежений суверенітет. Так Гренландія не увійшла разом із Данією до складу Європейського Союзу, оскільки місцевим рибалкам не були вигідні правила вилову риби, що практикуються у спільності (цікаво, що цей фактор став одним із аргументів і для Брекзиту).

Місцеве населення ставиться прохолодно до уряду в Копенгагені, цьому спряла агресивна політика данського уряду щодо асиміляція інуїтів (лише близько чверті населення острова становлять данці). Так, у 60-х роках минулого сторіччя колоніальний уряд навіть вдався до примусової стерилізації інуїтських жінок. Цей факт постійно поновлюють у суспільній пам’яті прихильники повноцінної незалежності острова.

Гренландія: право на незалежність

У 2008 році гренландці добилися ще більшого розширення свого самоврядування, проголосувавши за відповідні зміни на місцевому референдумі. Данія тепер зовсім не втручається у внутрішні справи острова, опікуючись лише його безпекою (насправді це обмежується лише кількома катерами берегової охорони та сухопутними конвоями на собачих упряжках) та зовнішньою політикою. Гренландія має двох постійних представників у данському парламенті. Також остров'яни мають право оголосити плебісцит щодо незалежності Гренландії, якщо виникне така потреба.

Саме про це говорив у новорічному привітанні прем’єр-міністр країни. Він планує провести відповідний референдум разом із парламентськими виборами у квітні. У Копенгагені тим часом ставлять під сумнів можливість кількох десятків тисяч жителів прибережної зони відділити майже два з половиною мільйони квадратних кілометрів території. Таким чином натякаючи, що гренландці можуть собі відділити прибережну зону, а основний актив (який поки у прямому сенсі заморожений) залишиться під контролем Копенгагена.

Інтерес Дональда Трампа

Тож чого намагається добитися Дональд Трамп? Перш за все, його заяви – це мега піар-хід екстравагантного політика. Старший радник Стратегічної ініціативи Скоукрофта Атлантичної ради Крістіан Бйорн Фелсгаард вважає рушієм мотивації обраного президента США бажання забезпечити собі місце на сторінках підручників з історії, що він, безумовно, зробить, розширивши територію США.

Упродовж кампанії колишній шоумен Трамп пороздавав численні обіцянки, значну частину яких важко виконати. І йдеться не лише про швидке завершення російсько-української війни, а більш нагальні для його виборців проблеми, як от зниження цін на основні продукти. Новий американський президент, який захоплюється диктаторами, бачить якість фактору "видовищ", коли "хліба" не вистачає. Територіальні захоплення на користь своєї країни – те, що народ споконвіку був готовий сприймати із захватом і вдячно пробачати промахи керівництва у більш нагальних для нього речах, якщо дивитися на світ більш раціонально.

Більш виваженим виборцям та американській еліті Дональд Трамп демонструє об’єктивні переваги від взяття під контроль Гренландії. За останні десятиліття у Вашингтоні мали достатньо негативних прецедентів "норовливих" союзників – країн, які мали б бути підконтрольні США, проте на практиці часто починали загравання з американськими геополітичними конкурентами. Тому реальний юридично оформлений контроль за таким важливим островом – це саме те, що потрібно США напередодні Третьої світової війни, яка видається все більш ймовірною.

Міжнародне право та союзники по НАТО

А як же міжнародне право та зобов’язання щодо союзників по НАТО, яким є Данія? З юридичної точки зору США скоріш за все нічого не порушать. Навряд чи у Вашингтоні всерйоз планують здійснювати вторгнення до Гренландії. Колишній керівник апарату Ради національної безпеки Білого дому Олександр Грей відзначив, що на острові останніми роками наростали антидатські настрої. Гренландський правозахисник Пернілле Беньямінсен вважає, що Дональд Трамп вдало потрапив у політичну течію. Ймовірно, дружні йому сили таки проведуть референдум та проголосять незалежність від Данії. А потім уже незалежна Гренландія підпише який договір про асоціацію зі США (наразі схожий статус має Пуерто-Ріко) або щось юридично подібне.

У самій Гренландії більш популярними є ідеї незалежності від Данії, ніж бажання приєднуватися до США. Проте тут романтика може не витримати суворого зіткнення із реальністю.

Данія своїми дотаціями (близько $500 млн на рік) забезпечує половину острівного бюджету, 90% ВВП якого становить вилов та експорт риби. Окремо данський уряд забезпечує оборону Гренландії (у 2025 році планується збільшити бюджет до 1,5 млрд євро, що відповідає ВВП острова). Чи зможуть волелюбні гренландці прожити на одному вилові риби — риторичне питання. А чи зможуть 57 тисяч населення забезпечити безпеку такого ласого шматка суші у світі, де діє право сильного питання вже навіть не постає. А от для Вашингтона збільшити усі ці зусилля у рази не становитиме жодних проблем.

Кордони більше не сталі?

Проте політичні наслідки навіть заяв обранного президента США можуть зумовити негативний ефект у довгостроковій перспективі. В медійному просторі часто можна почути фразу "зараз же ж не ХІХ століття…". Але мало що віщувало, що XX століття буде епохою двох світових воєн, а те ж ХІХ століття було найбільш мирним у Європі за всю історію, хоча й почалося із наполеонівських воєн. Зараз все йде до того, що трендом XXI століття стане таки повернення до силових перекроювань політичних карт світу.

І хай би як юридично бездоганно не обійшлася б американська адміністрація із Данією, у більш гарячих куточках світу це сприймуть вже не як прецедент (таким залишається анексія Криму), а фактичне доведення чинності нового світового порядку. А таких місць, де чинні кордони тримаються навіть не на чесному слові, достатньо. Навіть в межах НАТО Туреччина претендує на грецькі острови у Середземному морі. У тій же Африці політична карта, яку демонструють дітям у школах та малюють в атласах, уже давно не відповідає фактичним політичним реаліям.

Дональд Трамп завершував свій попередній президентський термін визнанням спірних територій, які де-факто були окупованими десятки років. І мова не лише про Східний Єрусалим. Набагато менше галасу в медіа здійняло визнання США Західної Сахари, яку Марокко окупувало ще у 1970-ті. Війська королівства взяли під контроль усі цінні території цієї країни, витіснивши населення у важкопридатну для життя пустелю.

А все почалося з анексії Криму. До речі, де була тоді Данія? Вона разом з усім західним світом висловлювала глибоке занепокоєння. Тепер у неї буде можливість приймати співчуття, які, безумовно, висловлять усі союзники. Своє рішуче "проти" вже висловили у Парижі та Берліні, але чи дослухаються до цих бурмотінь у Вашингтоні?