"Справа Тараненка" та фільтраційні заходи: як виявляти зрадників на обміні полоненими
25 травня 2025 року в межах чергового обміну військовополоненими між Україною та Росією було звільнено колишнього військовослужбовця ЗСУ Анатолія Тараненко. За даними різних джерел він не був захоплений у полон, а добровільно перейшов на бік ворога ще у 2021 році і почав з ним активно співпрацювати. Фокус з’ясував чи взагалі перевіряють звільнених українських військовополонених, хто контролює списки на обмін і чи є у зрадників вибір на неповернення в Україну.
Як зазначається, у 2021 році оперативне командування "Північ" повідомляло про зникнення одного зі своїх бійців. Пізніше стало відомо, що Тараненко не був захоплений у полоні, а свідомо перейшов на бік так званої "ДНР".
"Ще раз, у 21 році його не брали в полон, він сам перебіг до сепарів!" — підкреслюють у "Розвідці Ноєм". Відтоді Тараненко значився серед полонених, хоча обставини його перебування на окупованій території викликали численні запитання.
За інформацією, оприлюдненою в 2021 році, окупаційна влада так званої "ДНР" активно використовувала Тараненка для створення пропагандистських матеріалів. Вони публікували відео, в яких його примушували обливати брудом Україну, ЗСУ та своїх колишніх побратимів.
"Окупаційна влада так званої 'ДНР' оприлюднила кілька відео з цим військовослужбовцем, де його примушують дедалі більше й більше лити бруд на Україну та своїх побратимів", — йшлося в повідомленні оперативного командування "Північ".
У цих матеріалах Тараненко, за даними російських ЗМІ, заявляв, що справжній ворог українських військових перебуває не на Донбасі, а в Києві, "при верховній владі". Понад тим, він закликав своїх екстоваришів по службі розгорнути війська, піти в наступ на столицю України та "розбити" центр міста, "щоб ніхто не втік". Такі заяви викликали обурення в українському суспільстві та стали підставою для ретельної перевірки його дій після повернення.
Прокоментував випадок і командир «Азова», полковник Денис Редіс Прокопенко. Він непрямо згадав Тараненко:
«Жодного азовця. Серед однієї тисячі українських військовополонених, яких сьогодні обміняли, немає жодного азовця. Зате повернувся покидьок, який просив ножа у вертухаїв, щоб різати наших бійців», — написав Прокопенко.
Чи можна перевірити усіх звільнених на співробітництво з Росією
Питання повернення українських військовополонених з російського полону є надзвичайно складним і багатогранним. За словами експерта, ексспівробітника Служби Безпеки України Івана Ступака, однією з ключових проблем є неможливість повноцінної перевірки всіх полонених на предмет можливої колабораційної діяльності до їхнього повернення в Україну. Кількість полонених настільки велика, що українські спецслужби фізично не встигають провести ретельний аналіз відкритих джерел інформації щодо кожного з них.
Після повернення полонених в Україну з ними проводяться так звані фільтраційні заходи. Цей процес включає кілька етапів: перехресний допит, детальні бесіди та, за потреби, перевірку на поліграфі. Метою таких заходів є виявлення можливих фактів співпраці з ворогом. Наприклад, можуть виникати підозри, якщо хтось із побратимів помітив некоректну поведінку полоненого під час перебування в полоні. Експерт наводить приклад:
«Можливо, хтось розказав, що той десь поводив себе некоректно, або десь когось забирали з камери, потім повертали через п’ять годин, а він такий задоволений, поїв і виспався. Така поведінка може свідчити про те, що людина могла співпрацювати з окупаційною адміністрацією, отримуючи певні привілеї чи виконуючи завдання ворога» — зазначає Фокусу Іван Ступак.
Олександр Павличенко, виконавчий директор Української Гельсінської Спілки з Прав Людини, розповідає, що під час таких перевірок опитують не лише саму людину, а й інших звільнених полонених, щоб з’ясувати, як ця особа поводилася в полоні, чи мала контакти з окупаційною адміністрацією, чи виконувала якісь дії на користь ворога.
Чи може російська влада вербувати українських військових у полоні
Цікавим є і той факт, що деякі полонені, які потенційно співпрацювали з росіянами, все ж погоджуються на обмін і повернення в Україну. Ексспівробітник СБУ висловлює здивування з цього приводу. Однак він додає, що в багатьох випадках таких осіб могли просто не питати їхньої думки. Російська сторона могла просто поставити їх перед фактом. Таким чином, людина, яка, можливо, співпрацювала з ворогом, не мала вибору і була відправлена назад в Україну без попередніх домовленостей чи консультацій.
Ще один аспект, на який звертає увагу експерт, — це можливість того, що росіяни свідомо повертають таких осіб в Україну з певною метою. Наприклад, серед полонених можуть бути ті, чиї дії не були належно задокументовані чи виявлені у відкритих джерелах. Іван Ступак припускає, що росіяни могли спробувати "впарити" таких людей назад до України, щоб вони, повернувшись до лав Збройних сил України, почали працювати на користь Росії, зокрема займаючись шпигунством.
Водночас Іван Ступак підкреслює, що Україна також активно працює з російськими полоненими, застосовуючи подібні підходи. Українські спецслужби намагаються використовувати російських полонених у власних інтересах, проводячи з ними роботу, спрямовану на отримання інформації чи досягнення інших стратегічних цілей:
«Україна так само працює з російськими полоненими, так само намагається десь їх випробувати, десь використовувати на власні інтереси, — пояснює експерт. Це є частиною ширшої практики в умовах війни, коли обидві сторони використовують полонених як інструмент для досягнення власних цілей».
Іван Ступак підкреслив, що ситуація з обміном полоненими ускладнюється не лише великою кількістю осіб, а й різноманітністю обставин, за яких ці люди потрапили в полон, а також їхньою поведінкою під час перебування в руках ворога. Фільтраційні заходи, які проводить Україна, є необхідним інструментом для гарантування безпеки держави та її громадян. Вони дозволяють виявляти потенційні загрози, такі як агенти ворога чи особи, які могли бути завербовані під час полону. Однак цей процес вимагає значних ресурсів, часу та координації між різними службами.
Чи контролює Україна процес складання списків на обмін
За словами Олександра Павличенка, однією з основних труднощів є брак інформації про осіб, яких повертають в Україну. "Ми не знаємо, кого нам передають. Деякі з тих військових, кого передають нам росіяни, є у списках безвісти зниклих, тому ми не знаємо, хто вони взагалі такі. Таким чином Україна часто отримує списки полонених, складені російською стороною, без можливості заздалегідь перевірити, хто саме повертається», — зазначає правозахисник.
Другою проблемою є те, що Росія повністю контролює формування цих списків. Такий підхід обмежує можливості української сторони впливати на процес відбору осіб для обміну. Росіяни самостійно вирішують, кого включити до списків, і Україна змушена приймати ці умови, що ускладнює планування та організацію обмінів. Це також створює ризик того, що серед переданих осіб можуть бути люди, чиї дії чи поведінка в полоні викликають запитання.
На думку Олександра Павличенка, ключовим викликом є не лише технічна організація обмінів, а й необхідність удосконалення механізмів перевірки та реабілітації. Україна має розвивати більш прозорі та ефективні процедури, щоб мінімізувати ризики, пов’язані з поверненням потенційно небезпечних осіб, і водночас забезпечити гідне ставлення до тих, хто пережив полон. Це вимагає координації між різними державними органами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами, які можуть надавати підтримку в цьому процесі.
Нагадаємо, що 25 травня, ще понад 300 українських військовослужбовців були повернуті з російського полону в межах обміну, що відбувся, про який раніше домовилися представники Росії та України за посередництва Туреччини.
До цього 23 травня відбувся перший обмін військовополоненими в межах домовленостей між РФ і Україною в Туреччині. У результаті додому повернулися 390 українців. А 24 травня Україна повернула ще 307 військових, які перебували в російському полоні. Серед повернутих додому були військовослужбовці з низки ЗСУ, Нацгвардії та прикордонники.